Просто чоловік

іде вулицею. Видно, як і всі вранці, поспішає на роботу. Він вливається у натовп таких само людей, що поспішають, і тепер його від них не відрізнити.

Робота це єдине місце, куди він поспішає. Віддати вказівку секретарю, виконати завдання шафа, перевірити роботу підлеглих. Цікавий та насичений робочий день. Ось тут йому насправді цікаво. Аж шкода, коли робочий день закінчується. Бо що йому робити вдома? Телевізор весь час не дивитимешся, цікавих книжок обмаль. Потрібне спілкування, але з чоловіком ніхто спілкуватись не хоче. Колись він випадково почув, як сусідка казала, що в нього характер, як у начальника, що він усіма командує, тому в нього і немає друзів. Авжеж, інші люди – не підлеглі на роботі, але…

Колись, перебравши подумки все своє життя, чоловік раптом зауважив, що з усіма, кого він зустрічав, він розмовляв, як шеф із підлеглими. Це і була його головна помилка. Він вважав себе дуже розумним, а тому інші повинні його слухатися. Але ж люди не підлеглі, які мусять слухатися свого начальника, ні. Вони вільні, самостійні. Тому, зрозуміло, їм не подобається, коли хтось нав’язує їм свою думку. Та чи сподобалось би йому, якби з ним так поводились? Ні. Він спробує по-іншому. По-нормальному поводитися з людьми. І в нього вийде. Обов’язково вийде.

Чоловік штовхнув двері та ввійшов до офісу. А, можливо, із підлеглими слід поводити себе, як з іншими людьми?

Шофер

сидить у своїй машині біля аеропорту. Чекає на клієнта. Відкрив вікно. Палить цигарку. На вухо балакає радіо, але шофер його не слухає. З аеропорту чути голоси людей, що улітають, прилітають. Прощаються чи когось зустрічають. А він сидить у своєму «фіаті», наче відрізаний від них. Всі ознаки і звуки з їхнього світу потрапляють до нього тільки через вікно машини.

У нього ця машина вже майже, як дім. Він тут спить, їсть, працює, хіба що не має ванни з туалетом. Еге ж, своєї квартири в нього немає, мусив продати, що заплатити борги з «прогорілого» бізнесу. Добре, хоч машина старенька залишилася. Тепер на її та свої нужди він заробляє, працюючи таксистом. Розвозить людей. Його «приманка» - знижені ціни. Машина вже стара, нову він уже не купить, бо нема грошей. Останнім часом усі вони йдуть на ремонт машини. І не йдеться про плакіровку чи нове скло, ні. Йдеться про починку мотора чи купівлю нової шини, якщо стара проб’ється чи протреться. «Але терпляче-терпляче. Куди б ти без неї дівся? Бомжувати тільки подався б. Так що радій, що хоч вона в тебе є.»

До машини підходить жінка з валізою, називає адресу, за якою треба їхати. За хвилину старенький «фіат» уже мчить галасливими вулицями міста.