Розумові операції як основні механізми мислення

Мислення завжди виникає у взаємодії суб’єкта з довкіллям та з іншими суб’єктами. Втім, постає воно не в готовому, завершеному вигляді, мислення – це процес обстеження певного об’єкта, який безперервно розвивається, відкриття в ньому з кожним кроком нових та істотних характеристик. Цей процес безперервного пізнання від простіших до складніших і суттєвіших боків об’єкта здійснюється завдяки функціонально-операційному боку мислення, або механізмові «аналізу через синтез» (С.Л.Рубінштейн, О.В.Брушлінський). У взаємодії суб’єкта з дійсністю мислення збагачує свідомість знаннями, досвідом розв’язання проблем, забезпечує процес спілкування.

Операційний компонент мислення, що забезпечує його процесуальність, складають операції аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, абстрагування, конкретизації тощо.

Основою процесу мислення завжди є аналіз і синтез.

Аналіз – це уявне відокремлення властивостей від об’єкта, виділення окремих його частин, елементів тощо. Аналіз − необхідна умова наукової інтерпретації фактів. Він вимагає повноти, глибини та точності. Це перший етап вивчення будь-якого явища.

Наприклад, вивчаючи текст, ми поділяємо його на епізоди сюжету, фрагменти композиції і на менші сегменти (речення, слова, склади, фонеми); шукаємо різноманітні конструктивні зв’язки між ними, зовнішні відмінності та внутрішню єдність. Пізніше всі ці компоненти поєднуються між собою.

Поєднання окремих компонентів об’єкта в єдине ціле називається синтезом. Синтез, як процес мислення, може відбуватись на різних рівнях у діяльності людини, починаючи від простого механічного сполучення частин цілого до створення наукової теорії на основі узагальнення окремих фактів і матеріалів досліджень. Він може здійснюватися як на основі сприймання, так і на основі спогадів та уявлень.

Будучи протилежними за своєю суттю, операції аналізу та синтезу фактично тісно пов’язані між собою. Без аналізу немає синтезу, і навпаки. Вони беруть участь у кожному процесі мислення.

Операції аналізу та синтезу зароджуються у практичних, зовнішніх діях і здійснюються мимовільно. Розвиваючись, перетворюються на цілеспрямовані та внутрішні операції (здійснюються подумки).

Нерозривна єдність аналізу і синтезу реалізується в пізнавальному процесі порівняння.

Порівняння – уявне зіставлення двох або кількох об’єктів з метою виявлення спільних чи відмінних ознак. Це елементарний процес, з якого починається пізнання.

К.Д.Ушинський вважав, що порівняння є основою будь-якого розуміння та мислення, все в світі ми пізнаємо лише через порівняння: «Якщо б ми знайшли предмет, який не мали з чим порівняти, то ми не могли б про нього нічого сказати».

Порівнюючи предмети чи явища, ми виділяємо найбільш спільні їхні ознаки і на цій основі здійснюємо узагальнення.

Узагальнення – уявне згрупування предметів за загальними та істотними ознаками.

Наприклад, за загальними ознаками об’єднуємо в одну групу вишню, гвоздику, кров, сире м’ясо – за кольором, але це не істотна ознака. За істотними ознаками (за призначенням) об’єднуємо стіл, стілець, шафу, крісло – це меблі.

Операція узагальнення необхідна тоді, коли треба зробити висновок, визначення, вивести правило тощо. Ця операція є продовженням операції синтезу, але складніша від неї тому, що здійснює пошук не тільки істотних, а й спільних для кількох об’єктів ознак, виокремлення родових ознак і відділення їх від видових. До того ж операція узагальнення надбудовується над простішими операціями.

Два різновиди узагальнення: емпіричне, яке здійснюється шляхом порівняння чуттєво даних ознак і виявлення серед них спільних; і теоретичне, яке ґрунтується на глибокому аналізі об’єктів, виділенні спільних і істотних ознак за рахунок подальшого розвитку аналізу в операції абстрагування. В узагальненні велику роль відіграє слово.

Узагальнюючи предмети за їх властивостями, ми змушені абстрагувати властивості від предметів.

Абстрагування – уявне відокремлення істотних властивостей від неістотних та від предмета в цілому, визначення спільної ознаки, що характеризує певний клас предметів. Суть абстрагування як операції мислення полягає в тому, що сприймаючи певний предмет і виокремлюючи в ньому певну частину, розглядаємо виділену частину чи властивість незалежно від інших складових даного предмета. Ми абстрагуємось від інших ознак інформації, часто оперуємо такими абстрактними поняттями, як «число», «матерія», «сила», «величина», «колір» тощо. Однак при якісній характеристиці об’єктів ми переходимо від абстрактного до конкретного, тобто здійснюємо конкретизацію (п’ять яблук, червона квітка, високий юнак тощо).

Зароджується абстракція в практичному мисленні, а свій подальший розвиток дістає у слові як засобі вираження свого продукту. Абстракція відіграє провідну роль в утворенні понять та розробці теоретичних положень, якими оперує наукове мислення, її ще називають абстрактним мисленням.

Конкретизація – процес переходу від загального до часткового з метою встановлення їх відповідності істотному. Конкретизація протилежна абстракції.

Отже, процес мислення має аналітико-синтетичний характер і здійснюється шляхом розумових дій та операцій, що відтворюють невідому ланку задачі.