До світлих вершин комунізму

Не один раз я був присутнім на засіданні суду, на якому судили злодія. І коли злодієві давали слово, то він завжди клявся і говорив: „Я більше не буду“. Чи вірив хтось цим словам? Мабуть, ніхто. Не вірив власним словам і підсудний.

Я говоритиму про КПРС. Як хочеться сьогодні партії, щоб ніхто не згадував про її діяльність за минулих 73 роки. Скільки енергії витратила партія за ці роки в боротьбі з „ворогами“ радянської влади. На жаль, їй і тепер хочеться боротися з націоналістами, „ворогами“ народу, „зрадниками“ Батьківщини. Хочеться цього ж в наш час і КПУ. Вона зараз вступила в боротьбу з „екстремістами“ Народного Руху України. У нових умовах і новими методами комуністи продовжують те саме, що вони робили в минулому. КПУ у всьому звинувачувала націоналістів і в 30-і, і в 40-і, і в 50-і роки. І їх не щадили. Їх катували, засилали на вірну смерть, на Соловки, Воркуту, Колиму. І тепер чомусь дивуються, що комуністів називають злочинцями. Ясно, що не тих, які вирощували хліб, виплавляли сталь, добували вугілля.

Чекістів завжди називали кришталево чистими людьми, а ці „кришталево чисті“ комуністи закатували мільйони невинних людей. Хто мене сьогодні переконає в тому, що це не злочинці, що не кати? Може, мені на це питання дадуть відповідь комуністи, від імені яких проводились ці злочини?

Сьогодні ви, учасники та свідки злочинів, звертаєтеся до громадян України. Та чи знаєте ви, скільки серед цих громадян є таких, у яких батьків, братів і сестер, синів і дочок закатовано? Ви в боргу перед цими громадянами і маєте насамперед просити в них пробачення, а потім уже звертатися за підтримкою. Ви хочете, щоб вас сьогодні поважали? За що? За кров? За сльози? За руїну?

„Партія – розум нашої епохи“. І все це, що ми мали і маємо сьогодні якраз є здобутком вашого геніального розуму. Невже ж цей розум сьогодні у вас посвітлішав? І якщо цей розум у вас, шановна депутатська більшість Верховної Ради УРСР, посвітлішав, то ви б назвали злочинців минулих десятиріч. Адже ці страхітливі злочини не коїлися дві тисячі років до нашої ери. І я зовсім не сумніваюсь, що кожен з вас особисто добре знає не одного ката із вашої „гуманної“ організації КПРС. Та як ви це зробите, коли закликаєте не згадувати минуле. Жаль, що не хочете згадувати тільки своє злочинне минуле.

Шановні комуністи! Вам націоналізм і сьогодні сниться. Ви боїтесь націоналізму, а тому й закликаєте громадян України: „Люди добрі! Не все гаразд у нашому домі. Не дайте його запалити націоналізмом“. І я не сумніваюсь, що якби у вас був сьогодні сталінський закон, то ви й тепер прямо в залі Верховної Ради розправлялися б з націоналістами. Підтвердженням цього може бути ваше судилище над Степаном Хмарою. І якби тоді прокурор Потебенько запропонував засудити Степана Хмару, то ви всі з депутатської більшості проголосували б одноголосно за цю пропозицію.

У вас зараз вистачає зухвалості виправдовуватись: „Політбюро ЦК Компартії України вважає брудною політичною провокацією і зухвалою брехнею заяви провідників Руху про те, що компартія готова влаштувати якісь репресії, застосувати силу“.

Націоналізм для партії – це те саме, що для чорта свячена вода. А що ж таке націоналізм? Більшість комуністів про це зовсім не знає. І навіть сталінське трактування цього слова не кожен комуніст пам’ятає. Та всі прекрасно знають, що націоналісти хочуть волі Україні. Хіба ж це злочин? І хіба ж можна сьогодні лякати націоналізмом громадян України.

Політбюро ЦК Компартії України заявляє: „Не може бути прощення тим, хто пролив кров безвинних людей“. Які прекрасні слова! На жаль, це тільки слова. Чому ж тоді простили катові Кагановичу? І він сьогодні заявляє, що виконував наказ партії. Чому ж простили катам НКВС та КДБ, які закатували мільйони людей? Чому? Нехай хоч один з депутатської більшості приїде до Дрогобича і на власні очі побачить сотні жертв катів НКВС. І одним з цих катів є не хто-небудь, а Герой Радянського Союзу Сабуров, який очолював катівню НКВС у Дрогобичі. Нехай сюди приїдуть кореспонденти газет „Правда України“, „Радянська Україна“ та інших партійних видань. Нехай би вони розповіли на сторінках своїх газет про ці злочини так, як це зробили редакції газет „Франкова криниця“, „Галицька зоря“, „За вільну Україну“. Але ні. Цього, на жаль, не було і не буде. Для чого згадувати минуле і ображати партію? Адже партія – совість і честь нашої епохи.

Сьогодні комуністи говорять: „Твердо віримо, що народ розбереться, хто на словах, а хто на ділі дбає про його долю“. І я теж вірю. Народ справді розбереться, хто хоче Україні волі, а хто далі буде вести український народ „до світлих вершин комунізму“.