Словотвір - розділ мовознавчої науки, що вивчає структуру слів i способи їх творення. Cпособи словотворення в українській мові

Нові слова здебільшого утворюються за допомогою словотворчих афіксів. Словотворчий афікс (кольори.....) - це префікс, суфікс чи постфікс, який приєднується до твірної основи для творення нового слова. Класифікацію способів словотворення схематично можна зобразити так:

1. Префіксальний спосіб - спосіб творення слів за допомогою словотворчих префіксів: заходити -- ходити, перенавантаження -- навантаження, прехороший --- хороший, безвідповільно --- відповідально.
2. Суфіксальний спосіб - спосіб творення слів за допомогою словотворчих суфіксів: холодненький --- холодний, дубок --- дуб, вітерець --- вітер, читання --- читати, молодість --- молодий.
3. Префіксально-суфіксальний спосіб - спосіб творення слів шляхом одночасного приєднання до твірної основи словотворчих префіксів і суфіксів: надбрівний -- брова, безмежний -- межа, затишок -- тиша.
4. Постфіксальний спосіб - спосіб творення слів шляхом приєднання до твірної основи словотворчих постфіксів: битися --- бити, миритися -- мирити. Безафіксний спосіб (відкидання значущих чатин) - це спосіб творення слів шляхом укорочення (усічення) твірного слова: відхід --- відходити, закид -- закидати, зелень -- зелений.
5. Основоскладання - спосіб творення слів шляхом поєднання твірних основ кожного зі слів, що входять до базової сполуки - підрядної чи сурядної. Наприклад: хмарочос -- хмари чесати, життєпис -- життя писати, хвилеріз -- хвилі різати, лісостеп -- ліс і степ, синьо-жовтий --- синій і жовтий, кисло-солодкий -- кислий і солодкий. Словотворчим афіксом у таких випадках виступає інтерфікс - морфема, яка сполучає твірні основи. Цей спосіб творення - морфема, яка сполучає твірні основи. Цей спосіб творення може супроводжуватися суфіксацією: правосторонній -- права сторона, однобічний -- один бік, сільськогосподарський -- сільське господарство. Потрібно пам'ятати, що прикметники, утворені на базі сурядної сполуки слів, пишуться через дефіс (блакитно-синій, студентсько-викладацький, науково-технічний, мовно-літературний), а прикметники, утворені на базі підрядної сполуки - разом (народногосподарський, лівобережний, важкоатлетичний, західноукраїнський). Складання може відбуватися і без інтерфікса (всюдихід -- всбди ходити). Окремо виділяють складання слів: батько-мати -- батько і мати, хліб-сіль -- хліб і сіль, мед-пиво -- мед і пиво, срібло-золото -- срібло і золото, туди-сюди -- туди і сюди. Слова, утворені способом складання, називаються складними.
6. Одним із різновидів складних слів є складноскорочені слова (абревіатури). Вони можуть утворюватися:
• а) складанням частин кожного із твірних слів, що входять до базового словосполучення: завмаг -- завідуючий магазином,
• б) складанням частини твірного слова і цілого твірного слова: держадміністрація -- державна адміністрація, медсестра -- медична сестра,
• в) складанням назв початкових букв твірних слів: УТН - Українські телевізійні новини, ЛПУ - Ліберальна партія України,
• г) складанням початкових звуків твірних слів: загс - запис актів громадянського стану, ДЕК -- державна екзаменаційна комісія;
• д) складанням початкових частин і звуків, букв, цифр тощо: облвно -- обласний відділ народної освіти, СУ-15 (Сухий - прізвище конструктора).
7. Морфолого-синтаксичний спосіб - це спосіб творення слів, при якому нове слово утворюється внаслідок переходу з однієї частини мови в іншу. Наприклад: операційна - (перехід прикметника в іменник), завідуючий (перехід дієприкметника в іменник), коло хати (перехід іменника в прийменник).

10. Зміна ім за відмінками наз відмінюванням.Усі змінювані ім.за хар-ом закінчень наз.відм. однини поділяют на 4 відміни. До 1-ої: Ім чол.і жін..роду із закінч а я Микола собака судя жінка дочка, і ім. ж.р.із зак. Е після нищ – ручище, головище, хатище.До2-ої: ім..чол.р. із нульов закінч та зак о. чоловік, син, день учитель Дніпро, батько.Ім. сер.р з о, е, добро, слово, тепло, море, сонце, серце. І також ім. ч.р закінч е після нищ дідище, лісище. До3-ої – ім.. ж.р з нульов зак і ім. мати: сіль тінь мідь піч ніч любов мати. До 4-ої – сер.р з зак а я які при словозміні набувають ат, ят, ен і познач назви мал. Істот.дівча курча немовля дитя теля. Залежно від кінц пригол основи ім. 1, 2відмін: тверда основа м’яка, мішана. 1відміна. Тв.. ім ч.р та ж.рзак на тв.пригол щ закінч а. макола собака староста жінка. М’яка група. Ім. ч.р та ж.р закінч на м.пригол закінч я. суддя ілля марія доля. Мішана група: ім. ч.р та ж.р. основа зак на щипляч закінч а. рикша груша. Особливості відмінювання ім. 1ої відміни. У однині – зак і і Д і М відмінках. У Д і М відм відбуваються чергування пригол г-з к-ц х-спідлога на підлозі книзі ріці. У множині в род.відм ім. найчаст - нульове зак. деякі ім. можуть мати нетипові зак – ей, ів – свиней, суддів(ей) іллів.У багатьох ім. від чергув звук о, або е з і. дороги – доріг, ноги-ніг.У багатьох ім. при словозміні зьявл вставні чи випадні звуки. Вставний о зьявл у словах з суф к.ю онук, еньк.говірки-говірок, записок, чуток. У місц відм типовим зак є ах яхто дорогах по стнаї, по кімнатах.Особли.відмін ім. 2ої відмни. У род.відм. чол.р однина - аяую., Дав. Відм. Ім. чол. Р мають паралельні закінч у(ові) ю(еві) ю (єві). Ім. сер.р – у-ю.Місцевий вім. І(Ї) у(ю) ові еві єві. Кличн відм. Уює. Множина: зак і, и(ї) а дуби селяни., род від мів, їв, ей і нульове.Знахід відм = форми родового відм. Орудн відм – ами ями, ми, очима вухами плечами ушами.Місцевий- ах ях по класах містах селах шляхах.Особливості відмінюв ім. 3ївідміни. В однині всі ім. у формі род, дав і місц відмінків мають зак і. В орудн відм після губних бпвмф перед ю пиш апостроф кров’ю любов’ю., між двома голосн подовж м’які та шипляч річчю сіллю міддю гряззю, при збігу приголосних немає подовж честю радістю.Особлив відмін 4ої відміни. Характерна поява суф ат ят н у формах родо давальн і місц відм. Суф н може з’являтись і в інших відмінкових фрмах іменем племенем.

11.Питання1 Прикме́ тник — частина мови, що виражає ознаку предмета, граматично виявлену в категоріях роду, числа і відмінка та відповідає на питання який? яка? яке? чий? чия? чиє? запаху (п’янкий, запашний), Прикметники поділяються на: якісні – велика духмяне, (найголовніша граматична ознака -їх здатність утворювати форми ступенів порівняння), відносні – дерев'яні, (виражають ознаку предмета опесередковано- через відношення до іншого предмета, явища, дії або стану (туманний ранок присвійні сестрин. (вказують на належність предмета кому-небудь і відповідають на питання чий? чия? Чиє)? Виділяються також: присвійно-якісні орлиний, відносно-якісн.і Відмінювання прикметників: Прикметники м'якої і твердої групи розрізняються кінцевим приголосним основи.Відмінкові закінчення прикметників твердої групи в однині: -ий, -е, -ого, -ому, -им, -ому - в чоловічому і середньому роді; -а, -ої, -ій, -ою, -ій - у жіночому роді.Відмінкові закінчення прикметників м'якої групи у непрямих відмінках (крім знахідного і орудного)- такі ж, але після попереднього м'якого приголосного, що на письмі позначається м'яким знаком: Якщо основа м'якого прикметника закінчується м'яким приголосним й, у цьому випадку м'який знак не ставиться, а сама м'якість звучання передається буквами я, ю, є, ї (край- безкраїй, безкрая, безкрає, безкраю).Перед голосним о приголосний й зберігається (край- безкра й ого, безкра й ому, безкра й ою).У знахідному відмінку однини прикметники чоловічого роду можуть мати залежно від форми іменника закінчення називного або родового відмінків (кого? що? - приємне враження, вірного друга).Прикметники твердої і м'якої груп чоловічого і середнього роду в місцевому відмінку однини, крім закінчення -ому, можуть закінчуватися як на -ому, так і на -ім (на світлому- світлім, на білому- білім). Явище ад'єктивації Активні і пасивні дієприкметники, втрачаючи ознаки дієслова (дієслівні категорії виду, стану і часу, здатність керувати відмінком іменника і здатність мати при собі пояснюючі слова обставинного типу), можуть переходити у прикметники (ад'єктивація) (відомий). Активні дієприкметники теперішнього часу з суфіксом книжного (старослов'янського) походження -ущ-, -ющ-, -ащ-, -ящ- також зазнали ад'єктивації і перейшли, у прикметники (невмирущи,).

12. Числівник називає кількість предметів або порядок їх І при лічбі і відповідає на питання скільки? котрий? За значенням числівники поділяються на кількісні й порядкові. Кількісні числівники називають кількість предметів і від­повідають на питання с к і л ь к и? До них належать:) власне кількісні — називають кількість окремих предметів: нуль, один, три, п 'ятнадцять, сто двадцять, мільйон, трильйон, квадрильйонб) дробові — називають кількість частин предмета: одна десята, дві треті, сім двадцятих, пів, півтора, півтораста', в) збірні — називають кількість сукупних предметів: двоє, обидва, обоє, четверо, десятеро, двадцятеро, тридцяте­ро, двійко, четвірко', г) неозначено-кількісні — вказують на приблизну кількість: багато, мало, немало, чимало, кілька, кільканад­
цять, кількадесят, кількасот. Числівник один, крім власне числового значення, у кон­тексті може мати ще значення: а) прикметника «самотній»: Один я на світі без роду доля — стеблина-билина на чужому полі (Т. Шевченко); б) прикметника «єдиний», «спільний»: Воля одна в нас, і одна в нас мета (М. Рильський); в) займенника «той самий»: Чи їде, чи ходить, — на одне виходить (Нар. творчість); г) займенника «якийсь»: Було колись в одній країні: сумний поет в сумній хатині рядами думи шикував (Леся Українка).Порядкові числівники вказують на порядок предметів при лічбі і відповідають на питання к о т р и й? За своєю формою й синтаксичною роллю вони близькі до прикметників (тому їх іноді відносять до прикметників): перший, п 'ятий, десятий, сотий, тисяча дев'ятсот тридцять другий, п'ятдесятидвох-мільйонний. За будовою числівники поділяються на прості, складні і складені. Числівники, які мають у своєму складі лише один корінь, називаються простими: один, два, десять, сорок, сто, тисяча, кілька. До простих відносять і назви другого десятка та назви десятків, частину -(надцять трактуючи як суфікс: одинадцять, дев'ятнадцять, двадцять, тридцять.Числівники, які пишуться одним словом, але мають у сво­єму складі два або більше коренів, називаються складними: п'ятдесят, шістдесят, п'ятсот, шістдесятий, стодвадцятип 'ятитисячний.Числівники, які складаються з двох або більше окремих слів, називаються складеними: двадцять один, сто сорок п 'ять, тисяча дев 'ятсот дев 'яносто перший. Сюди належать і дробові числівники: одна друга, дві треті, п 'ять десятих, сто двад­цять три тисячні. Числівники мають такі граматичні ознаки. 1. Усі числівники, за винятком пів, півтора, півтори, півто­раста, двійко, трійко, мало, чимало, змінюються за відмінка­ми, відповідаючи на питання: називний відмінок — скіль­ки?; родовий — скількох?; давальний — скільком?; знахідний — дорівнює називному, коли йдеться про неістот, або родовому, коли йдеться про істот; орудний — скілько-м а?; місцевий — н а с к і л ь к о х? Числівник один і всі порядкові змінюються за відмінками, родами й числами, як прикметники чи відповідні займен­
ники: один — одна — однієї — одні; перший — перша — перші —перших. Числівник перший може мати ще форму найперший у значенні «який передує всім іншим».Числівники два, обидва, півтора мають форму чоловічого (середнього) і жіночого родів: два — дві, обидва — обидві, півтора — півтори. Числівник обоє вживається переважно для означення двох осіб різної статі (і він, і вона)або лише двох предметів, назва яких має форму середнього роду або тільки множини (обоє рябоє, обоє очей, обоє дверей). Числівники нуль, тисяча, мільйон, мільярд мають рід і змінюються за відмінками й числами, як іменники.Слова з кількісним значенням одиниця, двійка, трійка, пара, десяток, дюжина, сотня, чверть, третина, половина належать до ім У складних числівниках у кінці першої частини м'який знак не пишеться: п'ятдесят, шістдесят, сімдесят, п'ятсот, шістсот, дев'ятсот; а також: п'ятнадцять, шістнадцять.Порядкові числівники на -сотий, -тисячний, -мільйонний, -мільярдний пишуться одним словом, і перша частина в них стоїть у родовому відмінку (крім сто і дев'яносто): двохсотий, двохтисячний, трьохтисячний, двадцятип'ятитисячний, трьохсотп'ятдесятимільйонний (але: стотисячний).У порядкових числівниках, утворених від назв десятків, перша частина не змінюється: п'ятдесятий, шістдесятий, сімдесятий, вісімдесятий.На початку складних слів (прикметників, іменників) чис­лівники один, два, три, чотири мають відповідноформи одно-, Дво-, три-, чотири-: однозвучний, двоповерховий (не «двохповерховий»), триярусний (не «трьох'ярусний»), чотирикутник (не «чотирьохкутник»). Форми двох-, трьох-, чотирьох- вживають ся тільки перед частинами, що починаються з голосного: двох­елементний, трьохактний, чотирьохосьовий (і чотиривісний). Числівники п ять і більше (крім сто і дев яносто) на по­чатку складних слів мають форму родового відмінка: п'яти­денний, п'ятдесятирічний, п'ятисоткілограмовий (але: стодоларовий). Це стосується й числівників два, три, чотири, якщо вони є частиною складеного числівника: двадцять два роки — двадцятидвохрічний (але: дворічний), тридцять три дні — трид-цятитрьохденний (але: триденний).Якщо перша частина відчислівникового слова записується цифрами, то До римських цифр букви не дописуються: квартал, у II кварталі, починаючи з III кварталу.Нумералізація (лат. numeralis — числовий) - це перехід інших частин мови в числівник, тобто набуття синтаксичних функцій і категоріального значення числівника.
Бездна дел, лавина опасностей, масса неприятностей, пропасть забот.

13. Займенник лише вказує на предмети, ознаки та кількість, але не називає їх. Наприклад, у реченні Він нічого не міг думати, а тільки глибоко, всім серцем і всіма нервами своїми почував: треба їх рятувати/ (І. Франко) є тільки вказівки на якісь особи чи предмети, але їх не названо. Значення займенників стає зрозу­мілим тільки тоді, коли ми сприймаємо їх у контексті. У на­веденому реченні йдеться про героїв повісті І. Франка «Борис­лав сміється» — Бенедя Синицю (він) і робітників (їх).Займенник не має свого постійного лексичного значення (сигніфіката). Він кожного разу залежно від мовної ситуації, певною мірою пристосовуючи свою граматичну форму до тих слів, замість яких його вжито, вказує на інші явища, наповнюється іншим змістом.Займенники в мові вживаються передусім для того, шоб уникнути повторення тих самих слів. При цьому форму займенника треба узгоджувати з родом і числом іменника, замість якого цей займенник ужито: 1. Студентство виявляє дедалі більшу громадську активність. Воно об'єднується. Його цікавить політичне життя країни. 2. Студенти виявляють дедалі більшу громадську активність. Вони об'єднуються. їх цікавить полі­тичне життя країни. Але не можна допускати, щоб займен­ник у реченні чи тексті співвідносився водночас із різними словами, як у реченні / піснею сонце віта тракторист, що рідною лине землею. Тут не зрозуміло, хто лине: пісня, сонце чи тракторист? Правильно вжиті займенники, крім того, пов'язують ре­чення між собою в один суцільний текст. Це видно хоч би з такого уривка: Павло Григорович все своє життя був надзви­чайно уважним до творчості молодих. Допомагав їм — для нього свята справа. Проте він же наголошував на самостійно­му, повсякденному дерзанні. «Старші письменники мусять вам допомагати — це правда, — писав він в той же, 1940 рік до учениці Марії Більчич. — Але не вся надія на них, ні, надія в самих вас, початкуючих, у вашій рішучості, самодисципліні...» (О. Ющенко). Тут назву особи-діяча {Павло Григорович) вжито тільки в першому реченні. Далі її тотожність позначається зай­менником він, нього, і ми сприймаємо цей займенник як еквівалент назви саме Павло Григорович, а не будь-якої іншої. Предмет, на який спрямована увага особи-діяча, конкретно названо теж лише в першому реченні — молодих, а далі на цей предмет вказують уже займенники їм, вам, вас, вашій. За­йменники, таким чином, прив'язують увесь подальший текст до першого речення, без якого текст був би незрозумілим.Різні групи займенників мають різні граматичні значення і виконують різні синтаксичні функції. Залежно від значення займенники поділяються на дев'ять розрядів: особові, зворот­ний, присвійні, вказівні, означальні, питальні, відносні, неозначені й заперечні. Особові займенники вказують на особи: я, ми (перша особа), ти, ви (друга особа), він, вона, воно, вони (третя особа). Причому якщо займенники першої і другої осіб стосуються тільки певних осіб та ще персоніфікованих предметів і явищ, то займенники третьої особи можуть стосуватися як осіб, які не беруть участі в розмові, так і будь-яких предметів, явищ, понять (тобто тварин і неістот взагалі).Наприклад, у реченнях Коли до тебе чоловік добрий, будь до нього ще кращий. Книжка — маленьке віконце, а через нього весь світ видно (Нар. творчість) займенник другої особи тебе стосується тільки людини, а займенник третьої особи нього — як людини, так і предмета. Зворотний займенник себе вказує на діяча, якого певним чином стосується виконувана ним дія. Оскільки цей займенник виступає в реченні лише додатком, то він не має форми називного відмінка. У нього немає також граматич­них значень роду й числа, бо він може вказувати на будь-яку особу чи особи.Наприклад, у реченнях Мені себе не жаль, коли б же ти мені не помарніла, моя небесна квітко, зоре ясна (Леся Українка). Хто пізно ходить — той шкодить, не кому, а, звичайно, собі (Л. Первомайський) перший раз зворотний займенник вказує на першу особу, другий — на будь-яку третю особу. Займенник себе входить до багатьох стійких зворотів: бра­ти себе в руки, бути самим собою, виходити зсебе, володіти собою, опановувати себе, постояти за себе, давати себе знати, давати собі раду, замикатися в собі, знайти себе, не знаходити собі місця, не по собі, не тямити себе, не чути землі під собою, сам по собі, сам собі пан, само собою тощо.У формі давального відмінка (собі) зворотний займенник може переходити в розряд часток: Чіпка сидів собі в хаті мов­чки, наче зажурився (Панас Мирний). У короткій формі знахід­ного відмінка (ся) цей займенник злився з дієсловом: вчитися (тобто: вчити себе), заспокоїтися (тобто: заспокоїти себе). Присвійні займенники вказують на належність пред­мета першій особі: мій, наш; другій особі: твій, ваш; третій особі множини: їхній (на належність предмета третій особі од­нини вказують особові займенники в родовому відмінку: його, її); будь-якій особі, яка виконує дію: свій. Ці займенники спів­відносні з присвійними прикметниками і, як і вони, змінюються за відмінками, родами та числами.У розмовному стилі вжиті самостійно, без іменників, займенникимій, твій означають «чоловік» або «наречений»; моя, твоя — «дружина» або «наречена»; наш, наші — «близькі по крові, по духу чи за іншою ознакою люди»; наше — «те, що належить нам»: — Це тебе мій послав? — запитала вона Вікто­ра, наголосивши на слові «мій» (П. Автомонов). Тішуся, що ско­ро буду вдома і побачу тебе і всіх наших (М. Коцюбинський). В війні ми, бач, гору взяли, наше таки зверху (О. Довженко). Вказівні займенники вказують на предмет: цей, той; на ознаку: такий; на кількість: стільки.Займенник цей уживається тоді, коли мова йде про предмет, близький у просторі або в часі, займенник той — коли мовиться про предмет, більш віддалений у просторі або в часі. Обидва вони мають більш експресивні варіанти: оцей і отой. Іноді із значенням «цей» уживається архаїчний займенник сей; особливо зберігся він у стійких словосполученнях: де се вида­но, ні в сих ні в тих, ні з сього ні з того, ні се ні те. (Від нього, власне, і пішов займенник цей, що виник унаслідок злиття з ним частки от: от + сей.)Займенник такийне лише вказує на конкретну ознаку, названу раніше, а й може вживатися для підсилення вираже­ної прикметником ознаки, своїм значенням наближаючись, таким чином, до прислівника дуже. Наприклад, у реченні Пан гуляв у себе в замку, у ярмі стогнали люди, і здавалось, що до­віку все така неволя буде (Леся Українка) займенник така вказує на конкретні, щойно названі перед тим ознаки неволі. А в реченні Як вона раніше не помічала, що в нього таке симпатичне обличчя, такі добрі, лагідні очі! (О. Гончар) займенники таке, такі підсилюють лексичне значення присудків, вираже­них прикметниками.Те саме стосується й вказівного займенника стільки, який в одних випадках вказує на конкретну кількість чогось, названу раніше, в інших — виражає невизначено великий кількісний вияв предмета, своїм значенням наближаючись, таким чином, до словосполучення дуже багато, як у реченнях Ся місцина коштує тридцять срібняків, — за стільки не можна ліпшої землі дістати (Леся Українка). Так мені жалко моїх колишніх ранків, вони мали для мене стільки привабливостей, стільки поезії (М. Коцюбинський). За граматичними ознаками займенник стільки співвідносний із кількісними числівниками. Означальні займенники весь, всякий, кожний, інший, сам, самий за своїм значенням і граматичними ознаками спів­відносні з прикметниками.Займенник весьуказує звичайно на цілість предмета або сукупність предметів, а займенники всякий ікожний, навпаки, виділяють окремі предмети в певній сукупності.Займенник інший вказує на відмінність предмета від предметів, шо пере­бувають в одній із ним сукупності. Отже, спільна роль цих означальних займенників — це позначення відношень між одиничністю й сукупністю.Основний зміст займенника сам, самй, саме, самі(з наго­лосом на другому складі) — виділення самостійної ролі певного предмета. Він входить до складу багатьох слів (їх близько п'ятисот), утворених переважно від дієслівних основ, надаючи їм значення зворотності або незалежності дії: самозаспокоюва­тися, самоаналіз (це слово утворене не від іменника аналіз, а від дієслова аналізувати), самовираження, самоврядування, са­мозахист, самолюб, самочинний, самохіть. Займенник сам у стійких зворотах часто поєднується із зворотним займенни­ком себе: бути самим собою, заглиблений у самого себе, самому собі не вірити, сам собі господар тощо.Займенник самий (із постійним наголосом на першому складі) вказує на тотожність предметів, ознак {він самий, той самий, такий самий), на просторову або часову межу (до само­го моря, із самого ранку). У сполученні з дієсловом, з при­слівником, взагалі з обставиною він набуває прислівникового значення: саме приїхали, саме там, саме тоді, саме перед обі­дом, саме через те; там само, тоді само. Питальні займенники являють собою запитання, які ставляться до іменника: хто? що?; до прикметника: який? чий?; до числівника: скільки? котрий? Займенник хто? вживають для запитання про осіб, що? — для запитання про тварин, неістот, дії тощо: Хто такі буде­те?.. Хто ви, я вас питаю?! (О. Довженко). Що біліє отам на роздоллі? Чи хмариночка легкая біла геть по небі гуляє по волі? (Леся Українка). Займенники хто? і що? не мають ні роду, ні числа, проте займенник хто? пов'язується з чоловічим (дієсло­во), а також із жіночим родом і множиною (хто прийшов? хто такий? хто така? хто такі?), займенник що? — лише із се­реднім родом (що сталося? що таке?).Займенник котрий? відрізняється від займенника який? тим, що передбачає відповідь у формі порядкового числівни­ка, тоді як займенник який? виражає запитання про якість узагалі: — Який же він, той сатана? — спитав сміливо Денис. — А будь-кого — будь до кого, про ніщо — ні про що, нікого — ні від кого. Неозначені займенники хтось, щось, якийсь, чийсь у непрямих відмінках після приголосних м і х перед часткою (постфіксом) -сь можуть мати вставний голосний о: кимсь і кимось, чимсь і чимось, якимсь і якимось, якихсь і якихось, чиїмсь і чиїмось, чиїхсь і чиїхось.Займенники наш, ваш, всякий, інший, сам, самий, такий, який, котрий відмінюються, як прикметники твердої групи, їхній — як прикметники м'якої групи: наш, нашого, нашому, нашим; наша, нашої, нашій, нашою; наші, наших, нашим, наши­ми; їхній, їхнього, їхньому і т. д.Займенники скільки і стільки відмінюються, як числівник два: скільки, скількох, скільком, скількома; стільки, стількох, стільком, стількома. Інші займенники за особливостями відмінювання поділя­ються на три групи:

1) я, ти, ми, ви, себе;

2) він, вона, воно, вони;

3) мій, твій, свій, чий, той, цей, весь, хто, що.

14. Розряди прислівників за значенням і походженнямПрислівник характеризує дію, стан або ознаку, названі Дієсловом, прикметником, іншим прислівником або, Рідко, іменником.Наприклад, у реченні Одна в нас голова, хоч би ми як несли її високо (М. Рильський) прислівник високо характеризує дію несли, а прислівник як — ознаку дії високо. У реченні Погода була напрочуд гарна (1. Франко) прислівник напрочуд характе­ризує ознаку предмета гарна. Прислівник — незмінна частина мови. Частина прислів­ників може мати лише ступені порівняння.За значенням та роллю в реченні прислівни­ки бувають обставинні, предикативні і модальні.Обставинні прислівники вказують на різні обста­вини. Вони поділяються на дві великі групи: якісно-кількісні і власне обставинні.До якісно-кількісних належать прислівники способу дії, міри й ступеня. Різницю між ними іноді буває важко встано­вити, настільки їхнє значення близьке. Прислівники способу дії уточнюють значення дієслова, ха­рактеризуючи дію з погляду її перебігу, способу, якості, і відповідають на питання як? яким способом?: добpe, вдало, поволі, вголос, приємно, гуртом, по-нашому, по- давньому, сам на сам, віч-на-віч. Прислівники міри й ступеня уточнюють значення дієслів, прикметників та прислівників, указуючи на різний якісний і кількісний вияв дії або ознаки, і відповідають на питання скільки? наскільки? якою мірою? як багато?: настільки, дуже, надзвичайно, трохи, ледве, дотла, дощенту, двічі, утричі, вдруге. Сюди слід віднести й прислівники, вжиті у формі вищого й найвищого ступенів порівняння, та прислівники із значенням безвідносної міри - ознаки: краще, найкраще, дужче, найдужче, холоднувато заважко, пречудово, страшенно.До власне обставинних належать прислівники, які хараї ризують дію з погляду місця, часу, причини, мети, умови. Прислівники місця вказують на місце дії або напряме руху і відповідають на питання де? куди? Звідки? - яким шляхом?: там, кругом, угорі, згори, вниз, праворуч, попереду, додому, здалеку, манівцями. Прислівники часу позначають час дії, її початок, межу в часі, тривалість, повторюваність і відповідають на питання: вранці, учора, напередодні, щоразу, дотемна, зроду, з дав­ніх-давен, довіку. Прислівники причини вказують на причину дії і відповіда­ють на питання чом у? з якої причини?: тому, зга­рячу, зосліпу, спересердя, знічев 'я, зопалу, знестямки, спрожогу, хоч-не-хоч. Прислівники мети вказують на мету дії і відповідають на питання навіщо? з якою метою?: навмисне, напе­рекір, напоказ, жартома, на зло, у гості. Прислівники умови вказують на умову дії і відповідають на питання за якої умови?: принагідно, безнадійно, безперечно, безумовно, обов 'язково, закономірно, випадково. Цих прислівників, як і прислівників причини й мети, у мові небагато. Предикативні прислівники виступають у ролі присудка в безособових реченнях. Вони можуть виражати: а) стан природи: тихо, вітряно, морозно, хмарно, сонячно, б) стан людини: соромно, душно, страшно, байдуже, досадно, кривдно, образливо, радісно, приємно, лінь, гріх; в) потребу: треба, потрібно, слід, необхідно, можна, важливо, варто, пораг) відсутність: ніде, ніколи, нема, не видно. Модальні прислівники слугують для виявлення ставлення мовця до сказаного й у реченні виступають у ролі вставних слів. Сюди належать: мабуть, очевидно, безперечно, може, на жаль, на щастя, по-моєму, по-перше, по-друге тощо. Наприклад, Мабуть, ніщо так не радує людський зір, як зримий результат роботи (Ю. Мушкетик).Поділ прислівників на обставинні, предикативні й модальні великою мірою умовний. Іноді ті самі прислівники можуть належати і до обставинних, і до предикативних, залежно від їхніх синтаксичних функцій. Наприклад, у реченні В кімнаті приємно пахне свіжими пасками (3. Тулуб) прислівник приємно має обставинне значення способу дії. А в реченні В гості я до Неї ходитиму, бо в неї досить цікаво і приємно (Леся Українка) той самий прислівник має предикативне значення. Такі самі значення має, наприклад, і прислівник важко в реченнях: Зітхнула Настя важко, обтерла сльози дрібні (Марко Вовчок).Чогось мені так важко на серці, така в мене журба, що я й не знаю, де й дітись! (1. Нечуй-Левицький). Є прислівники, які можуть однаково виконувати обставинні, предикативні й мо­дальні функції, як, наприклад, у реченнях Антін очевидно вагався. Для мене очевидно, що Ви не бережетесь (3 тв. М. Ко­цюбинського). З поїзда зійшло лише кілька пасажирів. Очевидно, то були місцеві, вони одразу кудись зникли (В. Козаченко), де прислівник очевидно виступає то як обставинний, то як предикативний, то як модальний. За походженням прислівники бувають: а) первинні (їх ще називають займенниковими): де, куди, тут, там, туди, сюди, коли, тоді, як, так; б) похідні (утворені від первинних): деінде, подекуди, по­всюди, звідки, звідти, відколи, досі, поки, ніде, ніколи, ніяк, десь, коли-небудь; в) відіменникові: згори, завчасу, вночі, щодня, гуртом, бігом, нишком, жартома, жаль, сором; г) відприкметникові: тихо, далеко, здалека, нашвидку, досита, знову, по-старому, по-військовому, по-українському; ґ) відчислівникові: вперше, вчетверо, надвоє, двічі, тричі, по-перше; д) відзайменникові: нізащо, потім, зовсім, надто, по-моєму; є) віддієслівні: навстоячки, навприсядки, перегодя, хвилю­юче, нехотячи; є) складні (утворені складанням кількох основ): праворуч, обіруч, нашвидкуруч, натщесерце, босоніж, стрімголов, мимохідь, повсякчас, споконвіку, віч-на-віч, рано-вранці,: тишком-нишком; ж) складені (у вигляді словосполучень): плече в плече, день) у день, раз у раз, раз по раз, раз за разом, час від часу,, нога за ногою, сам на сам, кінець кінцем, ні в сих ні в тих, ні за що ні про що, куди завгодно.Правопис прислівників досить складний. Більшість із них пишеться разом, проте є й такі, що пишуться через дефіс, через два дефіси, двома та більше словами тощо: удосвіта, додо­му, по-іншому, рано-вранці, коли-не-коли, віч-на-віч, з давніх-давен, на світанку, з дому, раз у раз, з дня на день.