Форми невербального передавання інформації у міжособистісних відносинах

Жести, постави, міміку люди сприймають по-різному залежно від ситуації чи відносин, у яких вони перебу­вають. На невербальні сигнали індивіда впливають гео­графічні, етнічні, соціальні чинники. Однак для більшості стосунків харак­терні стабільні форми невербального обміну інформацією.

Рукостискання. Чоловік може сказати своєму прия­телю: «Зараз я покажу тобі, як тиснуть руки справжні чоловіки», тобто існує певний стандарт такого потиску. Тому і більшість жінок-підприємців, чия праця пов'яза­на з людьми, виробляють тверде рукостискання, яке одночасно є способом привітання і захисту від чоловіків, які за звичкою демонструють «чоловіче рукостискання».

Людина зі слабким рукостисканням швидше всього має слаб­кий характер. Але якщо людина хворіє на артрит, то вона змуше­на саме так потискати руку співрозмовника, щоб не завдати собі болю.

Також художники, музиканти, хірурги і люди, чия професія пов'язана з чутливістю і гнучкістю рук, переважно взагалі не по­дають руки, або їх потискання буде слабким.

Жінка, щиро співчуваючи пригніченій подрузі, бере її руки в свої і відповідним виразом обличчя виявляє свою симпатію.

Часто чоловіки використовують американський тип рукостискання — «рукостискання політика». Перша, більш прийнятна, його форма — взяти руку співрозмов­ника правою і накрити зверху лівою.

Друга форма — при вітанні лівою рукою поплескати партнера по плечу. Це можливо між близькими друзями; в інших випадках людина, яку поплескують по плечу, відчуває себе не­зручно, тому зловживати такими жестами не варто.

Не треба класти руку на плече.

Цей рух доречний, може, тільки в танці.

Довіра — звір полоханий, втече.

Він любить тиху паморозь дистанцій (Ліна Ко­стенко).

Треба пам'ятати, що першим руку подає старший — молодшому, жінка — чоловікові, соціально вищий — нижчому, а не навпаки. Якщо присутніх багато, то до­речно обмежитись потиском рук із господарем (госпо­динею) дому чи начальником, а з іншими, вклонившись, привітатися.

Вітатися за руку з людьми, які сидять за обідом, вечерею, не треба. Не можна подавати руку через стіл. Навіть найвищий начальник для цього повинен вийти із-за столу. Не вітаються потиском руки через поріг.

Подають лише праву руку. Ліву руку можна простя­гнути для вітання тільки найближчим друзям (лише в крайньому випадку).

Чоловіки, за винятком дуже старих і хворих, подаю­чи руку, підводяться. Жінки, зокрема похилого віку, коли вітаються з чоловіками або молодшими жінками, можуть подавати руку сидячи.

Жінкам, які подають руку для вітання, дозволено не знімати рукавичку, до того ж не лише тоді, коли рукавички становлять елемент жіночого туалету. На­томість чоловіки повинні завжди (за винятком велико­го морозу, травм) подавати руку без рукавички. Коли ж трапляється, що чоловік подає для потиску руку в ру­кавиці (при зазначених обставинах), то знімати свою рукавицю не потрібно, аби тим самим не натякнути, що і партнер мав би подати руку оголеною.

Якщо людині подають руку, грубо порушуючи ети­кет (наприклад, молодий хлопець жінці, старшій за нього і вищій за соціальним становищем), то свою руку треба все-таки простягти.

Пантомімічні знаки, як й інші невербальні, а також вербальні засоби спілкування, часто багатозначні, поліфункціональні. Наприклад, такий жест, як потиск руки, застосовується під час вітання, прощання, знайомлен­ня, вираження подяки, захоплення, співчуття й ін.

Ніхто не любить потискати мляву, безвільну руку, що нагадує жмуток морських водоростей. А яка жінка не здригнеться від грубого, наче лещатами, затиску, від чого німіють пальці!

Рукостискання має бути коротким, але в ньому по­винні відчуватися і щирість, і теплота. При цьому слід дивитися в очі один одному. Якщо жінка подає руку іноземцеві, вона повинна розслабити її, бо в багатьох країнах чоловіки мають звичай підносити жіночу руку до губ. Однак навіть розслаблена рука має залишатися " живою".

Жести з окулярами. Ці жести можуть свідчити про різноманітні емоційні стани і наміри співбесідників. Не­гативний жест: погляд поверх окулярів, опущених на кінчик носа: «Ну, що там ще?»

Інші жести є засобом виг­рати час: повільне знімання окулярів, витирання ске­лець (дехто проробляє це кілька разів на годину). Іноді окуляри знімають і починають гризти чи просто трима­ти в роті кінчик дужки.

Оскільки розмовляти з предме­том у роті складно, то людина начебто одержує тайм-аут, право відмовчуватися, крім того, це означає, що вона очікує надходження нової інформації. Швидке знімання оку­лярів і кидання їх на стіл є проявом обурення і неприй­няття. За такої ситуації з'ясування головного питання слід відкласти до моменту, коли " співбесідник одягне знову окуляри і буде здатним вислухати альтернативи.

Захисне погладжування шиї долонею. У багатьох ситуаціях, коли людина займає захисну позицію, рука рухається назад, ніби ховаючись від удару чи відсмику­ючись від опіку, але це маскується тим, що долоня кла­деться на потилицю.

Жінки поєднують цей жест з по­правлянням зачіски.

Відвернення обличчя вбік («відвертати носа»). Це універсальний жест, який означає незадоволення і від­кидання. Навіть діти «відвертають ніс» від їжі, що їм не подобається, відкидаючи голову назад, як від неприєм­ного запаху. Аналогічний жест — погляд, спрямований вниз («дивитися собі під ніс»).

Захват носа. Цей жест, поєднаний із закриванням тією самою рукою очей, демонструє зосередженість над прийняттям рішення.

Почісування підборіддя. Воно свідчить про роздуму­вання, оцінювання, сигналізуючи: «Дайте мені подумати, йде процес прийняття рішення». Часто супроводжу­ється поглядом скоса, ніби бажанням здалеку побачити розв'язок проблеми.

Постукування по столу (ногою по підлозі, тріскання затискачем ковпачка авторучки тощо). Такі жести ви­ражають стурбованість співрозмовника. Деякі психіатри вважають, що стривожена людина намагається поверну­тися до безпечного минулого, наприклад у лоно матері, де заспокійливо звучало її серцебиття. Тому співрозмовник відтворює такий самий тип звуку, щоб повернути стан спокою і повідомляє про цю потребу партнерові.

Голова в руці. Якщо голова спирається на долоню, а очі співбесідника напівприкриті, це свідчить про його нудьгу.

Машинальне малювання на папері. Такі дії є наслід­ком зниження інтересу до розмови. Правда, у людей з абстрактним мисленням руки креслять незалежно від роботи думки криву, яка повторює своїми вигинами хід розмови.

«Порожній» погляд. Про поведінку людини в такій ситуації можна стверджувати, що вона дивиться на співрозмовника, але не слухає його. Застиглість, неру­хомість її очей свідчать про крайній ступінь нудьги, цілковиту байдужість.

Розкачування на стільці. Ця поза виражає задово­лення, впевненість людини в тому, що вона володіє си­туацією.

Відкривання і закривання шухляди столу. Часто та­кі жести супроводжують роздумування над складною проблемою.

Вставання. — не лише вияв уваги до того, хто до Вас підійшов привітатися, а насамперед — вияв власної гідності. Воно також належить до арсеналу знаків вітання. Чоловіки, крім похилих віком, інва­лідів, хворих, вітаючись, завжди повинні підвестись. Жінки підводяться лише тоді, коли інша особа набага­то старша.

Якщо жінка заходить до приміщення, чоловіки по­винні встати і стояти доти, доки вона не сяде або не піде. Якщо незнайома жінка проходить повз чоловіка, котрий сидить у парку, на вокзалі чи в інших громад­ських місцях, він підводиться лише тоді, коли вона зу­пиниться біля нього і з ним заговорить. Якщо жінка проходить повз чоловіка і, не зупиняючись, привітаєть­ся до нього, то йому треба встати і відповісти на вітання словом і поклоном.

В українців заведено зустрічати гостей стоячи. Вони сідають тільки на запрошення господаря (господині).

Діти повинні вставати щоразу, коли приходять до­рослі, й сідати після того, як сядуть вони.

Загалом сідати всім належить тільки тоді, коли сяде жінка, старший чоловік або соціально вищий.

Жінці не треба ні підводитись, коли їй відрекомен­довують когось на відстані, ні подавати руки — за ви­нятком тих випадків, коли друга особа набагато старша за неї.

Якщо жінка заходить до чоловіка в кабінет у справі, він повинен підвестися, привітати її, а тоді запропону­вати стілець і не сідати на своє місце доти, доки не сяде вона. Коли жінка підводиться, щоб піти, він теж одра­зу встає і стоїть, поки стоїть вона, а потім проводжає її до дверей, які має відчинити перед нею.

У ресторані, коли жінка вітається до чоловіка, про­ходячи поблизу, йому достатньо трохи підвестися і кив­нути їй головою.

Співрозмовник встає, коли здивований, шокований або йому набридла розмова. Багато людей, ви­рішуючи якусь проблему, за звичкою встають і почина­ють ходити. Якщо це важливий партнер, не треба заважа­ти йому подумати, і згодом він оцінить такий вияв поваги.

Цілування. Поцілунком вітаються чоловік із дружиною, наре­чені, родичі, рідше — близькі друзі, зокрема дівчата й молоді жінки.

Поцілунок руки тривалий час уважався за " пережи­ток капіталістичних часів". Проте він пережив добу " реального соціалізму" й достатньо широко практи­кується в нашому суспільстві. Оскільки не всі доклад­но обізнані з " методикою" цього невербального етикетного знаку, то ось її найважливіші моменти:

— у руку цілують лише заміжніх і старших жінок; дівчат цілують у щічку або ж обмежуються потиском руки;

— простягнуту жінкою руку беруть за пальці, підно­сять (щоб не надто згинатись — це неестетично) і в лег­кому нахилі голови цілують у тильну сторону пальців або ж у передню частину тильної сторони долоні, але в жодному випадку не в зап'ясток — це може бути сприйнято як непристойний натяк;

— поцілунок у руку, а дівчат — у личко має бути радше символічним у будь-якому випадку і не надто щільним, міцним і гучним;

— неетично цілувати дамі руку, не знявши капелю­ха, рукавиць, тримаючи другу руку в кишені;

— не заведено цілувати руку дамі на відкритому повітрі (на вулиці, в парку, на пляжі), а також під час їжі, пиття тощо.

В українців колись був звичай цілувати у руку батьків, родичів, загалом старших людей, з якими віта­лися зблизька.

Міцно зчеплені руки. Вони символізують підозру і недовіру. Той, хто намагається, зчепивши руки, переко­нати співрозмовників у своїй відвертості, як правило, не має великого успіху.

Руки стискають одна одну. Переважно такий жест супроводжує усвідомлення людиною складних проблем у розмові, необхідності відповісти на запитання, яке містить серйозне звинувачення. Люди, які міцно стис­кають руки, почувають себе напружено, а спілкування з ними є надто складним. Руки можна розслабити, нахи­лившись до співбесідника під час розмови (наприклад, якщо керівник виходить з-за столу, сідає поруч з під­леглим і нахиляється до нього, то його руки розслабля­ються).

Положення долоні як характеристики людини і засіб комунікації.

Одним із малопомітних і водночас найбільш значущих невербальних сигналів є сигнал, який передається долонею людини. Якщо пра­вильно використати силу долоні, то вона може надати людині більше авторитету і можливості командувати іншими.

Існує три основних командних жести долоні: положення долоні вгору, положення долоні вниз і положення вказівного перста.

Положення долоні вгору є довірливий, незагрозливий жест, який нагадує прохаючий жест жебрака на вулиці. Людина, яку ви попро­сили щось зробити, не відчує ніякого тиску, і в умовах субординації вона сприйме це як прохання з вашого боку.

Коли долоня повернута вниз, у вашому жесті негайно з'явиться відтінок начальництва. У колеги однакового з вами становища, якщо ви адресували йому прохання, з'явиться відчуття, що він отримав наказ, і може навіть виникнути почуття ворожості до вас. Якщо лю­дина, якій ви адресували своє прохання, ваш підлеглий, то він виконає його без заперечень, бо в цьому випадку ви маєте право використовувати цей жест.

Іноді співрозмовник під час суперечки спрямовує вка­зівний палець на партнера. Однак послуговуватися та­ким жестом без крайньої необхідності не варто, оскіль­ки це є ознакою поганих манер, що більшості людей не подобається. Жест «вказівного перста» є найбільш дратівливим з тих, які використовуються людиною в процесі спілкування, особливо коли він збігається за смислом зі сказаними словами. Лише політики і священики можуть вда­ватися до такого жесту (вони спрямовують палець на на­товп, де кожен вважає, що показали на його сусіда і не ображається). Якщо у вас є звичка вказувати пальцем, постарайтеся замінити цей жест, змінивши положення долоні вгору, і ви побачите, що зможете домогтися значних успіхів у стосунках з людьми.

Подзвякування монетами в кишені. За спостере­женнями психологів, люди, які часто подзвонюють мо­нетами в кишені, стурбовані з приводу грошей.

Посмикування себе за вухо. Людина здатна розуміти 650—700 слів на хвилину, а вимовити в середньому 150—160. Отже, слухач має три четверті відведеного на розмову часу для оцінювання, сприйняття, заперечення тощо. Це означає, що перебивати співрозмовника немає потреби. Бажання перебити співрозмовника посилює емоційна напруженість розмови, тому промовець пови­нен вчасно помічати невербальні сигнали, які повідом­ляють про знервованість. Усі вони походять від шкіль­ного жесту піднімання руки. Люди намагаються замас­кувати цей жест. Якщо руку піднімають на 15—20 см, то її вже не зупиняють, а торкаються до мочки вуха і ли­ше потім опускають донизу, або притискають вказівний палець до зімкнених вуст, ніби не даючи вийти словам. У тих, хто свідомо гамує ці жести, як правило, рука під­німається на кілька сантиметрів, а потім опускається назад. Неприпустимо переривати співбесідника, хапаю­чи його за руки. Цей жест потрібно відрізняти від нерво­вого посмикування вуха, яке свідчить про прагнення позбавитися тривоги.

Прикладання рук до грудей. Цей жест відображає чесність і відкритість. Ще римські легіонери вітали один одного, приклавши одну руку до серця, а другу піднявши відкритою долонею в бік того, до кого зверта­лися. Жінки, крім формальних ситуацій, рідко вико­ристовують цей жест; притискування однієї або двох рук до грудей може означати у них захисну реакцію на раптове здивування чи переляк.

Паління. Всупереч поширеній думці, курці не запа­люють цигарку в хвилину найбільшого напруження, а, навпаки, гасять її чи лишають догорати. Коли напру­ження спадає, вони запалюють знову. Дим угору — упевненість, самозадоволеність людини. Дим униз — підозрілість, ворожа настороженість. Попіл постійно струшується в по­пільничку — тяжкий внутрішній стан людини. Погашення сига­рети, спаленої наполовину — бажання завершити розмову. Той, хто палить люльку, схильний якомога довше гратися в «кота і мишку».

Жест доторкування. Особа, яка доторкується до ін­шої людини або бере її за плече, руку, як правило, хоче перервати співрозмовника або акцентувати на чомусь. Іноді доторкування з відповідним вербальним супрово­дом може використовуватися із заспокійливою метою. Часто партнери вдаються до таких жестів, виявляючи симпатію і душевний комфорт.

Менеджер, який має досвід участі у переговорах, на­магатиметься стримувати свої емоції, приборкувати жести, щоб не погасити позитивної налаштованості пар­тнера, який з певних причин захопився викладом аргу­ментів або помилився у виборі аргументів чи інтонації. Висловлюючи свої думки, переконуючи співрозмовни­ка, керівник має стежити за його реакціями, упереджу­вати розчарування, роздратування протилежної сторо­ни. За таких умов успіх на переговорах йому забезпече­ний, якщо він справді має обґрунтовані, раціональні і реальні пропозиції.