Організація управління, фінансування та утримання зелених насаджень.

Благоустроєм вважається комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення територій, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращення мікроклімату, зниження рівня шуму та інше, що здійснюється на території населеного пункту, з метою її раціонального використання, належного утримання і охорони.

Територія, що підлягає благоустрою – сукупність земельних ділянок, які використовують для розміщення об’єктів загального користування, зокрема парків, скверів, набережних, прибудинкових територій та інших обєктів.

Закон визначає основи організації управління міським зеленим господарством, як частини благоустрою. Управління у сфері благоустрою населених пунктів здійснюють: Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та інші органи влади в межах своїх повноважень.

До повноважень Кабінету Міністрів України у сфері благоустрою населених пунктів належить:

1) забезпечення реалізації державної політики у цій сфері;

2) розроблення і забезпечення виконання загальнодержавних програм благоустрою населених пунктів;

3) координація діяльності центральних органів виконавчої влади у сфері благоустрою.

До повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, у сфері благоустрою населених пунктів, належить:

1) внесення пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сфері благоустрою населених пунктів;

2) здійснення координації діяльності місцевих органів виконавчої влади у цій сфері;

3) забезпечення в межах своїх повноважень розроблення державних і регіональних програм благоустрою населених пунктів;

4) розроблення в установленому законом порядку державних стандартів, норм і правил у цій сфері;

5) здійснення в межах своїх повноважень нормативно-методичного забезпечення у цій сфері.

До повноважень місцевих державних адміністрацій у сфері благоустрою населених пунктів належить:

1) забезпечення реалізації державної політики у цій сфері;

2) участь у розробленні і виконанні державних і регіональних програм благоустрою населених пунктів;

3) інформування населення про здійснення заходів з благоустрою населених пунктів;

До повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить:

1) затвердження місцевих програм та заходів з благоустрою населених пунктів та забезпечення їх виконання;

3) створення в разі необхідності органів і служб для забезпечення здійснення спільно з іншими суб'єктами комунальної власності благоустрою населених пунктів, визначення повноважень цих органів (служб);

4) організація місць відпочинку для населення;

5) затвердження правил благоустрою території

6) визначення на конкурсних засадах п-в, установ, організацій балансоутримувачів відповідно за утримання обєктів благоустрою.

7) здійснення контролю за станом благоустрою та утриманням територій населених пунктів

8) залучення на договірних засадах коштів і матеріально-технічних ресурсів юридичних та фізичних осіб для здійснення заходів з благоустрою населених пунктів;

9) здійснення контролю за станом благоустрою та утримання території

10) визначення обсягів пайової участі власників тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення в утриманні об'єктів благоустрою;

11) визначення термінів проведення робіт з реконструкції та капітального ремонту обєктів благоустрою.

12) інформування населення про здійснення заходів з благоустрою населених пунктів;

До повноважень органів самоорганізації населення у сфері благоустрою населених пунктів належить:

1) внесення в установленому порядку на розгляд органів місцевого самоврядування пропозицій з питань благоустрою населених пунктів;

2) організація участі населення у виконанні робіт з благоустрою населених пунктів;

3) здійснення громадського контролю за дотриманням правил благоустрою територій населених пунктів;

4) інформування населення про здійснення заходів з благоустрою населених пунктів;

Джерелами фінансування утримання об’єктів зеленого господарства є:

- Кошти місцевих бюджетів;

- Місцеві позабюджетні фонди охорони навколишнього середовища;

- Кошти підприємств, які укладають договори на впорядкування прилеглих територій;

- Асигнування на утримання об’єктів благоустрою на виконання робіт з інвентаризації зелених насаджень та технічної паспортизації.

Джерелом фінансування капітального ремонту обєктів ЗГ є:

- спеціальні асигнування з місцевого бюджету на благоустрій за планом фінансування капітального ремонту.

- кошти організацій що виконують знесення обєктів та елементів благоустрою і пересадження зелених насаджень

- кошти п-в що виділяють на капітальний ремонт основних засобів і упорядкування території на договірних засадах з п-вами зеленого будівництвами.

Кошти від реалізації деревини одержані від вирубання дерев, що підлягають видаленню.

За наявності додаткових внутрішніх джерел фінансування ремонту і утримання обєктів благоустрою витрати можуть бути збільшені за витрати місцевих органів влади. У межах річних асигнувань можуть передбачатись резервні кошти для виконання не запланованих робіт, які не перевищують 10% витрат на поточний ремонт та утримання обєктів ЗГ і 15% витрат на капітальний ремонт. Вони витрачаються за рішенням місцевих органів виконавчої влади. Потребу у коштах для робіт з утримання поточного та капітального ремонтів обєктів ЗГ визначають їх власники за кошторисами проектів.

Завданням охорони і збереження насаджень згідно з Правилами утримання ЗН у населених пунктах України є утримання їх у здоровому, впорядкованому стані, створення та формування високо декоративних, стійких до несприятливих умов навколишнього природного середовища насаджень. Правила є обовязковими для виконання всіма п-ми, установами організаціями, та громадянами які займаються проектуванням, створенням і утриманням ЗН.

Організація утримання об’єктів зеленого господарства включає:

- Догляд за деревами і чагарниками, живоплотами, квітниками, газонами, садовими доріжками та майданчиками, МАФ та ін;

- Захист зелених насаджень від шкідників та хвороб, садіння квітів, створення газонів, видалення окремих дерев, садіння окремих дерев, санітарну очистку території об’єкта благоустрою.

Догляд за деревами і чагарниками здійснюється упродовж року і включає: поливання, внесення добрив, вкриття, обприскування крон дерев, догляд за грунтом, боротьбу з бур’янами, обробку дупел і механічних пошкоджень, формування крон дерев і чагарників.

Захист зелених насаджень здійснюється упродовж всього періоду їх створення та експлуатації. Для виявлення і прогнозування розвитку шкідників і хвороб ЗН обстежують від 3-5 р за вегетаційний період. Система заходів боротьби з шкідниками і хворобами ЗН включає:

- організації служби нагляду і прогнозу масової появи і поширення шкідників і хвороб.

- заходи з підвищення стійкості насадження

- заходи з населення ЗН комахоїдними птахами та ентомофагами.

Планування озеленення місць та капітального будівництва.

Планування – це обгрунтування цілей і способів їх досягнення на основі виявлення комплексу завдань визначенні ефективних методів використання ресурсів необхідних для виконання завдань.

Планування діяльності зеленого господарства тісно пов’язане з генеральним планом розвитку міста або інших територій. Він визначає основні напрями будівництва виробничих обєктів, житлових будівель, будівель культурної і соціальної сфери. В генплані розробляється планувальна структура міста на перспективу(20-30р). ЗН є одним із складників зовнішнього благоустрою населених пунктів, тому основним завданням є формування єдиної с-ми міських і приміських озеленених територій, які сприятимуть поліпшення якості міського середовища. ЗН є місцем активного і пасивного відпочинку. Значення та особливості ЗГ є основою планування комплексного озеленення міст.

Технологія планування комплексного озеленення міст:

1) Система насаджень і розміри території що озеленюються вибираються з урахуванням специфіки місцезнаходження і господарського профілю населеного пункту;

2) Оптимальна кількість зелених насаджень у населеному пункті, співвідношення цих насаджень у загальному балансі території та їх раціональне розміщення визначаються нормами і прийомами проектування. Норми і прийоми визначаються в абсолютних і відносних одиницях. Площу зелених насаджень планують в м² на 1 міського жителя у вигляді коефіцієнта забезпеченості міста зеленими насадженнями. Площа ЗН у місті, районі, мікрорайоні обчислюється у % від загальної площі забудови міста, району чи мікрорайону показує рівень озеленення території.

За нормами рівень озелененя території має ствновити 50% селитебної території міста, 55-58% території житлового району, 65-70% території мікрорайону. Рівень озеленення території є основою для визначення нормальних показників озеленення міської забудови.

3) Система озеленення сучасного міста включає комплекс міських і приміських насаджень, які поділяються за функціональною ознакою загального, обмеженого та спеціального призначення.

4) Структура системи зелених насаджень великого міста і норми озеленення залежать від природно-кліматичних умов, рельєфу території та інших факторів;

5) Встановлюються мінімально допустимі площі об’єктів озеленення (площа загальноміських парків 15 га, спеціалізованих 10га. Садів житлових районів 3га, скверів 0, 5 га. Загальноселищного саду не менше 2, 0 га); у загальному балансі території площа озеленення має становити не менше 70%.

6) Важлива частина перспективного плану озеленення населених міст – розрахунок виробничих площ розсадників і квітникарських господарств. Розмір площі розсадника та його продуктивної площі для міста чи області визначають залежно від потреб у посадковому матеріалі.

Планування капітального будівництва

П-во ЗГ також здійснюють реконструкцію старих і будівництво нових обєктів озеленення. Для їх створення необхідні капітальні вкладеня. Капітальні вкладення – витрати на створення нових та реконструкцію старих парків, будівництво квітково оранжерейних господарств, будинків, споруджень.

Структура капітальних вкладень: близько 60% спрямовується на будівельно-вантажні роботи, 30% - вартість обладнання та інвентарю, 10% інші витрати.

Способи капітального будівництва – господарський (роботи виконуються п-вами ЗГ) та підрядний (здійснюється спеціалізованими організаціями). За великих обсягів капітального будівництва – основна підрядна організація залучає до виконання робіт інші організації супідрядників. Якщо будівництво триватиме декілька років- укладається генеральний підрядний договір, а на кожен рік погодження у яких зазначаються конкретні обсяги робіт кожного року.

Процес планування капітального будівництва: 1) розробка плану капітального будівництва. Капітальні вкладення в нове будівництво планується у складі перспективного плану озеленення. У перспективному плані показники визначаються на кожен рік, а річний план розбивається за кварталами року.

Показники плану:

- Приріст виробничих площ за рахунок їх реконструкції;

- Введення в дію виробничих потужностей та основних засобів;

- Введення в дію допоміжних будинків та споруд;

- Ліміти державних капітальних вкладів та будівельно-вантажних робіт.

Основні документи плану капітальних робіт:

1) Титульний список – перелік об’єктів, які включені до плану, зокрема, відображається найменування об’єктів та їх місце знаходження, кошторисна вартість, початок та закінчення будівництва, обсяг будівельно-вантажних робіт, річні обсяги робіт;

2) Зведений план капітального будівництва, який відображає введення в дію виробничих потужностей, об’єктів зеленого господарства і будівництва, розраховується вартість будівельних робіт (озеленення і благоустрій територій включаючи знесеня обєктів і дерев, меліоративні та інші роботи, додаткові роботи у зимовий час та ін будівельні роботи).

3) Кошторисна документація, основу якої складає кошторис – план майбутніх витрат і доходів, який необхідний для визначення обсягу капітальних вкладень та їх ефективності. Кошториси є локальні (складаються на окремі види робіт), об’єктні (складаються для окремого об’єкта), зведені (на все будівництво).

Витрати в кошторисі поділяються на прямі (повязані з безпосереднім будівництвом обєктів) і накладні (витрати на управління і господарське обслуговування будівництва).

Для складання кошторису використовують одиничні розцінки, тобто кошторисну вартість одиниці обсягу робіт у прямих витратах.

Проектна документація – це документ інженерно-технічного змісту.

Планування виробничої потужності, праці й заробітної плати.

Поточне планування - це планування виробничої діяльності, воно розробляється на рік, квартал, місяць, декаду, тиждень. Тижневі і декадні плани а також добові завдання і графіки для ділянок бригад і обєктів є оперативними формами планування

Виробнича потужність – максимально можливий випуск продукції, робіт чи послуг за одиницю часу в натуральному вимірі за визначеної номенклатури і асортименту за умови повного використання виробничого обладнання і площ, з врахуванням прогресивної технології, організації виробництва і праці та забезпечення високої якості. Виробнича потужність характеризує використання основних засобів в умовах коли вони повністю використовують свої потенційні можливості. Вона як правило вимірюється в тих одиницях, в яких планується виробництво продукції, роботи чи послуги.

Види виробничої потужності:

1) Проектна – визначається в процесі проектування, реконструкції діючого або будівництва нового підприємства;

2) Поточна – визначається періодично у зв’язку із зміною умов виробництва або перевищення проектних показників. Вона поділяється на: вхідну – потужність на початку року; вихідну – потужність на кінець року, з врахуванням потужностей, які вводяться і вибувають; середньорічну – у середньому за рік.

3) Резервна – формується лише у деяких видах діяльності.

Міське зелене господарство охоплює 3 види діяльності:

1) зелене будівництво, створення нових зелених об’єктів, реконструкція і капітальний ремонт існуючих;

2) експлуатація – догляд та утримання зелених насаджень;

3) виробнича – вирощування посадкового матеріалу для озеленення міста.

Виробнича потужність господарств декоративного садівництва (розсадників і квіткових господарств) – максимально можливий випуск продукції за рік за найбільш високого коефіцієнта використання виробничих площ, застосування раціональних сіво- і кільтурооборотів, передової агротехніки і організації виробничого процесу, науково обґрунтованих норм живлення і розміщення рослин на 1 м² площі.

Виробнича потужність для зеленого господарства має особливості:

- необхідно враховувати тривалість виробничого процесу, вплив зовнішнього середовища і сезонності виробництва, невідповідності у часі виробничого процесу і робочого періоду.

Ефективність використання землі як співвідношення площі зайнятої основними культурами до загальної площі господарства. При збільшенні цього показника буде зростати випуск продукції. Виробнича потужність розсадників і квіткових господарств залежить від наявності земельної, оранжерейної і парникових площ, сіво- і культурооборотів, характеру агротехніки та організації виробництва, асортименту вирощуваних рослин.

У квіткових господарствах для характеристики виробничої потужності важливою є наявність оранжерейної і парникової площ, від використання яких залежить випуск продукції. Їх використання характеризує 2 коефіцієнти: 1) коефіцієнт завантаження, 2)випуск продукції з 1 м2 площі. Розрахунок потреби в оранжерейних і парникової площах має бути основою для річного виробничого фінансового плану. Він дозволяє визначити ступінь використання оранжерейної площі і встановлює оптимальний культурооборот. Тобто оптимальної к-ті співвідношення окремих культур у загальному випуску продукції. Календарні строки, порядок переміщення по-площах і конкретну агротехніку вирощування.

Для квітникових господарств важливо ефективно використовувати площі ЗГ, тому що їх експлуатація є дорогою. Завантаження оранжерейної площі має бути максимальною для забезпечення оптимального режиму вирощування і якості рослин. Культурооборот дає можливість перевірити правильність встановлення співвідношення між площами оранжерей, парників і відкритого грунту. Потребу в оранжерейній і парниковій площі розраховується виходячи із завдання закладки і випуску рослин в кожному місяці і за відповідними культурами. Для розрахунків необхідно враховувати залишки незавершеного виробництва на початок року, завдання закладки і випуску рослин за рік у розрізі культур, норми виходу рослин і норми виходу готової продукції, норми розміщення рослин на 1 м2 оранжерейної і парникової площ за періодами вирощування. Прийняту для місцевих умов агротехніку і строки виконання робіт, залишки незавершеного виробництва на кінець року.

Складання річного плану передбачає планування виробничої програми (виробництва продукції) в натуральних і вартісних показниках. Вона відображає фактичні можливості п-ва та враховує потребу ринку і є як правило менше від виробничої потужності.

Планування праці і ЗП

Розділом поточного плану є план з праці і ЗП. Метою його розробки є визначення необхідної к-ті і складу персоналу, планування засобів на оплату праці та її стимулювання. Він включає такі розділи:

1) підвищення продуктивності праці, 2) к-ть персоналу за категоріями, 3) фонд оплати праці, 4) підготовка і підвищення кваліфікації персоналу.

Завдання плану з праці і ЗП:

1) установлення оптимального співвідношення між к-тю різних категорій персоналу.

2) зниження трудомісткості за рахунок удосконалення техніки і технології та підвищення технічного рівня виробництва.

3) забезпечення приросту продукції без збільшення к-ті персоналу

4) удосконалення форм і системи оплати праці

5) установлення раціонального співвідношення в оплаті праці окремих категорій працівників

6) взаємозвязок з іншими показниками поточного плану

7) дотримання співвідношення між зростанням продуктивності праці та її оплати

Планування к-ного складу персоналу:

1) оцінка його наявності на основі інвентаризації робочих місць – визначають к-ть працівників зайнятих на виконані кожної технологічної операції, здійснюють аналіз у розрізі окремих категорій персоналу а для кожної катигорії аналіз за професіями, спеціальностями та розрядами.

2) аналіз впливу окремих факторів на рівень використання персоналу – здійснюють аналіз номенклатури продукції, виконання робіт чи наданих послуг, рівні використання технологічних процесів, відповідність сучасним вимогам організації праці, виконання норм виробітку і обслуговуваня, рівня мотивації праці.

Методика розрахунку планової чисельності різних категорій персоналу залежить від специфіки їх професійної діяльності і галузевих особливостей функціонування п-ва.

Для планування чисельності персоналу використовують 2 методи:

1) нормативний – ґрунтується на основі розробки норм праці для виконання окремих робіт чи операцій.

2) метод техніко-економічних розрахунків – враховує кількість робочих місць і плановий баланс робочого часу.

Основою для розрахунку балансу робочого часу 1го робітника є:

- Дані про використання робочого часу у звітному періоді.

- Результати аналізу непродуктивних втрат

- Передбаченні на плановий період організаційно-технічні заходи щодо поліпшення використання робочого часу.

Баланс робочого часу складається на 1 рік з розбивкою за кварталами. В ньому розраховуються:

1) Номінальний фонд робочого часу (різниця між кількістю календарних та вихідних і святкових днів);

2) Неявки на роботу з різних причин;

3) Явочний фонд часу (різниця між номінальним і кількістю днів неявок на роботу);

4) Середня тривалість робочого дня (різниця між тривалістю робочого дня підприємства і втратами у зв’язку з скороченням тривалості робочого дня).

Чисельність робітників відрядників на роботах що нормуються і на ненормованих роботах а також допоміжних робітників і інших категорій персоналу розглядають в економіці лісового та СП господарств.

За результатами розрахунків плановою чисельністю працівників складають штатний розклад який порівнюють з фактичною наявністю працівників, відповідних посад і кваліфікацій, та визначають надлишкову чи недостатню к-ть працівників.

Чисельність працівників приводять у відповідності до штатного розкладу. Планування коштів на оплату праці здійснюється на основі штатного розкладу та прийнятої с-ми оплати і стимулюваня оплати праці персоналу.

Плани заробітної плати складають для всіх категорій персоналу але найбільш складними є розрахунки оплати праці робітників.

Фонд зарплати праці: - основна; - допоміжна; - інші заохочувальні

Залежно від складу доплати розрізняють:

- Прямий фонд зарплати – зарплата нарахована робітником за відрядними розцінками, тарифними ставками чи у % від виторгу. Він складається з фонду ЗП робітників відрядників та робітників-почасовиків.

Основою для розрахунку зарплати робітників відрядників є планові розцінки за роботи що виконуються та плановий обсяг робіт чи продукції. Фонд зарплати робітників почасовиків розраховується як добуток годинної тарифної ставки робітника кожного розряду, планової чисельності робітників і фонду корисного часу робітника;

- Годинний фонд – включає від прямого фонду зарплати доплати за відпрацьований час і відповідає основній зарплаті робітників. Це зокрема: премії робітника з фонду ЗП; доплати за роботу у нічний час; за навчання учнів; резервним робітникам; інші доплати.

- Денний фонд – включає годиний фонд ЗП та доплати за невідпрацьований час у межах робочого дня. Зокрема, доплати за перерви в роботі матерів, що годують немовлят, доплати підліткам;

- Місячний фонд – складається з денного та доплат за повні невідпрацьовані дні – чергові та додаткові відпустки, за навчанням та ін.

Фонд зарплати керівників, професіоналів, фахівців і службовців розраховується на підставі штатних розкладів і схем посадових окладів.

Загальний річний фонд ЗП визначається за кожною посадою як добуток місячного окладу на к-ть календарних днів з додаваням надбавок і доплат.

Фонд ЗП планується в розрізі двох частин: 1 ) змінна – ЗП робітників-відрядників, та всі доплати передбаченні для них. 2) постійна – ЗП робітників-почасовиків, керівників, професійних фахівців, службовців.