Хто вбивав вчителів

Не всі вже пам’ятають страшні хвороби: тиф, холеру, чуму. Та бліднуть всі ці хвороби перед ще однією заразою. Цією заразою є комуністи. Чи є щось страшніше від комунізму? Чи є хтось страшніший від комуніста? Таких не було і немає. Навіть змія кусає, обороняючись. Тому комуніст є гіршим від змії. Адже вони десятиліттями жорстоко мордували безборонних жертв. Є тисячі книг, написаних про ці страхіття. Навіть російські письменники про це писали. Назву книги Івана Іванова „Колима“ і Олександра Солженіцина „Архіпелаг Гулаг“. Прочитайте ці книги, хто ще їх не читав. Вжахнетесь.

Комуністи знущалися із мертвих. Скільки могил розрито цими нелюдами XX століття. До такого варварства ніколи не доходили навітъ гунни, хозари, печеніги, половці, татаро-монголи…

Та це колись було. А я хочу згадати про сьогоднішніх комуністів. Один з них відкрито й тепер називає себе комуністом. Адже існує в Україні КПУ. Її лідер Петро Симоненко люто ненавидить все українське і особливо Незалежність України. Це він з трибуни Верховної Ради заперечує, що в Україні був голодомор у 1932—1933 роках. Це він заперечує, що голодомор організували комуністи. Це він ненавидить УПА і скаженіє, коли мова заходить про борців за волю України.

Але є й інша категорія комуністів. Вони себе тепер називають „ветеранами отечественной войни“. Скільки таких „ветеранів“ ніколи не бачили фашиста! Але „ветерани“ не дармували. Вони в селах і містах України жорстоко мордували наших людей. Скільки таких катів ще й сьогодні доживає своє нікчемне життя в Трускавці та Дрогобичі! Для катів замордовані люди були „ізменніками родіни, бандітами“. А ось справжні бандити і вбивці називали себе визволителями. Це на їхніх грудях за криваві подвиги ордени та медалі. У Трускавці я бачив таких, що всі груди обвішали орденами та медалями. Якби вони тільки правду розказали, за що вони одержали ці відзнаки. Якщо вони колись про свої злочини відкрито говорили, то тепер не згадують. А ось про „злочини“ бандерівців кадебісти говорять і сьогодні. Навіть сотні тисяч своїх власних жертв вони щедро дарують бандерівцям. Тепер колишні кати НКВД та КДБ відмовляються від своїх жертв і в Дем’яновому Лазі на Івано-Франківщині, і у Львові, і в Золочеві, і в селі Головецькому, що на Сколівщині, і в сотнях сіл і міст України. І коли тепер люди розкопали жертви комуністичного терору, то колишні кати стверджують, що це справа рук бандерівців. А ще інші говорять, що розкопали могили жидів, яких помордували фашисти.

…Ці виродки в ролях „ветеранов отечественной войни“ ще й не таке говорять. Мав я розмову з одним таким ветераном зі Львова. 3 великою білою бородою, як у св. Миколая. Прізвища свого він не захотів назвати. Як пізніше я довідався, це колишній кадебіст. І цей виродок переконливо стверджував: „Повідкопували кістки худоби і тепер кажуть, що це кістки людей, яких ми помордували“. Це хамство вже виходить за всякі межі.

І ще про одну нісенітницю ветеранів. Ветерани нахабно стверджують, що бандерівці вбивали вчителів, яких присилали сюди зі східної України. Кожному з цих ветеранів я говорив про те, щоб він назвав конкретні факти. Але ніхто таких фактів не зміг назвати. За їхніми словами, вбивали вчителів за те, що вони були комсомольцями. І цих ветеранів я запрошував у своє рідне село Старуня Богородчанського району Івано-Франківської області. Чому якраз у Старуню? Та тому, що у Старуню зі східної України прислали 15 вчителів. Назву їх поіменно. Це Калайда Віктор та Калайда Віра з Мелітополя, Бірка Ганна з Харківщини, Хмарна Ганна з Вінниччини, Фафлей Ганна та Пилип’юк Олена з Київщини, Камчатний Іван та Камчатна Ганна з Чернігівщини, Куцарьов Олександр та Войтюк Віраз Кіровоградщини. А також Козаренко Марія, Сав’юк Надія, Василець Галина, Шевчук Степан, Глодан Олена. Чи є потреба питати, чи були вони комсомольцями? Адже в західну Україну направляли тільки комсомольців, і то найкращих. І як кажуть ветерани, бандерівці мали їх повбивати. Та цього не сталось. Бандерівці не вбили жодного вчителя. Ветерани мали і мають можливість у цьому переконатися. Я їм запропонував поїхати зі мною в Старуню. Навіть оплачував їм проїзд. Але ветерани не дурні. Їх і трактором в Старуню не затягнеш. Вони не хочуть визнати правди. Ще й зараз в Старуні живуть вчителі, які колись приїхали зі східної України. Живуть їхні сини, доньки та онуки. Старуня стала для них рідним селом. Можливо, що ветерани знають інші села, в яких бандерівці вбивали вчителів із східної України. Я готовий з вами поїхати в ці села. Я вам про це говорив. То чому ж ви цього не хочете зробити? Який з цього висновок? Ви можете тільки нахабно брехати. Хіба ж ви не знаєте, що бандерівці не вбивали вчителів із східної України? Прекрасно про це знаєте, не гірше від мене. Але вас тягне на брехню, як ведмедя до меду, а свиню – в болото. Та ведмедеві не дивно, бо він хоч тягнеться до солодкого. А ось свиня! Виходить, ветеран і свиня мають багато спільного.

Та чи були випадки, коли бандерівці вбивали вчителівзі східної України? Такі випадки були. Адже траплялися вчителі, які були активними радянськими активістами. Вони були сексотами. І ще гірше. Вони не тільки вчили дітей. У позаурочний час вони брали в руки автомати і разом з енкаведистами йшли проти бандерівців.

То як повинні мали чинити бандерівці з такими вчителями? І не тільки із вчителями, а й з головами сільських рад, головами колгоспів, лікарями, які були й радянськими активістами.

Про ставлення бандерівців до вчителів із східної України можете прочитати в прекрасній книжці Володимира Забігая „Зустріч з Україною“. Всі описані в цій книжці події відбувалися на Львівщині. Бажаючі можуть взяти в мене цю книжку. А ось як самі кадебісти переодягалися за бандерівців і вбивали вчителів, прочитайте в книжці Омеляна Крайківського „Визволителі“. Якраз не сотні, а тисячі вчителів були жорстоко замордовані кадебістами. То чому ви про це не згадаєте? Я знаю такі випадки, але про це іншим разом. А що ви на це скажете, ветерани? Маєте повне право мені заперечити.