Назва розділу

💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Назва розділу

Текст розділу розпочинається з абзацу після пропущеного рядка.

В разі необхідності розділи розбиваються на підрозділи. Вони нумеруються та мають свою назву. Номер підрозділу складається з двох цифр: з номера розділу та порядкового номера власне підрозділу. Новий підрозділ починається з абзацу після вільного рядка. Номер та назва підрозділу друкується шрифтом 14 кегль Times New Roman жирний маленькими літерами. Текст підрозділу друкується відразу за його назвою:

Текст розділу не може починатися з назви підрозділів: їм має передувати коротенький вступ, де формулюється предмет дослідження у розділі та аргументується обрана структура розділу.

Підрозділи в разі необхідності поділяються на більш дрібні структурні одиниці. Вони нумеруються, їх номер складається з номера розділу, номера підрозділу та порядкового номера самої структурної одиниці, назва якої наводиться з абзацу без пропуску рядка і друкується курсивом.

1.1.1. Назва структурної одиниці підрозділу. Текст структурної одиниці.

Текст підрозділу не може починатися з назви більш дрібної структурної одиниці.

Кожен розділ (в разі необхідності – й підрозділи) мають закінчуватися висновками, які логічно підсумовують розгляд матеріалу в кожному розділі та в цілому узгоджуються з перспективною метою роботи.

За необхідності до авторського тексту вводиться цитування з джерела або дослідницької літератури. Цитування робляться для їхньої інтерпретації або в ході полеміки. Цитування виокремлюється «лапками» та супроводжується посиланнями на джерело цитати. Наведення фрагментів тексту за відсутності лапок та відповідно оформленого посилання кваліфікується як плагіат та є приводом для недопущення роботи до захисту. Тим більш неприпустимим є безпосереднє введення до своєї роботи значних фрагментів тексту з дослідницької літератури.

Цитування з джерел не повинні бути занадто розлогими (більше за третину сторінки), в іншому випадку їх необхідно винести в додаток.

Цитування з джерел за можливості даються за академічними виданнями. Цитування зі стародавніх латинських, грецьких, а також середньовічних авторів можуть супроводжуватись вказівкою на параграф та розділ за академічним виданням.

У випадку звернення до дослідження, яке перевидавалось кілька разів із доповненнями та виправленнями, для цитування перевага віддається останньому за часом з доступних видань. В будь-якому випадку у реквізитах чи першому посиланні необхідно зазначити порядковий номер видання.

При цитуванні джерела іноземного походження цитату слід подати в доступному академічному перекладі або у власному перекладі з мови оригіналу. Подвійний переклад (наприклад, українською з доступного російськомовного перекладу) може викривити зміст. У випадку проведення стилістичного, філологічного чи семіотичного аналізу, а також якщо є сумніви у коректності перекладу, фрагмент джерела наводиться також мовою оригінала.

За недоступності необхідного для дослідження видання джерела є допустимим цитування, запозичене з іншого дослідження. У цьому випадку після посилання на цитоване джерело вводиться посилання на дослідження, з якого було запозичене посилання. Це робиться за допомогою формули «Цит. за:».

Цитати мають бути абсолютно точні. Пропуск фрагментів в тексті позначається трьома крапками. Якщо пропущено ціле речення, або більше - трьома крапками в квадратних дужках. Також в дужки виносяться будь-які коментарі, введені дипломантом в текст цитування.

Посилання. Посилання в роботі розміщуються посторінково (в кінці сторінки, з використанням опції автоматичної вставки посилання), не мають назви і друкуються через один інтервал шрифтом Times New Roman звичайний, кегль 12. Перелік посилань складається за порядком згадування посилань у тексті розділу (у вступі та кожному розділі нумерація окрема). У висновках роботи посилання не робляться.

При цьому в тексті в кінці речення наводиться лише номер посилання у вигляді верхнього індексу:

Текст речення в розділі¹. Текст наступного речення. «Цитата»².

Якщо посилання робиться на книгу вперше, воно оформляється як у списку літератури, з урахуванням стандартів.

Повна форма використовується тільки в першому посиланні. В разі повторного посилання на ту саму роботу, коли посилання йдуть поспіль, використовується фраза «Там само». Оформлення посилання робляться мовою літератури. Наприклад, посилання на російськомовну роботу: «Там же», на англомовну: «Ibid», болгарську «Пак само» і так далі. В разі повторного посилання на ту ж саму роботу не поспіль використовується фраза «Вказ. праця» (Вказана праця).

Якщо доцільним є посилання відразу на декілька робіт різних авторів або одного автора, в переліку посилань вони подаються в алфавітному або хронологічному порядку (який вважає доцільним автор роботи) і відокремлюються крапкою з комою. За наявності у Переліку посилань кількох праць одного автора необхідно наводити назву праці в скороченому вигляді щоразу, коли посилання не йдуть поспіль, опускаючи при цьому елементи бібліографічного описання з вказівкою місця та року видання.

Зразок оформлення посилань див. у Додатку Б-2.

Висновки. Заключна частина роботи має бути спрямована на висвітлення основних результатів, отриманих в ході роботи над темою.

Висновки є важливою складовою частиною роботи. В них має бути послідовно відображений загальний результат розробки теми. Кінцеві висновки мають представляти собою есе, у якому дається відповідь на поставлену у роботі мету. Висновки мають опиратися на попередні висновки в окремих розділах, однак не дублювати їх. Слід уникати механічності, стереотипних фраз, поверховості, дотримуватися наукового стилю викладу, як і у всій роботі. Автор роботи має визначити місце свого дослідження в історіографії предмета, висловити свою думку про характер та потенціал використаної джерельної бази. Дальший виклад висновків слід розбудовувати відповідно поставленим завданням, що дозволить внести творчий елемент у цю частину роботи, уникнути повторів. Автор має пам’ятати про те, що висновки, поряд зі вступом, стануть важливою складовою презентації роботи у процесі її захисту у Державній екзаменаційній комісії. Тому в них має відобразитися наукова новизна, результати узагальнень, зокрема, запропонована автором періодизація тощо, відомості про введення до наукового обігу архівних документів, використані підходи до історичного дослідження та ін. Оскільки саме тут в акумульованому вигляді висвітлюються основні здобутки автора роботи в галузі обраного напрямку дослідження, у висновковій частині слід уникати історіографічних нарисів та полеміки з іншими авторами.

Висновки повинні мати самостійний характер, опиратися виключно на текст самої роботи. Загальний обсяг висновків до роботи має бути не менше 2 сторінок тексту.

Список джерел та літератури. Наводиться в кінці роботи, має спільну з основним текстом нумерацію сторінок, але не входить до загального обсягу роботи. «Список» формується з накопичених під час роботи джерел та літератури, подається в алфавітному порядку за категоріями, які відповідають характеру обраної теми.

Спочатку розміщується список джерел, які поділяються на дві групи: архівні матеріали та опубліковані джерела. За необхідністю, джерела можуть подаватись окремими розділами: документи, мемуари та спогади, листування, інтерв’ю, преса. Послідовність розміщення цих груп джерел між собою у «Списку» залежить від характеру обраної теми та їх значення для її висвітлення.

Використану у роботі літературу розташовують після джерел і, як правило, не розподіляють на групи.

Опис кожної бібліографічної одиниці починається з нового рядка з абзацу. «Список» має наскрізну нумерацію. Кожна частина «Списку» побудована за алфавітом: розпочинати слід з літератури кириличного алфавіту, потім – латинський алфавіт, в кінці – інші шрифти.

Оформлення курсової та дипломної робіт здійснюється відповідно до ДСТУ ГОСТ 7.1.2006 «Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання» (ГОСТ 7.1-2003IDT) (див.: Додаток В-1), який передбачає детальні бібліографічні уточнення опрацьованих джерел та літератури.

Основою для бібліографічного опису видань є вихідні відомості про книги, брошури, які розміщуються на титульному аркуші (складається з титульної сторінки та звороту титульного аркушу): надзаголовкові дані (назви організацій, установ), відомості про автора або авторів, назва видання, підзаголовкові дані (номер тому, книги, частини, випуску, повторність видання), вихідні дані (місце видання, назва видавця, рік видання), фізична характеристика (кількість сторінок, ілюстрацій, супровідних матеріалів).

Зразок оформлення списку джерел та літератури див. у Додатку В-2

Пропонується звернути увагу на такі деталі оформлення:

· Після назви роботи через косу риску вказується повне ім’я автора.

· Якщо авторів два чи три, на початку бібліографічного опису вказують прізвище та ініціали першого автора, а після назви роботи через одну косу риску наводять повний перелік авторів.

· Якщо авторів чотири, п’ять і більше, опис починають з назви роботи, а далі через одну косу риску наводять перелік авторів.

· Якщо література в перекладі, після повного імені автора може міститись інформація про перекладача.

· При наявності у монографії чи збірці головного редактора, упорядника, автора вступної статті тощо – його ім’я вказується після косої риски та позначення «упоряд.», «під ред.» (англомовний варіант «Edited by»).

· В разі необхідності після назви в квадратних дужках розміщується характеристика одиниці опису [Текст, електронний ресурс, відеозапис, карти].

· Оформлення статей в журналах та збірках здійснюється за схемою: Відомості про складову частину видання // Відомості про видання. – Відомості про місцезнаходження складової частини у виданні. При цьому у відомостях про видання, складову частину якого описують, можна скорочувати назву багатотомного чи продовжуваного видання (зібр. творів; зб. наук.пр.; вибр. твори); назву періодичного видання.

· В архівних матеріалах надається назва архіву, потім усі вихідні дані через крапку і тире (фонд, опис, справа та кількість аркушів, при необхідності назва документу):

Державний архів Одеської області (Держархів Одеської області). – Ф. 1 (Назва фонду). – Оп. 1 (Рік, назва опису – за наявності). – Спр. 3 (Назва справи). – 18 арк.

· При оформленні преси зазначаються назва газети, через тире роки, які були опрацьовані. В разі, коли був задіяний один рік, зазначаються місяці:

· При посиланні на матеріали з Інтернету необхідно послідовно наводити ім’я автора, назву, вказівку на опис ресурсу, а потім через крапку і тире фразу «Режим доступу»; після двох крапок вказується повна інтернет-адреса, актуальна на момент утворення «Списку», в круглих дужках вказується дата останнього звернення.

· Записи інтерв’ю оформлюються відповідно до специфіки джерела зберігання інформації (якщо це архівний документ – відповідно до правил оформлення архівних джерел). Якщо опитування проводилось автором роботи (студентом), допустимо наступне оформлення інтерв’ю:

Прізвище І. П., рік народження, місце проживання:

Семенова Марія Іванівна, 1923 р.н., с.Михайлівка Саратського р-ну Одеської області.

· Якщо автор посилається на матеріали комплексних польових етнографічних досліджень, доцільно зазначити назву населеного пункту, рік проведених досліджень:

Матеріали польових досліджень с.Іванівка Одеської області, 2003 р. Архів автора (або зазначити автора досліджень).

· Посилання на предмети-археологічні джерела доцільно використовувати лише тоді, коли автор роботи безпосередньо з ними працював. В разі, якщо з джерелом автор ознайомився, використавши його опис (як друкований, так і рукописний (звіт)), посилатися слід на опис за правилами бібліографічних посилань. Відповідно в посиланні слід надати офіційне найменування речі (як її названо в документації на її зберігання), потім за подвійною косою рискою навести назву установи, де річ зберігається та через тире місце знахідки (пам’ятка, поселення, випадкова знахідка) а далі – внутрішні дані, які дозволяють остаточно ідентифікувати річ. Останні можуть відрізнятися в залежності від системи зберігання, прийнятої в установі:

Вінець. Фрагмент кухонної посудини з прокресленим орнаментом // Наукові фонди ІА НАН України. – Поселення Печера. – Кол. № 72. – Інв. № 12897.

Скребок кінцевий на пластині // Одеський археологічний музей НАН України. – З розкопок Буго-Дністровської експедиції 1972 року. – Акт прийняття № 3 від 03.04.1987. – Польовий номер 1232.

Тіара царя Сайтофарна вагою 250 г., срібло // Приватна колекція О.В. Коваленка. – Походження невідоме. – Без номеру.

Зразок оформлення списку джерел та літератури див. у Додатку В-2

Додатки до роботи розміщують у кінці праці після списку джерел та літератури.

Додатки є ілюстративним матеріалом до тексту роботи. Тому вони можуть включати власне ілюстрації (портрети, зображення різного характеру, включно з зображеннями тексту архівних документів, використаних у роботі тощо). Важливим елементом додатків можуть стати карти, якщо вони розкривають пункт стосовно хронологічних рамок роботи або є ілюстрацією до опису окремих подій чи явищ (місця битв, плани міст та інших населених пунктів, карти-схеми торгівельних шляхів тощо). Іноді важливим доповненням до роботи можуть стати таблиці зі статистичними матеріалами, такими, зокрема, як результати переписів населення, ревізій тощо. У справі виявлення еволюції історичних явищ можуть стати у нагоді графіки. Наприклад, в них може бути відображена динаміка розвитку торгівлі на початку та завершенні дії режиму порто-франко в Одесі та ін. Додатки можуть включати і пронумеровані тексти документів, які стосуються обраної дослідницької проблематики.

Нумерація сторінок у Додатках подається окремо. Якщо обсяг додатків завеликий, то їх переплітають окремою текою. Додатки не входять у загальний обсяг роботи. Вони можуть бути включені до тексту роботи у випадку, якщо вони є результатом розробки самого автора (наприклад, складені ним особисто графіки або карти-схеми).

У випадку, якщо ілюстративний та статистичний матеріал, наведений у додатках, запозичений з інших наукових джерел, додатки мають супроводжуватися переліком посилань. Вони вміщуються безпосередньо під даним додатком, разом з його номером та описом.

За наявності додатків різного роду (таблиць, рисунків, карт тощо) вони групуються таким чином, щоб найповніше ілюструвати проблему, що розглядається. В такому випадку доцільним є створення переліку додатків із зазначенням сторінок, на яких вони розміщуються. Тоді додатки нумеруються літерами у порядку їх розміщення.

Додатки мають бути узгоджені з основним текстом роботи та зі списком джерел та літератури.