Методичні поради. · Готуючись до семінарського заняття, студент повинен насамперед засвоїти положення нормативних актів

· Готуючись до семінарського заняття, студент повинен насамперед засвоїти положення нормативних актів, що відносяться до теми. Далі необхідно розкрити поняття, принципи і джерела аграрного права. Аграрне право – галузь права, яка регулює правовідносини в сфері виробництва продуктів харчування, продовольчих товарів і сировини рослинного і товарного походження, переробки і реалізації останніх суб’єктами підприємницької діяльності. Предметом аграрного права є ті загальні відносини, котрі виникають у зв’язку з утворенням і статутною діяльністю аграрних підприємств усіх форм власності і легальних організаційно правових форм господарювання.

· Відповідь на друге питання повинна складатися з загальної характеристики земельного права, його поняття, правовідносин та предмету правового регулювання. Земельне право – це галузь, що регулює земельні відносини з метою забезпечення раціонального використання земель, створення умов для підвищення ефективності цього процесу, охорони прав організацій і громадян як землевласників і землекористувачів. Звідси земельні відносини – це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб’єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об’єктами земельних відносин є землі в межах территорії України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї). Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються Земельним кодексом України, нормативно-правовими актами, що не суперечать кодексу. Предметом правового регулювання земельного права є відносини з володіння, користування та розпорядження земельними ресурсами, а таож їх охорони та раціонального використання. Джерелами земельного права слід визнати Конституцію України та Земельний кодекс України, що був прийнятий 25 жовтня 2001 року, набрав чинності з 1 січня 2002 року. Розглядаючи Земельний кодекс України необхідно окреслити види земель(землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історично-кльтурного призначення; землі лісового та водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення) та їх правовий статус, права та форми власності на землю, порядок набуття і реалізації права на землю, систему гарантій права на землю, розкрити порядок охорони земель. Право власності на землю – це право володіння, користування і розпорядження земельними ділянками. Земля може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Громадяни України набувають права власності на земльні ділянки на підставі:

- придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

- безоплатної передачі із земель державної та комунальної власності;

- приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування тощо.

Юридичні особи можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі:

- придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

- внесення земельних ділянок її засновниками до статутного фонду;

- прийняття спадщини;

- виникнення інших підстав, передбачених заоном.

Територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі:

- передачі їм земель державної власності;

- примусового відчуження земельних ділянок у власників із мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

- прийняття спадщини;

- придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

- виникнення інших підстав, передбачених законом.

Держава набуває права власності на землю у разі:

- відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

- придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

- прийняття спадщини;

- передачі у власність державі земельних ділянок комунальної власності теріторіальними громадами;

- конфіскації земельної ділянки.

Окрім права власності Земельний кодекс передбачає право користування, оренди, сервітуту та інші права відносно землі.

Також треба зупинитися на розгляді головних закономірностей управління в галузі використання і охорони земель. Охорона земель – відповідно до Закону України «Про охорону земель» від 19 червня 2003 р. – це система правових, організаційних, економічних, технологічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігння необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості грунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, реакреаційного та історико-культурного призначення. Закон України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19 червня 2003 р. встановлює завдання держави з контролю за використанням та охороною земель.

Важливим є поняття проблеми відповідальності за порушення земельного законодавства. Громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за наступні порушення:

- укладання угод з порушенням земельного законодавства;

- самовільне зайняття земельних ділянок;

- псування сільськогосподарських угідь та інших земель, їх забруднення хімічними та радіоактивними речовинами і стічними водами, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами;

- розміщення, проектування, будівництво, введення в дію об’єктів, що негативно впливають на стан землі;

- невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням;

- порушення строків повернення тимчасово займаних земель або невиконання обов’язків щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням; знищення межових знаків;

- приховування від обліку і реєстрації та перекручення даних про стан земель, розміри і кількість земельних ділянок;

- не проведення рекультивації порушених земель;

- знищення або пошкодження протиерозійних і гідротехнічних споруд, захисних насаджень;

- невиконання умов знімання, збереження і нанесення родючого шару грунту;

- самовільне відхилення від проектів землеустрою;

- ухилення від державної реєстрації земельних ділянок та подання недостовірної інформації щодо них;

- порушення строків розгляду заяв щодо відведення земельних ділянок.

· Третє питання містить поняття і предмет правового регулювання екологічного права України. Екологічне право – це система правових норм і принципів, якими регулюються суспільні відносини щодо охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів. Екологічні правовідносини – це галузь суспільних відносин, які охоплюють відносини щодо використання, відтворення і охорони різних об’єктів природи. Суб’єкти – це сторони між якими виникають екологічні відносини. Об’єктом цих відносин може бути як об’єкт природи в цілому, так і його частина. Залежно від об’єктів природи їх можна поділити на відносини, що виникають з приводу використання і охорони земель, вод, атмосферного повітря, лісів, тваринного світу, надр, і природно-заповідного фонду. Предметом екологічного права є нормативно врегульовані суспільні екологічні відносини, щодо охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів. Систему екологічного права складають екологічні норми, принципи та інститути. Принципи екологічного права – це головні, основоположні правила, які визначають загальну спрямованість і найсуттєвіші риси правового регулювання екологічних суспільних відносин, а саме:

- переваги державної власності на землю, воду, ліси, надра та інші об’єкти природи;

- державного управління природокористуванням і охороною природи;

- поєднання раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів;

- комплексного підходу до природокористування і природо охорони;

- поєднання заходів щодо стимулювання і відповідальності у справі використання та охорони природних ресурсів;

- законності в екологічних відносинах.

Необхідно охарактеризувати систему законодавства про охорону навколишнього природного середовища, права і обов’язки природо користувачів. Нормативно-правовими актами, що регулюють основи організації охорони навколишнього природного середовища, є кодекси: Водний кодекс України від 6 червня 1995 року, Повітряний кодекс України від 4 травня 1993 року, закони України: «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991року, «Про охорону атмосферного повітря» від 16 жовтня 1992 року, «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 року, «Про тваринний світ» від 13 грудня 2001 року, «Про рослинний світ» від 9 квітня 1993 року, «Про карантин рослин» від 30 червня 1993 року, «Про ветеринарну медицину» від 25 червня 1992 року, «Про охорону прав на сорти рослин» від 21 квітня 1993 року. Досить поширеними джерелами екологічного права є укази Президента та постанови Кабінету Міністрів України: «Про затвердження Положення про державну систему моніторингу довкілля» від 30 березня 1998 року, «Про затвердження переліку видів діяльності, що належать до природоохоронних заходів» від 17 вересня 1996 року, «Про затвердження Положення про Державний фонд охорони навколишнього природного середовища» від 7 травня 1998 року тощо. Самостійними джерелами екологічного права є накази й інструкції міністерств та інших органів центральної виконавчої влади та акти місцевих органів державної виконавчої влади й місцевого самоврядування. Екологічне право людини і громадянина в Україні – це юридично закріплений вид і міра можливої, дозволенної поведінки людини і громадянина в екологічній сфері. Екологічний обов’язок – це юридично закріплений вид і міра необхідної поведінки людини і громадянина в екологічній сфері.

Треба окреслити складові природно-заповідного фонду, правові засоби охорони атмосферного повітря і тваринного світу, правові способи охорони водних ресурсів, порядок використання та охорони надр. Природно-заповідний фонд – це ділянки суходолу та водного простору, природні комплекси та об’єкти, які мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну та іншу цінність, а тому відокремлені з метою збереження природного середовища, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та екологічної безпеки України. До природно-заповідного фонду відносять:

- природні території та об’єкти – природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідники урочища;

- штучно створені об’єкти – ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки, парки-пам’ятки садово-паркового мистетства.

Завдання на самостійну роботу студента:

1. Розглянути Земельний кодекс України, Водний кодекс України.

2. Розглянути Закони України: «Про охорону земель»; «Про державний контроль за використанням та охороною земель»; «Про оренду землі»; «Про охорону навколишнього природного середовища»

Питання для самоконтролю

1. Дайте загальну характеристику аграрного права та його джерел.

2. Дайте загальну характеристику земельного права та його джерел.

3. Які види земель передбачені законодавством і у чому полягає їх статус?

4. Назвіть суб’єкти і об’єкти земельних відносин.

5. Що означає право земельного сервітуту?

6. Дайте загальну характеристику екологічного права та його джерел.

7. Охарактеризуйте екологічні права та обов’язки громадян України.

8. Які принципи природокористування вам відомі?

9. Які складові природно-заповідного фонду вам відомі?

10. Які правові засоби охорони атмосферного повітря і тваринного світу передбачені чинним законодавством?

11. Як здійснюються правова охорона водних ресурсів?

Рекомендована література: 2, 9, 11, 56-63, 65, 67, 69, 78.