Обласний провІд ОУН

Згідно з тезами комуно-московської пропаганди, визвольно-революційний рух Організації Українських Націоналістів (ОУН) під час другої світової війни діяв тільки в західних областях України, а на центральних і східних теренах ніякого українського самостійницького підпілля не було. Але, насправді, підпільні організації ОУН діяли по всій Україні. Московські імперіалісти і їхні підголоски в Україні тримали такі дані в спецархівах під грифом „цілком таємно“. Суди трибуналів відбувалися за зачиненими дверима, а матеріали слідства перебували в архівах НКВД–КГБ.

Однак зі звітів підпільних обласних проводів, у яких вказувалося про діяльність мережі ОУН у південних і східних областях України, зі спогадів учасників похідних груп та звітів радянських каральних органів нам відомо, що в Запорізькій області німецькі окупанти розгромили перші групи підпільників у листопаді 1941 р. Але вже через місяць було організоване нове обласне Управління та підпільний Провід області, налагоджено випуск українських газет в м. Запоріжжі та районах області.

Сьогодні із кримінальних справ НКВД-КГБ стало відомо, що українське підпілля від німецького терору понесло великі жертви. На допитах у застінках НКВД про це згадується мимохідь, бо слідчі не хотіли акцентувати увагу на боротьбі підпілля ОУН з німецькими окупантами. Ось характерний епізод допиту учасника підпілля. Слідчий запитує:

– Что было написано на националистических листовках, которые вы распространяли?

– На листівці було надруковано звернення проводу ОУН до населення, щоб не віддавали до Німеччина своїх дітей, а молодь щоб уникала зустрічі з німцями, тікала зі збірних пунктів і переховувалася. Також закликалося населення добувати і зберігати зброю, бо вона знадобиться для боротьби з німцями.

– Как же ты мог распространять антисоветские листовки?

– Я думав, що це тільки антинімецькі листівки.

Як бачимо із діалогу, кагебіст вважав підпільну боротьбу проти німецьких окупантів спрямованою і проти комуністичного режиму, бо це була боротьба за побудову Самостійної України.

Тільки в травні 1942 р. на терені Мелітопольщини німецькими карними органами розстріляно декілька десятків українських підпільників. На жаль, сьогодні підрахувати кількість жертв неможливо, бо німецьких архівів не збереглося. Та незважаючи на репресії і жертви, діяльність революційного підпілля ОУН у Запорізькій області не припинилася.

Слід відзначити, що усвідомлення свого національного відродження на терені Запорізької області відбувалося прискорено завдяки молоді із західноукраїнських земель, яка гуртувалася в похідні групи ще перед вибухом війни. Члени похідних груп зуміли притягти до себе багато активістів-східняків і створити з них кадри самостійницького підпілля ОУН під прапором Степана Бандери.

Сьогодні знайомлячись із кримінальними справами на членів ОУН, які діяли на терені Запорізької області, бачимо, що вже у жовтні 1941 р. в Запоріжжі був створений обласний провід ОУН, який очолив Василь Ясенко-“Дмитро“, призначений Головним Проводом ОУН. У його підпорядкуванні перебували керівники груп: Михайло Вінтонів, Микола Сливка (під псевдонімом „Микола Буревій“), Володимир Федисів.

До обласного Проводу входили:

Василь Ясенко -“Дмитро“, 1910 р. н. за професією вчитель. Обласний провідник ОУН.

Іван Клим із західних теренів України, інженер, організаційний референт.

Богдан Мовчан, студент педагогічного інституту. Як член обласного проводу був відповідальний за Мелітопольський окружний провід.

„Борис“, член обласного Проводу.

Схема організаційної структури Запорізького обласного Проводу ОУН у 1941–1944 рр. 1. До складу районого проводу входить два підрайонні проводи, а до підрайонного – 2–3 сільські первинні осередки. 2. (1), (2) – не розконспіровані райони Бердянського окружного проводу

„Ілля“, член обласного Проводу. Керував освітньою працею вчителів. На лівій руці не мав кисті.

Треба відзначити, що організувати підпілля ОУН в умовах німецької окупації було нелегким завданням. Але організатори усвідомлювали, що центральні й східні області України є вирішальним тереном боротьби за Українську Самостійну Соборну Державу. Вони зуміли організувати місцеве населення й заручитися його підтримкою.

Характерно, що до ОУН належали не тільки українці, але й представники національних меншин: росіяни, білоруси, греки та інші.

Михайло Вінтонів зі своєю групою за короткий час зумів організувати в Мелітополі міський та окружний Проводи ОУН. Про цей період і про Михайла Вінтоніва у своїх спогадах учасник тих подій Микола Сливка (Буревій) згадує:

„Михайла Вінтоніва, Івана Молодія та мене направили до Мелітополя, де головою міста був українець-патріот, колишній член СВУ Іларіон Курило-Кримчак. Він влаштував кожного із нас на роботу до міської Управи й забезпечив документами на чужі прізвища. Так я став Миколою Семеновичем Буревієм.

Наше завдання полягало у створенні розширеної мережі ОУН, про що ми мали відзвітувати крайовому провідникові Південного краю. За період із 1941 по 1943 рік чимало інтелігенції нами було залучено до ОУН і під керівництвом новоствореного Проводу ОУН вони проводили активну підпільну боротьбу як проти німецьких окупантів, так і проти московсько-комуністичної пропаганди та агентури НКВС. Нами також були зорганізовані спеціальні збройні групи, результат діяльності яких уже незабаром відчули на собі наші вороги і різного роду провокатори.

У 1943 році із Дніпропетровська до нас у село Костянтинівку Мелітопольського району приїхав представник крайового Проводу „Степан“, який мав провести нараду. Не встигла вона закінчитись, як в село наскочили німці. Зав’язалася перестрілка, в якій загинув один із гестапівців, а з нашого боку – дружина господаря квартири Петра Шевченка, їхній син Василь, Михайло Вінтонів, а також сам „Степан“. Я на нараді присутнім не був. Пізнішим розслідуванням так і не вдалося встановити, що ж причинило той напад гестапо – випадковість чи запроданство“ (Михайло Луцик. З витоків ОУН).

З наближенням фронту від Москви каральні органи СССР намагалися якнайшвидше проникнути в залишені німцями населені пункти і з допомогою своєї розширеної агентури заарештувати членів самостійницького підпілля. Уже в середині лютого 1944 р. контррозвідка „СМЕРШ“ (смерть шпигунам) повідомляла під грифом „совершенно секретно“: „Всем начальникам ОКР „СМЕРШ“, корпусов, дивизий, бригад 173-АЗСП 6-й Армии. Нами вскрыта контрреволюционная организация украинских националистов „ОУН“ в пос. Павло-Кичкас Орджоникидзевского района Запорожской области…“

За допомогою Управління СБУ в Запорізькій області я знайшов у колишніх засекречених архівах КГБ кримінальні справи членів Організації Українських Націоналістів, які діяли на терені Запорізької області, були виявлені й заарештовані гітлерівською службою СД та органами КГБ.

Нагромаджена інформація про членів підпілля ОУН згрупована за районними центрами, у яких вони перебували в підпіллі.

Районні центри розташовуються за абеткою. За таким же порядком подаються й персоналії. Для кожного району окрема порядкова нумерація.