Екзаменаційний білет № 25.

1. Види документів та їх класифікація.

Документ — носій інформації про явища, події, факти, розумову діяльність людини.

Документи мають важливе господарське і правове значення. Вони групуються за кількома ознаками:

— за найменуванням: заяви, інструкції, листи, телефонограми та ін.;

— за походженням: службові і приватні;

— за місцем створення: внутрішні і зовнішні;

— за призначенням: статутні, розпорядчі, виконавчі та інформаційні;

— за формою: стандартні і нестандартні (індивідуальні);

— за терміном виконання: звичайні безстрокові, термінові, дуже термінові;

— за ступенем гласності: для загального користування, службового користування, секретні, цілком секретні;

— за стадіями створення: оригінали, копії;

— за терміном зберігання: тимчасового (10 років), тривалого (понад 10 років), постійного зберігання;

— за функціональним призначенням: а) особові (автобіографія, заява, характеристика тощо); б) розпорядчі (наказ, розпорядження та ін.); в) обліково9фінансові (акт, доручення, довіреність, накладна та ін.); г) господарсько-договірні (договір, трудова угода); ґ) довідково-інформаційні (оголошення, запрошення, довідка, анотація, лист, звіт, доповідна записка, пояснювальна записка тощо); д) організаційні (протокол, статут, положення тощо).

2. Зміни приголосних при словотворенні і словозміні.

Чергування приголосних відбувається під час утворення нових слів або форм слова.

1. Особливу увагу слід звернути на чергування приголос них г — з — ж, к — ц — ч та х — с — ш: нога —нозі — ніжці; рука — руці —рученька; вухо — у вусі — вушенько.

2. Чергування приголосних г — ж — з, х — ш — с, к — ч — ц відбувається також при словотворенні за допомогою суфіксів -ськ, -ств. Останній приголосний перед суфіксом і сам суфікс при цьому змінюється:

г, ж, з + -ськ- (-ств-) f -зьк- (-зтв-) убогий — убозтво, боягуз — боягузтво;

к, ч, ц + -ськ- (-ств-) f -цьк- (-цтв-) Кременчук — кременчуцький, молодець — молодецтво;

х, ш, с + -ськ- (-ств-) f -ськ- (-ств-) товариш — товариство, Чехія — чеський;

інші приголосні перед -ськ, -ств- не змінюються: студент — студентство — студентський. Також не змінюються приголосні в поодиноких словах іншомовного походження: Лейпциг — лейпцигський, казах — казахський, Мекка — меккський.

3. У вищому ступені порівняння прикметників та прислівників змінюються:

г, ж, з f -жч- дорогий — дорожчий, низько — нижче;

с f -щ- високо — вище, красивий — кращий.

4. Сполучення приголосних перед суфіксом -ин- змінюється:

цьк + -ин- f -ч- Донецький — Донеччина;

ськ, ск + -ин- f -щ- плоский — площина.

5. У дієслівних основах, переважно під час дієвідмінюван ня, чергуються такі приголосні:

д — дж радити — раджу;

зд — ждж їздити — їжджу;

зк — жч брязкіт — бряжчати;

т — ч летіти — лечу;

ст — щ допустити — допущу;

ск — щ вереск — верещати;

з — ж казати — кажу;

с — ш писати — пишу.

№ 26.

1. Основні закони риторики.

Термін “риторика” походить від грецького слова, яке означає наука про ораторське мистецтво, красномовство.Риторика – це наука про способи переконання, ефективні форми мовленнєвого впливу на аудиторію з урахуванням її особливостей

Перший закон риторики – концептуальний – містить інформацію про те, як створити концепцію будь-якого предмета діяльності.

Другий закон риторики – моделювання аудиторії – містить інформацію про особливості людини (соціально-демографічні, соціально-психологічні, індивідуально-особистісні, екзистенціально-особистісні).

Третій риторичний закон – стратегічний – містить інформацію про розробку стратегії уроку (постановка розвиваючої мети, формулювання проблемної ситуації або проблемного питання, а також варіантів їх вирішення).

Четвертий закон риторики – тактичний – містить інформацію про ненасильницькі засоби впливу на людину (аргументація і педагогіка співробітництва).

П'ятий закон риторики – закон словесної творчості – містить інформацію про вираження думки в словесній формі.

Шостий закон риторики – закон ефективного спілкування – дає можливість педагогові будувати урок на діалоговій основі, а отже, створює умови для самовираження учнів, використання прийомів, які впливають на появу і збереження інтересу до навчального матеріалу, ініціюючи різноманітні види діяльності.

Сьомий закон риторики – системно-аналітичний – містить інформацію про рефлексію, її суть, етапи і види.

2. Правила оформлення сторінки. Вимоги до тексту документа.

Документ — носій інформації про явища, події, факти, розумову діяльність людини.

Кожний документ складається з окремих елементів, які звуться реквізитами. Реквізит — це обов’язковий елемент, властивий кожному окремому виду документа. Складники документа розподіляються на постійні і змінні. Постійні реквізити, як правило, вказані на бланкові установи, а змінн вносяться під час його заповнення. Сукупність реквізитів, які розміщені у певній послідовності, називається формуляром. Кожен вид документа має свій формуляр.

Діють такі єдині вимоги щодо оформлення ділової документації.

Офіційно розпорядчі та інші документи оформляються на папері фотмаом А4 та А5.

З обох боків сторінки залишають поля. Ліве поле 35 мм, праве 8мм, верхнє 20мм, нижнє для А4- 19мм, для А5- 16мм.

На блянку друкується лише перша сторінка документа, наступні сторінки на чистих аркушах. Якщо текст документа займає більше 1 сторнки, то на другу сторінку не можна переностити один підпис, на ній має бути не менше двох строчок тексту.

Якшщо документ складається з 3-4 сторінок нумерація починається з 2 сторінки.

№ 27.

1. Реквізити документів та вимоги до їх написання.

Документ — носій інформації про явища, події, факти, ро9 зумову діяльність людини.

Кожний документ складається з окремих елементів, які звуться реквізитами. Реквізит — це обов’язковий елемент, властивий кожному окремому виду документа. Складники документа розподіляються на постійні і змінні. Постійні реквізити, як правило, вказані на бланкові установи, а змінн вносяться під час його заповнення. Сукупність реквізитів, які розміщені у певній послідовності, називається формуляром. Кожен вид документа має свій формуляр. Згідно з вимогами, документи повинні мати такі реквізити:

1. Державний герб.

2. Емблема організації чи підприємства

. 3. Зображення державних нагород.

4. Код підприємства, установи, організації.

5. Код форми документа.

6. Назва міністерства або відомства, якому підпорядковується установа.

7. Повна назва установи, організації або підприємства — автора документа.

8. Назва структурного підрозділу.

9. Поштова адреса, номер телефону, факсу, банківські реквізити.

10. Назва виду документа.

11. Дата.

12. Індекс документа.

13. Посилання на індекс та дату вхідного документа.

14. Місце укладання чи видання.

15. Гриф обмеження доступу до документа.

16. Адресат.

17. Гриф затвердження.

18. Резолюція.

19. Заголовок про контроль.

20. Відмітка про контроль.

21. Текст.

22. Відмітка про наявність додатка.

23. Підпис.

24. Гриф узгодження.

25. Віза.

26. Печатка.

27. Відмітка про засвідчення копій.

28. Прізвище виконавця та номер його телефону.

29. Відмітка про виконання документа й направлення його до справи.

30. Відмітка про перенесення даних на машинний носій.

31. Відмітка про надходження.

2. Складноскорочені слова, абревіатури та графічні скорочення.

Скорочення для зорового сприйняття називають графічними скороченнями. Вони не мають граматичного оформлення, позначаються малими літерами. Наприклад: і т.д., р-н, м-ць, тов.; повторення початкових літер: тт., рр., дробове написання о/с. Це нормативні скорочення.

Другий тип: АН-24, ТУ-104, КПУ - пишуться без крапок і мають граматичні форми. Абревіація - це спосіб творення слів від усічених основ. Види:

1) Складовий тип - нові слова утворюються з усічених основ кількох слів (Донбас).

2) Ініціальний тип - нові слова утворюються з початкових букв або звуків (вуз).

3) Мішаний тип - нові слова утворюються поєднанням усіченої основи одного слова з окремими словами (держадміністрація).

Власне абревіатурою називають складноскорочене слово, утворене з початкових складів або з перших літер словосполучення.

Правопис складноскорочених слів:

1. Назви установ, закладів, організацій тощо, утворені з частин слів, пишуться:

· з великої літери, якщо вони вживаються на позначення установ одинично: Укрцукорпром.

· з малої літери, якщо такі слова є родовими назвами: міськрада, облвно.

2. Складноскорочені слова, що утворені з початкових букв або звуків, пишуться великими літерами (ГЕС - гідроелектростанція, НТР).

· великими літерами пишуться і складноскорочені слова, утворені від іншомовних словосполучень: НАТО.

· малими літерами пишуться загс, неп.

· якщо вони відмінюються, то закінчення дописуються малими літерами: ЗІЛом, ЛАЗи.

· у складноскорочених словах, утворених іншими способами, усі частини пишуться з малих літер: оргвідділ, завгосп.

· власні складноскорочені назви пишуться з великої літери: Донбас.

· на письмі скорочуються слова на приголосний (громадянин - гр., наприклад - напр.) Але: нашої ери - н. е., острів - о.

· в кінці графічних скорочень ставиться крапка. Але в скорочених назвах мір (кг, км, хв) крапки немає.

· не ставиться крапка і між подвоєними буквами, що вказують на множину: pp. - роки, тт. - томи.

· якщо в скороченні подано початок і кінець слова, то на місце пропущених букв ставиться дефіс: видавництво - вид-во.

№ 28.

1. Документи щодо особового складу: автобіографія, характеристика, накази щодоособового складу, резюме, заява. Реквізити документів та вимоги до їх написання.

Документ — носій інформації про явища, події, факти, розумову діяльність людини.

Кожний документ складається з окремих елементів, які звуться реквізитами. Реквізит — це обов’язковий елемент, властивий кожному окремому виду документа

До документів особового складу належить: автобіографія, резюме, заява, характеристика, пропозиція, скарга, трудова книжка, особовий листок з обліку кадрів, наказ щодо особового складу.

Автобіографія — це документ, у якому особа повідомляє головні факти власної біографії.

Реквізити автобіографії такі: 1. Назва виду документа. 2. Текст. 3. Дата написання. 4. Підпис. Кожне повідомлення пишеться з абзацу

Заява — це документ, який містить прохання особи або кількох осіб до адміністрації установи, підприємства чи організації.

Реквізити заяви: 1. Відомості про адресата. 2. Відомості про адресанта. 3. Назва. 4. Текст. 5. Перелік документів, що додаються. 6. Дата. 7. Підпис.

Характеристика — документ, який дає оцінку особи як працівника і члена колективу.

Характеристика складається з таких реквізитів: 1. Назва. 2. Заголовок. 3. Текст. 4. Дата. 5. Підпис керівника установи, підприємства чи організації. 6. Печатка

Наказ – це розпорядчий документ, який видає керівник підприємства, установи. Накази щодо особового складу регламентують призначення, звільнення, відрядження, відпустки, заохочення і стягнення працівників.

Основні реквізити наказу такі: 1. Назва документа. 2. Назва установи, яка видає наказ. 3. Місце видання. 4. Номер. 5. Дата. 6. Заголовок. 7. Текст. 8. Підпис керівника. 9. Печатка

Резюме – документ, в якому коротко викладаються особисті, освітні та професійні відомості про особу. На відміну від автобіографії та характеристики, резюме зорієнтоване не на всебічний опис особи, а передусім на переконання роботодавця в наявності у претендента умінь, необхідних для виконанні певної роботи, відповідної освіти, організаційних навичок, досвіду тощо.

2. Чистота мовлення.

Чистота мовлення – це повна відповідність нормам літературної мови. Для чистоти мовлення важливими є правильна літературна вимова, вживання слів, що відповідають літературній нормі. В чистому мовленні не вживаються діалектизми, лайливі слова, слова- паразити тощо. Чистота мовлення на рівні вимови досягається суворим дотриманням орфоепічних норм (ви- мова голосних і приголосних звуків, звукосполучень, наголос у словах).Чистота мовлення залежить від дикції (чіткої, виразної вимови).Руйнують чистоту мовлення лексичні засоби, якщо використовуються неточно, стилістично невмотивовано. Це насамперед діалектні, просторічні, жаргонні слова, канцеляризми і професіоналізми, лайливі й вульгарні слова. Жаргонізми – слова, пов’язані з певною професією, родом занять.Надмірність канцеляризмів і професіоналізмів засмічує мову, робить її громіздкою, важкою для сприймання. Тому у повсякденному мовленні їх треба уникати, використовуючи синоніми чи описові звороти.

Чистота мовлення вимагає уникати вульгарних і лайливих слів, які не відповідають нормам літературної мови і людської поведінки. Іншомовні слова теж засмічують мову, якщо вживаються надмірно й недоречно. Особливої шкоди завдає так зване суржикове мовлення, в якому змішуються українські і російські слова.

№ 29.

1. Довідково – інформаційні документи.

Довідково-інформаційні документи — це документи, що містять інформацію про фактичний стан справ у структурі, який є підставою для прийняття розпорядчих документів.

Процес прийняття управлінських рішень базується на зборі та обробці об'єктивної і достовірної інформації. Тому переважна більшість документів, що відправляються з підприємства та спрямовуються до нього, є довідково-інформаційними. У них міститься інформація про фактичний стан справ в установі, організації, на підприємстві, який є підставою для прийняття розпорядчих документів.

Довідково-інформаційна документація носить допоміжний характер відповідно до організаційно-розпорядчої документації. Інформація, що міститься в довідково-інформаційних документах, може спонукати до дії або бути лише доведена до відома.

Документи цієї системи відіграють службову роль по відношенню до організаційно-правових та розпорядчих документів. Довідково-інформаційні документи не містять доручень, не зобов'язують їх виконувати, як розпорядчі документи, а повідомляють дані, на підставі яких приймаються відповідне рішення, тобто ініціюють управлінське рішення, дозволяють вибрати той чи інший спосіб управлінського впливу.

Особливість цих документів полягає в тому, що вони направляються знизу вверх по системі управління: від працівника до керівника структурного підрозділу, від керівника структурного підрозділу до керівника організації, від підвідомчої організації до вищої.

До довідково-інформаційної документації відносяться такі види документів:

1. акти; протоколи;

2. довідки;

3. звіт

4. пояснювальні та доповідні записки;

5. оголошення

6. запрошення

2. Правопис прислівників.

Прислівники пишуться разом, окремо або через дефіс

Пишуться разом:

1.Утворені злиттям прийменника з короткою формою прикметника в різних відмінках: віддавна, насухо

2.Утворені злиттям прийменника з числівником: утрьох, спершу, зоодно

3.а) утворені злиттям прийменника з іменником який уже не вживається: дощенту, навпростець, навколішки.б) утворені злиттям прийменнимка з іменником, які і тепер вживається: удень, надворі.

4.Утворені злиттям прийменника з прислівником: відколи, назавжди, позавчора.

5.Утворені від підрядних словосполучень: обома руками-обіруч, на самий перед -насамперед, мимо ходити -мимохідь.

Пишуться окремо:

1.Два прислівники утворені за допомогою прийменника в: в основному, в цілому.

2.а) утоврені від іменника з прийменником, компоненти яких зберігають відносну самостійність: без відома, в міру, до побочення, в ногу, на ходу, уві сні.

б)однозвучні словосполучення прийменника з іменником (іменник завжди називає конкретний предмет): у день, на гору, на двір.

в) утворені повторенням того самого змінюваного слова в різних відмінках і розділені прийменником: день у день, рік у рік, час від часу.

г) утворені поєднанням іменника в Н.в з іменником в Ор.в: кінець кінцем, честь честю.

3.Прислівники: на потім, на завтра, до завтра, на відмінно.

4.Прислівники: тим часом, все одно, все рівно.

Пишуться через дефіс:

1.Утворені злиттям прийменника по з повним прикметником та займенником на -ому, -и: по- новому, по-німецьки, по-вовчи, по-вашому.

2.Утворені злиттям прийменника по з числівником: по-перше, по-друге.

3.а) у творені повторенням тих самих синонімічних або антомімічних незміннних слів: ледве-ледве, тишком-нишком, більш-менш, видимо-невидимо.

б)перша частина окремо, а дві наступні через дефіс: не сьогодні -завтра, з давніх-давен.

в) через два дефіси: пліч-о-пліч, віч-на-віч, хоч-не-хоч, коли-не-коли, як-не-як.

№30.

1. Види службових листів. Ділове листування. Вимоги до офіційного листування.

Етикет ділового листування.

Лист — це важлива частина ділової і особистої кореспонденції, за допомогою якої здійснюється спілкування між особами і установами. Листи бувають службові і приватні. Службові листи друкуються на офіційному бланкові. Листи мають різне призначення і в залежності від нього поділяються на: листи-подяки, листи-повідомлення, листи-нагадування, листи-прохання, а також інформаційні, супровідні, рекламні та ін. З назви листів можна зрозуміти, що містить їх текст: подяку за якусь дію (лист-подяка); повідомлення про подію (лист-повідомлення); нагадування про якісь зобов’язання (лист-нагадування); рекламу якогось товару чи послуг (рекламний лист); пояснення до надісланих документів (супровідний лист) і т. д. Листи мають такі реквізити: 1. Штамп. 2. Назва установи адресата. 3. Номер. 4. Текст. 5. Дата. 6. Підпис. 7. Печатка.

Службові листи обов’язково реєструються. Як ті, що надходять до установи, так і ті, які розсилаються від імені установи.

2. Граматична правильність мовлення.

Граматична правильність забезпечується знаннями граматики (морфології і синтаксису). У мовній практиці часто трапляються порушення граматичних норм. Так, наприклад, у давальному відмінку однини іменники чоловічого роду мають паралельні закінчення: чоловіку – чоловікові. Ковалю – Ковалеві, ректору – ректорові, секретарю – секретареві. Нормою є чергування цих форм, щоб забезпечити милозвучність мовлення (Бойку Іванові Петровичу – Бойкові Івану Петровичу). Цього необхідно дотримуватися при оформлен- ні документів, написанні листів тощо. Трапляються помилки у вживанні числівників з іменниками (два дня, а треба два дні; дві цілих і сім десятих гектарів, а треба дві цілих і сім деся- тих гектара)

№31

1. Основні тенденції розвитку української літературної мови на сучасному етапі. Культура фахового мовлення.

Літературна мова- варіант загально-народної мови, опрацьованої майстрами (науковці, письменники), який відзначається наявність орфоепічної та граматичної норми і обслуговує різноманітні культурні потреби народу.

Українська національна мова існує в 2 формах: вища форма – сучасна укр. літ. мова, нижча – територіальна діалектика.

Засновниками сучасної української літературної мови є Котляревський «Енеїда» кінець XVIII ст. Сучасна укр. літ мова заснована на основі полтавських та чернецьких говірок або як називають «східне укр. наріччя». Завершив формування сучасної укр. літ мови Т.Г.Шевченко (1840р. перше видання «Кобзаря»). Продовжили над розвитком укр. мови Л.Українка, П.Тичина, Коцюбинський, М.Рильський, Гончар.

Фахова мова - спеціальна мова, що обслуговує конкретну сферу чи галузь знань. Фахова мова медика – це діалоги фармацевта з покупцем в аптеці, або лікаря з хворим у поліклініці чи лікарні, написання різних довідок, протоколу операції, історії хвороби чи реферату. Для повноцінного спілкування треба мати необхідний словниковий запас і вміти правильно будувати речення. Лікування для медичного працівника завжди залишатиметься мистецтвом. І як мистецтво, вимагатиме від нього розвиненої уваги, інтуїції, гармонії розуму і серця. Ці якості допомагають обрати оптимальний шлях лікування, його стратегію і тактику. Слово лікаря є свідченням його милосердя, чуйності, загальної культури й освіченості.

2. Основні ознаки офіційно – ділового стилю.

а) використання слівтільки в прямому значенні;

б) вживання усталених форм і мовних зворотів;

г) прямий порядок слів у реченні;

д) додержання норм сучасної літературної мови, недопущення калькування, змішування мов;

е) послуговування спеціальною термінологією;

ж)точність, ясність, стислість у викладі думки;

№32

1. Багатство і різноманітність мовлення.

Багатство мовлення – це використання великої кількості мовних одиниць (слів, словосполучень, речень), які відрізняються за смислом і будовою.

Різноманітність мовлення – використання різних мовних засобів для вираження однієї і тієї ж думки. Багатство мовлення досягається мовними засобами, які в тексті не повторюються, а різноманітність забезпечує вираження однієї і тієї ж думки різними мовними засобами.

Українська мова – багата й різноманітна, а мовлення кожної людини може бути багатим і бідним, різноманітним чи одноманітним. Багатство й різноманітність мовлення залежить від того, хто є мовець: весь народ чи окрема особа, дитина чи доросла людина. Великий уплив на багатство та різноманітність мовлення мають його стиль, сфера спілкування тощо.

В українській мові існують семантичні групи слів (омоніми, синоніми, антоніми), багатозначні й однозначні, абстрактні й конкретні, застарілі й новоутворені слова, що становлять її багатство. Виражаючи думку, мовець може використати різноманітні засоби залежно від знання мови, ерудиції, стилю висловлювання. Багатство та різноманітність мовлення виявляються на лексичному, фразеологічному, словотвірному, граматичному й стилістичному рівнях. Умови багатства і різноманітності мовлення такі: 1) багатство словникового запасу кожної людини; 2) уміння використовувати у своєму мовленні різні мовні засоби; 3) уміння інтонувати мовлення; 4) постійне удосконалення і збагачення власного мовлення.

Про багатство мовлення судять насамперед по його лексичному складу. Середній запас слів у добре освіченої людини становить 6 – 9 тисяч, тлумачний словник української мови містить понад 130 тисяч слів, а в народній скарбниці – 200 ти- сяч слів.

2. Вживання дієприкметникових та дієприслівникових зворотів у діловому мовленні.

Дієприкметниковий зворот у науковому стилі, як і в діловому, має основне значення уточнення (в художньому і публіцистичному стилі основне його значення - це додаткове повідомлення. Дієприкметниковий зворот виражає зміст цілого означального підрядного речення; з цієї точки зору його можна умовно розглядати як скорочений (" згорнутий") варіант останнього. Крім економії мовного оформлення тексту, це ще дає певну впорядкованість думки: оскільки поширене означення тісніше, ніж підрядне речення, пов'язується з означуваним словом, усе висловлення набуває більш чіткого й лаконічного оформлений. Що стосується граматичних форм дієприкметників - опорних слів дієприкметникових зворотів, то тут виразно віддається перевага таким формам, в яких дієвість майже не відчувається. Тому найчастіше у цьому стилі вживаються конструкції з пасивними дієприкметниками минулого часу на - н(ий).

Дієприслівниковий зворот. Серед відокремлених обставин досить значне місце посідають відокремлені дієприслівникові звороти. При складеному присудку, який у науковому стилі належить до поширених присудкових форм, дієприслівники не означають другої додаткової дії, тому що помиє дії основної, першої, проте і, вони, супроводжуючи присудок, пояснюють його, вказуючи на процеси, які здійснювалися одночасно або передували тому, про що говориться, у присудку основного речення, незалежно від форми його вираження. Діапазон значень цих дієприслівникових зворотів досить великий: поте можуть означати час, допустовість, супровідну дію, спосіб дії та інше. У наукових текстах вставлені речення можуть містити повідомлення першочергової ваги - все те, що автор хоче підкреслити, виділити, на що він хоче звернути увагу читача. Позиція такого повідомлення и реченні - його спеціальне виділення - якраз і сприяє цьому Вміщення таких важливих повідомлень у дужки, тобто перетворення їх із звичайних конструкцій у вставлені, має для наукових текстів свій особливий смисл: оскільки такий текст розрахований виключно на зорове сприймання, вміщені у дужках конструкції, а їх бува кілька на сторінку, створюють начебто другий - уточнюючий - план повідомлення.