Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Екзаменаційний білет № 20.






1. Основні завдання курсу «Українська мова (за професійним спрямуванням)».

1.Сформувати мовну особистість спеціаліста здатну до розв’язання різних комунікативних завдань.

2.Оволодіти культурою конструкції діалогу та полілогу.

3.Навчити сприймати, відтворювати готові та створювати науково-фахові тексти.

4Оволодіти прийомами та підготовкою матеріалу до публічного виступу.

5.Вміти застосовувати укр..термінологію у різноманітних комунікативних процесах.

6.Навчитися користуватися словником.

7.Вміти створювати та формулювати ділові папери.

2. Доречність мовлення.

Доречність мовлення — неодмінна ознака стилістично досконалого, довершеного, бездоганного за своїм змістом і структурою мовлення. Реалізову­ється вона тоді, коли певні ресурси мови, її фонетич­ні, лексичні, фразеологічні й граматичні засоби пов­ністю відповідають умовам і меті кожного окремого вияву мовлення, використовуються доцільно й ефек­тивно.

Доречність і недоречність мовлення виявляється в контексті, в конкретній мовленнєвій ситуації.

Мовлення може вважатись доречним тоді, коли мо­вець щоразу максимально враховує такі чинники:

— конкретні умови висловлювання;

— мету висловлювання;

— адресата мовлення;

— конкретну мовленнєву ситуацію, контекст;

— психологічний стан учасників спілкування, їх за­гальну і спеціальну підготовку, кругозір, вік, стать тощо.

Доречне мовлення ґрунтується на нормативності, етичних і естетичних комунікативних якостях усного й писемного висловлювання, однаково стосується діало­гічної і монологічної форм мовлення.

Доречність, становлячи одну з комунікативних оз­нак мовлення, як слушно зауважує Б. Головін, постійно має й неодмінне психологічне обґрунтування, залежить від сутності, єства кожного окремого Я, його позитивних і негативних рис характеру, а також від того, глибоко чи тільки поверхово кожен мовець знає мову, її структуру, вміє користуватись нею, знає той предмет (об’єкт), про який висловлюється усно чи писемно, від того, добро­зичливо чи неприхильно мовець ставиться до інших, як при цьому береться до уваги ідейна позиція, рівень (гро­мадський, науковий та ін.) учасників розмови.

Отже, доречність мовлення якнайбільше досяга­ється особистісними якостями мовця, його загальною і мовленнєвою ерудицією, спроможністю висловлю­ватись вмотивовано, обґрунтовано, отже, й доречно, доцільно.

Екзаменаційний білет № 21.

1. Орфографічні норми сучасної української літературної мови.

Орфографічна норма сучасної української літератури охоплює правила написання слів та їх частин.

ь пишеться: 1.Після м’яких д, т, з, с, дз, ц,

л, н у кінці слова та складу: кашель, спадковість, живець, 2. У суфіксах –зьк- -ськ-, -цьк-: вузький, харківський,

3.У суфіксах –еньк-, -оньк-, -есеньк-, -ісіньк-, -юсіньк-: рученька, голівонька, малесенький

4. У дієсловах дійсного та наказового способів: дивиться, дивляться,

ь не пишеться: 1. Після р: лікар, вірте, Харків, харчування, фактор. 2. Після б, п, в, м, ф: голуб, степ, кров, сім, верф.3. Після ж, ч, ш, щ: мовчиш, жовч, дощ, ріжте.4. Після н перед ж, ч, ш, щ і суфіксами –сть-, -ськ-: менший, кінчик, Уманщина,

Апостроф пишеться: а) після губних б, п, в, м, ф у коренях слів, якщо перед ними стоїть голосний або приголосний р (інші приголосні можуть належати лише до префікса): м’язи, кип’ятильник, черв’як, зв’язок;

б) після р, що означає твердий звук [р]: згір’я, довір’я, бур’ян; в) після префіксів та першої частини складних слів, що закінчуються на твердий приголосний: з’єднувальний, об’єм, під’язиковий, роз’юшити.

АПОСТРОФ НЕ ПИШЕТЬСЯ: а) після губних б, п, в, м, ф, коли перед ними стоять інші

літери на позначення приголосних(крім р), які належать до кореня: мавпячий, свято, духмяний; б) після р, якщо наступні я, ю, є позначають м’якість приголосних: гарячий, ряд, крючок, рясно; в) при написанні власних назвіз словом пів-: пів1Європи, пів-Євпаторії; г) після префіксів із кінцевимприголосним перед наступним і, е, а, о, у: зекономити, безазотистий ПРЕФІКСИ: а) від-, під-, над-, об-, між-, од- –без зміни кінцевого приголосного

б) роз-, без-, воз-, через- завжди пишуться з буквою з в) з – перед голосними, та іншими приголосними

г) с – перед коренем, що починається звуками [к], [п], [т], [ф], [х]

обширний, відхаркування, підгодовування, підкишковий, обпаленість, міжальвеолярний, міжатомний, одкинути, наднирковийрозширювач, розпилювати, роздирання, беззубий, безхребетний, безплідний, возвеличити, черезпліччя збудливість, згасання, зцілити,

зруйнувати, зігріти, зідрати, зігнити, зіпрітисхрещувати, стекти, сформувати, сплетіння, скавчати

2.Правопис прізвищ, імен та по батькові.

1. Літерою е передається російський звук е,

Фонетичні правила правопису

слов'янських прізвищ та імен 61

них: Кузнецов, Вельгорський, Залеський, Седлачек,

Ценкий

2. Літерою є передається також російський звук е

після приголосних (крім шиплячих, р, ц): М едведев,

Матвеев, але: Андреев, Аракчеев, М ацеєв.

3. Початкове и (і) в усіх слов'янських прізвищах

передається через і: Іванов, Івич, Івашкевич. У російській

і західнослов'янських мовах и (і) передається

через і також після приголосних (крім шиплячих):

М ічурін, М іцкевич, Мічатек.

4. Після шиплячих і в суфіксах -ик, -ицьк-, -ич- (-

евич, -ович) західнослов'янське і передається через

и: К озицькнй, Бж озовнч, К оперник, М іклош ич,

Шафарик. Таким же чином після дж, ж, ч, ш, щ, ц

перед приголосним російське и передається українським

и: Гущин, Шишкін, Щ иглов. Це стосується

також прізвищ інших народів: Вашингтон, Дж игарханян,

Цицерон.

5. У суфіксах -ик-, ич-, -иц-, -иш-, -ищ- російське и

передається українською літерою и: Котельников,

Кулинич, Радищев, Новиков.

6. Російська літера и передається українською и в

прізвищах, утворених від людських імен та загальних

назв, спільних для української, російської та інших

слов'янських мов: Глинка, Данилов, Кантемир, однак:

Н іколаєв, Ф іліппов, оскільки вихідними для імен

подібного типу є імена, відмінні від українських.

7. У прізвищах типу Вяземський, В'яльцев, Рум'янцев

згідно з нормами нового правопису вживаємо апостроф.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.