Конфлікт інтересів

Журналістам слід уникати емоційних чи фінансових стосунків, які заважають неупередженому освітленню новин

ГРОМАДЯНСЬКІСТЬ. Патріотизм -любов до свого народу, до своєї землі, до своєї Вітчизни, відповідальність за її долю, готовність служити їй вірою і правдою (патріот в перекладі з грецької - земляк, співвітчизник).

Де б журналіст не працював - у своїй країні чи за її межами - він мусить керуватися інтересами своєї Вітчизни, свого народу.

СУМЛІННІСТЬ - Добре робити свою справу - це не лише особиста справа журналіста, але й суспільна вимога.

ПРАВДИВІСТЬ - Правда завжди має лежати в основі журналістики як суспільної інституції, що здійснює інформаційне забезпечення людської спільноти.

ОБ'ЄКТИВНІСТЬ неупередженість, відповідність об'єктивній дійсності, протилежність суб'єктивності.

ПРИНЦИПОВІСТЬ - - це передусім наявність чітких моральних принципів, вона є своєрідним стрижнем поведінки і творчості журналіста.

56. Проблеми розуміння і реалізації свободи преси та журналістської діяльності.

Свобода преси вважається однією з основних конституційних свобод. Конституційні гарантії свободи преси є невід'ємною ознакою демократичної системи ЗМІ.

Конституція України визначає політико-правовий зміст свободи слова. У Статті 34 Основного Закону записано, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення права на свободу думки, слова та інформації, згідно з Конституцією України, може бути обмежене в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, запобігання розголошенню одержаної конфіденційно інформації, або для підтримання авторитету та неупередженості правосуддя.

Свобода ЗМІ передбачає відповідальність журналістів за матеріали, вплив на аудиторію. Основна мета свободи преси — це створення передумов для формування освіченого й поінформованого електорату, здатного самостійно оцінювати стан громадських справ. Свобода преси означає, що мас-медіа можуть зайняти будь-яку позицію щодо влади — лояльну чи непримиренну, бути її рупором чи контролювати дії влади, критикувати її політику, вади та зловживання. Свобода преси — це, по суті, і є свобода ставлення громадян до влади, свобода робити надбанням гласності всі владні дії, свобода їх критики або підтримки.

57. Професійні якості журналіста.

Інтелект, обізнаність, цікавість і компетентність

Ця група якостей дуже важлива для хорошого журналіста. Людина розумна, інтелектуально розвинений мислить нестандартно, ємко, образно, здатний робити миттєві точні судження.

У кризових ситуаціях, коли в суспільстві загострюється зіткнення економічних і політичних сил, особлива надія покладається на активність інтелектуальних можливостей, оскільки вони внутрішньо не обмежені. Інтелект включає в себе увагу - своєрідну налаштування людини на сприйняття пріоритетною інформації та виконання поставлених завдань.

Розвиваючи свій інтелект, журналіст просувається вгору по сходах професійної майстерності. Він повинен багато чого знати, а ще більше розуміти і завжди ДУМАТИ.

Цікавість журналіста засноване на прагненні знати буквально все, що можна, воно допомагає йому накопичувати і зберігати у своїй пам'яті те, що коли-небудь обов'язково стане в нагоді для чергового матеріалу.

Майже завжди журналісти прагнуть до досягнення максимальної компетенції в тій області, в якій вони працюють.

Літературні здібності. Мова і стиль автора, уміння викласти свою думку і розкрити позицію іншого, здатність точно і яскраво розповісти про подію, передати факт, оцінити та пояснити його - найважливіші складові професіоналізму. Досконале володіння словом для журналіста обов'язково.

Харизма, внутрішній світ. Хороший журналіст - завжди особистість. Глибока, нестандартна, цікава оточуючим, харизматичн ість (здатність особистості привертати до себе увагу аудиторії, викликати в неї інтерес). Для тих, хто працює на телебаченні і кого глядач бачить регулярно - це обов'язкова умова.

На радіо складається специфічна ситуація, коли аудиторія відтворює (або створює заново) образ ведучого тільки по голосу.

Текст, надрукований у газеті, - ми оцінюємо журналіста на рівні глибокого внутрішнього сприйняття.

58. Реалізація права громадян на інформацію - найістотніша ознака демократії.

ЗАКОНИ

Розвиток права на інформацію в Україні безпосередньо пов'язаний із розвитком свободи думки і слова, преси, права на вільне вираження своїх поглядів і переконань та інших фундаментальних прав і свобод людини і громадянина. Право на інф. як таке сформулювалося в другій половині ХХ століття у зв'язку з бурхливим розвитком інформаційних технологій.

В Конституції, право на інф. закріплено у статті 34 [2], положення якої відповідають статті 19 Загальної декларації прав людини, статті 18 і статті 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права [4], статті 10 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод [5]. В Основному Законі України також містяться статті, положення яких гарантують реалізацію права на інформацію (ч. 3, ч. 4 ст. 32, ст. 50, ст. 57 та ін.), а також норми, в яких містяться підстави обмеження такого права (ч. 2 ст. 32, ч. 3 ст. 34).

Положення статті 34 Конституції України конкретизуються та деталізуються в багатьох законах і підзаконних нормативно - правових актах, таких як: Закони України " Про інформацію" від 2 жовтня 1992 року, " Про друковані ЗМІ (пресу) в Україні" від 16 листопада 1992 року, " Про телебачення і радіомовлення" від 21 грудня 1993 року, постанова Верховної Ради про підсумки парламентських слухань " Суспільство, засоби масової інформації, влада: свобода слова і цензура в Україні" від 16 січня 2003 року та ін. Значний вплив на реалізацію права на інф. мають політична, економічна ситуації, а також загальний розвиток суспільства в державі. Із розвитком інформаційного суспільства, інформаційних технологій, процесів глобалізації дуже актуальною стає питання захисту інформації та інформаційної безпеки.

59. Результативність журналістської діяльності.

Дієвість + ефективність

Термін «дієвість» почав використовуватись в журналістиці значно раніше, ніж термін «ефективність». Під дієвістю преси слід мати на увазі оперативну, безпосередню реакцію соціальних інститутів і посадових осіб на її виступи (Москаленко).

Дієвість як особлива форма результативності, що вимірюється конкретною участю ЗМІ в розв'язанні соціально-економічних, господарчих, культурних тощо завдань і сукупністю прийнятих органами влади заходів за матеріалами виступів журналістів.

Ефективність - міра задоволення потреб аудиторії в масовій інформації. Чинники впливовості журналістських матеріалів

«результати впливу на людину і суспільство, результати, які можна виміряти на рівні свідомості і практики, а також оцінити з точки зору суспільного процесу» - Москаленко.

Ефективність впливу преси, радіо і телебачення залежить від багатьох обставин: змісту, мети, яка поставлена, підготовленості кадрів, вибору засобів, форм і методів впливу, особливостей аудиторії і рівня, на якому здійснюється масово інформаційна діяльність, впливу зовнішніх умов, середовища як на ЗМІ, так і на аудиторію. (Москаленко)

60. Рішення Європейського Суду щодо журналістської діяльності.

Гудвин против Великобритании:
Такое право журналистов было убедительно обосновано Европейским судом по правам человека в решении по делу “Гудвин против Великобритании” (1996 год). Фигурантом дела был репортер Уильям Гудвин, получивший конфиденциальную финансовую информацию об одной компании от источника, личность которого он обещал держать в тайне. Потерпевшая компания утверждала, что информация была у нее украдена, и заручилась судебным запретом на ее распространение, а также поддержкой суда, который на основе Закона о неуважении к суду потребовал, чтобы Гудвин “в интересах правосудия” раскрыл личность своего информатора, с тем чтобы компания смогла возбудить против него судебный иск.

После того, как Апелляционный суд и Палата лордов поддержали позицию суда нижней инстанции, Гудвин подал апелляцию в Европейский суд по правам человека, утверждая, что в рамках статьи 10 Европейской конвенции о защите прав человека он может быть принужден к даче показаний лишь в силу чрезвычайных обстоятельств. Со своей стороны британское правительство утверждало, что в данной ситуации не существует жизненно важного общественного интереса, который оправдывал бы признание профессиональной журналистской привилегии, особенно учитывая, что информатор в худшем случае действовал безответственно, передавая Гудвину внутреннюю информацию фирмы.

Европейский суд решил дело в пользу журналиста, рассудив, что интереса потерпевшей компании в выявлении источника было недостаточно, чтобы перевесить жизненно важную общественную необходимость соблюдения журналистом конфиденциальности своих источников:

" Защита источников информации является одним из основных условий свободы печати. … Отсутствие такой защиты может охладить готовность обладателей информации помогать прессе информировать общественность о событиях и фактах, представляющих важный общественный интерес. В результате может быть подорвана важнейшая роль прессы в качестве “общественного наблюдателя”, что может иметь негативные последствия для способности прессы снабжать общество точной и проверенной информацией. Учитывая важность защиты журналистских источников информации для обеспечения свободы печати в демократическом обществе и потенциально охлаждающий эффект, который может оказать на свободу прессы приказ раскрыть источник информации, подобное требование не соответствует условию необходимости в интересах общества и в силу этого несовместимо со статьей 10 конвенции".

Решение по делу “Гудвин против Великобритании” обязательно для всех стран, присоединившихся к Европейской конвенции о защите прав человека, но его влияние ощущается даже за пределами Европейского союза. Другие международные и региональные организации, включая Межамериканскую комиссию по правам человека и Африканскую комиссию по правам человека и народов, выпустили декларации о признании права журналистов на неразглашение своих источников и неопубликованной информации.

докладе от 1 марта 1994 г.

Европейский суд по правам человека признал неправомерным обвинение Минского районного суда Киева газеты " День" в клевете в 1999 году на бывших в то время кандидатами в президенты лидеров Прогрессивной социалистической партии Натальи Витренко и Коммунистической партии Петра Симоненко.

Об этом сказано в сообщении суда, текстом которого располагают Українські Новини. " Суд решил, что признание истца виновным в клевете явно не соответствовало преследуемой цели", - сказано в сообщении.

Европейский суд также признал, что причины украинского суда для вмешательства в свободу выражения мнения были недостаточными.

Газета " День" во время президентской избирательной кампании 1999 года назвала Симоненко и Витренко неспособными сформировать команду, выполнить свои предвыборные обещания и стать национальными лидерами.

Те подали в суд, требуя доказательства таких утверждений, и выиграли дело.

Европейский суд по правам человека отметил, что в украинском законодательстве в то время не существовало разграничения фактов и оценочных суждений, в то время как высказанные газетой " День" мнения были оценочными суждениями, которые не подлежат доказательству, в отличие от фактов.

Европейский суд также отметил, что высказывания в газете были саркастическими и жесткими. " Без сомнения, пожаловавшиеся (Симоненко и Витренко) были оскорблены и, возможно, даже шокированы. Однако избирая свою профессию, они открыли себя для жесткой критики и пристального внимания - таково бремя, которое должны принимать политики в демократическом обществе", - сказано в сообщении суда.

В 2002 году было вынесено 1 решение Европейского суда по правам человека против Украины, в 2003 - 6, в 2004 - 13. С начала 2005 года вынесено 5 решений.

61. Рішення Європейського Суду щодо реалізації положень 10 статті Євроконвенції.

Засобам масової комунікації присвячена насамперед ст. 10 Євроконвенції:

(стаття Приступенко)

1. Кожен має право на свободу висловлювання своєї думки. Це право включає свободу дотримуватися своєї думки, отримувати і поширювати інформацію та ідеї без втручання з боку державних органів і незалежно від державних кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вводити ліцензування радіомовних, телевізійних чи кінематографічних підприємств.
2. Здійснення цих свобод, яке накладає обов'язки та відповідальність, може бути пов'язано з формальностями, умовами, обмеженнями і штрафними санкціями, які передбачені законом та необхідні у демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності чи громадського спокою, з метою запобігання безладу та злочинності, захисту здоров'я і моральності, захисту репутації чи прав інших осіб, запобігання розголошенню інформації, яка отримана конфіденційно, чи забезпечення авторитету та неупередженості правосуддя.

Але дуальний характер ст. 10 виявляється в тому, що в ній також перелічується низка конкретних випадків, коли втручання держави в журналістську діяльність цілком виправдано. Перший такий випадок міститься у ч. 1 ст. 10 конвенції. Він дозволяє (саме дозволяє, а не примушує) вводити державне ліцензування діяльності підприємств у галузі радіомовлення, телебачення та кінематографії. Отже, хоча цим вводяться певні обмеження на поширення інформації, але для друкованих ЗМІ тут міститься позитивний момент. А саме: для початку видання друкованої продукції необхідно пройти не ліцензування, яке має дозволяючий характер, а лише зареєструвати його. Причому жодних обмежень під час реєстрації щодо тематики видання чи інших моментів, які не підпадають під загальні обмеження ст. 10, не повинно бути.