Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Однокласниці






їдуть у вагоні метро. Домовилися, що погуляють разом у парку Шевченка. Обидві з головою занурені у свої телефони, і кожна з них поринула у свій віртуальний світ. Одна сидить «Вконтакті» і листується з хлопцем. Друга годує і миє свого віртуального кота тома. Вони начебто подруги, але розмовляють лише у школі, бо там нудно – не дозволяють користуватися їхніми сенсорними кумирами. Проте, як тільки вони виходять зі школи, дістають свої телефончики і… все. Більше їх нічого не цікавить. Нічогісінько. Навіть сплять вони з телефонами під подушками.

Раніше хоч була яка-не-яка дружба між дітьми. Сварилися, мирилися, гралися разом, розмовляли. Все було по-природньому. А зараз найміцніша дружба – то дружба зі своїм смартфоном чи айфоном, планшетом, комп’ютером. Зараз дітям не цікаво разом, їм цікаво із гаджетом. Які б там негаразди не були вдома, вони втупилися в той екран – святий спокій. Раніше писали вірші, оповідання, а зараз здобувають віртуальні монети, гроші, нагороди. Може, скоро придумають так, що можна буде з цього світу переселитися у віртуальний і жити в телефоні?

«Станція «Театральна»!» - говорить магнітофон і однокласниці встають. Люди їх штовхають, біжать повз них. Вони відриваються від гаджетів і дивляться довкола очима зомбі. «Увага, двері зачиняються, наступна станція…»

 

Мама

гуляє в парку зі своїм синочком. Погода тепла, сонячна. З пуп’янків вилазить перше цього року зелене листячко. Синочок біжить на дитячий майданчик до інших діток.

Мама сідає на лавці, що поруч із майданчиком. «І за що ж оце Бог мені таке щастя послав?» - думає. Вона зворушено дивиться на своє чадо, що ліпить пасочки у пісочниці. По-весняному співають пташки. Мама дивиться на сонце, що ховається за білу хмаринку. Набирає в груди повітря і видихає. Забуває про всі негаразди і сварки з чоловіком, про домашні клопоти. Прогулянка завжди заспокійливо на неї діє.

З легкою заздрістю дивиться вона на малюків у пісочниці. «Колись і я так гралася,» - думає. І як це не здавалося б смішно, але їй, тридцятирічній жінці, раптом теж захотілось погратися у пісочниці. Ну, звичайно, вона цього не зробить. Проте так хочеться згадати своє безтурботне дитинство і забути про вчорашню сварку з чоловіком про те, яка вона «погана мати». Справа в тому, що до неї прийшла в гості її мама і сказала, що займеться онуком. Тож бабуся зайнялася онуком, а мама сіла відпочити і почитати. А бабуся старенька, задрімала на хвильку, а ненаглядний онучок уже встиг набити собі гулю на лобі. Тут саме прийшов з роботи тато, і синочок кинувся зі сльозами до нього. Чоловік насварив жінку і тещу і сам пішов гуляти з сином. А сьогодні вранці сказав, що аж боїться залишати з жінкою дитину, щоб коли він повернеться, не довелося їхати до лікарні. Але що ж йому залишалося робити, якщо він мав іти на роботу?

Повіяв легенький вітерець і скуйовдив мамі волосся. «Гарне у карапузів життя, - подумала вона, дивлячись на синка, - безтурботне…»

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.