Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Принципи організації санаторно-курортного лікування




Санаторно-курортна система вимагає розроблення особливих принципів організації, оскільки пов’язана, з одного боку, з експлуатацією природних лікувальних ресурсів, а з іншого - з організацією лікувального процесу.

Медичні аспекти курортної справи (методи санаторного лікування), засновані на застосуванні природних лікувальних та інших факторів, визначенні показань і протипоказань для хворих на ті чи інші курорти, вивчаються інститутами курортології чи центрами медичної реабілітації і фізіотерапії. Питаннями виявлення, експлуатації й охорони природних лікувальних ресурсів займаються спеціалізовані гідрогеологічні організації.

Територіальне планування курортних закладів і курортних зон, проектування санаторно-курортних об’єктів здійснюють проектні інститути, які вивчають проблеми рекреаційної архітектури.

Особливість курортної практики полягає в тому, що вона поєднує в собі безліч функцій:

— профілактичне оздоровлення населення;

— реабілітацію хворих;

— анімаційно-дозвіллєву діяльність.

Профілактичне оздоровлення населення в санаторно-курортній практиці здійснюється з використанням двох основних форм:

1) компенсаторно-розширеного відновлення фізичних сил людини, здійснюваного при щоденному лікуванні в санаторіях-профілакторіях у вечірні години;

2) розширеного відновлення фізичних сил і здоров'я в процесі санаторного лікування у відпускний період.

На курортах на основі використання природних лікувальних ресурсів для профілактики захворювань шляхом активної дії на чинники ризику відбувається відновлення фізичного і психічного здоров'я людини. Курорти сприяють не лише збереженню і зміцненню здоров'я, а й запобіганню виникненню багатьох хвороб.

Останніми роками у всьому світі простежується тенденція людей звертати все більше уваги на стан свого здоров'я. Звідси інтерес до здорового способу життя, занять спортом, яким на курортах стали надавати велике значення і створювати для цього сприятливі умови [22].

Курортна справа виступає як сукупність усіх видів туристичної діяльності, необхідних для організації та забезпечення санаторно-курортними закладами трьох основних функцій:

- лікування;

- медичної реабілітації;

- профілактики захворювань із використанням природних лікувальних ресурсів.

З економічного погляду лікування - це діяльність, пов’язана з наданням послуг клієнтові (пацієнтові) шляхом використання людського капіталу, природних, матеріальних та нематеріальних ресурсів, спрямована на відновлення та поліпшення функцій людської життєдіяльності. На багатьох курортах, поряд із санаторним, проводиться й амбулаторно-курортне лікування на базі курортних поліклінік, бальнеофізіотерапевтичних об’єднань, кліматолікувальних павільйонів, інгаляторіїв, інших загальнокурортних лікувально-діагностичних установ і центрів.



Один чи декілька природних лікувальних факторів застосовують під час лікарського нагляду в поєднанні з перетвореними факторами, лікувальною фізичною культурою (ЛФК), режимом рухової активності, лікувальним харчуванням тощо. Застосування в комплексі санаторного лікування декількох лікувальних факторів допомагає посилювати вплив одного фактора іншим, тобто отримувати свого роду кумулятивну оздоровчу дію.

Основними методами санаторно-курортного лікуванняє бальнеотерапія (мінеральні ванни, прийом мінеральної води), грязелікування, кліматолікування, лікувальна фізкультура, лікувальне харчування. Кліматотерапія включає: аеротерапію (лікування повітрям), геліотерапію (лікування сонцем), таласотерапію (літування морським кліматом і купанням у воді).

Санаторно-курортне лікування можуть приймати як хворі, так і здорові люди, але його ефективність не завжди вдається зафіксувати, оскільки існує часовий лаг між прийняттям процедур та дією оздоровчого ефекту на організм. Слід зауважити, що курортологи відзначають недостатню вивченість методики виявлення індивідуальних адаптаційних можливостей санаторно-курортного оздоровлення „практично здорових людей”.

Санаторно-курортне лікування як послуга має чітко виражену реабілітаційну спрямованість. Реабілітація при цьому розгадається як комплекс взаємозалежних медичних, соціальних, педагогічних та інших заходів, що мають за мету відновлення соціальної (трудової, професійної, сімейно-побутової) дієздатності людини на основі максимально можливого відновлення функцій її організму, порушених хворобою. Саме відновлювальне лікування становить медичний аспект реабілітації. Поетапна система реабілітації передбачає взаємозалежну і спадкоємну лікувальну діяльність лікарняного, диспансерно-поліклінічного і санаторного етапів.



Загальними завданнями медичної реабілітації як виду курортної діяльності є:

- відновлення анатомічної цілісності структури чи органів (за можливістю);

- відновлення функцій відповідного органу, системи, структури;

- комплексне відновлення функціональних можливостей організму; відновлення психіки хворого, формування належного ставлення до себе та власного здоров’я, до родини, оточуючих, до роботи та відпочинку.

Останнім часом у реабілітаційному процесі підвищується роль та значення психотерапевта чи медичного психолога, оскільки обов’язковим є відновлення психічного стану хворого з використанням методів психологічної корекції, підвищення толерантності до фізичних навантажень із застосуванням різних методів ЛФК, індивідуальних і малогрупових занять. Проводяться заняття в кабінеті механотерапії, гідрокінезотерапія, бальнеологічні процедури (за відсутності протипоказань), елементи трудотерапії.

Дослідження показують, що фізична втома зникає протягом перших чотирьох-шести днів перебування в санаторії чи будинку відпочинку, а нервове напруження спадає після 12 днів відпочинку. Якщо перша допомога в санаторних закладах може надаватися в обмеженому режимі і, як правило, у разі наслідків травм, то всі інші становлять суть професійної діяльності лікарів-курортологів. В умовах курорту основна реабілітаційна діяльність спрямовується на відновлення функціонального стану постраждалої людини чи якогось органу в цілому (організму).

Лікувальний процес поділяється на такі етапи:

- адаптація (перші два-три дні);

- активна реабілітація;

- вихід із реабілітаційного процесу (два-три дні).

Пізня курортна терапія вже корисна не стільки для відновлення функцій, скільки для підтримки досягнутого стану здоров'я. Фахівці курортологи розрізняють чотири технологічних періоди медичної реабілітації:

- ранній;

- середній;

- пізній;

- підтримувальний.

У ранньому періоді хворий перебуває або у лікарняному стаціонарі, включаючи лікарняне реабілітаційне відновлення, або під спостереженням лікарів у домашніх умовах. Санаторна реабілітація найбільш доцільна в середньому періоді - два-чотири місяці від початку захворювання чи травми, операції і менш ефективна в пізньому періоді - 5-12 місяців, хоча і не виключається в разі призначення лікарем. У деяких групах хворих пізній реабілітаційний період триває до двох років.

Санаторно-курортна діяльність - надзвичайно привабливе поле для формування і прояву різноманітних форм самоствердження і самовдосконалення особистості. Незважаючи на різку зміну характеру витрати сил, пов’язану із скороченням частки фізичної праці у структурі суспільного робочого часу, процес їх відновлення практично не змінився: відпочинок, як і раніше, для більшості населення асоціюється з фізичним спокоєм і добрим харчуванням, тобто реалізуються потреби, прямо протилежні дійсним рекреаційним потребам сучасної людини. Здоров’я виступає товаром якісного характеру, який не підлягає купівлі-продажу.

В умовах інформаційного суспільства, комп’ютеризації, інтелектуалізації праці зростають психоемоційні навантаження в робочий та неробочий час, що вимагає рекреаційного забезпечення емоційної і психофізичної „надійності”, „стійкості”, рівноваги людини. На думку психологів та курортологів, психофізична рівновага найбільш ефективно досягається не „відключенням” від навколишнього оточення, а його зміною, не ізоляцією від джерел інформації, а зміною характеру інформації, не емоційною й інтелектуальною „сплячкою”, а зміною вражень.

Сучасна наука здійснює пошук натуральних та вартісних форм визначення результату отримання санаторно-курортних послуг. Існують проблеми щодо економічного оцінювання втомлюваності людини та відновлення її здатності до активної діяльності, здоров'я людини. Сьогодні для визначення результативності послуг вчені оперують переважно непрямими показниками сукупних витрат з їх надання - зайнятість, продуктивність праці тощо.

Врахування витрат на санаторно-курортні путівки не є адекватною вартісною оцінкою поліпшення стану здоров'я людини. Ефективний спосіб оцінювання продукту у сфері охорони здоров’я, в тому числі і курортному виробництві, є важливим елементом управління економікою курортних міст, формування попиту та просування санаторно-курортних послуг на споживчі ринки тощо.

Попит на санаторно-курортні послуги визначається різними елементами, тісно пов’язаними один з одним, які відрізняються не тільки за природою, а й за важливістю для відпочивальників.

Для визначення попиту на санаторно-курортні послуги необхідно:

- визначити потреби в тих чи інших видах лікування, спираючись на аналіз захворюваності на конкретний момент;

- з’ясувати напрям перспективного розвитку санаторно-курортної справи в умовах ринкових відносин, застосувавши математичні, економічні і статистичні моделі;

- під час розрахунків узяти до уваги дані про максимальне завантаження в «піковий» період;

- врахувати думку експертів, складаючи прогноз.

Надання комплексу послуг споживачам - це виробничий процес санаторно-курортного підприємства, у процесі якого використовуються природні, трудові, інформаційні і матеріально-технічні ресурси.

Цінність природних ресурсів визначається їх унікальністю. Від того, наскільки унікальними властивостями володіють природні фактори, наскільки суттєвий їхній цілющий вплив на організм людини, залежить ступінь зацікавленості споживача. Ефективність ресурсів визначається характером їхнього використання, тобто залежно від методик і технологій їхнього застосування.

У діяльності санаторно-курортних закладів не менш важливий, ніж природний фактор, особистісний фактор виробництва, а саме: фаховий рівень підготовки фахівців-лікарів та обслуговуючого персоналу; досвід роботи в галузі; навички роботи; рівень міжособистісних комунікацій як усередині курортно-рекреаційних підприємств, так і стосовно гостей (курортників); якість обслуговування; підвищення кваліфікації персоналу. Високий професіоналізм створює можливість знизити фактор невизначеності та передбачити досягнення кінцевого результату. Від рівня кваліфікації будь-якої категорії персоналу в кінцевому підсумку залежить репутація санаторно-курортного підприємства, що визначається рівнем обслуговування, знанням своєї справи, доброзичливістю.

Крім основного роду діяльності з надання курортних послуг, галузева структура курорту може включати:

- підприємства з екологічно допустимого видобутку, розфасування, використання і вивозу, зокрема за межі регіону чи країни, частини ресурсів лікувальних грязей;

- підприємства аналогічних видів для освоєння частини ресурсів підземних мінеральних вод;

- підприємства щодо організації і забезпечення безпеки навколишнього середовища та унікальних природних ресурсів;

- наукові, проектні, експертні центри еколого-економічного моніторингу, контролю, дослідження проблем рекреаційного господарства, природокористування (маркетингові дослідження, впровадження ресурсоощадних технологій охорони й експлуатації рекреаційних ресурсів, систем курортно-оздоровчого туризму).

Організація санаторно-курортної справи відбувається на трьох рівнях: вищому, середньому та нижньому.

Вищий рівень формують державні органи управління курортами і туризмом. До їхніх функцій входить:

- визначення стратегії розвитку галузі; складання державної і регіональної програм розвитку курортів;

- контроль за грамотною експлуатацією й охороною природних лікувальних ресурсів;

- організація науково-дослідної діяльності;

- проведення рекламних заходів (виставок, ярмарків і ін.);

- підготовка кадрів: курортологів різних спеціальностей.

Середній рівень - це виробники лікувальних послуг:

- санаторно-курортні установи (санаторії і пансіонати з лікуванням);

- некурортні установи (санаторїі-профілакторії, заводи розливу мінеральних вод, виробники лікувальних грязей).

Санаторно-курортні установи можуть бути однопрофільними (лікування хворих з однорідними захворюваннями) і багатофункціональними (з декількома спеціалізованими відділеннями для лікування хворих з різними захворюваннями).

Функції управлінців cанаторно-курортних установ багатопланові:

- забезпечення лікувального процесу на курорті;

- організація анімаційної і спортивної програми для відпочивальників;

- забезпечення господарської діяльності курорту;

- фінансово-економічна діяльність курорту.

Нижній рівень - реалізатори розподілу лікувальних послуг. До них належить:

- фонд соціального страхування, що займається викупом і розподілом курортних путівок за пільговими цінами;

- турфірми, що викуповують і продають споживачам лікувальні тури.

Управлінці посередницьких організацій повинні вміти орієнтуватися на українському і зарубіжному ринках лікувальних послуг, вивчати попит, визначати для споживача здравниці необхідного профілю з урахуванням лікувальних ресурсів та умов кліматичної і тимчасової адаптації, а також формувати і реалізувати лікувальні тури.

Діяльність санаторно-курортних установ залежить від потреб різних груп населення. Саме вони визначають формування цього ринку і виступають орієнтирами в підготовці і прийнятті управлінських рішень у даній сфері.

 


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2020 год. (0.025 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал