Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Захист природи при меліорації Українського Полісся.




Раціональне співвідношення меліорованих і охоронних територій, проектна натурна структура використання меліоративного фонду – донедавна розглядалися як ключовий фактор раціонального природокористування Полісся. Оптимальною площею болотних масивів країни, яку необхідно залишити в природному стані в якості заповідних, за даними Інституту ботаніки АН УРСР, повинна складати 18…20 % загальної площі заболочених земель, в тому числі в Поліссі –13…15 %. Фактичні площі з встановленим заповідним режимом на середину 80 – тих років минулого століття перевищували ці пороги. Але дослідженнями було встановлено, що часто відведені болотні масиви під заповідні представлені покинутими землями, непридатними для використання або ж частково використовуються в с.-г. виробництві чи розташовані на периферії осушувальних систем. Такий відбір заповідних територій не відповідає вимогам і положенням з охорони природи.

Значна частина що пропонується під охорону болотних масивів (біля 20 % площ) в тій чи іншій мірі знаходиться в зоні активного впливу осушувальних систем. Ці площі фактично повинні входити в охоронні зони.

Комплексні дослідження Укр НДІГіМ на протязі 1970…1985 рр. свідчать що осушувальні меліорації в цілому створюють сприятливу гідрогеолого меліоративну обстановку на осушених землях і не викликають негативних змін гідрогеологічної обстановки на прилягаючих площах.

Характерні наступні основні закономірності режиму рівня грунтових вод в зоні впливу осушувальної системи:

- інтенсивне пониження рівня водоносного горизонту на протязі 1-го року експлуатації ОС незалежно від базових особливостей поточного року;

- відносна стабілізація депресійної кривої при змінених умовах наступає через 2-3 роки після експлуатації ЗС;

- основними факторами накопичення і спрацювання запасів грунтових вод як до осушення, так і після нього залишається інфільтрація атмосферних опадів і випаровування з рівня грунтових вод;

- осушення сприяє збільшенню чи зменшенню бокового притоку при загальному збільшенню інтенсивності водообміну і практично незмінних ресурсах грунтових вод;

- хімічний склад і мінералізація грунтових вод і нижче розташованих водоносних горизонтів, гідравлічно з ними звязаних , в зоні впливу меліоративних систем залишаються практично незмінними.

Закономірності впливу осушення боліт і заболочених земель в межах Полісся (за результатами досліджень УФ ЦНДІКВВР) на стік води в річки такі:

- звязок між збільшенням середнього (пересічного) річного стоку в післямеліоративний період і рівнем меліоративності площі водозбору неоднозначна на всій території, що розглядається, але достатня для того, щоб зробити висновок про наявність тенденції збільшення стоку з ростом рівня меліорованих територій;



- на більшості річок осушувальні меліорації викликають скорочення середньої тривалості затоплення пойм, окрім гирлових дільниць;

- в результаті окультурення і осушення боліт і заболочених земель в контурі меліоративних систем повністю припиняється процес торфоутворення і йде процес в зворотньому напрямі – окислення накопичених органічних сполучень;

- на прилягаючих територіях, в зоні активного впливу осушення, змінюється водний режим і частково гідрохімічний баланс, що позначається на природному рослинному покриві. На сфачнових болотах в цих умовах підвищується продуктивність деревного ярусу, розростаються деякі болотні і лісові чагарники (брусника, чорниця, голубика), зявляються заносні травянисті рослини і сфагнові мохи. На низинних болотах продуктивність травяно – кущового і мохового ярусів за звичай зменшується в декілька раз.

Негативний вплив осушення на прилягаючі мінеральні землі і природний рослинний покрив спостерігається тільки в тому випадку, якщо живлення рослин до осушення в значній мірі здійснювалася за рахунок капілярної кайми ГВ. На легких грунтах при заляганні ГВ глибше (0,5...1,2) м додаткове зниження рівня практично не впливає на розвиток рослин.

Велику цінність являють заповідні території, особливо державні заповідники, в яких не тільки охороняють рослинний і тваринний світ, рідкісні утворення неживої природи, але і вивчають їх.

Заповідні об’єкти необхідно охороняти від антропогенних впливів, в тому числі і від впливу меліоративних систем. Вплив осушувальних систем може виражатися в зміні умов зволоження, підвищення концентрації солей в грунтовому розчині, скиданні дренажних стоків в акваторію заповідних об’єктів, зниженні рівнів ГВ і зміни їх хімічного складу.



З метою підвищення родючості ґрунту при осушенні впроваджувалися наступні природоохоронні заходи:

- будівництво осушувальної системи двобічним регулюванням водного режиму грунтів для підтримки заданої норми осушення в посушливі періоди; на масивах з незасоленими грунтами і прісними ГВ ОС двобічного регулювання можуть бути двох типів: з підгрунтовим підживленням (шлюзуванням) або зрошення дощуванням, а на масивах з засоленими грунтами або мінералізованими ГВ зволоження може здійснюватись тільки дощувальними установками, що дозволить попередити грунти від повторно засолення, а при промивному режимі видалити надлишок солей з ґрунтового профілю;

- використання малопотужних торф’яників тільки під посіви багаторічних трав, а середньо потужних і потужних – в зерно кормових і овочевих сівозмінах з максимальним насиченням багаторічними травами. Тут також широко практикуються поукосні і поживні посіви;

- гіпсування солонцюватих грунтів для нейтралізації лужної реакції ґрунтового розчину і витіснення натрію з ґрунтового поглинаючого комплексу;

- впровадження комплексу протиерозійних агротехнічних, лісомеліоративних і гідротехнічних заходів, що включають планерування, коткування, без відвальний обробіток ґрунту, підбір культур, сприяючих утворенню дерну на поверхні ґрунту, снігозатримку, застосування хімміліорантів, структуруючи і закріпляючих грунт, збереження лісової рослинності або створення нових лісонасаджень здовж річок – водоприймачів, великих каналів, на піщаних островах, влаштування водовідвідних і водоскидних споруд, а також споруд для регулювання поверхневого і руслового стоку.

Для збереження заповідних об’єктів від впливу меліоративних систем необхідне створення і строге дотримання двокілометрових охоронних зон вздовж меж заповідних об’єктів; відведення дренажних вод від акваторій заповідних об’єктів; підтримання природних рівнів і кількісного скиду поверхневих вод на акваторіях заповідних об’єктів.

Основні водоохоронні заходи при проектуванні МС – водооборотна система на польдерах і створення буферних пристроїв між МС і водоприймачем, забезпечуючи регулювання строків відведення скидних вод і зниження концентрації шкідливих примісів в результаті їх деструкції.

 

Характеристика природоохоронних заходів в Поліссі:

Заліснення піщаних і супіщаних автоморфних грунтів.

Суцільні лісові насадження на дільницях розвіваємих пісків, що не використовуються в с.-г. виробництві.

Зліснення території з улоговино-гривистим рельєфом, що зазнає водної ерозії.

Створення лісополос поле – і грунтозахистного призначення на торф’яниках те ж, на мінеральних землях.

Влаштування протиерозійних лісових полос на схилах лотків бистротоків.

Будівництво донних загат.

Влаштування протипожежних вертикальних екранів на торф’яниках.

 


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2019 год. (0.005 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал