Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Гуманістична спрямованість філософії Відродження.




Намагання стати видатним майстром – художником, поетом, музикантом, філософом і т.п. – загальна риса, що характеризує духовну атмосферу тієї доби. Обдарованих людей в епоху Відродження оточують майже релігійним поклонінням: їх шанують так, як в античності героїв, а в середні віки – святих.

У Джованні Піко делла Мірандоли (1463 – 1494 р.р.) в його знаменитій «Промові про гідність людини» людина – не просто природна істота, але – творець самого себе і цим відрізняється від інших природних істот. В епоху Відродження поступово слабшають характерні для середньовіччя переконання в гріховності людини, її споконвічній зіпсованості, в результаті чого людина вже не потребує божественної благодаті для свого спасіння.

В епоху Відродження творча діяльність набуває свого роду сакрального (священного) характеру. З її допомогою людина не просто задовольняє свої земні потреби, вона створює новий світ і найвище, що в ньому є – самого себе.

Тим самим здійснюється повернення – але вже на новій основі – до запровадженого Сократом антропоцентризму, тобто, вчення, в центрі уваги якого міститься людина.

В соціальній філософії в епоху Відродження порівняно із Середньовіччям також відбуваються певні суттєві зрушення. Так, зокрема, якщо Фома Аквінський в своїх «Коментарях до Аристотелевої «Політики» стверджував, що «війна є природна справа», то Еразм Роттердамський у творі «Війна мила тим, хто не відчув її на собі» (1515 р.) написав: «Є в світі нещастя, якого слід наполегливо уникати. Треба захищатись від нього всіма засобами, відганяти його з усіх сил . Цим лихом є війна. Немає воістину речі, згубнішої за неї. Саме вона наносить людям найболючіші рани». Еразму ж належать і такі слова, записані в його «Скарзі миру» (1517 р.): «Як можна, щоб ті самі уста голосно славили миролюбного Христа і вихваляли війну?»

Не менш важливі зміни відбулись і в антропології, тобто, у вченні про людину. У розвиток ідеї Аристотеля про те, що людина є «істота суспільна» і водночас «тварина політична» Н. Кузанський (1401 – 1464) проголошує: «Людина є світ, тільки не абсолютно весь, а людський світ». Тим самим складається ланцюг ідей щодо природно-соціального походження і суті людини: від Аристотеля до Кузанського і – в подальшому – від Кузанського до Маркса, якому саме належать слова про те, що «людина є світ людини, держава, суспільство», і про те, що «сутність людини – сукупність суспільних відносин».

Саме в епоху відродження змінюється і вихідний, початковий зміст сформованого пізньою античністю поняття гуманізму: тепер це вже не просто людяність як співчуття однієї людини іншій людині, а ставлення до людини як до найвищої цінності, як відстоювання і захист її незаперечних прав на свободу, щастя, всебічний розвиток і прояв своїх здібностей.



 

Натурфілософські й наукові ідеї епохи Відродження.

 

Вже згаданий нами вище Н. Кузанський в своїх працях руйнує і той кінцевий космос античної й середньовічної науки, в центрі якого знаходиться Земля. Тим самим він підготовляє коперниканську революцію в астрономії, яка усунула геоцентризм аристотелевсько-птолемеєвської картини світу.

Якщо згідно принципам аристотелевської фізики, заснованої на розрізнянні вищого – «над місячного» й нижчого – «підмісячного» світів, то Копернік, як і Н. Кузанський, вважає, що Всесвіт не вимірюваний і безмежний; він називає його «подібним безкінечності», водночас вказуючи, що розміри Землі порівняно з розмірами Всесвіту зникаюче малі.

Астрономія як наука в епоху Відродження розвивалась бурхливо, як ніколи до того. Цього вимагали й інтереси зацікавлених у розвитку мореплавства – оскільки воно приносило величезні прибутки, пов’язані з відкриттям і освоєнням нових земель. Без надійних знань в галузі астрономії і не менш надійних астрономічних інструментів успішні далекі трансокеанські подорожі були б просто неможливі.

Оскільки в епоху Відродження філософія перестала бути «служницею богослов’я», якою її вважав Фома Аквінський, то це знайшло свої прояви і в галузі натурфілософії, тобто, філософії природи. Так, зокрема, Джордано Бруно (1548 – 1600 р.р.), спираючись не тільки на праці Н. Кузанського, а й на геліоцентричну астрономію М. Коперніка (1473 – 1543 р.р.) зробив по суті своїй революційний висновок, який повністю підтверджено сучасною наукою: «Всесвіт один, а світів у ньому безліч». І хоча згодом саме за цю ідею її автор згодом потрапив на вогнище, свою справу він вже зробив, бо спалити не означає спростувати.



Не можна обминути увагою ще один, вкрай важливий чинник, яким було обумовлено розвиток науки недосяжними до того темпами, а саме – створення друкарського станка. Завдяки цьому винаходові Гуттенберга розповсюдження наукових знань отримало величезне прискорення, що, в свою чергу, сприяло прискоренню розвитку науки і філософії.

В цілому ж можна зробити висновок, що як самосвідомість своєї пори, філософія епохи Відродження цілком відповідала своєму призначенню: бути гідною своєї доби, коли здійснювались видатні географічні відкриття, робились неймовірні до того часу винаходи і створювались неперевершені шедеври мистецтва і літератури.


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2019 год. (0.005 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал