Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Принципи і методи створення рослинного покриву на кар'єрно-відвальних територіях.






Кар'єрно-відвальний тип ландшафту. У місцях видобутку корисних копалин відкритим способом виникають своєрідні антропогенні комплекси — кар'єри з відвалами (внутрішніми і зовнішніми). Враховуючи широке розповсюдження і різноманітність кар'єрно-відвальних комплексів, їх виділяють в особливий кар'єрно-відвальний тип ландшафту. Сюди ж, на правах особливого типу місцевості, включаються і терикони, які хоч і є відвальними комплексами, але виникають не при відкритому, а при підземному видобутку корисних копалин.

Кар'єрно-відвальні комплекси — зразок якнайглибшої дії людини на ландшафтну сферу Землі. Тут відбувається повна трансформація не тільки рослинності і грунтів, але і рельєфу, і геологічної будови, грунтових і підземних вод. У кар'єрах, як негативних формах рельєфу з порушеною рослинністю, формується особливий мікроклімат. Глибина кар'єрів коливається від декількох метрів до 500 м і глибше, ширина кар'єрного поля може досягати 5 км. Щорічно на поверхню викидаються мільярди кубометрів безплідної породи. Тільки при підготовці Михайлівського і Лебединського кар'єрів в районі КМА було знято 170 млн. м3 гірської породи. Для осушення цих кар'єрів щорічно відкачується до 120 тис. м3 води, що викликало зміни рівня і режиму підземних вод в навколишньому районі (Сидоров, 1967).

Кар'єрно-відвальні ландшафти стали характерними для Уралу, Кузбасу, Донбасу, КМА тощо. Ландшафти їх багато в чому визначаються двома чинниками – складом відвалів і глибиною залягання грунтових вод. З хіміко-мінералогічним і механічним складом порід відвалів пов'язані процеси природного заростання і можливості їх біологічної рекультивації, а глибоке залягання або близькість грунтових вод викликають формування ландшафтів різної зволоженості – від дуже сухих до болотних і озерних включно.

Як тип ландшафту кар'єрно-відвальні комплекси відрізняються великою різноманітністю. Ми відзначимо тут декілька найбільш поширених його типів місцевості.

1. Оголений (позбавлений або майже позбавлений рослинного покриву) кар'єрно-відвальний тип місцевості. Це відвали або дуже свіжі, такі, що не встигли придбати більш менш розвиненого рослинного покриву, або складені малопридатними і повністю непридатними для біологічного освоєння токсичними грунтами. Переважають горбисті і хвилясті, рідше плоскі, згладжені поверхні. Це різноманітність форм рельєфу пов'язана з різними способами складування відвалів і їх віком.

Першим етапом заростання малопридатних для біологічного освоєння відвальних грунтів є водорості, переважно синій-зелені. Подальша поява і розвиток рослинності цілком пов'язана з физико-хімічними особливостями грунтів. Так, наприклад, в Криворізькому залізорудному басейні чисті глинисті відвали заростають відразу ж після відсипання, кам'янисті ж заростають дуже поволі, за рахунок 2-3 видів, які з'являються, і те лише місцями, через 6-10 років. Там же шламові поля Гоков, що займають площу 3 тис. Га, утворюють справжню «індустріальну пустелю», позбавлену рослинності.

Оголений кар'єрно-відвальний тип місцевості – один з найбільш поширених серед кар'єрно-відвального типу ландшафту, що вимагає значних витрат при рекультивації.

2. Тип місцевості кар'єрно-відвальних пусток. Більшість відвалів через визначений — часто значний — проміжок часу покривається рослинністю, спокійнішими, менш різкішими при цьому стають, форми рельєфу. Піонерами в заростанні відвалів виступає смітний-польова рослинність, пізніше з'являються степові для лугу і лісові види.

Прикладом кар'єрно-відвальних пусток можуть служити середньовічні (до 40-50 років) глинисто-кам'янисті відвали Криворізького басейну. Вони, як правило, повністю покриті трав'янистою рослинністю, загальне покриття якої на вершинах – 70-90 %, на схилах – 30-60 %. Зустрічаються деревинно-чагарникові чагарники природного походження. Добре розвиваються і плодоносять на відвалах акація біла, лох вузьколистий, берест, клен ясенелистий, ясен пенсільванський тощо.

Особливий різновид цього типу місцевості складають чорноземні пустоши. Виникають вони в місцях безладного вироблення чорнозему екскаваторами для квіткових міських господарств. Нерівна, дрібнобугриста поверхня таких «чорноземних кар'єрів» дуже швидко, буквально на другий-третій рік, покривається смітний-польовий, а пізніше степовою рослинністю.

При достатній вологості грунтів і відсутності випасу трав'янисто-чагарникові пустки еволюціонують в ліс.

 

Всезростаючими темпами росте світове видобування корисних копалин, що безпосередньо пов’язане з серйозним втручанням у природу. Найбільше впливають на ландшафтні комплекси розробки корисних копалин відкритим способом. При розростанні кар’єрів в глибину і ширину збільшуються внутрішні та зовнішні відвали. Об’єм переміщеної гірської породи у крупних кар’єрів величезний. Мета фітомеліорації кар’єрів полягає у формуванні в місцях виймання ґрунту (піщані, глиняні та гравійні кар’єри) рослинного покриву. Характерними особливостями кар’єрів є: “рани” ландшафту, що зумовлюють порушення родючості ґрунтів, знищують природні біотопи і часто є причиною негативних змін місцевого водного режиму; стихійні звалища, що часто виникають на місці кар’єрів призводять до забруднення ґрунтових вод; видування піску з опустошених територій; загальні ушкодження пейзажу місцевості. У процесі фітомеліорації кар’єрів розрізняють два типи виймання: сухе і мокре.

Сухе виймання. Кар’єри із сухими вийманням формуються тоді, коли нижній горизонт не досягає рівня залягання ґрунтових вод і кар’єр не заповнюється водою. Після завершення розробки кар’єру проводять рекуотиваційні роботи, які полягають у плануванні території. На заключному етапі шарами насипають родючий ґрунт, частково змішуючи його з породою. Якщо підготовлена ділянка кар’єру більше 2 га, то її можна використати під сільськогосподарське виробництво, менші ділянки, як правило, заліснюються. Узлісся деревних насаджень утворюють з дерев 2-3 величини та чагарників.

Мокре виймання. Ці кар’єри утворюються внаслідок видобутку піску і гравію з глибин, розташованих нижче рівня ґрунтових вод, мають вигляд чистого озера. Тому всі можливі забруднення озерної води необхідно попередити ще на підступах до водойми. Прибережноводну рослинність штучного озера можна формувати за природними аналогами. На штучних водоймах під впливом водного середовища виникає чотири пояси, які характеризуються різними умовами розвитку рослинності: підводний пояс, коли берегові схили або дно водойми постійно покриті водою; пояс коливального рівня води – берегові відкоси затоплюються або змочуються хвилями, що призводить до зміни зволожуваності ґрунтів; пояс, який не досягають хвилі, тут ґрунти перебувають під впливом ґрунтових вод; ґрунти віддалені від ґрунтових вод, оскільки вони залягають на великій глибині. Рослини тут живляться за рахунок атмосферних опадів. Перший підводний пояс формують шляхом посадки водних рослин на глибину 1-2 м, для чого достатньо опустити у воду в декількох місцях пучки рослин з грудкою землі з грузом із каміння. З часом ці рослини приживлюються, а поряд самостійно з’являються інші. Другий пояс берегових відкосів, або очеретовий пояс. Цей пояс піддається загрозі пошкодження його ударними хвилями. Спочатку очерет висаджують у прибережну смугу, звідки він шляхом самозаростання заселяє водний простір. Для широкої смуги очерету формують покаті схили, навіть з підводними уступами. Для закріплення берегів штучних водойм, крім очерету, використовують камиш озерний, рогіз вузьколистий, аїр звичайний, осоки – стунку і високу. Третій пояс прибережних верб створюють шляхом посадки верб зімкнутими групами, де потрібен невідкладний ефективний захист берега від ударів хвиль і вітру. Четвертий дерево-чагарниковий пояс формують на деякій відстані від краю среднього рівня води в озері. Для швидшого обліснення схилів рекомендують загущені посадки із використанням колких чагарників – глоду, терену, шипшини.

Фітомеліорація відвалів може бути, як зазначено вище; екстенсивною (природне самозаростання); інтенсивною (штучне заростання). Стадії фітомеліорації відвалу: початкова, коли відкриті ґрунти заселяють першими вищими рослинами, які ще не пов’язані конкуренцією; стадія розвитку авангардних видів багаторічних і однорічних травних рослин; стадія розвитку чагарникової рослинності; стадія розвитку дерев. (основні види розміщують групами).

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.