Проведення лекцій

Слово лекція походить від латинського lektio – читання. Але кожному педагогу відомо, що лекція не є зачитуванням певного тексту. Навпаки, читання тексту, в тому числі і тексту спеціального, заздалегідь підготовленого викладачем не підпадає під визначення лекції і не може бути названо лекцією.

Читання тексту не може бути названо лекцією і в тому випадку, коли викладач має артистичні здібності і може прочитати текст емоційно й виразно. Таке визначення лекції прийшло до нас з далеких часів. У середньовічний період під лекцією розуміли читання і коментування тексту певної книги. У наш час поняття лекції змінилось, а назва залишилась.

Лекція – це перш за все спілкування викладача з аудиторією живою, емоційною, гарною, грамотною мовою.

Кожна лекція в цілому складається із трьох частин: вступної, основної і заключної.

Вступну частину лекції доцільно починати з формулювання її теми і мети. Якщо не сформулювати мету і не підкорити весь зміст теми досягненню цієї мети, то лекція виходить декларативною, „рихлою". У тих випадках, коли лекція є продовженням попередньої, необхідно у вступній частині нагадати зміст уже прочитаного лектором матеріалу, коротенько підбити його підсумки і на цій основі „налаштувати" студентів на чергову лекцію. Підведення підсумків корисно і в окремих місцях основної частини лекції. У них підкреслюються найбільш важливі моменти прочитаного матеріалу, робляться узагальнення і т. п.

Не менше значення, ніж вступна, має заключна частина лекції. У ній підводяться підсумки, даються узагальнення, формулюються висновки тощо. Заключна частина лекції ставить за мету орієнтацію студентів на самостійну роботу. Для цього, зокрема, наводиться перелік додаткової літератури, роз'яснюється, які питання прочитаної лекції будуть розглянуті на семінарських, практичних заняттях, яку інформацію повинні студенти зібрати самостійно, які питання можуть послужити для організації дискусії. Якщо тема лекції не обмежується визначеними на даний момент годинами, а буде продовжена через певний час, то корисно в заключній частині лекції закласти основи наступної.

При читанні лекції доцільно, щоб перед очима викладача знаходився текст лекції, куди час від часу можна заглядати. У подальшому необхідність в конспекті на лекції відпаде і він зможе бути замінений на план. На початку лекції студентам необхідно довести план лекції. Читаючи курс, молодий лектор піддає свій конспект практичній апробації. При цьому більш ясними стають його недоліки і недоліки викладання. Після кожної лекції необхідно помічати, чого позитивного вдалось досягнути і чого негативного не вдалось уникнути з метою подальшого вдосконалення конспекту.

Дуже важливо готуватись до проведення кожної лекції. Домашня „генеральна репетиція" важлива для всіх лекторів, і особливо молодих. Для останніх це важливо ще й тому, що молодий викладач, як правило, не володіє відчуттям часу. Може статись, що матеріал він вичерпає ще задовго до закінчення лекції, або ж йому не вистачить на неї часу. Систематична і безперервна робота викладача над курсом буде сприяти не тільки вдосконаленню цього курсу, але й росту професійного рівня самого лектора.

Безпосередньо перед наступною лекцією наступає нетривалий період „на лаштування" на неї. Це дозволяє спокійно останній раз продивитись матеріал, подумки пробігти всю лекцію. Емоційний стан викладача перед початком лекції повинен бути подібний стану спортсмена перед змаганням чи артиста перед виступом. З цією метою лектору на короткий період часу варто залишитись наодинці, заспокоїтись, налаштуватись на активну роботу в майбутньому.