Тема № 4. Форми держави в зарубіжних країнах.

Перелік питань до самостійної роботи:

Загальна характеристика форми держави в зарубіжних країнах.

Класифікація та види форм держави в зарубіжних країнах.

Форми державного правління в зарубіжних країнах:

а) монархія (абсолютна, дуалістична, парламентська);

б) республіка (парламентська, президентська);

в) особливі форми правління.

Форми державного устрою в зарубіжних країнах:

а) унітарна держава;

б) федерація;

в) інші форми державного устрою.

Автономія в зарубіжних країнах: сутність та ознаки; спільні та відмінні риси автономного устрою різних країн (обласна автономія в Італії, Автономія Аландських островів в Фінляндії, Автономія Гренландії і Ферерських островів в Данії, Автономні регіони в Індії, Автономія в Іспанії).

Методичні вказівки

Під формою держави ми розуміємо сукупність зовнішніх ознак, які зумовлюються її змістом. В науці конституційного (державного) права розрізняють дві основні форми держави – форма державного правління та форму державного устрою.

Під формою правління розуміють структуру, правове становище та співвідношення вищих органів державної влади. Розбіжність між двома основними існуючими формами правління – монархією і республікою – залежить від того хто стоїть на чолі держави – монарх чи президент (виборний глава держави чи спадковий). Якщо глава держави виборний та змінний то це республіка, якщо спадковий, то це монархія. Існуючі в наш час форми правління в більшості свідчать про історичні традиції, чим про конкретний характер самої держави. Основні якісні особливості сучасної держави, такі як демократизм чи реакційність, централізація чи децентралізація не знаходиться в прямій залежності від форми правління. Однак, форма правління має досить суттєве значення. Вона істотно впливає на структуру державного апарату та існуючі між його окремими ланками взаємовідносини.

Студентам доцільно дати визначення монархії та визначити основні характерні ознаки абсолютної парламентської та дуалістичної монархії. При характеристиці республіканської форми правління треба засвоїти такі характерні особливості, які притаманні президентській та парламентській республікам, визначити їх позитивні сторони.

Щодо змішаних форм правління, то слід відзначити що вони сполучають у собі елементи як президентських так і парламентських республік. Серед особливих форм правління слід виділити монархію з республіканськими елементами (виборну монархію), колективну монархію та республіку з монархічними елементами (пожиттєве президентство). До певної міри сюди ще можна віднести і такі особливі форми правління як правління військової хунти, правління політичної організації, правління політичного лідера та теократичну (клерикальну) республіку.

Питання про форму державного устрою це фактично питання про те, як організована територія даної держави, з яких частин вона складається і яке їх правове становище. В це питання входить проблема співвідношення та взаємозв’язку між різними органами (адміністративними, муніципальними, суб’єктами федерації), які існують в територіальних структурах цієї держави, з централізованими органами державної влади.

В державному (конституційному) праві виділяють дві основні форми державного устрою – унітарну та федеративну, що зовсім не виключає змішаних форм державного устрою.

Студенти повинні охарактеризувати обидві ці форми та визначити їх основні характерні ознаки. Основну увагу доцільно приділити федеративній формі державного устрою, оскільки, вона досить складна і в кожному окремому випадку має унікальні специфічні особливості. Необхідно мати на увазі, що в федеративних державах існує декілька принципів розмежування компетенції між суб’єктами та суб’єктами федерації. Серед них принцип „дуалістичного” федералізму, принцип двох виключних сфер компетенції та тричленна система розмежування компетенції. Крім того слід звернути увагу на питання, що стосуються організації органів влади та управління суб’єктів федерації, та на деякі аспекти їх функціонування. В першу чергу це стосується аспектів їх фінансування.

Серед інших форм політично-територіального устрою слід розглянути регіоналістську державу, конфедерацію, унію та співдружність. Що стосується автономних утворень в зарубіжних державах, то в широкому розумінні цього слова – автономія в державному (конституційному) праві означає надання певній частині держави (Аландські острови в Фінляндії), кільком частинам (двом округам, заселеним в основному гагаузами, в Молдові), всім однопорядковим одиницям (областям в Італії), всім різнопорядковим адміністративно-територіальним одиницям (в Японії) внутрішнього самоуправління, самостійності у вирішенні місцевих питань. Іноді таку автономію називають обласною, маючи на увазі не лише одиниці обласного рівня, але й інші (як в Японії). В більшості випадків під автономією розуміють особливі політико-територіальні одиниці, які створюються з урахуванням національного складу, культури, традицій, побуту компактно проживаючого в них населення (Корсіка у Франції, Північна Ірландія у Великобританії). Саме на автономію такого роду треба звернути основну увагу в ході самостійної роботи.

В залежності від компактного, або розрізненого проживання етнічних або інших спільнот, а також від інших обставин, в зарубіжній літературі використовують три характеристики (види) автономії: персональна, корпоративна та територіальна.

Персональна автономія створюється коли певні етнічні групи або національні меншини проживають розрізнено (Австрія, Угорщина) і створюють свої об’єднання, які в основному займаються питаннями культури, побуту, але можуть брати участь в політичному житті шляхом представництва (з правом дорадчого голосу) при деяких центральних органах держави. Таку автономію ще називають культурно-національною.

Корпоративна автономія пов’язана з існуванням лінгвістичних спільнот, для яких інколи резервується певна кількість місць в державному апараті, а держслужбовці, які працюють в цьому районі повинні знати мову та побут місцевого населення, що живе невеликими групами поряд з представниками інших народностей. Судовий процес, викладання в школі здійснюється на місцевій мові. Таку форму автономії мають деякі зареєстровані племена в Індії.

Територіальна автономія може базуватися або етнічних ознаках, або на особливостях культури, традицій, побуту населення певної території. Такі автономії створюються лише у випадку компактного проживання етнічних або інших груп, які мають певні особливості.

В залежності від обсягу повноважень існує дві форми етнотериторіальної автономії: політична (її ще називають державною, законодавчою) та адміністративна.

Політична автономія має деякі ознаки державності. Вона (її органи) наділені законодавчими повноваженнями з місцевих питань (перелік їх, як правило міститься в конституції – наприклад, Італії). Іноді їй належить також право участі у вирішенні деяких загальнодержавних питань, якщо вони зачіпають інтереси автономних утворень (Азорські острови та інші автономії Португалії). В політичних автономіях створюється місцевий парламент, іноді двопалатний. Політична автономія утворює свої органи місцевої виконавчої влади, але на відміну від суб’єктів федерації, які мають іноді власну судову систему, автономні утворення своїх судів не мають. Деякі автономії навіть мають власну конституцію та громадянство (Аландські острови у Фінляндії).

Різні форми політичної автономії існують у Великобританії (Північна Ірландія та Шотландія), Франції (Корсіка), Італії (20 автономних областей), Іспанії (17 автономій), Данії (острів Гренландія), Нідерландах (острів Аруба) тощо.

Адміністративна автономія не має права видавати свої власні закони, хоча її представницькі органи видають нормативні акти в межах своїх повноважень. В адміністративних автономіях судочинство здійснюється на місцевій мові. На ній же видаються газети, викладають в школі, ведеться діловодство тощо.

Адміністративна автономія менш розповсюджена, ніж політична: Великобританія (Уельс), Індія, Сербія (Воєводіна), Китай (більше ста) тощо.

В деяких країнах використовується культурно-національна автономія (Швеція, Норвегія, Угорщина, Австрія тощо), існують напівавтономні утворення (для народності марунів, нащадків рабів-втікачів, на Ямайці). В окремих країнах Африки існує міждержавна „кочова автономія” для кочових племен таурнів.

Література: основна [ 2, 3, 14, ]; додаткова [ 8, 15, 16, 22, 35, 70, 73, 76, 117]