Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Тема № 10. Судова влада в зарубіжних країнах




Перелік питань до самостійної роботи:

Поняття судової влади в зарубіжних країнах і її місце в системі розподілу влади.

Конституційно-правові принципи організації судової влади у демократичних державах та у процесі відправлення правосуддя.

Судові органи: види, структура та порядок формування.

Структура судової влади в зарубіжних країнах. Системи судів загальної юрисдикції. Спеціалізовані судові системи.Конституційний статус суддів в зарубіжних країнах та вищі органи судової влади. Допоміжні органи у здійсненні правосуддя судами. Способи формування судів.

Конституційно-правовий статус суддів. Вимоги до особи, що претендує на посаду судді.

Моделі судових систем в зарубіжних країн, їх структура та характеристика.

Конституційна юстиція: організація конституційних судів та конституційних рад. Чисельний склад конституційних судів ( рад ) та порядок обрання на посаду судді. Конституційне судочинство. Порядок розгляду та вирішення справ судами в зарубіжних країнах.

Особливості судових системи в зарубіжних країнах:

Ø США;

Ø Франція;

Ø Великобританія;

Ø Японія;

Ø Індія.

 

 

Методичні вказівки

З точки зору підготовки теми студентам необхідно запам’ятати, що на відміну від законодавчої та судової влади, представниками якої є парламент і президент, судова влада виконується всіма судовими органами від найнищих до найвищих незалежно від свого місця в системі та вирішує конкретні справи незалежно, керуючись власною правосвідомістю та спираючись на чинне законодавство держави. Кожен судовий орган являється самостійним носієм судової влади. Сукупність судів, як правило, називається юстицією. Діяльність суду щодо вирішення правових конфліктів називається юрисдикційною, а предметна і просторова сфера такої діяльності – юрисдикцією.

Правосуддя або юрисдикційна діяльність, тобто винесення правових рішень по різноманітним конфліктним ситуаціям, які розглядаються в суді досягається завдяки застосуванню спеціальних процесуальних форм, що мають на меті гарантування прав людини і громадянина та встановлення істинних обставин справи, яка розглядається в суді.

Структура судової влади двояка: в країнах з англосаксонською системою права вони утворюють єдину централізовану систему, яка очолюється єдиним Верховним судом; у іншому випадку, а саме в країнах континентальної Європи, стуктура є полісистемною, що означає створення декількох незалежних один від одного систем загальних і спеціальних судів, які очолюються власними вищими судами.

Статус суддів, які чинять правосуддя в судовій системі передбачає виконання цими особами ряду загальновисунутих вимог, а саме: юридична освіта, стаж юридичної роботи, відсутність судимості, бездоганна репутація, приналежність до громадянства даної держави, термін проживання на території певної держави, знання державної мови та ін. Судді на посаду найчастіше призначаються, але можуть і обиратися. Свою діяльність вони здійснюють за принципами: незалежності, незмінності (до досягнення ними певного віку), несумісність іншого виду діяльності (крім наукової), гласність судового розгляду та ін.



Також, слід зазначити, окремий напрямок судочинства – це конституційна юстиція. Конституційний суд як єдиний і вищий орган конституційної юстиції в країнах Європи відповідає за здійснення конституційного контролю, тобто за відповідністю усіх нормативно – правових актів основному закону – Конституції. Американська модель здійснення конституційного котрою передбачає передачу подібних функцій усім судам загальної юрисдикції.

Важливими у здійсненні юрисдикційної діяльності є інші органи:

1) прокуратура, яка відповідає за кримінальне переслідування осіб, що вчинили злочин; за підтримання обвинувачення в суді; за нагляд щодо законності попереднього розслідування злочинів і утримування осіб в місцях позбавлення волі;

2) адвокатура, яка являється об’єднанням висококваліфікованих юристів, що можуть надавати професійну юридичну допомогу фізичним і юридичним особам щодо захисту їх інтересів у суді;

3) інші допоміжні органи (нотаріат, судова поліція, слідчі органи) досить рідко регулюються нормами конституцій і найчастіше їх діяльність відображена в поточному законодавстві держав.



Органи конституцiйної юстицiї, як правило, називаються конституцiйними судами, хоч зустрiчаються й iншi назви. У Францiї, Казахстанi та в рядi країн, що розвиваються, вiдповiднi повноваження нале-жать органам квазiсудового характеру - конституцiйним радам.

Порядок утворення органiв, що здiйснюють конституцiйний контроль, у рiзних країнах неоднаковий i залежить вiд моделi його органiзацiї. За умов американської моделi посади суддiв верховних судiв замiщуються, як правило, за рiшеннями глави держави, санкцiонованими парламентами. Як зазначалося, у СШАсуддiв Верховного суду призначає Президент з «поради i згоди» Сенату. В такому ж порядку призначаються суддi iнших федеральних судiв. Федеральна судова система США складається з трьох головних ланок - Верховного суду, апеляцiйних судiв i окружних судiв. До складу Верховного суду входять голова i вiсiм суддiв. Усi вони, як i суддi iнших федеральних судiв, займають свої посади «доти, доки їхня поведiнка є бездоганною» (роздiл перший ст. З Конституцiї). Судовi системи штатiв характеризуються рiзноманiтнiстю, хоча у кожному з них вищим судом є Верховний суд. В бiльшостi штатiв суддiв обирає населення, в частинi з них - призначає ви-конавча влада (губернатори), в деяких - обирає законодавчий орган штату. В цiлому рядi штатiв суддiв верховних судiв призначають довiчно. Решта суддiв займають посади на строк вiд чотирьох до шести рокiв.

Існують i iншi способи формування судiв за умов американської моделi органiзацiї конституцiйного контролю. Так, у Японiї до судової системи насамперед входить Верховний суд, а також високi, районнi i сумарнi суди. Верховний суд складається з 15 суддiв, включаючи головного суддю. Головного суддю формально призначає Імператор за поданням уряду. Усiх iнших суддiв Верховного суду призначає уряд. Свої посади вони займають до досягнення 70-рiчного вiку. Водночас передбачене схвалення призначень суддiв Верховного суду виборцями пiд час парламентських виборiв. Така процедура повторюється через кожнi десять рокiв. Якщо бiльшiсть виборцiв проголосує проти ко-го-небудь з суддiв Верховного суду, тим самим вiн усувається з посади. Що ж стосується суддiв iнших судiв, то їх призначає уряд за списком, запро-понованим верховним судом. Усi вони займають посади протягом десяти рокiв i можуть бути призначенi повторно.

В Індiї до складу Верховного суду входять головний суддя i не бiльше 17 iнших суддiв. Крiм цього, сюди на правах тимчасових суддiв для вирiшення конкретного питання можуть бути включенi колишнi суддi верховного суду, а також суддi вищих судiв штатiв. Постiйних суддiв Верховного суду призначає Президент, який у вирiшеннi цього питання консультується з урядом i з самими суддями. Тимчасових суддiв призначає Головний суддя за погодженням з Президентом. Суддi Верховного суду йдуть у вiдставку пiсля досягнення 65-рiчного вiку.

У Швейцарiї суддiв Союзного суду обирає Федеральний парламент. При цьому дiє вимога представництва рiзних мовних груп населення країни.

В Естонiї голову Державного суду обирає Парламент за поданням президента. iншi судовi посади також замiщують за рiшенням парламенту, але вже прийнятим за поданням голови самого Державного суду.

Свої особливостi має порядок формування органiв конституцiйної стицiї. Вiдмiнностi наявнi i у принципах їх органiзацiї. Так, в Австрiї до складу Конституцiйного суду входять голова, його заступник i 12 iнших суддiв, а також шiсть так званих запасних суддiв. Голову конституцiйного суду, його заступника, шiсть дiйсних суддiв i трьох запасних призначає Президент за пропозицiєю уряду. Решту вакансiй Президент замiшує з числа кандидатур, запропонованих палатами Федерального парламенту. Суддi Конституцiйного суду йдуть у вiдставку у 70-рiчному вiцi. В Австрiї, як i в iнших країнах, де створенi органи конституцiйної юстиції, встановленi певнi квалiфiкацiйнi вимоги до кандидатiв на вiдповiднi посади. Зокрема, суддi конституцiйного суду повиннi мати вищу освiту за державно-правовим фахом i протягом десяти рокiв до призначення займати посаду, для якої необхiдна ця освiта. До того ж вони мають призначатися з числа iнших суддiв, урядовцiв i професорiв-юристiв унiверситетiв.

У ФРН федеральний Конституцiйний суд складається з 16 осiб, яких рiвнiй кiлькостi обирають бундестаг i бундесрат. Закон встановив процедуру обрання суддiв Конституцiйного суду на основi квалiфiкованої бiльшостi голосiв. Це призвело до того, що за неформальною угодою кожна полiтична партiя розраховує на таке число мiсць для своїх представникiв у конституцiйному судi, яке вiдповiдає її представництву в палатах парламенту. За традицiєю частина з пiдтриманих партiями кандидатiв у суддi повинна бути полiтично нейтральною, решта може належати до партiй. Такий порядок формування конституцiйного суду свiдчить про гнучкiсть полiтичних механiзмiв прийняття важливих рішень, про толерантнiсть головних полiтичних сил. Характерною особливiстю органiзацiї Федерального конституцiйно суду ФРН є те, що вiн складається з двох сенатiв (палат) з однаковою кількiстю суддiв. Один з сенатiв займається розглядом справ, пов'язаних i захистом прав та iнтересiв окремих iндивiдiв. Другий розглядає решту питань, вiднесених до компетенцiї конституцiйного суду. Суддi Конституцiйного суду ФРН обираються строком на 12 рокiв i права бути переобраними. Закон встановлює мiнiмальний i максильний вiк тих, хто може займати посади суддiв, 40 i 68 рокiв відповiдно. Крiм цього, визначена вимога щодо професiйних якостей кандидатiв. Ними насамперед можуть бути суддi iнших федеральних судiв i ті, хто має право займати судовi посади.

В Іспанiїдо складу Конституцiйного суду, який також складається з двох палат, входить 12 суддiв. Усi вони формально призначаються королем: (сiм - за поданням палат парламенту, два - за поданням уряду, два - за поданням Головної ради судової влади). Суддi конституцiйного суду призначаються строком на дев'ять рокiв, при цьому його склад оновлюється на третину кожнi три роки. Вiдповiднi призначення роблять з числа iнших суддiв i прокурорiв, професорiв унiверситетiв, державних службовцiв та адвокатiв. Усi кандидати мають бути юристами зi стажем понад 15 рокiв.

В ІталiїКонституцiйний суд дiє в одному складi з 15 членiв. По п'ять суддiв призначають президент, парламент на спiльному засiданнi палат i вища судова адмiнiстрацiя. Суддi конституцiйного суду призначаються на дев'ятирiчний строк без права займати посаду повторно. Це можуть бути колишнi i дiйснi суддi вищих судiв та професори-юристи, а також адвокати з 20-рiчним стажем.

У Францiї дев'ять членiв Конституцiйної ради призначають строком на дев'ять рокiв, i їхнi повноваження не можуть бути поновленi. По три члени ради призначають президент i голови палат парламенту. Кожнi три роки третина цих членiв оновлюється. До складу конституцiйної ради за власним правом i довiчно входять також усi колишнi Президенти.

В країнах Центральної i Схiдної Європи, а також в тих, що утворились на теренi колишнього СРСР, органи конституцiйної юстицiї також формують за рiзними процедурами. В Киргизстанi, Литвi, Македонiї, Польщi, Словенiї, УгорщинiiХорватiї членiв цих органiв обирають парламенти або їх нижнi палати. При цьому порядок висунення вiдповiдних кандидатур є рiзним. В Киргизстанi i Словенiї їх пропонує президент, у Хорватiї - верхня палата парламенту, в Литвi - у рiвнiй кiлькостi Президент, Голова парламенту i голова Верховного суду, в Угорщинi - спецiальна вiдбiркова комiсiя, до складу якої входять представники усiх парламентських фракцiй. В Росiї суддiв Конституцiйного суду призначає верхня палата парламенту за поданням президента.

Існують й iншi процедури формування органiв конституцiйної юстицiї. В Чехiїсуддiв Конституцiйного суду призначає Президент за згодою верхньої палати парламенту. В Словаччинi президент робить вiдповiднi призначення за списком, складеним парламентом. В Болгарiї третину суддiв конституцiйного суду призначає президент, третину обирає парламент, i третину обирають на загальних зборах суддiв вищих судiв загальної i адмiнiстративної юрисдикцiї. В Молдовi посади в конституцiйному судi замiщують нарiвно парламент, президент i вища рада магiстратури, а в Румунiї - кожна з палат парламенту i президент.

Конституцiї i спецiальнi закони встановлюють чисельний склад i строки повноважень конституцiйних судiв. В Молдовi до його складу вхо-дять 6 суддiв, в Югославiї - 7, в Киргизстанi, Литвi, Македонiї, Румунiї i Словенiї - 9, Словаччинi - 10, Хорватiї - 11, Бiлорусi, Болгарiї i Польщi- 12, Чехiї i Угорщинi - 15, Росiї - 19.

Рiзними є i строки перебування суддiв на посадi: вiд шести рокiв у Молдовi, семи у Словаччинi, восьми у Польщi i Хорватiї, дев'яти в Болгарiї, Литвi, Македонiї, Румунiї, Словенiї та Югославiї, до одинадцяти в Бiлорусi i навiть п'ятнадцяти рокiв у Киргизстанi.

Як правило, не припускається повторне переобрання суддiв конституцiйних судiв. У Болгарiї, Литвi i Румунiї кожнi три роки за вiдповiдними квотами оновлюють третину складу вiдповiдних органiв.

Юридично визначенi i деякi iншi вимоги щодо органiзацiї органiв конституцiйної юстицiї. Практично в усiх країнах передбачена вимога наявностi у кандидатiв спецiальної квалiфiкацiї i стажу, встановленi вiковi цензи для займання посад членiв конституцiйних судiв. Як i в розвинутих країнах, голiв судiв обирають самi суддi. Проте в Литвi Голову Конституцiйного суду з його ж складу призначає Парламент за поданням Президента. В Словаччинi вiдповiдне призначення здiйснює сам Президент.

Література:основна [4, 8, 11, 13, 15];

додаткова [20, 37, 53, 62, 65, 66, 69, 114]

 


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2019 год. (0.009 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал