Види і форми відповідальності

Існує два види міжнародно-правової відповідальності держав: політична і матеріальна. Деякі автори поділяють таку відповідальність на матеріальну і нематеріальну, виходячи з того, що міжнародно-правова відповідальність завжди застосовуватиметься в політичній формі.

Політична відповідальність, як правило, супроводжується застосуванням стосовно держави-порушниці примусових заходів і пов’язана з матеріальною відповідальністю.

Найбільш поширеними формами політичної відповідальності є: сатисфакція, ресторація, різноманітні форми обмежень суверенітету (наприклад, призупинення членства або виключення із міжнародної організації), декларативні рішення.

Сатисфакція (задоволення) як форма політичної відповідальності передбачає обов’язок держави-правопорушниці надати задоволення нематеріального характеру, відшкодувати моральну шкоду, заподіяну честі і гідності іншої держави.

Сатисфакція може виявитися в таких діях держави-деліквента (винного суб’єкта, що зобов’язаний відшкодувати шкоду, заподіяну правопорушенням):

- офіційне вираження жалю або співчуття;

- висловлення вибачень;

- надання запевнень у тому, що подібні акції не повторяться в майбутньому;

- кримінальне покарання винних осіб;

- видання нормативного акту з визнанням своєї провини, з тим щоб подібні дії не повторювалися в майбутньому;

- направлення спеціальної делегації в ображену державу;

- вшанування потерпілої держави шляхом підняття прапора потерпілої держави в столиці держави-деліквента, або віддання їй честі військовим формуванням з артилерійським салютом або виконанням її державного гімну, або поєднанням того й іншого і т.п.

Застосування певних видів сатисфакцій залежить від заподіяної шкоди і конкретної політичної ситуації.

Ресторація – це такий вид політичної відповідальності, який являє собою відновлення правопорушником колишнього стану (статус-кво) і виконання ним усіх несприятливих наслідків цього. Прикладом ресторації може бути звільнення незаконно зайнятої території і майнові витрати, зазнані при цьому.

Обмеження суверенітету держави може бути в різних формах. Класичним прикладом цього виду відповідальності, застосовуваного в комплексному вигляді, можуть бути заходи, вжиті щодо фашистської Німеччини після закінчення Другої світової війни. Німеччина була не тільки позбавлена значної частини своєї території, але й на частині, що залишилася, був установлений режим повоєнної окупації. Було проведено демілітаризацію країни, збройні сили були розпущені; ряд державних інститутів був ліквідований, деякі з них були визнані злочинними; до кримінальної відповідальності були притягнуті вищі посадові особи Німеччини, а також службовці злочинних організацій і військові злочинці.

Декларативні рішення виражаються у формі рішення міжнародного судового органу або організації, які визнають певне діяння міжнародним правопорушенням.

Матеріальна відповідальність настає у зв’язку з порушенням державою своїх міжнародних зобов’язань, пов’язаних із заподіянням матеріальної шкоди, і покликана покласти на винну державу обов’язок відшкодувати цей збиток, заподіяний правопорушенням.

Матеріальна відповідальність може бути виражена у формі репарації, реституції і субституції.

Під репараціями (від лат. reparatio – відновлення) – розуміють відшкодування державою-порушницею заподіяної нею шкоди.

Історично свій початок репарації беруть від інституту контрибуцій, що успішно існували в міжнародному праві з глибокої давнини до кінця XIX сторіччя і мали характер данини. У їх основу було покладено «право переможця», тому контрибуції як грошові суми, що виплачувалися переможцю переможеною державою, не були пов’язані з заподіяним збитком. Вже в той період контрибуції вважалися формою відвертого грабування населення переможеної держави. З метою обмеження таких негативних явищ були розроблені статті 47–51 Гаазької конвенції про закони і звичаї сухопутної війни 1907 року, що обмежували стягнення контрибуцій. Проте і під час Першої і Другої світових війн ці статті грубо порушувалися. При розробленні Версальського мирного договору 1919 року країни Антанти були змушені формально відмовитися від контрибуцій, замінивши їх репараціями. Контрибуції заборонені сучасним міжнародним правом. Фактично, на зміну контрибуцій прийшли усі форми матеріальної відповідальності держав, застосовувані в даний час.

Якщо при сплаті контрибуцій, що мали неправомірний характер, завданий збиток жодним чином з ними не пов’язувався, такого збитку взагалі могло не бути, то при сплаті репарацій, що завжди мають правомірний характер, необхідно, щоб збиток, заподіяний потерпілій державі, був доведений.

При репарації відшкодування матеріального збитку відбувається як у грошовій формі, так і в натуральній: товарами, послугами тощо.

Реституція являє собою відшкодування правопорушником матеріального збитку в натурі (повернення неправомірно захопленого майна – конкретних творів мистецтва, транспортних засобів, устаткування заводів та ін.).

Різновидом реституції є субституція – заміна неправомірно знищеного або ушкодженого майна однорідним майном.