Дослідження стану вивчення проблеми у сучасній психолого-педагогічній науці.

На розвиток дитини помітно впливає зацікавленість батьків шкільним життям. А тому, працюючи над вирішенням завдань, ми будуємо невидимий

ланцюжок між родиною і школою, який служить на благо усім учасникам навчально-виховного процесу.

Останнім часом з тих чи інших причин школа і сім'я перебувають у стадії

конфронтації. Шкільні педагоги дають негативні характеристики сім'ї, звинувачуючи батьків у такому вихованні власних дітей, у брутальному, навіть жорстокому ставленні до них. Батьки, у свою чергу, зневажливо ставляться до вчителів. У багатьох сім'ях не вважають за необхідне звертатися до педагогів з приводу проблем, які виникають у вихованні дітей.

Сім'я і школа — потенційні природні партнери у вихованні дітей — часто

виявляються реальними супротивниками, а поміж ними постає дитина, яка вимушена пристосовуватися, лицемірити, що призводить до проявів аморальної поведінки.

Останнім часом психолого-педагогічна наука робить спроби окреслити шляхи відмови від традиційних і запропонувати нові підходи в розв'язанні проблем взаємодії сім'ї та школи, виховання дітей та підлітків.

Педагог має усвідомити: культура передбачає недоторканість родини й невтручання в сімейні взаємини. Втручатися в життя сім'ї можливо у виняткових випадках, коли нехтуються інтереси дитини, коли її здоров'я, життя, добробут перебувають у небезпеці з вини батьків або інших дорослих членів сім'ї.

Школа — не рідний дім, а сім'я ніколи не замінить школи. Звідси випливає, що логіка шкільного та логіка сімейного виховання не тотожні. Розводячи виховні сфери школи і сім'ї, педагог має враховувати психологію дитинства й

дорослішання дитини і, певним чином зближуючи ці дві сфери, у жодному разі не намагатися підмінити собою батьків і не інструментувати шкільне життя як життя родинне.

Школа не є частиною ринкового простору, оскільки не надає послуг, не торгує крамом, не обслуговує батьків.

Школа - інститут соціальний, її призначення — передавати як естафету духовні надбання людства й учити дитину жити у світі матеріальних продуктів культури.

Школа вільна від батьківських вказівок і настанов в організації своєї професійної діяльності.

Школа незалежна від батьків у будові життєдіяльності школярів. Однак і шкільна, і сімейна сфери не існують ізольовано в житті дитини, яка, приходячи

до школи, репрезентує світ своєї родини, умови життя, спектр соціальних взаємин, звички, манери поведінки, зрештою, рівень інтелекту.

Школа завжди прагнула до взаємодії з сім'єю. Це знаходило своє відображення в корекції сімейного виховання, у педагогічній просвіті батьків, у безкінечному обговоренні з батьками з приводу навчання і поведінки їхніх дітей, у викликах батьків до школи тощо.

Контакт з батьками як взаємодія може бути встановлений лише за умови, що обидва суб'єкти усвідомлюють: тільки спільними зусиллями можна створити умови для розвитку та виховання дитини, допомогти їй у набутті необхідного соціального досвіду. Визначальна умова взаємодії цих двох суб'єктів - батьків і педагога – вичерпне уявлення про зміст виховної діяльності один одного.

Отже, педагог має знати, з якої сім'ї прийшла в школу кожна дитина, яка структура цієї сім'ї, у якому стані перебуває сучасна українська родина і які тенденції зумовлюють її розвиток. Це зробить взаємодію педагога та батьків учнів більш конкретною, осмисленою, результативною.

Тому пропонуємо вашій увазі рекомендації щодо роботи з батьками:

• пізнати кожну дитину;

• знати, як вона мислить, відчуває, сприймає;

• вивчити характер, волю, інтереси дитини;

• вивчити особливості її організму;

• максимально зблизити сім'ю та школу на основі;

• взаємоспілкування, взаєморозуміння, взаємодопомоги.

Виховання дітей у сім'ї є першоосновою розвитку дитини як особистості. Духовний вплив батьківського дому на формування особистості створюється завдяки щирій материнській ласці, любові батька, домашньому теплу, піклуванню, затишку і захисту, родинній злагоді.

Батьки і вчителі повинні стати партнерами, активними співучасникам творчого процесу виховання учнів.

Огляд основних теорій соціалізації особистості у вітчизняній та зарубіжній психолого-педагогічній науці Поняття " особистість" широко використовується в науках, пов'язаних з вихованням: філософії, педагогіці, психології та соціології. У філософії особистість розуміють як стійку систему соціальне значущих рис, що характеризують індивіда як члена того чи іншого суспільства чи спільноти. Іншими словами, є соціальним та психологічним образом людини. Таке визначення особистості відповідає масштабам і спрямованості проблем філософського дослідження особистості, з яких найважливішими є її біологічні та соціальні детермінанти, ступені свободи особистості стосовно природи, суспільства і самої себе. Філософське визначення особистості містить у своїй структурі як соціологічне розуміння особистості (соціальний образ людини), так і психологічне її розуміння (психологічний образ людини). Тим самим передбачається потреба вивчати особистість з метою розуміння механізмів її поведінки в єдності соціолого-психологічних підходів. У психології, де існує багато різних розумінь особистості, найусталенішим є визначення особистості як деякої неповторної єдності. Цілісності, найвищої інтегруючої інстанції, що керує психічними процесами індивіда і надає його поведінці послідовності й стійкості ". Головною психічною проблемою дослідження особистості академік Леонтьев вважає проблему внутрішньої структури особистості, рівні, що утворюють її, та їх співвідношення. Із цією проблемою пов'язане нове бачення біологічного та соціального співвідношення в людині. Педагогіка, для якої виховання особистості є предметом дослідження, обмежується, як правило, психологічним визначенням особистості, не включаючи часто поняття " особистість" до основних категорій ".

Такий підхід навряд чи можна визнати виправданим, оскільки тим самим створюються передумови для виникнення " розриву" між педагогічною системою виховання та її центральною ланкою - особистістю. Соціологічний підхід до дослідження особистості спирається як на відправну точку не на індивідуальні особливості людини, а на її соціальне оточення - соціальну систему, в яку вона входить, і соціальні ролі, які вона виконує в цій системі. У межах загального соціологічного підходу об'єднано ряд концептуальних підходів до розуміння особистості як специфічного утворення, що виводиться з тих чи інших соціальних факторів, які відокремлюються як головні. Основними соціологічними концепціями особистості згідно з класифікацією Д. В. Ольшанського" є такі:

1. Теорія " дзеркального я". У ній особистість розглядається як функція, похідна від повністю соціальне зумовленого " я" людини. Самосвідомість особистості формується в результаті соціальної взаємодії дивитися на себе очима інших людей. Зі стійких уявлень про людину і інших людей, формується та об'єктивна якість, яка і є особистістю.

2. Рольова теорія, її прихильники також розглядають особистість як функцію, але вже тих соціальних ролей, сукупність яких індивід виконує в суспільстві. Включаючись у процесі соціалізації в ті чи інші соціальні групи, індивід засвоює очікування рольової поведінки, вивчає способи їх виконання і тим самим стає особистістю. Різнобічність особистості визначається багатством " соціального репертуару" - багатоманітністю соціальних груп, в яких протікало соціальне життя індивіда в процесі соціалізації.

3. Необіхеворізму (від англ. Behavior - поведінка) теорія особистості. Підтримуючи ідею попередніх концепцій про те, що особистість є результат навчання людини правилам життя і поведінки, прихильники даної концепції найбільш послідовно дотримуються її в своїх поглядах. Особистість розглядається як проста сукупність соціальне придатних відповідей на сукупність стимулів.

4. Теорія соціальної установки. Згідно з цією теорією особистість є результат тих несвідомих установок, які суспільство формує самим фактом повсякденного постійного впливу на індивіда. У процесі нагромадження установок, які суспільство формує самим фактом повсякденного постійного впливу на індивіда. У процесі нагромадження установок у людини формується звичка до них. Іншими словами, у неї формується установка бути особистістю.

5. Концепція сукупності соціогенних потреб і орієнтацій, що формуються суспільством. Згідно з цією концепцією особистість є змінюваними з розвитком суспільства рівнями сукупностей соціальних потреб і орієнтацій. У цих рівнях можуть відбуватися як суспільні (у цілому), так і групові потреби та орієнтації, що забезпечують варіабельність особистості. До наведеної класифікації теорій особистості слід додати також теорію референтної групи. Автором терміну " референтна група" вважають американського соціолога Г. Хаймена, який під цим терміном розумів соціальну групу, на яку індивід орієнтує свою поведінку (від сім'ї до класу, нації). За тією роллю, яку референтна група відіграє у формуванні характеристик особистості та її соціальної поведінки, розрізняють два типи таких груп. Перша - " компаративна" - це стандарт, за допомогою якого індивід оцінює себе й інших. Друга група - " нормативна" - це реальний або уявлюваний колектив (група), з яким індивід співвідносить свою поведінку і майбутнє. До розглянутих теорій слід додати марксистську теорію особистості.

Основними її принципами є такі:

1. Визнання залежності особистості від об'єктивних суспільно - економічних, соціально-культурних і предметно діяльнісних особливостей її соціалізації

2. Виділення як головної характеристики особистості її місця в соціальній типології зумовлюється способом життя.

3. Уявлення про особистість як носій соціальних рис. Сутність особистості складає сукупність усіх суспільних відносин. Ця теорія не заперечує, що на формування особистості впливають біологічні та психологічні фактори. Проте індивід є продуктом суспільства, спільної діяльності людей.

Сучасні умови навчання характеризуються гуманізацією освітнього процесу, зверненням до особистості дитини, прагненням розвинути кращі його якості.

В. О. Сухомлинський стверджував: «Без знання дитини - її розумового розвитку, мислення, інтересів, захоплень, здібностей, задатків, нахилів - ні виховання»

1. Як ніхто краще про дитину зможуть розповісти його батьки.

У тлумачному словнику української мови дається таке поняття слова «батьки».

Батьки - це батько і мати (по відношенню до своїх дітей)

2. Батьки і педагоги - дві найпотужніші сили в процесі становлення особистості кожної людини, роль яких неможливо перебільшити. В обох сторін є свої переваги, свої достоїнства, своя специфіка.

Традиційні форми роботи з батьками:

• батьківські збори

• загально класні і загальношкільні конференції

• індивідуальні консультації педагога

• відвідування на дому [10, с. 304]

Універсальною формою взаємодії педагога з батьками є батьківські збори.

Рекомендації з проведення батьківських зборів:

1. Батьківські збори повинні просвіщати батьків, а не констатувати помилки та невдачі дітей у навчанні.

2. Тема зборів повинна враховувати вікові особливості дітей.

3. Збори повинні носити як теоретичний, так і практичний характер: розбір ситуацій, тренінги, дискусії і т. д.

4. Збори не повинні займатися обговоренням і засудженням осіб учнів.

Класні батьківські збори. Класні батьківські збори проводяться один раз на чверть, при необхідності їх можна проводити і частіше. Батьківські збори повинні стати школою освіти батьків, має розширювати їх педагогічний кругозір, стимулювати бажання стати хорошими батьками. На батьківських зборах йде аналіз навчальних досягнень учнів, їхніх можливостей, ступеня просування класу у навчальній діяльності. Батьківські збори - це можливість демонстрації досягнутих дитиною успіхів. Розмова на зборах повинен йти не про оцінки, а про якість знань і міру інтелектуальних зусиль, відповідних пізнавальної та моральної мотивації. До батьківських зборів необхідно готувати виставки творчих робіт учнів, їхніх досягнень, і не тільки у навчальній діяльності.

Існує багато варіантів проведення батьківських зборів. Їх характер і спрямованість підказує саме життя, система організації роботи в дитячому колективі. Тематика і методика зборів повинні враховувати вікові особливості учнів, рівень освіченості та зацікавленості батьків, цілі та завдання виховання, що стоять перед школою.

Загальношкільні батьківські збори проводяться, як правило, не більше двох разів на рік. Тематика таких зборів має характер звіту роботи школи за певний період часу. На них виступають директор, його заступники, звітує про роботу батьківський комітет школи.

Наприклад, навчальний заклад пройшов атестацію і хоче познайомити колектив батьків з досягнутими результатами.

Загальношкільні батьківські збори можна використовувати для демонстрації позитивного досвіду виховання в сім'ї. Так, в кінці навчального року можливе нагородження сімей з позитивним досвідом виховання дітей.

Батьківські конференції (загально класних, загальношкільні) мають величезне значення в системі виховної роботи школи. Батьківські конференції повинні обговорювати насущні проблеми суспільства, активними членами якого стануть і діти. Проблеми конфліктів батьків і дітей та шляхи виходу з них. Наркотики, сексуальне виховання в сім'ї - ось теми батьківських конференцій.

Батьківські конференції повинні готуватися дуже ретельно, з обов'язковою участю психологів, соціального педагога, які працюють у школі. У їх завдання входить проведення соціологічних і психологічних досліджень з проблеми конференції та їх аналіз, а також знайомство учасників конференції з результатами досліджень. Активними учасниками конференцій виступають самі батьки. Вони готують аналіз проблеми з позиції власного досвіду.

Відмінною особливістю конференції є те, що вона приймає певні рішення чи намічає заходи щодо заявленої проблеми.

Індивідуальні консультації - одна із найважливіших форм взаємодії класного керівника з сім'єю. Особливо вона необхідна, коли педагог набирає клас. Для того щоб подолати занепокоєння батьків, острах розмови про свою дитину, необхідно проводити індивідуальні консультації-співбесіди з батьками. Готуючись до консультації, необхідно визначити ряд питань, відповіді на які допоможуть плануванню виховної роботи з класом. Індивідуальна консультація повинна мати ознайомлювальний характер і сприяти створенню гарного контакту між батьками і вчителем. Вчитель повинен дати батькам можливість розповісти йому все те, з чим вони хотіли б познайомити вчителя в неофіційній обстановці, та з'ясувати необхідне для своєї професійної роботи з дитиною:

• особливості здоров'я дитини;

• його захоплення, інтереси;

• переваги у спілкуванні в сім'ї;

• поведінкові реакції;

• особливості характеру;

• мотивація навчання;

• моральні цінності сім'ї.

У ході індивідуальної консультації можна використовувати анкету «Моя дитина», яка заповнюється педагогом спільно з батьками.

Однією з форм взаємодії класного керівника і сім'ї є відвідування учня вдома. Педагог повинен попереджати про передбачуване візит з зазначенням дня і цілі відвідування. Відвідування можливо тільки після отримання дозволу батьків. Відвідування педагогом сім'ї повинно залишити в сім'ї добре враження. Для цього необхідно спочатку поговорити на абстрактні теми, розпитати про традиції, звичаї, спільне проведення часу в сім'ї і лише потім обговорювати причину приходу в сім'ю.