Cкладне речення, його різновиди

Речення, яке має два або більше синтаксичних (підметово-пРисудкових) центрів, називається складним.

Наприклад, речення Лиш той творити може, хто любить свій народ (В. Сосюра) — складне, бо в ньому є два синтаксичні центри: лиш той може творити і хто любить.

Складне речення об'єднує кілька простих. Але, порівняно з простими реченнями, частини складного речення мають свої інтонаційні, синтаксичні й смислові особливості. Складні речення повніше передають думку, точніше виражають зв'язки між явищами.

В усному мовленні в складному реченні між його частина­ми, що мають свої синтаксичні центри, робляться, як прави­ло, невеликі паузи, а на письмі звичайно ставляться коми: Живемо так, що доля одного переплітається з долею іншого, немов коріння дерев, які ростуть поруч (М. Томенко). (Про ви­падки, коли між частинами складного речення коми не став­ляться або ставляться інші розділові знаки, мова йтиме далі.)

Частини складного речення, що мають свої синтаксичні центри, прийнято називати двояко: предикативними частина­ми або простими реченнями. Назва «просте речення» хоч і омо­німічна, двозначна, проте вона зручна тим, що дає змогу без спеціальних пояснень переносити характеристики власне про­стих речень на предикативні частини складних утворень.

Прості речення (предикативні частини) у складному ре­ченні можуть об'єднуватися між собою різними зв'язками — як рівноправні і нерівноправні, за допомогою сполучників і без них. Цей зв'язок (між двома простими реченнями в склад­ному) буває:

сурядний —за допомогою сполучників сурядності: Си­чі в гаю перекликались, та ясен раз у раз скрипів (Т. Шев­ченко). Слова — полова, але огонь в одежі слова — безсмертна, чудотворна фея, правдива іскра Прометея (І. Франко);

підрядний — за допомогою сполучників підрядності й сполучних слів (тобто відносних займенників та прислівників): Людині треба, щоб її робота залишалася після неї жити (Ю. Яновський). Мені бачиться школа в селі, до якої з цілковитим правом можна б додати ще одне слово — не просто школа, а школа життя (Ю. Яновський);

безсполучниковий —за допомогою лише інтонації: Переконатися пора: зробиш зло — не жди добра (Д. Білоус). Залежно від того, як поєднані між собою прості речення (предикативні частини), складні речення поділяються на склад­носурядні, складнопідрядні, складні безсполучникові і складні синтаксичні конструкції (багатокомпонентні утворення з різ­ними видами зв'язку

и якого синтаксич­но рівноправні і поєднані між собою сполучниками сурядності, називається складносурядним.

Для поєднання частин складносурядного речення викори­стовують такі сполучники сурядності:

єднальні /, та (= і), також (стоїть у середині другого про­стого речення), /... /, ні... ні, не тільки... а й, притому, причому. Ні повітря не ворухнеться, ні пташка не защебече (М. Коцюбинський). На сизих луках скошено траву, і літо буйне в береги ввійшло (М. Рильський); протиставні а, але, та (= але), проте, а проте, зате, однак, все ж, а то: Лиш храм збудуй, а люди в нього прийдуть (Л. Костенко). Дерево стояло ще голе, однак на вітах його вже починалось пташине життя (Д. Бедзик);

розділові або, чи, або... або, чи... чи, то... то, чи то... чи то, не то... не то, хоч... хоч: Чи то мені здається, чи то справді свист тихшає? (М. Коцюбинський).

Між частинами складносурядного речення можуть бути різні смислові зв'язки.

У складносурядних реченнях з єднальними спо­лучниками можуть передаватися:

а) одночасність, сумісність дій або станів: А літо йде полями і гаями, і вітер віє, і цвіте блакить (А. Малишко); предикативних частин у таких реченнях може бути кілька, і їх можна переставляти місцями;

б) послідовність дій або станів: Пройшла гроза, і ніч промчала, і знову день шумить кругом (В. Сосюра). Я здобув науку, і діти в мене будуть її добувати (М. Стельмах);
предикативні частини таких речень розташовуються в певному порядку, що відповідає реальній послідовності дій або станів;

в) причиново-наслідкова, умовно-наслідкова чи допустово-протиставна залежність між діями або станами: Пройшов дощ, і дерева заясніли під сонцем (У. Самчужа/ (Д. Павличко). Кажіть коротко і ясно, добивайтесь лаконічності вислову, і вас кожен школяр зрозуміє (В. Сухомлинський). Вода була чистою, і всетаки входити в неї чомусь було Остапові боязно (В. Підмогильний); такі речення складаються, як правило, з двох частин: перша з них, перед якою можна поставити сполучники тому що, якщо, незважаючи на те що, виражає причину або умову, друга — наслідок чи протиставлення;

г) приєднувальні відношення (додаткова, супутня інформація): Ми сяк-так помостилися, постелилися і полягали спати, причому вікно треба було заткнути подушкою, бо одна шибка була вибита (Леся Українка); порядок розташування частин у таких реченнях фіксований.

У складносурядних реченнях із протиставними сполучниками:

а) явища можуть протиставлятися: Вітру на морі не було, проте клекотав сильний прибій (М. Трублаїні). Ясно ще осіннє сонце сяє, та холодом осіннім вже в повітрі по­тягає (І. Франко). Багато влітку доводиться на пасіці працювати, але зате взимку можна відпочити сповна, (І. Багряний); перед першою частиною таких речень може стояти сполучник допустовості хоч, тобто їх мож­на легко перетворити на складнопідрядне речення з під­рядною першою частиною;

б) явища можуть зіставлятися: / потечуть веселі ріки, а озера кругом гаями поростуть, веселим птаством оживуть (Т. Шевченко); у таких реченнях протиставний сполучник своїм значенням наближається до єдналь­ного;

в) друга частина може виражати причину того, що говориться в першій: Дядьку Замфіре, дядьку Замфіре! Ваш виноград рубають. Біжіть мерщій, а то весь вирубають та спалять (М. Коцюбинський); тут сполучник а то має значення «у противному разі, інакше, бо».

У складносурядних реченнях із розділовими спо* лучниками вказується:

а) на чергування явищ: То вітерець дихне, то коник в житі засюрчить (Л. Глібов);

б) на взаємовиключення явищ: Або не сокіл я, або спалила мені неволя крила (Леся Українка);

в) на непевність, сумнів, припущення: По дні яруги неслось глухе, придушене шемрання. Не то осінні води шуміли,

22.cтилістика - це розділ мовознавства, що вивчає стилі літературної мови та мовні засоби, які створюють їх особливості.

Назва стилістика (лат.stilus, stylus, від гр. stylos- паличка) утворилася від слова стиль, яким у стародавні часи та середні віки називали загострений стрижень з кісті, метала чи дерева, що ним писали на воскових дощечках або берестині.