Українська преса зароджувалася не українською мовою – були максимально несприятливі політичні умови життя.

1749 p., коли у Львові вийшов друком листок " Кур'єр львівський " (польською мовою), що містив відомості про релігійне та світське життя міста. Більшість дослідників першою газетою в Україні вважають львівський щотижневик " Gazette de Leopol", що вийшов І січня 1776 р. французькою мовою (до нашого часу зберігся лише один номер цієї газети).

Перша газета українською мовою " Зоря Галицька " вийшла в Галичині 15 травня 1848 р. Вона видавалася до квітня 1857 р. як орган Головної Української Ради. В 1849 р. у Львові засновано урядовий часопис " Галицько-Руський вісник". Він виходив тричі на тиждень і друкував головним чином офіційні матеріали. Напівофіційним органом, що видавався в Австро-Угорщині для українців, був " Вісник для русинів в Австрійській державі" (1850— 1856).

На Буковині перша газета румунською і німецькою мовами вийшла у 1848 р., а в Закарпатті першою була " Церковна газета" (" Церковний вісник"), що видавалася у 1856—1858 pp. у Будапешті.

На Наддніпрянській Україні розвиток періодики зумовлювався політикою російського царизму. Перші газети та журнали на підросійській Україні почали видаватися на початку XIX ст. У Харкові були започатковані такі видання, як " Харьковский еженедельник " (1812), гумористичний журнал " Харьковский Демокрит " (1816), громадсько-політичний журнал " Украинский вестник" (1816—1819), " Украинский журнал" (1824 —1825), " Украинский альманах" (1831), " Запорожская старина". Особливої уваги заслуговує " Украинский вестник" — один із перших краєзнавчих журналів, який уміщував багато матеріалів з історії, географії, етнографії України. В його роботі брали участь Г. Квітка-Основ'яненко, П. Гулак-Артемовський.

У 1817—1823 pp. видавалися " Харьковские известия", частина матеріалів у яких друкувалася українською мовою.

Принципове значення для становлення преси як історичного джерела мала поява у 1838 р. в усіх губернських центрах України губернських відомостей (у їх назві відтворювалася назва відповідної губернії, наприклад, " Киевские губернские ведомости "). Складалися із офіційної та неофіційної частини – укази + приватні оголошення.

В умовах піднесення українського національного руху, в Петербурзі було засновано журнал " Основа " (1861—1862), за участю Т. Шевченка, П. Куліша, М. Костомарова. Частина матеріалів журналу друкувалася українською мовою.

У 1882 р. у Києві був заснований журнал " Киевская старина", який перетворився на головний друкований орган Київської Громади. Протягом 25 років на його сторінках друкувалися численні історичні джерела, наукові праці з українознавства, книжкові огляди тощо.

Перша українська газета на Наддніпрянщині — " Хлібороб " — була заснована у місті Лубни Полтавської губернії в листопаді 1905 р.

«Руса́ лка Дністро́ вая» — перший західноукраїнський альманах, виданий у Будапешті в 1837 році

«Рідна Справа — Думські Вісті» — орган Української парламентарної фракції у Другій Державній Думі, видавався два рази на тиждень від 12 квітня до 6 червня 1907 року у Петербурзі Українською Громадою.

Валуєвський циркуляр – 1863 – «друкування книг та газет українською мовою заборонялося».
Емський указ - 1876 - «видання творів українською мовою заборонялося практично повністю».

7. Галузі, види, джерела інформації та режим доступу до неї.

Колись такі відомості були в «Законі про Інформацію», але зараз їх там немає. Проте:
стаття 17, розділ 3.

Галузі інформації - це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про відносно самостійні сфери життя і діяльності суспільства та держави.

Основними галузями інформації є: політична, економічна, духовна, науково-технічна, соціальна, екологічна, міжнародна.

Основними видами інформації є:

статистична інформація;

адміністративна інформація (дані);

масова інформація;

інформація про діяльність державних органів влади та органів місцевого самоврядування;

правова інформація;

інформація про особу;

інформація довідково-енциклопедичного характеру;

соціологічна інформація;

податкова інформація.

Джерелами інформації є передбачені або встановлені Законом носії інформації: документи та інші носії інформації, які являють собою матеріальні об'єкти, що зберігають інформацію, а також повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи.

Режим доступу до інформації - це передбачений правовими нормами порядок одержання, використання, поширення і зберігання інформації.

За режимом доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом.

Держава здійснює контроль за режимом доступу до інформації.

Завдання контролю за режимом доступу до інформації полягає у забезпеченні додержання вимог законодавства про інформацію всіма державними органами, підприємствами, установами та організаціями, недопущенні необгрунтованого віднесення відомостей до категорії інформації з обмеженим доступом.

Державний контроль за додержанням встановленого режиму здійснюється спеціальними органами, які визначають Верховна Рада України і Президент України.

У порядку контролю Верховна Рада України може вимагати від урядових установ, міністерств, відомств звіти, які містять відомості про їх діяльність по забезпеченню інформацією заінтересованих осіб (кількість випадків відмови у наданні доступу до інформації із зазначенням мотивів таких відмов; кількість та обгрунтування застосування режиму обмеженого доступу до окремих видів інформації; кількість скарг на неправомірні дії посадових осіб, які відмовили у доступі до інформації, та вжиті щодо них заходи тощо).

8. Гуманізм як принцип журналістської діяльності.

Принцип – основа, початок, керівна ідея, правило (М).

Гуманізм – це розуміння людини як найвищої цінності. Гуманізм виходить із верховенства прав людини, дотримання яких має бути гарантовано державою. Гуманізму притаманний прогресивний напрямок громадської думки, яка характеризується захистом гідності особи, її свободи та всебічного розвитку, захисту людяності суспільних відносин.

Москаленко у своїй книжці «Теорія журналістики» позначає гуманізм як основоположний принцип журналістської діяльності.

Переходячи до принципів журналістики, необхідно наголосити, що вони “будуються на базі знання дуже високого рівня, перш за все знання загальних законів цієї сфери практики, які становлять її концептуальну базу, що відіграють роль упорядковуючого Начала, завдяки чому визначаються способи підходу й методи діяльності” [11, с. 102]. Як підкреслює А. Москаленко принцип за будь-яких умов, без яких –небудь винятків властивий певному явищу, в нашому випадку – журналістиці [10,

с. 181].

9. Деклараційна, педагогічна і адвокатська журналістика.

Професор Р.Блюм представив перелік основних концепцій передачі інформації.

Деклараційна журналістика Базується на нейтральній, неупередженій подачі фактологічного матеріалу – тобто є журналістикою повідомлення. Однак негативом цього способу передачі інформації може виявитись надмірна сторонність передавача інформації.

Педагогічна журналістика Діяльність журналіста зосереджена на вихованні естетичних смаків аудиторії та її духовній та інтелектуальній просвіті.

Адвокатська журналістика Ця журналістика покликана захищати та формувати толерантність у суспільстві. Журналіст виступає захисником громадянських прав та свобод.

10. Джерела формування української журналістики.

То же, что и 6

Перша газета в Україні, як і перша книга, з‘явилася у Львові. 9 липня 1749 року тут вийшов одноденний листок польською мовою «Кuryer Lwowski». Проте дане видання не належить до власне періодичної преси, а являє собою одноденний листок, випущений з нагоди інтронізації львівського греко-католицького єпископа Льва Шептицького.

Відразу після приєднання Галичини до Австрії в 1772 р. книгодрукар Антон Піллер почав видавати у Львові газету «Аvеrtissement» (тобто «Повідомлення», «Вісті»). Та оскільки робив він це без належного дозволу влади, то львівський окружний уряд 11 січня 1774 року виніс ухвалу про заборону цього видання. Першою газетою в Україні, що відповідала нашим нинішнім уявленням про подібного роду періодичні видання, була «Gazette de Leopol» («Львівська газета»), яка виходила у Львові французькою мовою впродовж усього 1776 року. Вона була тижневиком, хоча виходила й нерегулярно. Але однаково за рік з‘явилося 52 числа газети. Вона мала об‘єм 4 сторінки. До окремих чисел (таких усього 15) випускалися додатки по 2-4 сторінки формату газети. Вони були двох типів: «Supplements» («Новини») і «Les annonces» («Оголошення»).

Наприкінці XVIII - на початку XIX століть на Україні виходять періодичні видання французькою, німецькою, польською, угорською та румунською мовами. 1783 року німець Іван Фрідріх Шіц почав видавати у Львові тижневик польською мовою «Ріsmo uwiadamijace Galicyi», що виходив півроку: з липня до грудня включно. Від січня 1784 року назва цієї газети змінюється на таку: «Lwowskie pismo uwiadamijace», а її власницею стає дружина А.Міллера. Це видання проіснувало цілий рік. Ця сама жінка відзначилася ще двома важливими видавничими ініціативами: 1786 року вона почала видавати німецькою й польською мовами газету «Львівські тижневі новини», періодичністю два рази на тиждень. І якщо видання польського варіанту довелося зупинити через рік, то газета німецькою мовою проіснувала до 1795 року.

11. Дієвість журналістики і шляхи її підвищення.

Термін «дієвість» почав використовуватись в журналістиці значно раніше, ніж термін «ефективність». Під дієвістю преси слід мати на увазі оперативну, безпосередню реакцію соціальних інститутів і посадових осіб на її виступи (Москаленко).

Дійєвість - це особлива форма результативності, що визначається як конкретна участь журналістики в розв'язанні соціально-економічних, господарчих, культурних тощо завдань і вимірюється сукупністю прийнятих органами влади заходів за матеріалами журналістів. Під дієвістю преси розуміємо оперативну, безпосередню реакцію (дію) суспільних інститутів і посадових осіб на її виступи.

величезний вплив журналістики на всі боки життя суспільства. Цей вплив може бути як позитивним, спрямованим на утвердження гуманістичних ідеалів, розв'язання назріваючих конфліктів, забезпечення гармонійного розвитку соціуму, так і негативним, таким, що призводить до загострення існуючих суперечностей, посилення дестабілізації й навіть до виникнення воєн.

12. Дієвість і ефективність як різні типи результативності діяльності журналістики.

Термін «дієвість» почав використовуватись в журналістиці значно раніше, ніж термін «ефективність». Під дієвістю преси слід мати на увазі оперативну, безпосередню реакцію соціальних інститутів і посадових осіб на її виступи (Москаленко).

Дієвість як особлива форма результативності, що вимірюється конкретною участю ЗМІ в розв'язанні соціально-економічних, господарчих, культурних тощо завдань і сукупністю прийнятих органами влади заходів за матеріалами виступів журналістів.

Ефективність - міра задоволення потреб аудиторії в масовій інформації. Чинники впливовості журналістських матеріалів

«результати впливу на людину і суспільство, результати, які можна виміряти на рівні свідомості і практики, а також оцінити з точки зору суспільного процесу» - Москаленко.

Ефективність впливу преси, радіо і телебачення залежить від багатьох обставин: змісту, мети, яка поставлена, підготовленості кадрів, вибору засобів, форм і методів впливу, особливостей аудиторії і рівня, на якому здійснюється масово інформаційна діяльність, впливу зовнішніх умов, середовища як на ЗМІ, так і на аудиторію. (Москаленко)

Ефективність завжди передбачає цілепокладення і щоденний, постійний і наполегливий рух у напрямку досягнення визначеної мети. Вона і є мірою, ступенем досягнення визначених цілей на базі використання більших чи менших витрат (не лише матеріальних, але й духовних, творчих) засобів і ресурсів

13. Дієвість як результат безпосереднього організаційного впливу на різні соціальні інститути і посадових осіб.

Соціальний інститут - певна група осіб, що мають виконувати важливу для спільного життя роботу, тобто група людей, що виконує суспільні функції

Журналістику розглядають як соціальний інститут.

Термін «дієвість» почав використовуватись в журналістиці значно раніше, ніж термін «ефективність». Під дієвістю преси слід мати на увазі оперативну, безпосередню реакцію соціальних інститутів і посадових осіб на її виступи (Москаленко).

Дійєвість - це особлива форма результативності, що визначається як конкретна участь журналістики в розв'язанні соціально-економічних, господарчих, культурних тощо завдань і вимірюється сукупністю прийнятих органами влади заходів за матеріалами журналістів. Під дієвістю преси розуміємо оперативну, безпосередню реакцію (дію) суспільних інститутів і посадових осіб на її виступи.

величезний вплив журналістики на всі боки життя суспільства. Цей вплив може бути як позитивним, спрямованим на утвердження гуманістичних ідеалів, розв'язання назріваючих конфліктів, забезпечення гармонійного розвитку соціуму, так і негативним, таким, що призводить до загострення існуючих суперечностей, посилення дестабілізації й навіть до виникнення воєн.

Дієвість як особлива форма результативності, що вимірюється конкретною участю ЗМІ в розв'язанні соціально-економічних, господарчих, культурних тощо завдань і сукупністю прийнятих органами влади заходів за матеріалами виступів журналістів.

14. Доступ до інформації за інформаційним запитом.

Під інформаційним запитом щодо доступу до офіційних документів розуміється звернення з вимогою про надання можливості ознайомлення з офіційними документами. Запит може бути індивідуальним або колективним. Він подається у письмовій, усній чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.Інформація на запит надається безкоштовно.

Термін вивчення запиту на предмет можливості його задоволення не повинен перевищувати 5 календарних днів. Якщо запит стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту. Клопотання про термінове опрацювання запиту має бути обґрунтованим.

Якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.

ДОПОЛНИТЬ ЗАКОНАМИ

15. Економічні аспекти права на комунікацію.

Комунікація - — це процес обміну інформацією (фактами, ідеями, поглядами, емоціями тощо) між двома або більше особами.

Проте, в аспекті журналістики нас цікавить поняття «масова комунікація». - процес передачі інформації групі людей одночасно за допомогою спеціальних технічних засобів — мас-медіа. (ЗУ)

(ЦЕ ПИТАННЯ ДОПОВНИТИ, тут тільки шматочок статті Приступенко)

за формою власності (державні, приватні, корпоративні...)

Фактично йдеться про те, що в Україні за останні роки для керівництва функціонуванням ЗМІ була створена альтернативна легально-конституційна система правил та норм, якої додержувалися посадові особи різних рангів.

Медіабізнес, як і будь-який інший бізнес в Україні, вимагає від його керівників особливої лояльності до влади. Це стосується повною мірою й іноземних інвесторів, яким доводиться працювати за нелегких умов нашого ринку.

Володіти загальнонаціональними ЗМІ, зокрема телекомпаніями, в Україні мають змогу лише бізнес-угруповання, наближені до державної влади. За таких обставин найважливішою умовою діяльності засобів масової інформації є лояльність до влади, Президента, що на практиці означало виконання прямих вказівок щодо змісту інформаційних матеріалів.

Залежність ЗМІ виявлялася у фактично монопольному контролі інформаційного простору нашої держави з боку фінансово-політичних груп. Під контролем олігархічних угруповань продовжують перебувати загальнонаціональні телеканали, значна частина регіональних телекомпаній та радіостанцій, друковані ЗМІ.

Крім цього, однією з форм здійснення політичної цензури через систему влади стало регулярне надсилання до місцевих керівників державних адміністрацій листів з вимогою аналізу змісту критичних зауважень у ЗМІ та відповідних висновків за результатами моніторингу місцевих ЗМІ, проведеного Адміністрацією Президента. У цих моніторингах відстежувалася кількість критичних матеріалів у регіональних ЗМІ щодо Президента, Адміністрації Президента, уряду, обласної державної адміністрації тощо. Вимоги з боку Адміністрації Президента до місцевих державних адміністрацій зробити відповідні висновки можна розцінювати як приклад стимулювання з боку цього органу до здійснення прямої цензури місцевими держадміністраціями щодо регіональної преси.

Таким чином, можна стверджувати, що тиск на ЗМІ став однією з найбільш поширених форм політичної цензури. Найактивнішим суб'єктом здійснення такого тиску стала державна та місцева виконавча влада, податкова адміністрація, правоохоронні органи.

Серйозною проблемою щодо функціонування засобів масової інформації в Україні стала також і надмірна зарегульованість бізнес-діяльності в Україні, створена для полегшення контролю влади за суб'єктами господарювання і зокрема ЗМІ.

В Україні існує фактична безкарність чиновників за незаконне обмеження прав ЗМІ. Жодного з державних службовців не було звільнено з роботи за створення перешкод діяльності журналістів. Це дозволяє говорити про санкціоноване створення перешкод щодо функціонування окремих ЗМІ з боку владних структур. Так, в Україні були зафіксовані численні випадки безпідставного (без вироку суду) вилучення чи затримки тиражів друкованих ЗМІ, здійснювалися безпідставні скасування угод щодо оренди приміщень засобами масової інформації з метою позбавлення останніх можливостей функціонування.

Як вже зазначалося, одним із найпоширеніших методів економічного тиску на ЗМІ стало подання позовів до суду на відшкодування завданої моральної шкоди чи шкоди діловій репутації на невиправдано великі суми. Відомі факти, коли після задоволення низки позовів, ЗМІ змушені були припинити свою діяльність через фінансову неспроможність. Прецедент був створений судовим процесом проти газети " Всеукраинские ведомости". Видання змушене було припинити свою діяльність після позову на необґрунтовано величезну суму. Слідо зазначити, що такі методи боротьби із журналістами та медіа найчастіше застосовуються під час виборчої кампанії та відразу після неї.

Крім цього, у межах українського інформаційного простору створюються нерівні умови конкуренції за рахунок підтримки з боку органів влади окремих засобів масової інформації. Це стосується пільгового оподаткування, державного фінансування тощо. Все це створює для окремих ЗМІ кращі умови в конкурентній боротьбі, краще становище політичних та фінансових груп і окремих осіб, що лобіюють інтереси цих видань. Всі ці недемократичні тенденції негативно позначаються на нормальному цивілізованому розвитку ринкової економіки в Україні, інформаційного простору тощо.

16. Етика як система моральних і творчих принципів журналістської діяльності.

Різні журналістські об'єднання, різні засоби масової інформації створюють власні етичні кодекси, встановлюють правила поведінки, яких обов'язково мають дотримуватися члени цих об'єднань та працівники редакцій Наприклад: Моральний кодекс товариства професійних журналістів США, ухвалений 21 вересня 1996 року; Кодекс професійної етики українського журналіста, затверджений IX з'їздом СЖУ 1997 року; Заява газети " USA TODAY" (США) щодо етики. Міжнародна декларація принципів поведінки журналістів прийнята конгресом міжнародниї федерації журналістів в 1954 р. Варто бодай побіжно згадати найхарактерніші з цих правил і норм. Вони полягають у тому, щоб:

- не вдаватися до протизаконних, некоректних способів одержання інформації;

- не використовувати своє службове становище в особистих цілях;

- не приховувати достовірної та не поширювати брехливої інформації;

- ні за яких обставин не брати додаткового заохочення у будь-якій формі від осіб, зацікавлених у поширенні певної інформації;

- не розголошувати джерел інформації, якщо цього не хоче джерело цієї інформації і якщо до цього не зобов'язує судове рішення;

- скористатися правом і відмовитися від оприлюднення підготовленого матеріалу, якщо його зміст після редакційної правки зазнав істотних змін, що суперечать переконанням журналіста або пов'язані з порушенням норм професійної етики;

- при оприлюдненні неправдивої інформації, у якій перекручено факти або ж зведено наклеп чи завдано моральної образи людині, слід визнати свою провину, попросити вибачення і виправити помилки в найближчому випуску ЗМІ;

- дати можливість особі, яку піддано критиці, висловити свою позицію, якщо вона не згодна з критикою і має слушні аргументи на свою користь;

- уникати в публікаціях образ щодо національних, расових, етнічних та релігій них поглядів і почуттів людей, протидіяти екстремізму та обмеженню громадянських прав за будь-якими ознаками;

- утримуватися від натяків або коментарів, що стосуються фізичних вад чи хвороб людини;

- уникати вживання образливих висловів, які можуть завдати людині моральної шкоди;

- уникати плагіату - привласнення чужих творів, матеріалів частково чи повністю, тобто використовувати їх, як свої, не посилаючись на джерела;

- не піддаватися тискові владних структур при їхньому намаганні нав'язати хибну думку, чи орієнтувати на фальшування фактів;

- поважати і відстоювати професійні права колег, дотримуватися норм і правил поведінки у редакційному колективі;

- не уникати дискусшності, вести суперечку чесно;

- бути гранично делікатним, повідомляючи про самогубство чи про спробу самогубства, не забувати про почуття рідних і про недоторканність приватного життя людини;

17. Етичні принципи засобів масової інформації.

Професія надає журналісту право та обов'язок вершити від імені суспільства публічний моральний суд над явищами, які викликають загальну зацікавленість. Вибір теми і пошук адреси, визначення мети публікації та добір фактів, оцінка поведінки героя матеріалу й характеристика критичної ситуації – всі ці " технологічні" операції зобов'язують журналіста адекватно реагувати на " реальність" їхнього втілення в життя.

Моральні аспекти журналістської діяльності привертають суспільну увагу тому, що в умовах вседозволеності почастішали спроби використання ЗМІ в особистих цілях. Чимало видань різних типів і рівнів відрізняються низькою культурою полеміки, перекручують думки опонентів, демонструють неабияку неприязнь стосовно чужих поглядів.

Як відомо, джерелом інформації для представника мас-медіа є людина, яка має конституційне право – спілкуватися з журналістом чи ні. Не можна залякувати співрозмовника, провокувати його, пропонувати хабара. Все це не лише протизаконно, а й " морально бридко". Якщо людина відмовляється від надання тієї чи іншої інформації, то не зайвим було б прислухатись до її думки стосовно відмови. Інколи причиною байдужого ставлення до журналіста є неетична поведінка його колег із редакції, які раніше відвідали цей колектив. Урегулювати дане питання можна лише завдяки " розумній поведінці" та завоюванню довіри. Ефективний у такому випадку прийом імітації – перенесення уваги людини з одного об'єкта на інший.

Під час розмови активність журналіста та етичність його поведінки виявляються у формулюванні запитань, зауваженнях з приводу повідомлень в оцінці, за допомогою слів, міміки та жестів. Етичність запитань, їхня доцільність у кожній ситуації є однією з найголовніших ознак професійної зрілості журналіста.

Інколи журналісти застосовують нечесні методи збору інформації. Що ж, зрозуміло, такий матеріал, якщо він стане сенсаційним, " зробить" журналісту неабияку послугу.

В ідеалі журналіст повинен бути не лише професійно грамотним, а й по-людськи великодушним. А етичні принципи та моральні закони мають бути найголовнішими постулатами журналістської професії. Аналіз практичної діяльності ЗМІ в Україні свідчить про необхідність запровадження щомісячних засідань, де б журналісти розповідали про свої неетичні вчинки. Справа в тому, що, з погляду психології, " громадський осуд" людина витримує не більш 15 діб. Потім починається " психологічний злам", унаслідок чого негативність будь-яких вчинків дуже дратує л юдину. І єдине, що вона бажає, – це позбутися негативності оточуючих. Через кілька місяців такої психологічної атаки у багатьох журналістів, " любителів смаженого", бажання щодо прояву неетичності зникло б назавжди. Ступінь порушення норм журналістської етики мають визначати спеціальні, незалежні комісії, до яких би входили представники різних видань, а також спеціалісти різних професій.

Отже, демократичне суспільство наділяє працівників засобів масової інформації великими правами, але журналісти несуть і велику відповідальність перед суспільством. І вона має базуватися, насамперед, на їхній етичній поведінці та моральній свідомості.

+ ПОЧИТАТЬ КНИГУ ПРИСТУПИ

18. Європейська конвенція з прав людини (1950р.).

ЗАКОН КОРОТКИЙ КОНСПЕКТ

19. Європейська конвенція з прав людини в контексті журналістської діяльності.

Рада Європи створила значну кількість правових норм та стандартів стосовно свободи преси та доступу до інформації, розвинула судову практику. Основні положення щодо цих питань сформульовані у статті 10 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі — Конвенція). Європейський Суд з прав людини (далі — Суд) використовував норми статті 10 під час винесення десятків рішень про свободу преси та інших пов’язаних з нею прав, положення цієї статті були далі розроблені в рекомендаційних повідомленнях Європейської Комісії з прав людини (далі — Комісія). Комісія вирішує, чи можна брати на розгляд заяви та повідомлення про факти, і висловлює свою думку, грунтуючись на відповідному законодавстві. Додаткові рекомендації стосовно плюралізму в пресі та доступу до інформації виробляють Комітет Міністрів та Парламентська Асамблея ¹.
Усі рішення Європейського Суду з прав людини є обов’язковими лише для країн, що приєдналися до Конвенції⁴. Тим не менш Конвенція має великий вплив і за межами Європи: її положення враховувалися при складанні Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (МПГПП)⁵, Американської Конвенції про права людини⁶, національних конституцій та законів ⁷.

20. Журналістика в системі сучасних соціальних інститутів.

Журналі́ стика — це соціальний інститут, створений з метою забезпечення всебічного й об'єктивного інформування всіх суб'єктів суспільного життя про соціальну дійсність, що необхідне для оптимального функціонування всіх інших соціальних інститутів і суспільства в цілому як саморегульованої системи.

Соціальна місія журналістики полягає у формуванні громадської думки та управлінні масовими емоціями. Функціонування журналістики забезпечується в сучасному світі через її інфраструктуру, яка складається з технічних, інформаційних, організаційно-управлінських та навчальних закладів та установ.

Журналістська діяльність здійснюється в певних суспільно-політичних умовах (державних, економічних, культурно-історичних, релігійних, національних) при певному характері і взаємовідносинах різних соціальних сил (класів, партій, профспілок, асоціацій підприємців). При цьому життєдіяльність суспільства протікає в значній мірі як функціонування великої кількості різноманітних соціальних інститутів. У суспільстві діє безліч ЗІ. Журналістика є одним з найважливіших ЗІ, без якого неможливе нормальне функціонування суспільства, незалежно від того, на яких засадах вона створена і діє. Тенденції розвитку людського суспільства спрямовані на створення гуманістично орієнтованого суспільства. Сучасна журналістика в суспільстві, що знаходиться в перехідній стадії розвитку, дуже різноманітна, у різних співвідношеннях несе риси «старого» і «нового». Журналістику, як Соціальний Інститут демократичного суспільства (що складається з трьох підструктур) - громадянської, економічної, державної), утворюють три соціальні типу ЗМІ.

ЗМІ громадянського «тіла» суспільства. ГО - область «самостояння» людини як громадянина (а не підданого), активно домагається і реалізує свої громадянські права.Сюди входять ЗМІ організацій, відкрито відстоюють їхні позиції і виходять на їхні кошти (політ.партіі, асоціації підприємців, об'єднання ветеранів). ЗМІ комерційного характеру, що випускаються заради прибутку. ЗМІ різних неполітичних організацій. Державні ЗМІ - що створюються різними структурами влади, як загальнофедеральних, так і регіональної.Державно-суспільні ЗМІ - найбільш повно можуть реалізувати спільні інтереси. Сутність демократії: делібератівная (що вимагає обміркованих рішень), партіціпарная (свідома участь всіх громадян) і діалогічна (коли рішення народжуються в результаті погоджувальних обговорень). Журналістики належить величезна роль в інформаційному забезпеченні демократії через досягнення максимальної поінформованості громадян.

Журналістика веде моніторинг всіх сфер життя, є трибуною різноманітних думок з широкого кола питань, є громадським експертом, бере участь у створенні духовної атмосфери в суспільстві, дає можливість громадянам висловитися та бути почутими, виступає двигуном демократичного прогресу, забезпечує інформаційну безпеку, реалізує частину загальнонаціональної політики. Медіадемократія - взаємодія на рівних засадах бізнесу, влади, некомерційних організацій та ЗМІ.

21. Журналістика думки, власного погляду на проблеми і " нова" журналістика.

БЛЮМ

Журналістика думки та власного погляду на проблему Є повною протилежністю деклараційній журналістиці, оскільки тут журналіст вже не сторонній спостерігач, а активний коментатор подій. Цей спосіб подачі інформації може передбачати прихильність журналіста визначеній ідеології.

“Нова” журналістика Тут, зокрема, йдеться про літературну журналістику, яка шукає шляхи відходу від ортодоксальних форм передачі інформації і передбачає певне стилістичне новаторство.

22. Журналістика і соціальні інститути суспільства.

ЗМІ розглядаються як соціальний інститут, який має специфічні функції. В узагальненому вигляді визначення йому дала Європейська асоціація видавців газет. У спільній декларації вони відзначили, що преса, радіо й телебачення як суспільний інститут:

- виконує унікальну культурну, політичну й соціальну роль;

- додає особливий внесок в інтелектуальне й економічне життя у тих сферах, де вона розповсюджується, діючи як перший постачальник інформації, новин, думок, розваг і реклами;

- виконує життєво важливу функцію захисника демократії й свободи як охоронець спільноти, якій вона служить, виступаючи стримуючим елементом проти зловживань владних структур, урядів, сусідів, обох сторін виробництва, профспілок та інших організацій.

Це загальні засади функціонування ЗМІ в демократичному суспільстві, що разом з тим дають їм змогу повноцінно виконувати такі прикладні функції журналістики як: інформаційно-пізнавальну, ціннісно-орієнтаційну, комунікативно-естетичну, психологічної регуляції та ін. Крім того українські ЗМІ нині активно опановують нові методи співпраці з різними гілками влади в державі.

Журналістика – один з соціальних інститутів. Це означає, що вона так чи інакше пов’язана з громадськими, урядовими, партійними чи суспільними інститутами. Через ЗМІ створюються образи решти соціальних інститутів – журналістика стає організуючим центром підтримки тих сил, від імені яких вона виступає.

Таким чином журналістика перетворюються на “четверту владу”. Кожна із чотирьох влад силою свого авторитету та в межах закріплених за нею повноважень прагне підтримувати той баланс різних інтересів, які не лише забезпечують життєдіяльність цієї спільноти, але і примножують її сили.

23. Журналістика у системі економічних відносин суспільства.

Редакція друкованого ЗМІ стає суб'єктом підприємницької діяяльності й набуває статусу основної організаційної ланки економіки - підприємства - тільки з моменту її державної реєстрації в цій якості.

У законодавстві, що регулює діяльність друкованих ЗМІ, відсутнє чітке визначення статусу редакції як самостійного господарчого суб'єкта, а тільки обумовлено, що вона може виступати в такій ролі.

На нашу думку, у визначенні статусу редакції, як господарчого суб'єкта вирішальну роль повинна відігравати така її особливість: будучи суб'єктом ринкових відносин, для якого отримання економічних вигод - головне завдання, вона, водночас, виконує важливу для розвитку суспільства соціальну, комунікативну функцію. Обидва завдання взаємозв'язані, для досягнення одного з них необхідна успішна діяльність із виконання іншого.

Для підприємств друкованих засобів масової інформації немає особливих вимог стосовно форми власності, тут характерна наявність будь-якої з них: приватної, колективної, комунальної, рідше державної.

У процесі їх діяльності редакція активно взаємодіє з постачальниками товарів і послуг, банками, ринком праці, розповсюджувачами, рекламодавцями. Ці відносини будуються на договірній основі, з дотриманням певних принципів і, в першу чергу, урахуванням економічних інтересів підприємства, прогнозуванням можливих наслідків.

Результати діяльності підприємств друкованих ЗМІ матеріалізуються на інформаційному ринку - просторі, де інформація перетворюється на товар, що володіє споживчою вартістю. Інформаційному ринку властиві всі обов'язкові складові: закони попиту і пропонування, життєвий цикл товару, ціна.

У ході досягнення цілей, що стоять перед підприємствами друкованих ЗМІ необхідно вирішувати як виробничі, так й економічні завдання. До перших можна віднести виробництво й збут періодичної друкованої продукції, підвищення її якості, збільшення тиражу. До других - збільшення обігу, збереження ліквідності, вирішення проблем фінансування, підвищення рентабельності. При цьому їх діяльність у цілому визначається економічною ефективність.

24. Журналістика як галузь масово-інформаційної діяльності.

2. Засоби масової інформації - засоби, призначені для
публічного поширення друкованої або аудіовізуальної інформації.

інформація в журналістиці -- це не просто новини, а працюючі повідомлення, це новини, що увійшли в свідомість і вплинули на аудиторію в розрахованому автором напрямі. Журналістика-- це прагматична, спонукальна інформація. Саме це робить її масовою

У словосполученні " масова інформація" складник " масовий" означає зовсім не низької якості, не широко вжитковий. На перший же план висуваються такі ознаки масовості:

1. Спрямованість на масу (на все населення) при відсутності безпосереднього контакту, незалежно від розмірів і просторової розосередженості аудиторії. Слід при цьому мати на увазі відносність поняття " масовості".

2. Відповідність до потреб маси в інформації. Журналістика зорієнтована переважно на загально значиму інформацію, змістом якої є відображення життєдіяльності суспільства в повідомленнях, відомостях, знаннях. Журналістика спрямована на забезпечення інформаційних потреб населення в ідеологічній, суспільно-політичній, науково-технічній, економічній, культурній та ін. сферах.

4. Доступність для маси. Ця проблема має кілька аспектів. Передусім інформація має бути доступною читачам за змістом і формою, тобто зрозумілою їм, написаною простою мовою, має містити витлумачення складних понять. По-друге, інформація повинна бути доступною економічно, тобто продаватися за невелику плату. І, нарешті, по-третє, відзначимо ще один аспект доступності -- зручність доставки. Сьогодні газету чи журнал, що видається у будь-якому місті України, можна передплатити на всій її території.

5. Відкритість для співпраці усім охочим до цього. Журналістика містить потенційну можливість виступу кожного громадянина з будь-якого питання, аби цей виступ був виконаний на достатньому для сприйняття аудиторією рівні. Газети і журнали вміщують на своїх сторінках листи читачів, до участі в радіо - й телепрограмах запрошується досить широке коло громадян. У цій відкритості для співпраці теж виявляється ще один аспект " масовості" журналістики.

Специфіку " масової інформації" визначають такі атрибутивні ознаки:

1. Змістова актуальність. З цього погляду інформація повинна мати загальносуспільне значення, бути важливою для досить широкого кола громадян, викликати інтерес великої групи читачів.

2. Хронологічна актуальність або оперативність. З цього погляду всі новини повинні бути " останніми", відзначатися свіжістю.

У журналістиці точиться постійна боротьба за оперативність, першість і пріоритетність у поданні повідомлень.

Виробництво масової інформації завжди здійснюється на двох рівнях:

1) творцем її може бути кожен громадянин в силу творчої природи людини;

2) масова інформація створюється інституційно, тобто спеціальними суспільними інститутами.

Звідси -- два рівні масової інформації:

1) стихійний, що створюється спонтанно й поширюється самими масами переважно в усній формі;

2) організований, створюваний спеціалістами й поширюваний за відкритими, доступними кожному комунікаційними каналами.

Використання різних видів інформації урізноманітнює інформаційний потік, робить друковане видання чи програму електронного органу масової інформації цікавими й конкурентоспроможним.

25. Журналістика як система засобів масової інформації.

2. Засоби масової інформації - засоби, призначені для
публічного поширення друкованої або аудіовізуальної інформації.

Сучасна журналістика являє собою складну систему органів масової інформації, що дедалі ускладнюється. Поява нових елементів у ній пов'язане не тільки з простим збільшенням кількості одиниць, але й зміною якісного стану системи в цілому.

Система органів масової інформації - це єдність компонентів, які виникли в різні історичні періоди (спочатку періодична преса, потім телеграфні комунікації, фотографія, кіно, радіо, телебачення і, нарешті, новітні аудіовізуальні та комп'ютерні технології). Сучасна журналістика як система - це сукупність усіх наявних у даний історичний момент органів масової інформації, функціонування яких спричинене суспільними потребами в інформації й попитом аудиторії. Органи масової інформації взаємодіють між собою і в цілому як єдиний соціальний інститут якнайтісніше пов'язані з конкретно-історичним станом суспільства, що створило дану систему журналістики.

Основне призначення системи журналістики - безперервне відображення суспільного життя в усіх його розмаїтих взаємозв'язках, суперечностях і конфліктах. А відтак журналістика входить як елемент (складова частина) до системи вищого рівня, а саме: до системи соціальних інститутів, за допомогою яких здійснюється суспільне самоуправління, а саме суспільство існує як саморегулівна єдність.

Сучасна наука розуміє журналістику як систему, виокремлюючи в ній різноманітні типи друкованих та електронних видань, інформаційної продукції радіомовлення й телебачення. Органи масової інформації класифікуються за різноманітними ознаками. Головні засади їх типології такі:

1. За регіоном поширення виокремлюються центральні, регіональні, обласні, міські, районні, відомчі (промислових чи сільськогосподарських підприємств, навчальних закладів і т. п.) органи масової інформації;

2. За тематичною чи галузевою спеціалізацією розрізняють загальні інформаційні (якісні, універсальні) та фахові видання, а також - ділові (економічні), юридичні, спортивні, рекламні, автомобільні, комп'ютерні, городньо-садівничі, розважальні, еротичні, сенсаційні, партійні, профспілково-галузеві органи масової інформації;

3. За періодичністю: щоденні, щотижневі, щомісячні, квартальні, щорічники;

4. За типом аудиторії: загальні, жіночі, чоловічі, молодіжні, дитячі, студентські і т. п.

5. Проте, безперечно, головною засадою типології журналістики є її розрізнення за видом комунікативного каналу поширення інформації. Журналістика (з огляду на цю, п'яту, засаду) складається з чотирьох головних великих підсистем:

1) друкованих органів масової інформації;

2) радіомовної журналістики;

3) телевізійної журналістики;

4) електронних органів масової інформації.

Інтернет-журналістики.

Новітні технології, наявність ефірного й електронного типів журналістики не знищили її найдавніший вид: періодичну пресу.

Серед журналістів існує приказка: радіо впродовж цілого дня інформує громадян про те, що в цю хвилину відбувається у світі; телебачення увечері показує їм, як це сталося; а газети наступного ранку пояснюють причини цих подій.

Преса забезпечує здійснення способу " відкладеного читання", тобто звернення до тексту в зручний для читача час, тоді як радіо й телебачення позбавляють своїх прихильників такої можливості.

Носій інформації в радіомовленні лише звук, що передається на будь-які відстані і сприймається негайно, практично в момент передачі сигналу з передавального пристрою. Через цю якість радіо постає як найбільш оперативний тип журналістики.

Інтернет - найбільша в світі комп'ютерна мережа, створена з метою нагромадження, обміну й швидкісного поширення інформації.

26. Закон «Про друковані засоби масової інформації (пресу)Укпаїни»

ЗАКОН

27. Закон України «Про інформацію».

ЗАКОН

28. Закон України «Про телебачення і радіомовлення в Україні».

ЗАКОН

29. Законодавча база преси.

ВСІ ЗАКОНИ

30. Зміст поняття «журналістика».

Журналістика, вид суспільної діяльності по збору, обробці і періодичному поширенню актуальною інформації через канали масовій комунікації (преса, радіо, телебачення, кіно і ін.); одна з форм ведення масовою пропаганди і агітації. Інформація, поширювана Ж., повинна мати для аудиторії соціально-орієнтуюче значення, формуючи її громадську думку і світогляд, даючи уявлення про явища, процеси і тенденції сучасної дійсності у всьому різноманітті, про закономірності, визначальне функціонування і розвиток економічного, соціально-політичного, духовно-ідеологічного життя суспільства.

ДОПОЛНИТЬ

31. Зміст та структура 10 статті Європейської Конвенції з прав людини

Стаття 10
Свобода вираження поглядів

1. Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.

2. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

32. Конкуренція в межах сучасної системи ЗМІ.

Здатність ЗМІ забезпечувати неабиякі доходи, значний політичний вплив зумовлює гостру конкурентну боротьбу за прибутки, ринки збуту інформації, респондентів. Ця боротьба має свої особливості.

1. Загострення конкурентного суперництва між різними засобами масової інформації. Спричинене воно неоднаковим рівнем сприйняття інформації, друкованих і аудіовізуальних ЗМІ, орієнтацією масового респондента на спрощені методи отримання інформації.

2. Зосередженість на найяскравішій, найпривабливі-шій друкованій або візуальній інформації. Звичайно, найкраще запам´ ятовуються оригінальне «схоплені», гранично виразні фото-, кіноматеріали. Іноді спроби вразити вдало зробленим кадром не досягають мети через непередбачені дрібниці.

3. Змагання за найшвидшу, найоперативнішу подачу інформації. Першим повідомити про урядову, парламентську кризу, підсумки виборів, початок або вдале врегулювання збройного конфлікту, сенсаційний спортивний рекорд та інші події, які викликають всезагальнии інтерес, — справа професійної честі агентств, редакцій і Додаткова винагорода за оперативність. Тому й існує широка мережа кореспондентських пунктів із сучасним обладнанням для збирання, обробки та передачі інформації. Все, що допомагає обійти конкурентів в оперативності, якості, привабливості інформації, збільшує витратні статті кошторисів засобів масової інформації.

Щоб вийти у лідери та зберегти позиції, необхідні велетенські творчі зусилля і не менші фінансові й технічні можливості. Конкуренція в світі інформації, як і будь-якій іншій сфері діяльності, породжує тенденцію до поглиблення, поглинання одних іншими, могутнішими, багатшими, спритнішими, підступнішими.

Маючи потужні технічні та електронні засоби трансляції інформації, найрозвиненіші щодо цього країни значною мірою контролюють світовий інформаційний простір, впливають на свідомість, громадську думку далеко за межами власних кордонів.

Принцип конкурентності вимагає серйозної роботи по збору, відбору і класифікації фактів, використання в багатьох специфічних, ретельно вивірених і співвіднесених з об'єктом і предметом вивчення методів. Без цього робота набуває характер суб'єктивного свавілля і перекручення дійсності.

33. Конституційні засади діяльності ЗМІ.

ЗАКОН

34. Критерії ефективності журналістики.

Ефективність діяльності ЗМІ має дві головні сфери вияву: 1) у сфері духовній, у свідомості великих соціальних груп та окремих людей та 2) у їхній поведінці і вчинках. Відповідно до цього правомірно гово­рити й про два типи ефективності: духовну та практичну, а також про дві групи її критеріїв. Критеріями ефективності духовної є 1) знання; 2) моральна активність; 3) переконання.

Критеріями практичної ефективності є 1) суспільно-політична та 2) трудова активність; 3) побутові вчинки; 4) культура спілкування.

Ефективність - це форма результативності журналістики при її зверненні до масової аудиторії, виконання журналістикою її ідеологічних, культурно-розважальних, це міра задоволення потреб аудиторії в масовій інформації.

Поняття ефективності більш об'ємне й широке, ніж поняття дієвості. З ефективністю пов'язується передусім сталий вплив преси на людину й суспільство. Йдеться про результат, який не можна виміряти прийнятою державною установою ухвалою, а який пролягає в площині цілої суспільної свідомості й соціальної практики і оцінка якого можлива з погляду історичного процесу.

Ефективність же - це результат, що збігається з намірами суб'єкта діяльності, засвідчує досягнення свідомо поставлених цілей у процесі створення та поширення інформації.

Ефективність завжди передбачає цілепокладення і щоденний, постійний і наполегливий рух у напрямку досягнення визначеної мети. Вона і є мірою, ступенем досягнення визначених цілей на базі використання більших чи менших витрат (не лише матеріальних, але й духовних, творчих) засобів і ресурсів

Особливу ефективність мають щоденні газети (новинарні програми ефірних органів масової інформації), що виконують величезну роботу, непосильну фундаментальним журналам і книгам. Журнали і книги позбавлені можливості систематичного, щоденного впливу, які складають силу газети.

Увага читачів до статті чи передачі, велика, хоча і суперечлива за судженнями, пошта, позитивна рецензія на серіал чи цикл у пресі (іноді " організована" самими ж авторами) ставилося часом головним і єдиним покажчиком при оцінці ефективності навіть всього джерела інформації (відділу, редакції).

35. Механізм оприлюднення інформації розпорядниками. 

ЗУ про доступ до публ інф

Стаття 15. Оприлюднення інформації розпорядниками

1. Розпорядники інформації зобов'язані оприлюднювати:

1) інформацію про організаційну структуру, місію, функції, повноваження, основні завдання, напрями діяльності та фінансові ресурси (структуру та обсяг бюджетних коштів, порядок та механізм їх витрачання тощо);

2) нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності;

3) перелік та умови отримання послуг, що надаються цими органами, форми і зразки документів, правила їх заповнення;

4) порядок складання, подання запиту на інформацію, оскарження рішень розпорядників інформації, дій чи бездіяльності;

5) інформацію про систему обліку, види інформації, яку зберігає розпорядник;

6) інформацію про механізми чи процедури, за допомогою яких громадськість може представляти свої інтереси або в інший спосіб впливати на реалізацію повноважень розпорядника інформації;

7) плани проведення та порядок денний своїх відкритих засідань;

8) розташування місць, де надаються необхідні запитувачам форми і бланки установи;

9) загальні правила роботи установи, правила внутрішнього трудового розпорядку;

10) звіти, в тому числі щодо задоволення запитів на інформацію;

11) інформацію про діяльність суб'єктів владних повноважень, а саме про:

їхні місцезнаходження, поштову адресу, номери засобів зв'язку, адреси офіційного веб-сайту та електронної пошти;

прізвище, ім'я та по батькові, службові номери засобів зв'язку, адреси електронної пошти керівника органу та його заступників, а також керівників структурних та регіональних підрозділів, основні функції структурних та регіональних підрозділів, крім випадків, коли ці відомості належать до інформації з обмеженим доступом;

розклад роботи та графік прийому громадян;

вакансії, порядок та умови проходження конкурсу на заміщення вакантних посад;

перелік та умови надання послуг, форми і зразки документів, необхідних для надання послуг, правила їх оформлення;

перелік і службові номери засобів зв'язку підприємств, установ та організацій, що належать до сфери їх управління, та їх керівників, крім підприємств, установ та організацій, створених з метою конспірації, оперативно-розшукової або контррозвідувальної діяльності;

порядок складання, подання запиту на інформацію, оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, їх дій чи бездіяльності;

систему обліку, види інформації, якою володіє суб'єкт владних повноважень;

12) іншу інформацію про діяльність суб'єктів владних повноважень, порядок обов'язкового оприлюднення якої встановлений законом.

2. Інформація, передбачена частиною першою цієї статті, підлягає обов'язковому оприлюдненню невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів з дня затвердження документа. У разі наявності у розпорядника інформації офіційного веб-сайту така інформація оприлюднюється на веб-сайті із зазначенням дати оприлюднення документа і дати оновлення інформації.

3. Проекти нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками, оприлюднюються ними не пізніш як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття.

4. Невідкладному оприлюдненню підлягає будь-яка інформація про факти, що загрожують життю, здоров'ю та/або майну осіб, і про заходи, які застосовуються у зв'язку з цим.

Стаття 16. Відповідальні особи з питань запитів на інформацію

1. Розпорядник інформації відповідає за визначення завдань та забезпечення діяльності структурного підрозділу або відповідальної особи з питань запитів на інформацію розпорядників інформації, відповідальних за опрацювання, систематизацію, аналіз та контроль щодо задоволення запиту на інформацію та надання консультацій під час оформлення запиту.

2. Запит, що пройшов реєстрацію у встановленому розпорядником інформації порядку, обробляється відповідальними особами з питань запитів на інформацію.

36 Міжнародні кодекси професійної етики журналістів.

Декларація принципів Американського товариства редакторів газет (АТРГ)

У зв'язку з цим Американське товариство редакторів газет пропонує таку Декларацію принципів як зразок найвищого етичного і професійного поводження.

Стаття І. Відповідальність

Стаття II. Свобода преси

Журналісти повинні постійно стежити за тим, щоб важливі для суспільства питания вирішувалися в присутності публіки. Вони повинні давати відсіч тим, хто використовує пресу в корисливих інтересах.

Стаття III. Незалежність

Журналісти повинні уникати непорядних вчинків, а також конфлікту. Вони не повинні приймати презентів, здійснювати діяльність, що може завдати шкоди чи здаватися нею.

Стаття IV. Правда і точність

Варто робити все можливе для забезпечення точного змісту новин, їхньої неупередженості й недвозначності, справедливого викладу позицій усіх сторін.

Стаття V. Неупередженість

Неупередженість не означає, що преса не повинна сумніватися чи утримувати себе від висловлення редакційної позиції. Правильним, однак, є чітке відокремлення викладу новин від коментарю.

Стаття VI. Порядність

Журналісти повинні поважати права людей, що фігурують у новинах, дотримуватися загальних норм пристойності й визнавати за суспільством право перевіряти чесність і точність їхніх матеріалів.

Ваші обов'язки як журналіста: Декларація принципів поведінки журналістів.

Декларація прийнята Міжнародною федерацією журналістів як кодекс принципів, яких повинні дотримуватися працівники засобів масової інформації, що займаються збиранням, передачею, поширенням, коментуванням новин і описом подій.

1. Повага правди і права суспільства знати правду — перша заповідь журналіста.

2. Виконуючи цей обов'язок, журналіст повинен відстоювати принцип свободи збирання і публікації новин, а також право неупередженого коментування і критики.

3. Журналіст зобов'язаний передавати лише вивірені факти, у вірогідності яких він переконався. Він не може приховувати суспільно важливу інформацію, фальсифікувати, спотворювати документи.

4. Журналіст зобов'язаний користуватися тільки чесними методами для одержання інформації, фотографій і документів.

5. Журналіст повинен докласти максимум зусиль для того, щоб дати спростування опублікованої інформації, якщо вона виявилася неточною і заподіяла шкоду.

6. Журналіст зберігає професійну таємницю: джерело інформації, яке не хоче обнародувати себе, повинно залишатися неназваним.

7. Журналіст зобов'язаний враховувати небезпеку дискримінації, яка може виникнути для людини через діяльність засобів масової інформації. Він повинен зробити все можливе, щоб не допустити в публікаціях дискримінації за расовою, національною і статевою належністю, соціальним статусом, сексуальною орієнтацією, мовою, релігією, політичними поглядами тощо.

8. Журналіст повинен розцінювати як серйозну професійну провину такс:

— плагіат;

— навмисне перекручування інформації;

— образи, наклепницькі, необгрунтовані обвинувачення і навішування ярликів;

— отримання хабара в будь-якій формі з метою проштовхнути до друку чи перешкодити публікації тієї чи іншої інформації.

9. Знання журналіста зобов'язує дотримуватися викладених вище принципів. Журналіст дотримується законів своєї країни, але в тому, що стосується виконання свого професійного обов'язку, він визнає юрисдикцію тільки своїх колег, відкидаючи будь-які спроби тиску і втручання з боку уряду чи інших осіб.