Вступ….…N

Для курсової та дипломної роботи вступ має містити наступні обов'язкові елементи у такому порядку:

- встановлення актуальності теми твору;

- формулювання мети і завдань дослідження;

- визначення об'єкта і предмета дослідження;

- встановлення хронологічних і територіальних меж дослідження;

- визначення дослідницької методики;

- аналіз джерельної бази та історії дослідження (для дипломних робіт магістрів обов’язково має бути винесений в окремий розділ роботи);

- обґрунтування структури роботи;

- зазначення загальної кількості опрацьованих джерел та літератури, додатків.

Для магістрів необхідним є висвітлення особистого внеску автора в розробку даної проблематики та апробації результатів наукового дослідження в публікаціях автора та у вигляді виступів на наукових конференціях.

Встановлення актуальності теми роботи. Актуальність теми зазвичай розглядається у двох аспектах: науковому та суспільному. Наукова актуальність теми визначається автором роботи спільно з науковим керівником. На підставі аналізу наявної історіографії проблеми з’ясовується ступінь її вивчення, окреслюється коло малодосліджених або недосліджених питань. Недостатнє вивчення теми на час написання випускної роботи і визначає її наукову актуальність. У такому разі наукова актуальність теми виступає синонімом потреби заповнити існуючі лакуни у її вивченні. Науково актуальною є і зовсім нова проблема, сформульована керівником для розробки у курсовій чи дипломній роботі. Науково актуальними є і ті теми, які сформульовані з метою використання нових сучасних підходів до історичного дослідження. До таких тем можна віднести вивчення суміжних з історичною наукою проблем, зокрема, з історії повсякдення та ін. Прикладами тем, що виконуються з використанням нових підходів та методів історичного дослідження, можуть бути наступні: «Повсякдення православного населення середньовічних міст України» або «Організація боротьби з холерою в Одесі на початку 1970–х рр.: на основі використання методів «усної історії».

Суспільна актуальність теми іноді не є очевидною, якщо розглядати її як значення теми у контексті сучасного суспільного життя. До подібних тем можна віднести такі, як «Роль філософів у розвитку державності в давньому Китаї» або «Роль шлюбів дітей Ярослава Мудрого у розвитку системи міжнародних відносин середньовіччя». У подібних випадках можна опустити питання про суспільну актуальність або визначити її через з’ясування значення теми для аналізу стійких суспільних категорій, що наповнюються конкретним змістом в певних історичних умовах, таких, зокрема, як система цінностей або система міжнародних відносин тощо. Суспільна актуальність легше піддається визначенню, якщо тема пов’язана з персональним, інституційним або іншим ювілеєм, або відповідає іншим нагальним суспільним проблемам.

Формулювання мети і завдань дослідження. Робота над розкриттям обраної проблеми має опиратися на чіткі орієнтири, які і забезпечуються формулюванням мети та завдань дослідження. Мета дослідження має бути сформульована лаконічно. Наприклад, для теми «Історія української державності в добу Центральної Ради» мета дослідження може бути сформульована наступним чином: «з’ясувати обставини, головні чинники та конкретні форми розвитку державності в обраний період». Завдання роботи також мають бути сформульовані чітко, водночас вони покликані представити різні аспекти мети роботи, тому їх кількість визначається самим дослідником у співпраці з науковим керівником. Зокрема, до вказаної вище теми завдання можуть бути виділені наступні: вивчити джерела та історіографію; висвітлити обставини заснування Центральної Ради; розкрити роль партій та персоналій у діяльності Центральної Ради; розглянути процес утвердження Центральної Ради як єдиного джерела влади в Україні; визначити становлення різних гілок влади; висвітлити розробку та проведення внутрішніх реформ; з’ясувати особливості зовнішньої політики; простежити еволюцію політичної програми від автономії до незалежності; з’ясувати обставини завершення існування УНР доби Центральної Ради.

Визначення об'єкта і предмета дослідження. Об’єктє історичною реальністю, що постає перед дослідником у його пізнавальній діяльності. Предметдослідження визначається назвою роботи та виділяє в межах об’єкту конкретні історичні явища, процеси або історіографічні феномени. При визначенні об’єкта та предмета дослідження слід враховувати те, що об’єкт є більш широким за змістом, а предмет має відповідати темі роботи. Зокрема, у роботі «Роль Першого хрестового походу в історії середньовічних міжнародних відносин» об’єкт може бути сформульований як «історія хрестових походів» або «історія міжнародних відносин у середні віки». Предмет у такій роботі може отримати наступне формулювання: «Перший хрестовий похід як фактор розвитку відносин між католицькою Європою та Сходом», або «Створення нової міждержавної системи у Леванті в кінці ХI – на початку ХII ст.», або «Роль зовнішньої політики Візантійської імперії та Римського престолу у спрямуванні вектору військової активності західноєвропейських феодалів» тощо – залежно від того, на чому буде зроблено акцент у дослідженні.

Встановлення хронологічних і територіальних меж дослідження.

Хронологічні межі дослідження встановлюються у відповідності з хронологією подій або історичних явищ, що є предметом вивчення. У випадку роботи біографічного характеру обираються або кінцеві дати біографії, або хронологічні межі періоду у біографії певної персоналії, обраної для дослідження. Зокрема, це стосується таких тем, як «Роль М.С.Грушевського в історії Наукового товариства ім. Т.Шевченка». У даному випадку хронологічні межі можна визначити як «кінець ХІХ – початок ХХ ст.».

Історичне дослідження тісно пов’язане з географією розглядуваних подій, тому визначення територіальних меж є одним з важливих етапів роботи над темою. Географічні рамки визначаються у відповідності з місцем розгортання подій. Зокрема, якщо це тема «Головні етапи історії м. Одеси», то географічні межі будуть визначені межами самого міста, причому слід зазначити, що за основу взяті кордони сучасного міста, або кордони міста на кожному з етапів його розвитку. Складніше визначити територіальні межі у дослідженні біографії окремих персоналій. У даному випадку рекомендується визначати географічні межі відповідно тим місцевостям або країнам, з якими пов’язана діяльність згаданих персоналій.

Звертаємо увагу, що в курсовій чи дипломній роботі хронологічні та територіальні межі дослідження мають бути обґрунтовані в залежності від теми та мети дослідження.

Визначення дослідницької методики. Дослідницька методика є сукупністю методів («methodos» (грецькою) – «спосіб пізнання») та прийомів дослідження. Обрання методів дослідження як головного інструментарію історика є важливим етапом у процесі вивчення історичної проблеми.

Методи, що використовуються у процесі конкретного дослідження певної історичної проблеми, в науці отримали назву «конкретно-проблемні». Вони визначаються особливостями об’єкта та предмета пізнання, метою роботи, дослідницькими завданнями, обраними методологічними напрямками історичного дослідження тощо. Конкретно-проблемні методи складаються переважно зі сукупності спеціально-наукових (історичних) та загальнонаукових методів.

До загальнонаукових методів, які є підґрунтям для спеціально-наукових, належать аналіз, індукція, абстрагування, спостереження та експеримент, реконструкція, опис та вимір, аналіз та синтез, індукція та дедукція, класифікація та типологізація, історичний та логічний методи, статистичний та динамічний, аналогії, моделювання, структурного та функціонального аналізу тощо. До найважливіших загальнонаукових методів відносять історичний та логічний. Їх використання пов’язано з тим, що різні явища існували та існують синхронно (у просторовому контексті) та діахронно (у різночасовому). Логічний метод дозволяє вивчати певне явище «по горизонталі», в умовній статиці, а історичний – «по вертикалі», тобто в його русі в інтервалах часу. Розуміння необхідності поєднання цих методів стало основою для зростання уваги до системного підходу та методу системного аналізу, який вимагає використання й інших методів (логічного, дедуктивного, переходу від абстрактного до конкретного, структурний та функціональних аналізи тощо).

На загальнонаукових методах засновані так звані спеціально-історичні, специфіка яких визначається предметом дослідження та методологічними напрямами і підходами (системним, діалектичним, дедуктивним, індуктивним, проблемно-хронологічним, конкретно-історичним тощо), принципами дослідження.

Серед найбільш поширених методів історичного дослідження слід назвати історично-генетичний метод. Його зміст полягає у послідовному розкритті властивостей, функцій та змін реальності, що вивчається, у процесі її історичного руху. За логічною природою цей метод є аналітично-індуктивним, а за формою подання інформації – описовим. Метод дозволяє виявити причинно-наслідкові зв’язки, певні закономірності історичного розвитку, дати характеристику персоналіям та подіям з врахуванням їх індивідуальності. Традиційним для історичного дослідження є історично-порівняльний метод. У процесі порівняння з’являється можливість для пояснення історичних фактів та явищ. Порівняння зазвичай проводиться за схожістю та відмінністю властивостей явищ, що порівнюються, а також у просторі та часі, тобто по горизонталі та вертикалі. Логічною основою метода є аналогія. Часто використовується історично-типологічний метод. Типологізація як метод передбачає виділення певних типів явищ або об’єктів на підставі властивих їм загальних ознак. У сучасних історичних дослідженнях все більшої популярності набуває історично-системний метод як результат поширення у суспільних науках системного підходу, що поєднується з методами точних наук. Серед спеціальних історичних методів у сучасному дослідженні часто використовуються також біографічний метод. Розвиток соціальної історії призвів до зростання популярності просопографічного методу (передбачає створення колективного портрету). Також використовуються методи математичної статистики, анкетування. В окремих дисциплінах історичної науки застосовуються спеціальні методи, зокрема, у джерелознавстві – метод зовнішньої та внутрішньої критики джерела тощо.

В етнології важливим є метод польових етнографічних досліджень. Недостатньою стає проста фіксація національних явищ, визріває необхідність в їх теоретичному осмисленні, а вихід на рівень теоретичного узагальнення можливий лише за умови розширення емпіричної бази та урізноманітнення методів її пізнання. Отже, чим вищий рівень теоретичних узагальнень і глобальності проблематики етнографії, тим міцнішим має бути її фактичний, «польовий» базис.

Отримання фактичних даних про реальне життя – досить складний процес, що включає надзвичайно різноманітну техніку та технологію етнографічних досліджень і за допомогою певних методичних прийомів здатний досягти різних рівнів дослідження: від найпростої фіксації реальних етнокультурних явищ до їх систематизації, типологізації, а також реконструкції. Систематизація та класифікація означають упорядкування віднайдених фактів за певною системою, яка визначається знанням про закономірності розвитку і функціонування реальних явищ, котрі вивчаються. Це перший крок до теоретичного осмислення фактичного матеріалу. Значно складнішим є прийом реконструкції якогось соціального чи етнокультурного явища – спосіб відбудови його давніх і прадавніх форм на підставі аналізу тієї з них, що збереглася і дотепер функціонує.

Аналіз джерельної бази роботи та історії дослідження проблеми (історіографії). За узгодженням з науковим керівником, вони можуть стати предметом окремого (першого) розділу роботи. Навіть у тому випадку, якщо дипломна робота носить джерелознавчий чи історіографічний характер, відповідний підрозділ Вступу має бути наявним, принаймні у лаконічній формі. Огляд джерел та дослідницької літератури супроводжується посиланнями. Предметом відповідних оглядів виступають в першу чергу саме ті джерела та дослідження, які вивчались студентом, що в принципі не виключає можливості побіжної згадки текстів, які залишились недосяжними для студента. Згадки про такі джерела та літературу не оснащуються посиланнями.

а) Загальна характеристика вивчених джерел має продемонструвати добре знання студентом усього комплексу джерел зі своєї дослідницької проблеми, володіння прийомами зовнішньої та внутрішньої критики джерела, а також значимість того чи іншого джерела для даного дослідження. Аналіз джерельної бази проводиться згідно із загальноприйнятою класифікацією джерел.

Письмові джерела за змістом розподіляються на дві основні групи: документальні та наративні (оповідні) джерела. Документальні джерела включають актові матеріали (законодавчі та приватні акти), діловодну документацію, статистичні матеріали. Наративні джерела включають хроніки, літописи, публіцистичні та літературні джерела, матеріали особистого походження (автобіографії, мемуари, щоденники, листування). За місцем зберігання джерела можуть бути опублікованими або архівними, тобто зберігатися в архівних установах, відділах рукописів бібліотек, приватних архівах тощо.

Аналізуючи джерельну базу роботи необхідно надати відомості про цінність джерела для даного дослідження, ступінь достовірності поданої в ньому інформації, про його автора, час створення, стан збереженості, опублікованості та вивченості.

Археологічні джерела – це всі факти матеріального світу, які містять ту чи іншу інформацію стосовно соціального світу минулого. Вони поділяються на артефакти (об’єкти (не тільки речі, але й споруди і просторові та інші стосунки між речами) створені людиною з певною метою, які для чогось слугували в соціумі минулого), екофакти (об’єкти які є побічним результатом діяльності людини в давнину) та природні об’єкти (джерела, які не є продуктом діяльності людини, проте можуть розказати про середовище, в якому жили люди в давнину).

Основною методичною рекомендацією при вивченні археологічних джерел є безпосередній контакт дослідника з ними. Кожен об’єкт має безкінечну кількість істотних властивостей, лише частина яких фіксується будь-яким навіть найдокладнішим описом. Власне нові наукові результати і досягаються шляхом відкриття у вже відомих археологічних джерелах таких історично-вагомих властивостей, які не використовувалися до того для аналізу суспільства минулого. Обов’язково аргументовано критикувати джерела. Зовнішня критика полягає в вивченні відповідності об’єкта контексту його знахідки (як у вузькому смислі (стратиграфічна ситуація, замкненість археологічного комплексу), так і в найширшому (відповідність добі чи культурі). Внутрішня критика торкається внутрішніх властивостей речі і відповідає не тільки на питання: чи не підробка цей предмет, – але й визначає його можливості як джерела стосовно певного методу та дослідницьких цілей.

Етнографічні та усні джерела. У структурі етнографічних досліджень вирішальне значення має збір етнографічних матеріалів серед носіїв етнічної куль­тури. Виявлені та зафіксовані методами спостереження за живою дійсністю та у співпраці з респондентами першоджерела називають польовими етнографічними матеріалами, а працю дослідника — польовим етнографічним дослідженням.

Для дослідження етнологи використовують різні види джерел: писемні пам'ятки (опубліковані й архівні), музейні колек ції, зображальні матеріали (графічні, плани, карти, фотографії тощо), дані суміжних наук (історії, археології, лінгвістики, фольклористики, психології та ін.).

Особливий вид етнографічного джерела становлять колекції пам'яток матеріальної культури, народного і професійного мистецтва, представлені у музеях різного профілю — народознавчих, історичних, краєзнавчих тощо.

Етнологія, як система гуманітарних знань, немислима без залучення фактичного матеріалу, набутого вченими суміжних наук. Під час дослідження господарських занять і матеріальної культури українського народу обов'язково уточнюють умови його життя, тобто географічне середовище (рельєф, клімат, водну систему, рослинний і тваринний світ), що є сферою спеціального зацікавлення географів. Натомість становлення та етапи розвитку традиційно-побутової культури українців розглядають на тлі соціально-економічних і суспільно-політичних умов, які вивчають передовсім історики. Фактичні дані історії, археології та лінгвістики (етимології, топоніміки, ономастики) посідають важливе місце під час з'ясування питань, що стосуються культуро- та етногенезу народу, а дані фольклористики — під час вивчення його духовної спадщини, народних знань, громадських і сімейних звичаїв.

І все ж, основу етнології як науки становлять етнографічні матеріали, почерпнуті дослідником безпосередньо від носіїв етнічної культури методом їх опитування, а також набуті способом особистого спостереження за живою дійсністю.

б) Аналіз історіографії містить узагальнені висновки дипломанта/студента щодо стану вивченості його проблеми, дозволяє визначити найменш досліджені аспекти. Крім того, він демонструє ступінь знайомства з історією вивчення проблематики та вводить власну роботу дипломанта в існуючу історіографічну традицію. Аналіз історіографічної бази дослідження подається із врахуванням проблемно-хронологічного підходу. Історія вивчення дослідницької проблеми підрозділяється на історіографічні етапи, що мають конкретні хронологічні межі, та починається від першого звернення до даної проблематики. В межах кожного етапу зазначаються найцінніші для дослідження обраної проблеми роботи, характеризується методологія автора (авторів), дається оцінка їхнього внеску в історію дослідження предмету. Особливу увагу варто приділити історії вивчення проблеми у вітчизняній історіографії (відсутність або слабкий ступінь вивчення проблеми суттєво підсилює наукову актуальність проведеної дипломантом роботи) та сучасний стан вивчення проблеми, що потребує звернутись до найновіших досліджень з теми.

Обґрунтування структури роботи. Структура роботи зазвичай тісно пов’язана з дослідницькими завданнями. Тому аргументація структури має опиратися на зміст відповідного підрозділу вступу.

Зазначення загальної кількості використаних джерел та літератури, додатків.