Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Взаємне протистояння емпіризму й раціоналізму і його подолання в філософії Нового часу.




Новий час у філософії характеризується, перш за все, зіткненням двох протилежних філософських напрямків: емпіризму іраціоналізму, які мали спільну для них обох мету – знаходження надійного й ефективного методу набуття здобуття наукового знання, але йшли до цієї мети різними шляхами.

З цих двох напрямків перший уособлювали собою француз Р.Декарт, німець Г.В. Лейбніц і політичний біженець з Іспанії, де в той час лютувала інквізиція, Б. Спіноза, який знайшов собі притулок в Нідерландах; другий – виключно англійці – Дж. Локк, Дж. Берклі, Д. Юм.

Суперечка між цими напрямками точилася навколо питання: що слід приймати за основу знань для того, щоб вони були незаперечними?

На думку Р.Декарта і його послідовників такою основою слід вважати аксіоми, які мають характер природжених ідей, тобто таких, що виникають в голові людини одночасно з народженням її самої (наприклад, ідея того, що будь-яке ціле більше будь-якої його частини). Оскільки аксіоми – як вважали раціоналісти – не викликають і не можуть викликати жодних заперечень, остільки методом дедуктивного (від загального до окремого) умовиводу з цих аксіом можна отримати всю необхідну систему знань, що за своєю природою будуть незаперечними.

Емпіристи ж, навпаки, наполягали на тому, що єдиним підґрунтям для надбання дійсного знання може бути лише досвід. Як стверджував Дж.Локк в своєму «Досліді про людське розуміння», «в свідомості немає нічого, чого б не було раніше у відчуттях». Відповідно, єдиним можливим і необхідним методом пізнання емпіристи вважали індукцію (від окремого до загального) як форму логічного умовиводу, де на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне.

Дебати між цими двома напрямками у філософії не були схоластичним марнослів’ям. Вони були народжені реальними проблемами, що виникли з нагальних потреб суспільства, яке все більш ставало капіталістичним, потребувало високих темпів накопичення знань, за допомогою яких можна розвивати науку, техніку, технологію і тим самим оволодівати багатствами природи, отримувати більші прибутки .

Звідси з необхідністю витікає гасло: «Знання – сила!», авторство якого належить Френсісу Бекону. Саме йому вдалося в роботі «Афоризми про тлумачення природи і царство людини» об’єднати раціоналізм і сенсуалізм: «Ми – пише Френсіс Бекон – добуваємо не практику з практики і дослідів, а причини і аксіоми з практики і дослідів, і з причин і аксіом знову практику і досліди».

Френсіс Бекон розрізняє три основні існуючі пропозиції щодо шляхів пізнання:

1. «Шлях павука» – намагання здобути істини із «чистої свідомості», як це має місце у схоластиці.

2. «Шлях мурахи» – вузький емпіризм, збір роз’єднаних фактів без їх узагальнення.

3. «Шлях бджоли» – єднання обох шляхів, тобто, раціонального й чуттєвого.

Як і раціоналісти, Бекон визнає існування аксіом, але він доводить, що кожна аксіома є ніщо інше, як результат незчисленних емпіричних дій багатьох людей і закріплення цього результату в свідомості людини.


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2019 год. (0.004 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал