Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Тема № 7. Виборче право та виборчі системи зарубіжних країн




Перелік питань до самостійної роботи:

Виборче право та його джерела.

Вибори та їх класифікація.

Виборчий процес.

Стадії виборчого процесу та їх характеристика.

Порядок організації і проведення виборів.

Поняття і види виборчих систем:

а) мажоритарна виборча система та її види;

б) пропорційна виборча система;

в) змішані виборчі системи.

Оцінка різних видів виборчих систем.

Інші інститути безпосередньої демократії в зарубіжних країнах:

- референдуми;

- відкликання;

- народна демократична ініціатива;

- опитування населення.

Методичні вказівки

Слід наголосити, що вибори - це процедура формування органів публічної влади чи надання повноважень посадовій особі, яка здійснюється шляхом голосування уповноважених на це осіб при умові, що на кожний мандат, який заміщується претендує декілька кандидатів. Це найдревніший спосіб наділення владними повноваженнями окремих осіб чи політичних партій. Їх широке використання в демократичних державах пояснюється тим широким колом соціальних функцій, які вони виконують. Це барометр політичного життя в тій чи іншій країні. Це засіб вибору політичних лідерів, який дає громадянам можливість доручити функції по управлінню особам, які заслуговують довіри і мають відповідні якості. Крім того, це засіб забезпечення легітимності влади (її визнання населенням та готовністю добровільно виконувати її розпорядження). І, найголовніше, це один з важливих елементів механізму забезпечення народного суверенітету та демократичного політичного режиму, завдяки якому повноваження найважливіших органів публічної влади мають своїм джерелом волю народу.

Такою категорією для виборів, а також для інститутів відкликання, референдумів та народної законодавчої ініціативи є поняття виборчого права. Слід мати на увазі, що термін „виборче право” використовується в конституційному праві в двох значеннях: об’єктивному та суб’єктивному. Об’єктивне право це інститут конституційного права, який складається з правових норм, які регулюють порядок проведення виборів. На семінарському занятті необхідно виділити джерела об’єктивного виборчого права.

Суб’єктивне виборче право - це право конкретного громадянина стати учасником конституційно-правових відносин, які виникають при виборах. Розрізняють активне та пасивне виборче право.

Як суб’єктивне так і об’єктивне виборче право базується на комплексі принципів які, як правило, закріплюються в конституціях. Детальне регулювання виборчого права віднесене до прийняття спеціального, звичайного чи органічного закону. В більшості випадків конституції згадують такі принципи виборчого права – свобода волевиявлення, загальне, рівне, пряме виборче право при таємному голосуванні.



Наступним важливим елементом виборів є виборчий процес. Це врегульована нормами виборчого права діяльність різних суб’єктів по підготовці, організації та проведенню виборів. Виборчий процес включає в себе цілий ряд стадій, які необхідно розглянути під час підготовки до семінарського заняття: призначення виборів; утворення виборчих округів; утворення виборчих дільниць; створення виборчих органів; реєстрація виборів та складання виборчих списків; висунення кандидатів; передвиборча агітація; голосування; підрахунок голосів і встановлення результатів виборів. Виборча система представляє собою сукупність встановлених законом правил, принципів та критеріїв, за допомогою яких встановлюються результати голосування.

Ті виборчі системи, які в основу визначення результатів голосування кладуть принципи більшості, називаються мажоритарними. Розрізняють три основних види мажоритарної системи – абсолютної, відносної та кваліфікованої більшості.

Більш демократичною, в порівнянні мажоритарною, є пропорційна виборча система. Вибори за цією системою являються виключно партійними та можуть проводитись в багатомандатних або загальнодержавних (національних) округах. За цією системою мандати розподіляються пропорційно до кількості голосів, поданих за кожну політичну партію чи блок партій. На семінарі слід розглянути різні способи розподілу мандатів, які застосовуються в світовій практиці при запровадженні пропорційної виборчої системи.

Однак як мажоритарна так і пропорційна виборча система мають свої плюси та мінуси. Тому в наш час в світі все частіше спостерігається тенденція об’єднання цих систем: частина депутатів парламенту чи колегіального органу місцевого самоврядування обирається по одній системі; а друга частина – по іншій. Така виборча система називається змішаною.



Референдум - це голосування виборців, шляхом якого приймається рішення державного або самоврядовчого характеру, які мають загальнодержавне або місцеве значення. Це рішення має закону силу, а іноді і більшу силу, чим звичайний закон, прийнятий парламентом, чи силу важливої постанови органу місцевого самоврядування. На семінарському занятті доцільно звернути увагу на питання пов’язані з організацією проведенням референдумів, їх види та правові наслідки. Доцільним буде зупинитись на спільних та відмінних рисах референдумів.

Народна законодавча ініціатива, подібно до виборів та референдуму, також є одним із способів здійснення безпосередньої демократії. Це право певної групи виборців запропонувати проект закону, який підлягає обов’язковому розгляду парламентом. Хоча останній має право прийняти будь-яке рішення: погодитись з проектом, внести до нього поправки чи взагалі відхилити.

Безпосередня демократія – це форма безпосереднього волевиявлення всього народу або будь-яких груп населення. Французькі вчені-конституціоналісти А. і Ф. Демішель і М. Пікемаль зазначають, що демократія є безпосередньою, якщо народ править сам, на своїх зібраннях, якщо немає відмінності між правлячими і керованими.

Форма демократії — це її зовнішнє вираження. Форм демократії можна назвати чимало, але основні з них такі:

1. Участь народу в управлінні державними і суспільними справами (народовладдя) — здійснюється у двох формах:

Пряма — представницька демократія Непряма — безпосередня демократія
– форма народовладдя, при якій здійснюється через виявлення волі представників народу у виборних органах (парламенти, органи місцевого самоврядування) — форма народовладдя, при якій влада здійснюється через безпосереднє виявлення волі народу чи певних соціальних груп (референдум, вибори)

2. Формування та функціонування системи органів держави на основі демократичних принципів законності, гласності, виборності, змінюваності, поділі компетенції, які запобігають зловживанню службовим становищем і суспільним авторитетом:

3. Юридичне (насамперед конституційне) закріплення системи прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, їх охорона і за­хист відповідно до міжнародних стандартів.

Види демократії класифікують за сферами суспільного життя:

- економічна;

- соціальна;

- політична;

- культурно-духовна та ін.

Наприклад, про значення економічної і соціальної демокра­тії в розвитку соціальної правової держави говориться в програм­ному документі Соціалістичного Інтернаціоналу «Декларація принципів» (1989 p.).

Форми демократії знаходять свій прояв у її інститутах (рефе­рендум, громадська думка, комісії Верховної Ради та ін.).

Інститути демократії — це легітимні і легальні елементи полі­тичної системи суспільства, які безпосередньо створюють демок­ратичний режим у державі через втілення в них принципів де­мократії.

Передумовою легітимності інституту демократії є його орга­нізаційне оформлення і визнання громадськістю; передумовою легальності — його юридичне оформлення, узаконення.

За вихідним призначенням у вирішенні завдань політики, влади та управління відрізняють інститути демократії:

Структурні Функціональні
- сесії парламентів - депутатські комісії - народні контролери тощо - депутатські запити - накази виборців - громадська думка тощо

За юридичною значущістю прийнятих рішень відрізняють ін­ститути демократії:

Імперативні Консультативні
• мають остаточне загально­обов'язкове значення для дер­жавних органів, посадових осіб, громадян: - референдум конституційний та законодавчий; - вибори; - накази виборців та ін. • мають дорадче, консульта­тивне значення для державних органів, посадових осіб, громадян: - референдум консультатив­ний; — всенародне обговорення за­конопроектів; - мітинги; - анкетування та ін.

Основною формою безпосередньої демократії є референдум (лат. — те, що повинно бути повідомленим) — засіб вирішення шляхом голосування кардинальних проблем за­гальнонаціонального і місцевого значення (прийняття консти­туції, інших важливих законів або внесення до них змін, а також інших рішень з найважливіших питань). Референдум є одним із важливих інститутів безпосередньої демократії, проводиться з метою забезпечення народовладдя — безпосередньої участі гро­мадян в управлінні державою і місцевими справами.

Референдуми за предметом проведення:

• конституційний — на всенародне голосування виноситься проект конституції або конституційні поправки;

• законодавчий — на всенародне голосування виносяться про­ект закону або чинний закон;

• консультативний — проводиться з метою виявлення гро­мадської думки щодо принципового питанню державного життя.

Референдуми за ступенем обов'язковості проведення:

§ обов'язковий — предметом референдуму є питання, відне­сені Конституцією до виключного вирішення в результаті все­народного опитування;

§ факультативний — проводиться з метою виявлення громад­ської думки щодо конкретного питання, яке цікавить певну ча­стину населення регіону.

За територією проведення референдум може бути:

1) Загальнонаціональним — проводиться в масштабах усієї країни. Доцільно проводити перед референдумом всенародне або широке громадське обговорення питань, що вирішуються рефе­рендумом.

2) Місцевим — проводиться в межах окремих суб'єктів фе­дерації (у федеративній державі) або адміністративно-територі­альних одиниць (в унітарній та федеративній державах) із ме­тою вирішення найважливіших питань місцевого значення.

У референдумах мають право брати участь грома­дяни України, які досягли повноліття (18-21 років) на день їх проведення. Гаран­тується вільне волевиявлення. Голосування під час ре­ферендумів є таємним: контроль за волевиявленням громадян не допускається.

Референдум в більшості країн не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії. Виключно загальнонаціональним (загальнодержавним) референдумом вирішується питання про зміну територіїбудь-якої держави.

Також слід наголосити, що у деравах, наприклад, у Швейцарії, крім референдуму, інститутами безпосередньої демократії є народне віче, народна законодавча ініціатива. У США референдум застосовується нарівні з законодавчою іні­ціативою. У Франції через три роки після проведення першого референдуму в 1789 p. почали практикуватися плебісцити — все­народні опитування, які розглядаються як синоніми референ­думів.

До інститутів безпосередньої демократії відносять:

1) засоби масової інформації (преса, радіо, телебачення), які у сучасному суспільстві відіграють величезну роль, сприяють формуванню громадської думки. В разі самостійної роботи необхідно розглянути порядок створення засобів масової інформації та обмеження, які існують на сьогодні з цього приводу, як в країні з демократичним, так і з антидемократичним політичним режимом. Особливу увагу слід звернути на порядок ліцензування та реєстрації засобів масової інформації.

Щодо діяльності засобів масової інформації, особливу увагу слід звернути на законодавчу регламентацію питань цензури в зарубіжних країнах на порядок створення та функції громадських рад (є і інші назви) при засобах масової інформації загальнодержавних рад.

В багатьох країнах держава підтримує засоби масової інформації за рахунок бюджету. Однак в основному вони забезпечують себе самі, частково за рахунок продажу видань, а головним чином за рахунок реклами. Інколи діють спеціальні закони, які обмежують рекламу та забороняють рекламу деяких виробів (алкоголю, тютюнових виробів). Для телебачення в деяких країнах встановлюється максимальний час на добу для реклами. Законодавчо досить детально регламентує права та обов’язки журналістів, права видавців, засновників засобів масової інформації, авторів тощо.

2) опитування населення або періодичне з’ясування громадської думки з публікацією їх результатів, яке також відіграє значну роль в житті сучасного суспільства, оскільки дає оцінку найважливішим подіям, заходам держави, лідерам політичних партій, що, з одного боку, враховується в політиці, а з другого – впливає на політичні погляди населення.

Опитування населення мають загальний або вибірковий характер. В першому випадку вони близькі до консультативного референдуму та іноді проводяться шляхом голосування. Вибіркові опитування охоплюють невелику частину населення різних регіонів та соціальних верств. Відповіді на питання опитування повинні дати уяву про суспільну думку країни в цілому. Опитування проводяться в зв’язку з прийняттям важливих державних актів, оцінкою лідерів, особливо в зв’язку з виборами. Вибіркові опитування проводяться громадськими організаціями за власною ініціативою. Однак вони можуть проводитися і органами.

Правове регулювання опитувань мінімальне. Зазвичай забороняється лише публікувати прогнози та результати опитувань за одну-три доби до голосування під час виборчої компанії, щоб не спричиняти психологічного тиску на виборців.

3) відкликання з посади, підставами якого можуть бути:

§ порушення посадовою особою положень Конституції і законів, що встановлено судом;

§ пропускання ним упродовж визначеного в законодавстві часу більше половини пленарних засідань (для депутата) або засідань постійної комісії, невиконання без поважних причин рішень і доручень ради та її органів;

§ невідповідність практичної діяльності посалдової особи основним принципам і положенням його передвиборної програми.

Право вносити пропозиції до територіальної виборчої комісії про відкликання депутата місцевої ради належить відповідній місцевій раді, а також зборам виборців та зборам (конференціям) об'єднань громадян, їхніх місцевих осередків, які мають право висувати кандидатів у депутати і знаходяться на території відповідного виборчого округу. Рішення про внесення пропозицій щодо відкликання депутата місцевої ради приймається відповідно на:

§ пленарному засіданні парламенту;

§ зборах виборців;

§ зборах (конференціях) об'єднань громадян чи їхніх місцевих осередків.

4) народна законодавча ініціатива є відносно новим засобом прямої демократії. Вперше вона була запроваджена в ХІХ ст. в окремих штатах СІІІА. Спочатку народна ініціатива тут мала на меті зобов'язати законодавчий орган розробити і прийняти закон щодо пропонованого виборцями питання або, у випадку відмови парламенту зробити це, спонукати його винести питання на референдум. За таких умов розробка законопроекту завжди визнавалася функцією законодавчого органу. 3 часом був прийнятий інший порядок реалізації народної ініціативи: самі виборці, які виступають з такою ініціативою, можуть або навіть повинні скласти законопроект і запропонувати його законодавчому органу. Останній або приймає цей законопроект, або виносить його на референдум. Існує і такий варіант: законодавчий орган розглядає, потім виносить законопроект на народне голосування. Водночас у деяких штатах законодавчий орган може винести на референдум свій власний, альтернативний проект закону. В усіх випадках народна ініціатива сполучається з референдумом. Інститут народної законодавчої ініціативи встановлений також конституціями ряду європейських держав, але тут вік не пов'язується з референдумом. В Італії народна ініціатива здійснюється шляхом внесення у парламент постатейно розробленого законопроекту від імені не менше, ніж 50 тис. виборців. В Австрії кожна пропозиція, що надійшла до центральної виборчої комісії від імені 100 тис. виборців, або однієї шостої частини громадян у трьох землях, які наділені виборчими правами, передається на обговорення у парламент. Така пропозиція повинна мати форму законопроекту. В Іспанії передбачена можливість реалізації народної ініціативи за умови й підтримання 500 тис. виборців. Така ініціатива не поширюється на проекти органічних законів, законів про оподаткування, міжнародні віднбсини, а також з питань помилування. У Румунії народна законодавча ініціатива потребує підтримки з боку 250 тис. виборців, у Білорусі та Литві - 50 тис., у Киргизстані та Югославії - 30 тис., у Македонії та Словенії - 10 тис. і 5 тис. виборців відповідно, а в Латвії - десятої частини усіх виборців. Інститут народної законодавчої ініціативи відомий конституціям 22 штатів СІІІА. В окремих штатах (Каліфорнія, Орегон та деякі інші) виборці мають право ініціювати не тільки звичайні законопроекти, а й проекти конституційних поправок. Іншими словами, тут існує народна конституційна ініціатива. Кількість виборців, які мають підписати петицію щодо такого проекту, визначається в різних штатах у межах від кількох тисяч до половини зареєстрованих. Конституційні ініціативи виборців вимагають підтримки від 10 до 15 відсотків їх загальної чисельності. Народна конституційна ініціатива існує і в Швейцарії, як на рівні суб'єктів, так і на рівні федерації. В останньому випадку конституційні поправки за умови підтримання їх 100 тис. виборців можуть бути внесені до парламенту у вигляді загальних пропозицій або конкретних проектів. Після розгляду парламентом їх обов'язково виносять на референдум. Характерно, що застосування такого засобу здійснення прямої демократії, як народна конституційна ініціатива, має своєрідні наслідки. Зокрема, виборці іноді пропонують поправки, які, по суті, не стосуються предмета конституційного регулювання.

Література: основна [9, 11, 14];

додаткова [25, 33, 42, 66, 67, 72, 83, 98, 105 ]


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2019 год. (0.011 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал