Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Особливості діяльності санаторно-курортних підприємств. основні визначення




У Законі України „Про курорти” (2001 р.) поняття „курорт” визначається як освоєна природна територія на землях оздоровчого призначення, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації, будівлі та споруди з об’єктами інфраструктури, які використовуються з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань. Курорт повинен мати: офіційне визнання, необхідне для встановлення в межах відповідної місцевості визначеного правового режиму, наприклад, на охорону природних лікувальних ресурсів, що забезпечують нормальне функціонування курорту та його розвиток; спеціальні прилади, будівлі та заклади для раціонального застосування курортних факторів (бурові свердловини, кювети, водолікарні, грязелікарні, пляжі, в тому числі лікувальні, аеросолярії, клімато-павільйони тощо); лікувально-профілактичні заклади, що забезпечують медичне обслуговування хворих, а на кліматичних курортах, крім переліченого, – оздоровчі заклади (для організації відпочинку та туризму); спортивні споруди та майданчики, культурні заклади, заклади громадського харчування та побутове обслуговування.

Природна курортна територія - це унікальне ландшафтне, геологічне, економіко-географічне утворення, що є основною самостійною структурною одиницею курортно-рекреаційної галузі як складової туристичної індустрії.

Сучасна курортологія - це медична наукова дисципліна, яка вивчає цілющі властивості природних фізичних факторів, характер їх дії на організм людини, можливості їх застосування з лікувальною та профілактичною метою під час санаторно-курортного лікування й методи застосування курортних факторів при різних захворюваннях.

У 2000 р. прийнято Закон України „Про курорти ”, який визначає правові, організаційні, економічні та соціальні засади розвитку курортів в Україні та спрямований на забезпечення використання природних лікувальних ресурсів з метою лікування та оздоровлення населення [3].

Складовою індустрії гостинності є курортні готелі. У колишньому СРСР термін „курорт” визначався як місцевість, яка мала природні, лікувальні фактори (мінеральні джерела, грязі, сприятливий клімат та ін.), володіла необхідними умовами для їх застосування з лікувально-профілактичними цілями, визначена курортом у порядку, встановленому ст. 45 Основ законодавства СРСР і союзних республік щодо охорони здоров’я [23, с. 201].

Г. Пономаренко поняття „курорт” (нем. die Kuhr - лікувальне, der Ort - місце) визначає як освоєну і використовувану в лікувально-профілактичних цілях особливо охоронну природну територія, що володіє природними лікувальними факторами (мінеральні води, лікувальні грязі, цілющий клімат), а також привабливу бальнеотехнічними, гідротехнічними спорудженнями і лікувально-профілактичними установами (санаторії, санаторії-профілакторії, пансіонати, будинку відпочинку), що забезпечують проведення оздоровлення, лікування і реабілітації [14, с. 70].



Е. Філіповський та Л. Шмарова вважають, що „курортний бізнес – дуже ризикований бізнес” [22, с. 12]. Автори називають три фактори ризику: погодний фактор – кілька дощових тижнів на приморському курорті або відсутність снігу взимку на гірськолижному - можуть розорити розташовані на цих курортах готелі. Другий - фактор сезонності. В позасезонний час власник готелю стоїть перед проблемою – закривати готель на цей період або продовжувати роботу, незважаючи на значно знижене завантаження. Третій фактор - мода на відпочинок дуже швидко змінюється і популярні готелі можуть стати непопулярними. На початку XX в. був модний відпочинок на „водах”, у середині – відпочинок на море, наприкінці століття – у горах [22, с. 12].

О. Любіцева вважає, що однією з найстабільніших ринкових структур є ринок пропозиції курортних послуг, що зумовлено як необхідністю лікування, так i профілактикою хвороб, що становить складову життєвого стандарту в високоіндустріальних країнах i поширюється на все ширші кола населення інших країн [10, с. 280].

А. Кусков, О. Лисікова зазначають, що розвитку курорту сприяють три фактори: репутація; об’єкти інтересу; умови для відновлення здоров’я та занять спортом [8, с. 91]. Автори зауважують, що курорти розміщуються в природних місцевостях, які характеризуються рекреаційними ресурсами, розвинутою інфраструктурою та матеріальною базою туризму, який становить значну частину туристичного ринку. За визначенням А. Кускова, О. Листкової, лікувально-оздоровча місцевість ­­­­– це територія, яка має природні лікувальні ресурси та придатна для організації лікування і профілактики захворювань, для відпочинку населення [8, с. 91].



На сьогодні зміст поняття „курорт” значно розширився. А. Скібицький та В. Скібицький вводять термін „санаторно-курортна індустрія”, яка займається діяльністю з відновлення здоров’я, що базується на використанні природних лікувальних гідромінеральних і ландшафтно-кліматичних ресурсів. Автори підкреслюють, що особливість курортної практики полягає в тому, що вона включає у собі безліч функцій: профілактичне оздоровлення населення; реабілітацію хворих; анімаційно-дозвіллєву діяльність [13]. На думку вчених, курорт як комплекс містить:

- курортну зону, в якій розташовані природні лікувальні ресурси і споруди для їх використання, санаторно-курортні установи й установи відпочинку і культури, підприємства громадського харчування, торгівлі і побутового обслуговування, призначені для обслуговування осіб, що прибувають на курорт для лікування і відпочинку;

- зону, в якій знаходяться житлові будинки і суспільні споруди для населення, що постійно проживає на території;

- зону, в якій розміщені централізовані господарські і технічні служби;

- зону внутрішніх природних ландшафтів і зелених насаджень [13].

На думку Х. Роглєва, курортні готелі призначаються для відносно тривалого відпочинку на одному місці, у ряді випадків з можливістю профілактичного лікування [15, с. 39–40]. Для цього передбачаються приміщення лікувально-оздоровчого призначення відповідно до профілю курортного готелю, в яких є можливість організації дієтичного харчування. Курортні готелі мають такі приміщення культурно-масового обслуговування: зали багатофункціонального призначення, хол для відпочинку, бібліотеки, більярдні, приміщення для ігор, іноді приміщення для відпочинку та ігор дітей. Готелі мають спортивні приміщення: плавальні і купальні басейни, спортзали, спортивні майданчики [15, с. 39–40].

Аналіз літературних джерел показує, що курортні готелі являють собою складний, багатопрофільний механізм, який має свої функціональні складові (рис. 1).

Рис. 1. Функціональні складові курортного підприємства

 

Для організації діяльності курортів слід використовувати спеціально визначені природні території, що мають природні оздоровчі та лікувальні ресурси. Згідно із Законом України „Про курорти”, до природних лікувальних ресурсів належать: мінеральні води, лікувальні полоїди та озокерит, ропа лиманів та озер, морська вода, природні об'єкти в комплексі зі сприятливими для лікування кліматичними умовами, придатними для використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань, кожен iз яких є самостійним об’єктом геологічного середовища, потребує різнобічних підходів до вивчення, контролю стану і використання [3].

Сприятливий клімат на всій території України забезпечує можливість широко використовувати кліматотерапію як один із методів лікування і профілактики багатьох хвороб. Особливим лікувально-оздоровчим природним лікувальним ресурсом є унікальний мікроклімат печер та шахт (Солотвинські соляні шахти).

В Україні наявні також значні запаси гідромінеральних ресурсів. Санаторно-курортні установи в лікувально-оздоровчому процесі використовують мінеральні води та полоїди. Наявність у певній місцевості гідромінеральних ресурсів є одним із критеріїв перспектив санаторно-курортного будівництва.

Всі курорти можна поділити на декілька типів (за поєднанням природно-лікувальних чинників).

Бальнеогрязевий курорт — тип курорту, де як основні лікувальні чинники використовуються мінеральні води і лікувальні грязі.

Бальнеокліматичний курорт — тип курорту, де як основні лікувальні чинники виступають клімат і природні мінеральні води.

Бальнеологічний курорт — тип курорту, де як основний лікувальний чинник використовуються природні мінеральні води.

Особливу групу бальнеологічних курортів становлять курорти з мінеральними водами для внутрішнього (питного) вживання.

Грязьовий курорт — тип курорту, де як основний природний чинник використовуються лікувальні грязі.

Кліматичний курорт — тип курорту, де як основний лікувально-профілактичний чинник використовується клімат.

В окремий тип також виділяються і гірськокліматичні курорти. До основних лікувальних особливостей гірськокліматичних курортів належать: чистота, іонізація повітря, сонячна радіація, понижений парціальний тиск кисню тощо.

Існує кліматокумисолікувальний курорт — тип курорту, де як основні природні лікувальні чинники використовуються степовий і лісостеповий клімат та кумис (у Україні відсутні, є в Росії, в основному в Башкирії, на Алтаї).

Прийнята систематизація кліматичних курортів враховує ландшафтно-кліматичну зону й особливі умови розташування курортів — характер рельєфу, наявність моря та інше. Відповідно виділяють: курорти лісової зони, курорти лісостепової і степової зон, курорти напівпустель і пустель, курорти середземноморського пояса, курорти вологих субтропіків, курорти мусонного типу клімату, гірськокліматичні курорти. Але слід зазначити те, що особливості клімату, залежні від місцевих умов розташування курорту, можуть мати більше терапевтичне значення, ніж кліматичні відмінності конкретної зони. Тому найбільш важлива мікрокліматична оцінка курортної території. Для гірськокліматичних курортів особливу роль відіграє висотність їх розташування, у зв'язку з чим їх поділяють на низькогірські (400–1000 м), середньогірські (1000–2000 м), високогірні (вище 2000 м).

Курортний лікувально-оздоровчий комплекс України представлений величезними запасами різноманітних природних лікувальних ресурсів, мережею санаторно-оздоровчих закладів і резервом досвідченого кадрового потенціалу. Природні курортно-рекреаційні території українського узбережжя Чорного і Азовського морів, Карпатського регіону, Полісся та інших регіонів України мають велике не лише регіональне й національне значення, а й міжнародне як система масового лікування, оздоровлення і профілактики населення України, СНД та інших країн, отже, вони становлять частину національного туристичного продукту. Основні курорти України та їх класифікацію наведено у таблиці 1 [7], коротку характеристику подано в додатку А.

Таблиця 1


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2020 год. (0.007 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал