Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Методи наукових педагогічних досліджень, їх характеристика. Місце дослідницького компоненту в структурі діяльності вчителя.




Методи педагогічного дослідження - це способи вивчення педагогічних явищ, отримання інформації про них з метою встановлення закономірних зв'язків, відносин і побудови наукових теорій. Всю їх різноманітність можна розділити на 3 групи: методи вивчення педагогічного досвіду, методи теоретичного дослідження і математичні методи.

Методи вивчення педагогічного досвіду - це способи дослідження досвіду організації освітнього процесу, що реально складається. При вивченні педагогічного досвіду застосовуються такі методи, як спостереження, бесіда, інтерв'ю, анкетування, вивчення письмових, графічних і творчих робіт учнів, педагогічної документації.

Спостереження - цілеспрямоване сприйняття якого-небудь педагогічного явища, в процесі якого дослідник одержує конкретний фактичний матеріал. При цьому ведуться записи (протоколи) спостережень. Можна виділити наступні етапи спостереження: визначення завдань і мети; вибір об'єкту, предмету і ситуації (що спостерігати); вибір способів реєстрації спостережуваного (як вести запис); обробка і інтерпретація одержаної інформації (який результат).

Спостереження- це дуже доступний метод, але він має свої недоліки, пов'язані з тим, що на результати спостереження роблять вплив особові особливості (установки, інтереси, психічні стани) дослідника.

Методи опиту - бесіда, інтерв'ю, анкетування. Бесіда - це самостійний або додатковий метод дослідження, вживаний з метою отримання необхідної інформації або роз'яснення того, що не було достатньо ясним при спостереженні. Різновидом бесіди є інтерв’ю, привнесене в педагогіку з соціології. При інтерв'юванні дослідник дотримується наперед намічених питань, що задаються у визначеній. Під час інтерв'ю відповіді записуються відкрито.

Анкетування - метод масового збору матеріалу за допомогою анкети. Ті, кому адресовані анкети, дають письмові відповіді на питання. Бесіду і інтерв'ю називають опитом «Лицем до лиця», анкетування - заочним опитом.

Результативність бесіди, інтерв'ювання і анкетування багато в чому залежить від змісту і структури питань, що ставляться. План бесіди, інтерв'ю і анкети - це перелік питань (запитальник). Розробка запитальника припускає визначення інформації, яку необхідно одержати; формулювання приблизного ряду питань, які повинні бути задані; складанні першого плану запитальника і його попередня перевірка шляхом пробного дослідження; виправлення запитальника і остаточне його редагування. Цінний матеріал може дати вивчення продуктів діяльності учнів: письмових, графічних, творчих і контрольних робіт, малюнків, креслень деталей, зошитів по окремих дисциплінах і т.д. Ці роботи можуть дати необхідні відомості про індивідуальність учня, про доступний рівень умінь і навиків в тій або іншій області.



Математичні і статистичні методи в педагогіці застосовуються для обробки одержаних даних методами опиту і експерименту, а також для встановлення кількісних залежностей між явищами, що вивчаються. Він допомагають оцінити результати експерименту, підвищують надійність висновків, дають підстави для теоретичних узагальнень. Найбільш поширеними з математичних методів, вживаних в педагогіці, є реєстрація, ранжирування.

4. Фактори розвитку особистості, особливості виховного процесу в сучасному соціумі.

Це внутрішні (фізіологічні й психічні властивості організму) та зовнішні (соціальне оточення людини, активна взаємодія з іншими людьми тощо) умови розвитку індивіда як особистості.

Особистість формується в процесі активної взаємодії з навколишнім світом, опановуючи соціальний досвід, суспільні цінності. На основі відображення людиною об'єктивних відносин відбувається формування внутрішніх позицій особистості, індивідуальних особливостей психічного складу, складається характер, інтелект, його ставлення до навколишніх і до самого себе.

Розвиток особистості відбувається під впливом багатьох факторів (родина, школа, середовище однолітків, засоби масової інформації). Учні шкіл вже мають уявлення про загальнолюдські цінності, про народну мораль, про етичні категорії.

До зовнішніх факторів відносяться перш за все навколишнє людини природна і соціальне середовище, а також спеціальна цілеспрямована діяльність з формування у дітей певних якостей особистості; до внутрішніх - біологічні, спадкові фактори. Фактори, що впливають на розвиток людини, можуть бути керованими і некерованими.



Біологічна спадковість визначає як те загальне, що робить людину людиною, так і те відмінне, що робить людей настільки різними і зовні і внутрішньо.

Розвиток людини - це процес становлення і формування її особистості під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і не керованих факторів, серед яких цілеспрямоване виховання і навчання відіграє провідну роль.

Можна виділити три види формування : Спадковість - це відновлення у нащадків біологічної подібності. Середовище - все те що оточує дитину від народження до кінця життя, починаючи з сім'ї, ближнього оточення і кінчаючи середовищем соціальним, в якому вона народжується і яке створює умови для її розвитку і виховання. Функції виховання в розвитку і формуванні особистості людини: 1) організовує діяльність в якій розвивається і формується особистість; 2) підбирає зміст для розвитку і формування особистості; 3) усуває впливи які можуть негативно позначитись на розвитку і формуванні особистості; 4) ізолює особистість від несприятливих для її розвитку і формування умов. Виховання не тільки визначає розвиток, а й само залежить від розвитку, воно постійно спирається на досягнутий рівень розвитку. Його завдання полягає в тому, щоб створити "зону близького розвитку", яка б у подальшому перейшла у зону актуального розвитку. Виховання формує особистість, веде за собою розвиток, орієнтує на процеси які ще не дозріли, але перебувають у стадії становлення. Виховний вплив на розвиток особистості мають і засоби масової інформації: телебачення, радіо, преса. Цей вплив має як позитивний так і негативний характер, а тому вимагає відповідного корегування з боку вихователя.

Розвиток ідеї природовідповідності навчання і виховання в історії педагогіки (Я.Коменський, Ж.-Ж.Руссо, Й.Песталоцці, А.Дістервег, В.Сухомлинський). Індивідуальний та особистісно орієнтований підходи у сучасній школі.

Природовідповідність, як педагогічний принцип, обстоювали у свій час Я.А.Коменський, Й.Г.Песталоцці та Ж.-Ж.Руссо. Останній, ідеалізуючи дитячу природу, радив уже з двохрічного віку ізолювати дитину від міського середовища, де, на його думку. панує моральна розбещеність, щоб у такий спосіб, серед природи. готувати дитину до майбутнього життя.

В системі Каменського першим ступенем навчання є материнська школа.Тут визначається зміст, організація, методи виховання дітей в сім'ї і обов’язки батьків. Каменській. висуває в своїх роботах принцип природо відповідальності, згідно з яким в навчальному процесі необхідно враховувати вікові особливості дитини. Основними принципами виховання Дістервег вважав: природовідповідальність, культуровідповідальність, самовиховання. Під природовідповідністю він розумів здійснення виховання відповідно з природним ходом розвитку дитини, враховуючи її вікові та психологічні особливості. Вони вважали, що людина має природні задатки, яким характерне прагнення до розвитку. Завдання виховання – збудити задатки, щоб вони могли самодіяльно розвиватись. Суть принципу культуровід-ті полягає в тому, щоб у процесі виховання дітей, що відбувається в умовах певного часу, місця та розвитку культури, передавати молодому поколінню досягнення культури даної історичної епохи. В основу виховання («Еміль, або про виховання»), за Ж.-Ж.Руссо, повинен лягти принцип слідування за вказівками природи, відповідно з яким: а) кожному віковому періоду повинні відповідати особливі форми виховання і навчання; б) виховання має бути трудовим і сприяти розвитку самодіяльності та ініціативи учнів; в) інтелектуальному вихованню повинні передувати вправи для розвитку фізичних сил і органів чуття вихованців. В системі виховання, за Ж.-Ж.Руссо, велика увага приділялась особистості дитині. Навчати природно – значить дотримуватись законів розвитку організму дитини та її здібностей.

Основним у вихованні Песталоцці називає принцип природовідповідності. Властиві кожній дитині від народження задатки сил і здібностей треба розвивати, вправляючи їх у тій послідовності, яка відповідає природному порядку та законам розвитку дитини, тобто починати з найпростішого і поступово підніматися до дедалі складнішого.

Метою виховання повинен бути різнобічний і гармонійний розвиток всіх природних сил та здібностей дитини.

У пошуках загального методу виховання Песталоцці розробив теорію “елементарної освіти“, яка складає так званий метод Песталоцці. Спираючись на принцип природовідповідності, він виділив три найпростіші елементи, з яких повинно починатися будь-яке навчання: число (одиниця), форма (пряма лінія), слово (звук). Елементарне навчання у нього зводиться, передусім, до вміння вимірювати, рахувати i володіти мовою. Свій елементарний метод Песталоцці розповсюджує на всі сторони виховання дитини.

6. Колектив як фактор розвитку особистості. Структура і динаміка розвитку учнівського колективу. Теорія колективу А.Макаренка.

Колектив – це соціальна спільність людей, об'єднана на основі суспільно-значущих цілей, спільних ціннісних орієнтацій, спільної діяльності та спілкування. Важливою категорією педагогіки є виховуючий колектив, який складається з двох взаємопов'язаних, відносно самостійних колективів – колективу вихованців (учнів) і колективу вихователів (педагогічний колектив).

А.С. Макаренко обґрунтував взаємозв'язок виховання і вивчення особистості дитини, колективу і особистості, навчання і виховання; показав співвідношення педагогіки з іншими науками, розкрив шляхи узгодження шкільного, сімейного і позашкільного виховання. Проблемі створення гармонії суспільного і особистого інтересу у вихованні Антон Семенович присвятив багато років педагогічної діяльності і багато сторінок своїх творів. У цій гармонії він бачив щастя людини і суть виховання. Виховання в колективі він розглядав як метод спільний для всіх і який у той же час дає можливість розвиватися кожному.

Модель учнівського колективу створена А. С. Макаренком, є неперевершеною. Це колектив, який виникає на основі спільної діяльності і спільних цілей, чіткої демократії життя дітей. «Колектив учителів і колектив дітей, — писав Макаренко, — це не два колективи, а один колектив, і перш за все колектив педагогічний». Високий динамізм життя колективу, тісні зв'язки між його членами, відкрите, демократичне обговорення всіх питань на загальних зборах, в інших органах учнівського самоуправління поступово стають запорукою здорової громадської думки; періодична заміна активу, рівні вимоги до кожного і обов'язковий звіт за роботу перед колективом стають перегородкою для чванства, зазнайства, бюрократизму..

Завдяки А.С. Макаренку в теорію виховання і в практику нашої школи широко ввійшли такі методи виховання, як: організація колективу, формування громадської думки, поєднання поваги з вимогливістю, створення позитивних традицій, використання змагання розумних і мотивованих видів заохочень.

В основу виховання колективу і особистості А.С. Макаренко ставив колективну працю, органічно поєднану з навчанням, грою, спортом. Центральне місце в його системі відводиться поєднанню повноцінної середньої освіти з продуктивною працею на технічно добре обладнаній базі.

Стадії розвитку колективу

У своєму розвитку колектив проходить три основні стадії (етапи).

На першій стадії розвитку колектив характеризується такими ознаками:

• він лише починає створюватись;

• члени колективу недостатньо знають один одного;

• вихованці неповною мірою усвідомлюють завдання;

• відсутня ініціатива в конкретній діяльності;

• відсутній актив.

Провідною тактичною лінією діяльності вчителя є забезпечення системи вимог і організація діяльності на засадах єдиноначального керівництва і педагогічного авторитаризму.

Колективу на другій стадії розвитку властиві такі ознаки:

• сформувався актив;

• більшість вихованців підпорядковується меншості;

• члени колективу усвідомлюють свої завдання;

• актив починає виявляти ініціативу у визначенні завдань та організації колективної діяльності.

Далі настає період, коли колектив набуває ознак третьої стадії:

• більшість вихованців перейшла на бік активу, усвідомлює вимоги керівника;

• більшість підпорядковує собі меншість;

• колектив усвідомлює свої завдання;

• вихованці в змозі самі формувати нові завдання;

• органи самоврядування спроможності організувати колектив на виконання означених завдань.

 

Народна педагогіка як передумова становлення професійного педагогічного знання (О.Духнович, Т.Шевченко, Леся Українка, В.Сухомлинський). Традиції виховання та навчання особистості в українській народній педагогіці

Народна педагогіка – галузь педагогічних знань, які полягають у прояві певних поглядів народу на завдання і мету виховання та сукупність засобів, умінь та навичок виховання та навчання.

Народною називаємо ту педагогіку, яку створив народ.

Це галузь емпіричних знань і досвіду трудящих мас, що виробляється в домінуючих серед народу поглядах на мету і завдання виховання у сукупності народних засобів і навичок виховання та навчання. Народ охоплює всі соціальні групи населення.

Термін “народна педагогіка” вперше в наукових оббіг ввели К.Д.Ушинський, а в Україні О.В.Духнович.

Мета, завдання і засоби народної педагогіки відображені у фольклорі: казках, легендах, прислів’ях, приказках, піснях, а також в іграх і танцях, прикладному мистецтві, музиці, святкових обрядах і традиціях трудового і сімейного виховання.

Народна педагогіка – це багатотомний усний підручник навчання і виховання, який зберігається в пам’яті народу постійно ним використовується, систематично збагачується й вдосконалюється і передається з покоління в покоління.

Виховання особи повинне відбуватися відповідно до національного ідеалу довершеної, гармонійної особи. Навчання і виховання людини повинні спиратися на історичні традиції укр. народу..

Т.Г.Шевченко (1814-1861) - великий укр. поет і художник в своїх віршах, художніх творах, в листах висловлював думки про виховання і навчання. Він критикував політику царизму у області освіти, навчання в початкових школах по церковносл’овянським книгах, засноване на зубрінні беззмістовних слів, охарактеризував словами.

З цією метою він пише підручник «Буквар південноросійський» (1860). Велике місце у вихованні дитини Ш. відводив вчителю-вихователю. Він з любов'ю пише про високі пориви вчителів, які за мету своєму життю ставили беззавітне служіння народу. З глибокою симпатією поет пише про виховання дітей в сім'ях трудящих, де між всіма членами сім'ї відчувається душевна близькість і взаєморозуміння. Ш. з благоговінням відносився до жінки-матері («Наймичка»). Поет засуджував аристократів, що бездушно відносилися до виховання своїх дітей.

Л. Українка (Лариса Петрівна Косач-Квітка) (1871-1913) хвилювали сепаратистські дії укр. буржуазних націоналістів в питаннях освіти. Вона категорично виступала проти буржуазно-нациалістичних діячів, що затверджували необхідність «науки на національному ґрунті». З революційно-демократичних позицій розглядала Л.У. роль вчителя народ школи, який повинен виховувати молодь для боротьби з тими, що пригноблюють. Мета сімейного виховання вона також бачила у формуванні громадянина-борця. Достягти цієї мети можна, тільки розвиваючи природні завдатки дитини, наповнюючи їх революційним змістом. Великий інтерес представляють вислови Л.У. про працю і трудовому виховай. У своїх творах (повісті «Жалість», »Над морем») Л.У. показала, що з сім'ї бідняків, як правило, виходили чесні, працелюбні люди, а сім'ї багатих забезпечували суспільство нікому не потрібними, а часто шкідливими для тих, що оточують людьми.

В.А.Сухомлинського завжди оптимістична, ця винагорода за працю, а не покарання за лінь. Він поважав «дитяче незнання». Місяць, півроку, рік у дитини «може щось не виходити, але прийде час – навчиться». Система виховання, в основі якої лежить оцінка тільки позитивних результатів, рідко приводить до психічних зривів, до появи «важких» підлітків.

Матеріальні потреби, потреба в пізнанні, нарешті, потреба в людині, в спілкуванні з іншими людьми - така ієрархія потреб, які добре простежуються в роботах В.А.Сухомлинського у міру розвитку його філософсько-педагогічних поглядів. Головний сенс виховання для Сухомлинського в тому, щоб взаємне людське спілкування і духовне збагачення була історично повнота і багатогранні.


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2019 год. (0.011 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал