💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Повні і неповні речення

За наявністю членів, потрібних для висловлення думки, прості речення поділяються на повні і неповні.

У повному реченні є всі потрібні члени речення. Воно зро­зуміле й поза контекстом.

У неповному — бракує одного або більше потрібних членів, які встановлюються з контексту або ситуації.

Наприклад, речення 3 одного берега у ставок сосни загля­дають, а з другого, протилежного — дуби (Остап Вишня) скла­дається з двох простих: 1. З одного берега у ставок сосни заг­лядають. 2. Аз другого, протилежного — дуби. Перше речення зрозуміле без другого. Воно повне. Друге ж речення — саме по собі незрозуміле. Воно неповне, бо в ньому пропущено слова берега, у ставок, заглядають (як повне воно б мало такий виг­ляд:...аз другого, протилежного берега у ставок заглядають дуби).

У неповному реченні можуть бути неназвані:

а) підмет: Вона одразу підвелася. Підвелася [вона], може, аж надто квапливо (О. Гончар). Що то — голод? [Голод —] Невелике слово, а страшне (М. Коцюбинський);

б) присудок: Тягнеться до сонця соняшник крислатий, як до тебе [тягнеться] серце, стороно моя (В. Сосюра). Я [кинувся] в двері, а вона [подалася] за мною в сад (Марко Вовчок);

в) обидва головні члени: Час летів, немов [він летів] по крилах, і, мов сон, життя минало (Леся Українка). У мудреця багатство відіграє службову роль, а в дурня — [багатство відіграє] панівну [роль] (Ю. Мушкетик);

г) будь-який другорядний член: В дитинстві ми всі ще такі, як [нас] задумала доля (О. Забужко). Людська душа — це чаша для горя. Коли чаша повна, скільки [в неї] не лий уже, більше [в ній] не вміститься (О. Довженко);

ґ) кілька членів речення: Він виривався на волю, наче птах [виривається на волю] з клітки (Ю. Яновський). Ніхто не командує так народом, як [командують ним] його слуги (В. Чемерис). За шмат гнилої ковбаси у вас хоч матір попроси, то оддасте [матір за шмат гнилої ковбаси] (Т. Шевченко).

Неповні речення вживаються в суцільному тексті, щоб уникнути зайвого, нудного повторення відомих уже слів і сло­восполучень. Пропуск окремих членів у неповних реченнях не лише дає змогу стисло й економно викласти інформацію, а й робить компактнішим, пов'язанішим увесь текст і, отже, по­легшує його сприймання.

Залежно від того, на основі чого відбувається відновлення неназваних членів, розрізняють неповні речення контексту­альні, ситуативні та еліптичні.

У контекстуальних неповних реченнях пропущені члени відновлюються завдяки тому, що вони перед тим уже називалися: Шевченко не зводить очей з флюгера, дивиться, звідки дихає вітер. По вітру [Шевченко] визначає сторони морські... Ні, це не звідси [дихає вітер], звідки мав би прибути жаданий човен (О. Ющенко).

У ситуативних неповних реченнях недомовлене стає зрозумілим із ситуації (такі речення часто трапляються в ус­ному мовленні): Палажечка принесла в пелені картоплі — не дуже великої, але й не дрібної: щоб швидше спеклася. — Ти яку [картоплю] любиш? — поспитала Тимоху лагідно й заклопотано. — Червону чи білу [картоплю ти любиш]? — Тимоха помовчав, роздумуючи над тим, яка [картопля] краща, але, так нічого й не придумавши, сказав: — Усяку [картоплю я люблю]. Аби тільки [вона була] піскувата, а не водяна...

(Григір Тютюнник).

В еліптичних неповних реченнях відсутній присудок, який домислюється приблизно зі змісту другорядних членів — обставин, додатків. Наприклад, у реченні Навколо тільки дрі­мучий тютюн, мак та кукурудзяні тополі й соняшники (О. Дов­женко) є обставина місця навколо, яка стосується неназваного присудка. А присудком тут можуть бути слова ростуть, висо-чаться, підносяться, здіймаються.

Еліптичні речення найчастіше трапляються в повідомленнях про:

а) існування, перебування чогось чи когось у певному місці, стані: Вище трохи — млин. В долині — луки, трава по пояс, а квіток... так і рябіють, метелики так і майорять (А. Тесленко). Чужі гріхи перед очима, а свої — за плечима (Нар. творчість). Сьогодні ніч великих передчуттів і високих бажань (О. Довженко);

б) рух у певному напрямку: Я в тютюн. Пірат за мною (О. Довженко). Полетіла Катерина і не одяглася... А москалі їй назустріч, як один, верхами... До їх... коли гляне — попереду старший їде (Т. Шевченко). За добою — доба. За ерою — ера. Кремінь, Бронза, Залізо
(Є. Маланюк);

в) джерело й характер певної репліки (пропускається дієслово зі значенням мовлення): — Не треба/ Я доповім сама! Смачного/ — палець із перснем вимкнув телефон (В. Яворівський). Він слово, а Карпо йому — десятеро (Панас Мирний);

г) наказ, побажання, заклик: На прю! Без ляку і зневіри — за правду, волю й рідний край! Бо заповзялися бузувіри народ наш винищити вкрай (М. Старицький).

На місці пропущеного члена речення залежно від інтонації може ставитися або не ставитися тире.

Наприклад: Вгорі — ліси сріблясто-сині, внизу — розлив мо­лочних нив (М. Бажан). В зелених травах яблука червоні, в листві чубатій синій виноград (М. Стельмах). Тут у першому реченні

після вгорі та внизу робиться вичікувальна пауза і далі тон підви­щується, тому після цих слів і поставлені тире; у другому — цього немає, тому тире не ставиться (так забажав автор).

Неповні речення не слід сплутувати з односкладними, у яких за їхньою природою не повинно бути другого головного члена — присудка чи підмета. Наприклад, речення Нас тягло до лісу (О. Досвітній) — повне, хоч у ньому й немає підмета;, бо воно безособове і підмет йому не потрібний.

19.Підмет називає предмет або поняття, яким приписуєть­ся якась дія, стан, інша змінна ознака чи наявність. Підмет відповідає на питання х т о? щ о?

Підмет виражається словоформою в називному відмінку. Щоб не сприйняти за підмет прямий додаток, виражений зна­хідним відмінком (як у реченні Ой у полі жито копитами зби­то, де слово жито — прямий додаток), до підмета, особливо коли це назва неістоти, слід ставити водночас два питання: хто? що? Якшо неправильно визначити підмет, залишиться незрозумілим зміст, наприклад, такого речення: Гірке життя цукор не підсолодить (3 газети).

Підмет найчастіше виражається іменником, займенником чи іншою частиною мови в значенні іменника: На вулицях блідне вогнів (хто? щ о?) намисто, і (хто? щ о?) ранок злі­тає, як (хто? що?) спів, на місто (В. Сосюра). Серед неба горить (хто? що?) білолиций (Т. Шевченко). Як (х т о?) я люб-лю оці години праці, коли (хто? що?) усе навколо затиха (Леся Українка).

Щоб перевірити, чи правильно визначено підмет, треба спробувати замінити його займенником він, вона, воно, вони в називному відмінку. Якщо в реченні така заміна можлива, то це підмет, якщо ні — то додаток або звертання. Наприк­лад, у реченні Закінчено жнива, останній сніп накошено пшениці (А. Малишко) не можна замінити ні слово жнива займен­ником вони, ні слово сніп займенником він. Отже, тут жнива сніп не підмети. А в реченні Жнива закінчились, і ліг останній сніп на тік така заміна можлива: жнива — вони, сніп — він

У реченні Розлягайся, скибо чор­на сійся, зерно, і рости (М. Рильський) слова скибо чорна і зерновідповідають на питання хто? що?, проте замінити їх займенниками вона і воно не можна. Отже, ці слова не підме­ти, це звертання.

У підрядних реченнях підмет буває виражений займен­никами хто, що, який. Слово що може бути й сполучником. Підметом воно виступає лише тоді, якщо його можна замі­нити займенником який або іменником у називному відмінку.

Наприклад, у реченні Я честь віддам титану Прометею, що не творив своїх людей рабами (Леся Українка) слово що — підмет, бо його можна замінити займенником який: який (Про­метей) не творив... А в реченні Льотчикові аж дивно було чути, що пращури його були чумаками (О. Гончар) заміна слова що займенником який неможлива, отже, що тут не підмет (підмет тут пращури, а що — сполучник).

Як підмет сприймається й головний член називного речен­ня: Ніч. На небі гуляє повний місяць, мерехтять зорі (В. Минко). По-перше, він відповідає на питання підмета х т о? щ о?; по-друге, якщо розповідь перевести в минулий (чи майбутній) час, то при ньому обов'язково з'являється присудок: Була ніч. На небі гуляв повний місяць, мерехтіли зорі. Тому в подальшо­му викладі термін «підмет» використовуватимемо під час ана­лізу як двоскладних, так і називних речень.

Іноді підмет буває виражений неозначеною формою дієсло­ва, до якої не можна поставити питання х т о? щ о? У такому разі підмет визначаємо за змістом. Наприклад, у реченні Жи­ти — добро робити (Нар. творчість) підмет — жити, бо саме Це поняття пояснюють наступні слова: від нього можна поста­вити питання а що це значить? Такий підмет може ви­ражатися й сполученням інфінітива з іменником чи прикмет­ником в орудному відмінку: Бути людиною — дертись по вер-пикальнш стіні. Сізіфова робота (В. Стус).

Підмет може бути виражений також будь-якою частиною в будь-якій формі, якщо її вжито в значенні іменника, наприклад, у реченнях Слава! Слава! докотилось і лягло до ніг.Тичина). / кожне оте його «люби!», кожне оте «цілуй!», з гарячих солов 'їних грудей, обгорталося пахощами. Узку й конвалії (Остап Вишня) і вигук слава, і дієслова люби туй! є підметами.

У ролі підмета в безособових реченнях можуть виступати: частки це, то, все, воно: Хто збив той напис, чи сперечаль-ник-владар, чи просто час потужною рукою, то невідомо (Леся Українка). Ось я бачу — дівчата не всі тут, се не гарно! (С. Васильченко). Кипіло все напередодні весни, яку казані над золотим багаттям (М. Хвильовий). Сльоза зми­ває горе, меншає його після сльози, — от воно й легшає лю­дині (Б. Грінченко);

неозначена форма дієслова: Може, у вас список книжок є? Бо кожну книжку виймати з шафи та розглядати — що

воно та для чого — дуже забарно (Панас Мирний). Думало­ся спочатку добратися в Каховку водою, найнявши всклад-чину «дуба» десь на Дніпрі (О. Гончар). Світ неблизький мені

додому йти (Леся Українка).

Підмет, виражений одним повнозначним словом, нази­вається простим (приклади див. вище).

Підмет, виражений словосполученням — двома та більше повнозначними словами, називається складеним.

Складений підмет може виражатися:

а) словосполученням на зразок батько із сином, при яко­му присудок стоїть у множині: Межи втікачами були й (хто?) Остап з Соломією (М. Коцюбинський); але в реченні Під'їхав на мотоциклі і майор з ординарцем (О. Гончар) підмет — майор, оскільки присудок під'їхав вжито в однині;

б) словосполученням на зразок хтось із них: (х т о?) Кож­ний з нас трьох мав свого улюбленого героя в класичній літературі (Ю. Смолич);

в) поєднанням кількісного слова з іменником: (х т о? ш о?) Багато літ перевернулось, (х т о? щ о?) води чимало утекло (Т. Шевченко). Ось вигулькнула з-за гори (х т о? ш оціла колонія вітряків (М. Коцюбинський), (х т о? ш о?) Низка вечорів пішла на товариські бесіди, на родинні справи (Я. Качура);

г) поєднанням слів близько, більше, менше, понад, з з числівниковим словосполученням: / на постріли, на крик вибігають (хто?) чоловіка з п'ять хуторян (Остап Вишня). В селі налічувалося до тридцяти. (В. Минко);

ґ) іншими словосполученнями: Помовчавши трохи, (х т о?) Кирило Іванович починає розповідати (Остап Вишня). Вабить знов мене (хто? що?) Чумацький Шлях, що осінні перетнув сузір 'я (П. Воронько). *На крилах пісень» не єсть моє останнє слово, а коли я думаю йти далі, то вже ж вперед, а не назад, інакше не варто було й виходи­ти (Леся Українка).

Особливий випадок становить визначення підмета в речен­иях на зразок Вужів було так багато, що Соломія скоро пере­стала звертати на них увагу (М. Коцюбинський). У цьому реченні основна думка полягає у твердженні було багато (далі цю думку розвиває підрядне речення). Предмет, про який це стверджується, тут названо словом вужів; отже, логічно це сло­во виступає як підмет (предмет, якому приписується змінна кількісна ознака), хоч і має невластиву для підмета форму родового відмінка. Формально можливий і інший перерозподіл слів за членами речення: підмет — (х т о? щ о?) багато вужів (кількісне слово з іменником), присудок — було, але це не зовсім точно передаватиме суть висловлювання.

Подібно й у реченні Там правди — як в решеті води (О. Ле­вада) як підмет сприймається іменник правди, що має форму родового відмінка.

Присудок називає дію, стан або змінну ознаку діяча або безвідносно до діяча і відповідає на питання що ро­бить предмет? що з ним робиться? у яко­му він стані? який він є? хто або що він є? що робиться? тощо.

Наприклад, у реченнях В сердечнім співі та розмові як непомітно відпливає час (О. Ющенко). Пригнічена такими дум­ками, ходила Олена як побита (Григорій Тютюнник). Вона на вигляд середнього зросту, з цікавими і ясними очима, з радісною усмішкою (М. Стельмах). Голова йому видалась неймовірно безсила, бо коли захотів озирнутися, то йому було несила її повернути (Н. Рибак) на питання що р о«бить час? найкоротшою, але осмисленою є відповідь відпли­ває; на питання якою була Олена? — ходила як поби­та; на питання якою є вона? — білява, середнього зросту і т. д.; на питання якою була голова? — видалась безси­ла; на питання що він захотів зробити? — захотів озирнутися (підмет він у цьому простому реченні пропуще­но); на питання який був його стан? — було несила повернути. Головний член останнього, безособового простого речення йому було несила її повернути теж сприймається саме як при­судок: у ньому закладено основну думку цього відрізка ви­словлювання, він еквівалентний твердженню не мав сили по­вернути (називає стан діяча, позначеного опосередковано: йому). Так само в односкладних реченнях Рятуймо найменше слово від мародерства брехні, рятуймо вкраїнську мову, коли ми ще гідні її (М. Рябчук). Почуваю себе краще, хоч утомлений силою нових вражень (М. Коцюбинський) слова рятуймо, по­чуваю себе, утомлений мисляться насамперед як присудки, а не як просто невизначені головні члени речення. Вони, як і присудки у двоскладному реченні, називають дію, стан, змінну ознаку конкретних, хоч і не названих осіб (в останньому про­стому реченні...хоч утомлений силою нових вражень, яке є не­повним, підмет л домислюється з контексту). Тому немає по­треби такі головні члени односкладних речень називати якось інакше, ніж присудками. За способом вираження присудки бувають прості дієслівні, складені дієслівні, складені іменні та складні.