Поняття фігури мови

Стилістичні фігури (грец. schema, лат. Figura - обрис, зовнішній вигляд; мовний зворот), система історично сформованих способівсинтаксичної організації мовлення, що застосовуються переважно в межах фрази і реалізують експресивні (головним чином емоційно-імперативні) якості висловлювання. Вони використовуються в мовленні як нехудожньої (у побутово-побутовому та газетно-публіцистичних стилях), так і художньої (особливо в поезії).
Вивчення стилістичних фігур має тривалу історію (перші судження відносяться до епохи античності). До недавнього часу вони розглядалися переважно в навчально-дидактичному плані; в практичних посібниках з риторики, стилістиці і поетиці демонструвалися зразки фігурувало мови, узяті, як правило, з творів далекого минулого; наводилися різноманітні класифікації (їх налічували від 20 до 70).Відповідні настанови виходили з припущення про те, що стилістичні фігури не більш ніж штучні й зовнішні прийоми «прикраси» промови, освоюються за допомогою наслідування. З сучасної точки зору, це звичайні, «природні» способи використання виразних можливостей мови, застосовувані говорять (пишуть) при здійсненні конкретних актів мови і є одним з найважливіших компонентів індивідуального стилю. Поглиблене вивчення стилістичних фігур передбачає об'єднання зусиль різних фахівців: в першу чергу лінгвістів, літературознавців, психологів. Невласне тропи

1. Апосіонеза 2. Астеїзм 3. Паралепсис 4.Преокупація 5. Епанортоза 6. Гіпербола 7. Синекдоха 8. Антономазія 9. Гіполаг 10. Еналага 11. Епітет 12. Оксюморон 13. Антитеза 14. Антиметабола 15. Емфаза 16. Клімакс 17. Антиклімакс 18. Антанакласіс 19. Амфіболія 20. Зевгма 21. Каламбур 22. Тавтологія 23. Плеоназм 7. Літота 8. Перифраз 9. Алюзія 10. Евфемізм 11. Антифраза 12. Риторичне запитання 13. Риторичний оклик 14. Риторичне звертання

Фігури

Мікрофігури Макрофігури

Тропи й фігури успадкувалися з риторики й поетики у стилістику і тому більшість з них мають однакові визначення, функції й досить широке використання у цих окремих науках, наприклад, епітет, метафора, порівняння та деякі інші. Проте є фігури й тропи, які були породжені давньою риторикою і у зв'язку з її наступним пригасанням призабулися, влилися в інші фігури, навіть якщо і вживаються в мовленні, то не визначаються як окремі фігури, а є частинами інших.

І. Качуровський в " Основах аналізу мовних форм" описує 155 фігур і тропів. Щоправда, серед них частину складають такі, які вже мають у лінгвістиці традицію опису їх як системного явища (відношення) у лексиці (наприклад, антонімія, символ) або які описуються як стилістичні прийоми: стилізація, корекція тощо. Давні ритори визнавали таку фігуру, як апологізм (визнання рації супротивника в такому пункті, який не має істотного значення). У сучасних риториках і стилістиках така фігура не подається, а слово апологія визначається у " Риторичному словнику" З. Куньч як " надмірне вихваляння кого-небудь, чого-небудь; упереджений захист". Не завжди дослідники ідентично визначають і тлумачать фігури і тропи. Наприклад, І. Качуровський епімону називає емфатичною фігурою, що полягає в " кількаразовому, без інтервалу, повторенні того самого слова в реченні чи вірші або вірша чи виразу у якійсь великій синтаксичній чи ритмічній групі" і наводить приклади:

Марно кидаю виклик полям:

—Де ти, Жанно, о Жанно, о Жанно?

(Ю. Клен)

Доле, де ти, доле, де ти? Нема ніякої.

Коли доброї жаль, Боже, То дай злої, злої...

(Т. Шевченко)

Під цією ж назвою " епімона" З. Куньч подає: " те саме, що й ретардація".І. Качуровський визначає " ретардацію" як " гальмування, затримування розвитку дії в сюжетному, в тому числі й ліро-епічному, творі, яке переважно досягається шляхом дигресій, які належать не до стилістики, а до архітектоніки", і проілюстрував рядками з пісні: " Роман косу покидає (тричі), Катерину переймає (двічі)". Традиційно прийнято і епімону, і ретардацію розглядати в навчальному процесі як види повторів. Можна сподіватися, що наступні наукові дослідження усього загалу мовних тропів і фігур на широкому стильовому тлі функціонування української мови приведуть до створення обгрунтованої класифікації і повного опису всіх видів тропів і фігур.