Регіональної економічної політики 1 страница

6.1. Зміст та завдання державної регіональної політики.

6.2. Інституційне забезпечення соціально-економічного розвитку регіонів.

6.3. Методи проведення державної регіональної соціально-економічної політики.

6.4. Інструменти і форми регіональної державної економічної політики.

6.5. Програми соціально-економічного розвитку регіону.

6.1. Зміст та завдання державної регіональної політики

Регіональна політика – це сфера управління економічним, соціальним і політичним розвитком країни у просторовому, регіональному аспектах. Регіональна політика характеризується такими напрямами:

- співвідношення й взаємодія рушійних сил регіонального розвитку в державному, кооперативному, приватному та інших секторах національної економіки;

- співвідношення державного й регіонального аспектів розвитку, центрального й регіонального рівнів управління;

- зближення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів;

- регіональні аспекти демографічної, екологічної політики.

Науково обґрунтована політика особливо актуальна для України. За роки існування системи жорсткого централізованого управління економічні й соціальні структури країни дуже деформувалися; це стосується й регіонального рівня. Власне, відомчий підхід до розміщення виробництва ігнорував інтереси регіонів. Через це в Україні посилилась екологічна й соціальна напруженість.

Метою регіональної політики України має бути забезпечення населенню гідних умов життя.

Регіональна економічна політика повинна забезпечувати:

- удосконалювання територіальних економічних пропорцій розвитку господарства на основі наукового обґрунтування кращих варіантів пропорційності господарства по регіонах і визначення економічної ролі цих регіонів у територіальному поділі суспільної праці;

- виявлення нових соціально-економічних і науково-технічних факторів, що визначають сучасну і майбутню спрямованість у розміщенні промисловості, сільського господарства, транспорту, інфраструктури;

- розробку варіантів раціональної спеціалізації, формування господарських комплексів, інфраструктури в регіонах, що визначають пропорційність територіальної структури господарства і подальше вирівнювання рівнів їх економічного розвитку;

- пошук науково обґрунтованих співвідношень у системі «людина-господарство-природа», що визначає раціональну організацію природного середовища в регіонах і економічних районах на основі розміщення виробництва по території України і нових методів виробничої технології, що зберігають природне середовище.

Актуальними задачами сучасного етапу регулювання регіонального економічного розвитку є:

- створення завершених циклів промислової переробки на базі комплексного використання місцевих мінерально-сировинних і нерудних ресурсів (не порушуючи цілісності біосфери);

- розвиток екологічно нешкідливих наукомістких, трудомістких (мова йде про висококваліфіковану робочу силу), малотоннажних і транспортабельних експортних виробництв, що випускають дорогу (з точки зору споживчої вартості) продукцію;

- захист, розвиток, ефективне і цілеспрямоване використання інтелектуального потенціалу;

- перетворення та формування гнучкої інвестиційної політики прискореного розвитку тих галузей промисловості, що разом із стратегічними вимогами експорту здатні задовольняти споживчий попит і забезпечити підвищення економічної активності населення;

- створення умов для розширення сфери кваліфікованої ручної праці, що стимулюють функціонування кооперативів, приватного підприємництва, змішаних і малих підприємств, а також правових гарантій їх безперешкодної життєдіяльності й здійснення чіткої і гнучкої податкової політики.

Регіональна політика держави є системою взаємовідносин центральних та місцевих органів влади і самоврядування в управління соціально-економічними процесами на певній території. Вона включає сукупність політичних, організаційних, правових, економічних та екологічних заходів, які здійснюються державою і спрямовуються на стимулювання ефективного розвитку продуктивних сил регіонів, підвищення їхньої фінансово-економічної самостійності та відповідальності. Регіональна політика орієнтована на забезпечення однакових організаційно-правових умов функціонування регіональних господарських комплексів та збереження територіальної цілісності Української держави. Вона ґрунтується на таких основних принципах:

- конституційності і законності, субсидіарності, забезпеченні унітарності та територіальній цілісності країни;

- партнерства та тісної взаємодії центральних, регіональних та місцевих органів державної влади і самоврядування у вирішенні завдань життєзабезпечення та комплексного розвитку територій;

- послідовне скорочення найбільш значних відмінностей у рівнях соціально-економічного розвитку регіонів;

- досягнення соціально і економічно виправданого рівня комплексності та забезпечення раціоналізації структури господарства регіонів;

- створення міцних засад для поліпшення демографічної ситуації, збільшення тривалості життя населення та підвищення його якості;

- послідовне формування раціональної системи розселення шляхом створення нових населених пунктів, активізації економічної діяльності та забезпечення комплексного розвитку кожного міста, села, селища;

- регулювання природно-ресурсної збалансованості регіонів, запобігання забрудненню природного середовища, ефективне використання та відтворення природних ресурсів.

Зміст та особливості державної регіональної політики на певному етапі визначаються станом суспільних відносин у країні та характером розвитку продуктивних сил. Але за будь-яких обставин слід враховувати суть соціально-економічних процесів, що відбуваються в регіонах упродовж тривалого часу, особливо зважуючи на періоди кардинальних змін.

6.2. Інституційне забезпечення соціально-економічного розвитку регіонів

Громадяни України є єдиним джерелом влади, здійснюючи її безпосередньо, а також через відповідні органи державної влади та місцевого самоврядування.

Опосередковано на управління економічними процесами впливають недержавні суб’єкти управління економікою. До них можна віднести: об’єднання громадян − політичні партії, громадські і релігійні організації, професійні спілки; бізнес-сектор; науковий сектор.

Здійснення ефективного управління економікою регіону та держави загалом вимагає безпосереднього взаємозв’язку між усіма вищезазначеними суб’єктами.

Так, органи законодавчої влади відіграють важливу роль у формуванні законодавчого поля, яке регламентує порядок реалізації управління економікою. Верховна Рада України (ВРУ) − єдиний орган законодавчої влади в Україні. До її основних повноважень у сфері управління економікою належать: прийняття законів, постанов та інших відповідних актів; затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики; затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля. ВРУ у здійсненні законодавчої діяльності також взаємодіє з Президентом України, який не очолює і не входить до жодної з гілок державної влади, та Кабінетом Міністрів України (КМУ), що є вищим органом у системі органів виконавчої влади центрального і місцевого рівнів.

Президент, маючи право законодавчої ініціативи та припинення актів КМУ, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим (РМ АР Крим), а також видання указів і розпоряджень, може впливати на формування й дію законодавчого поля у сфері управління економікою. Слід зазначити, що у частині права накладання вето на закони, прийняті ВРУ, є певні обмеження його реалізації, оскільки голова ВРУ має право підписати і оприлюднити закон, якщо під час другого розгляду закон України був прийнятий 2/3 складу ВРУ і не підписаний Президентом України протягом 10 днів.

КМУ, або уряд України, також тісно співпрацює з ВРУ, забезпечуючи ефективну розробку, узгодження, втілення та виконання законодавства у сфері управління економікою. КМУ у здійсненні своїх повноважень у сфері управління економікою відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України. Оскільки КМУ є вищим органом у системі органів виконавчої влади, то саме на нього покладено основну відповідальність за ефективне здійснення безпосереднього управління економічними процесами. До основних завдань КМУ у цій сфері належать такі: забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; виконання загальнодержавних програм економічного розвитку; забезпечення рівних умов для розвитку всіх форм власності; організація і забезпечення провадження зовнішньоекономічної діяльності, митної справи.

Головні функції щодо управління економікою на регіональному рівні виконують органи виконавчої влади на місцях та органи місцевого самоврядування.

Слід зазначити, що в Україні законодавче визначено тісний взаємозв’язок між органами державної влади центрального та місцевого рівнів, а також органами місцевого самоврядування. Чим більш взаємоузгодженою буде їхня співпраця, тим більше державна економічна політика відповідатиме дійсним регіональним потребам та сприятиме їх вирішенню.

У свою чергу, основні функції щодо управління економікою на регіональному рівні виконують місцеві органи виконавчої влади, органи виконавчої влади АР Крим та органи місцевого самоврядування. Виконавчу владу в областях, районах, районах АР Крим, у містах Києві та Севастополі здійснюють обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. До основних завдань місцевих державних адміністрацій (МДА) у сфері управління економікою регіону належать: виконання державних і регіональних програм соціально-економічного розвитку; підготовка та виконання обласних і районних бюджетів; взаємодія з органами місцевого самоврядування.

Місцеві державні адміністрації беруть активну участь у формуванні державної економічної політики, здійснюючи повноваження, делеговані їм відповідними радами. Так, вони уповноважені готувати пропозиції до загальнодержавних програм соціального та економічного розвитку України, а також довгострокових прогнозів і проектів індикативних планів розвитку відповідних галузей народного господарства, їх фінансово-економічного забезпечення. Що стосується повноважень у галузі бюджету та фінансів, то вони подають в установленому порядку до органів виконавчої влади вищого рівня фінансові показники і пропозиції до проекту Державного бюджету України, пропозиції щодо обсягу коштів Державного бюджету України для їх розподілу між територіальними громадами.

Управління регіональною економікою місцевими державними адміністраціями здійснюється у тісній співпраці з органами місцевого самоврядування. Так, адміністрації безпосередньо задіяні у формуванні регіональної економічної політики, виконуючи делеговані повноваження районної та обласної ради. У даному випадку вони не лише готують пропозиції до регіональних програм соціально-економічного розвитку, а й безпосередньо розробляють їх проекти та подають на затвердження відповідним радам. До безпосередніх повноважень місцевих адміністрацій належать складання і виконання районних і обласних бюджетів, а також виконання регіональних програм соціально-економічного розвитку.

МДА виконують також функції у сфері управління економікою, зокрема: складають необхідні для управління соціально-економічним розвитком відповідної території баланси трудових, матеріально-фінансових та інших ресурсів, місцевих будівельних матеріалів, палива; визначають необхідний рівень обслуговування населення відповідно до нормативів мінімальних соціальних потреб та проводять розрахунок коштів і визначають обсяг послуг, необхідних для забезпечення даного рівня; вносять за погодженням із відповідними органами місцевого самоврядування пропозиції про створення спеціальних (вільних) економічних зон, зміну статусу та території цих зон; сприяють розвитку міжнародного співробітництва в галузі економіки.

Забезпечити ефективну реалізацію згаданих вище функцій дає змогу налагоджена та дієва організаційна структура державної адміністрації, склад якої формує голова МДА. Рекомендаційні переліки управлінь, відділів та інших структурних підрозділів МДА, а також типові положення про них затверджуються КМУ.

У 1991− 2008 рр. відбулася трансформація управління регіональним розвитком, її можна простежити на кількох рівнях: національному, регіональному, місцевому та геополітичному. Зазначимо, що трансформація управління була б неможливою без трансформації нормативно-законодавчої бази. Фактично, трансформація останньої детермінувала трансформацію управління регіональним розвитком.

На національному рівні трансформаційні процеси проявилися як створення низки законів та нормативних актів, що визначають особливості існування України в світовому товаристві як незалежної держави. Звичайно, ці закони та нормативні акти детермінують розвиток регіонів як ланок політико-адміністративного устрою та як окремих, відносно автономних, підсистем національного господарського комплексу України. На регіональному рівні трансформаційні процеси управління регіональним розвитком проявилися через законодавче підґрунтя формування нової регіональної політики. В Конституції України та в Законах України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про місцеві державні адміністрації» вперше були поставлені питання про управління регіонами. Але ефективне управління регіонами вимагає розробки концепції регіональної політики і впровадження на всіх ієрархічних рівнях управління єдиної і загальновизнаної регіоналізації.

Головною проблемою інституційного забезпечення державної міжрегіональної політики України є несформованість системи інституцій (органів, установ), спроможних у взаємодії й координації здійснювати ефективну реалізацію завдань державної міжрегіональної політики. Відсутній чіткий розподіл повноважень і відповідальності у сфері міжрегіонального розвитку між різними гілками влади на центральному рівні, ієрархічними рівнями виконавчої влади й місцевого самоврядування, органами виконавчої влади та місцевого самоврядування на місцевому рівні.

6.3. Методи проведення державної регіональної соціально-економічної політики

Адміністративні методи охоплюють регулюючі засоби, пов'язані із забезпеченням правового поля економічної діяльності. Їх завдання – створення оптимальних і обґрунтованих правових рамкових умов. Функція адміністративних методів полягає у забезпеченні стабільного правового середовища для ділового життя, захисті конкурентного середовища, збереженні прав власності і можливостей для вільного прийняття економічних рішень.

Ступінь активності застосування адміністративних методів може бути різною залежно від сфери економіки. В сучасних умовах найбільш активно вони проявляються в сфері охорони навколишнього середовища, а також соціального захисту найбільш уразливих верств населення.

В українській економіці щодо використання адміністративних методів державної регіональної соціально-економічної політики простежуються такі тенденції:

- в результаті напруженого політичного протистояння владних структур ефективність адміністративних заходів суттєво знизилась;

- командно-адміністративна економіка призвела до дискредитації практики використання адміністративних важелів; перехід до ринкової системи господарювання призвів до природного намагання звільнитися від них і в результаті спрацьовування «ефекту маятника» цей відхід був занадто сильним.

Економічні методи впливають на певні характеристики ринкових процесів: сукупний попит і пропозицію, ступінь централізації капіталу, а також на соціальні, структурні і територіальні параметри економіки. До економічних методів належать такі:

А. Фінансова (бюджетна, фіскальна) політика.

1. Бюджетна політика реалізується у вигляді двох основних груп засобів – нормативно-розрахункових механізмів і особливих бюджетних режимів:

- нормативно-розрахункові механізми призначені для вертикального (забезпечення всіх рівнів влади ресурсами, достатніми для виконання їх повноважень) і горизонтального (вирівнювання доходності бюджетів регіонів до відповідних середніх рівнів, або фактичного обсягу витрат регіонів по конкретних напрямах державної соціальної політики) подолання бюджетних диспропорцій;

- особливі бюджетні режими можуть розповсюджуватися як на цілі регіони країни, так і невеликі за площею адміністративно-територіальні одиниці. Характер особливого бюджетного режиму, види і набір податково-бюджетних преференцій залежать від правового і господарського статусів отримувача, причин і завдань їх введення.

2. Фіскальна політика реалізується через податкову систему; податкові пільги застосовуються до пріоритетних галузей економіки, регіонів: як до затрат (поточних і капітальних), так і до випуску (продукції); можуть бути одноразовими, тимчасовими і постійними.

Б. Грошово-кредитна (монетарна) політика, яка включає:

- грошову політику, що передбачає вплив на кількість і ціну (відсоткова ставка) пропонованого позичкового капіталу, щоб у відповідності з цілями державного регулювання регіонального розвитку впливати на попит, механізми і напрям використання кредитів;

- кредитну політику, яка першочергово зорієнтована на кредитування та інвестування пріоритетних галузей економіки і регіонів.

В. Програмування. Реалізується у вигляді довгострокових і короткострокових планів соціально-економічного розвитку територій та комплексних цільових програм. (Поняття регіональної програми ми розглянемо нижче більш детально).

Залежно від характеру регулюючого впливу держави методи регіональної соціально-економічної політики поділяються на прямі та непрямі:

- методи прямого впливу. Передбачають таке регулювання з боку держави, при якому суб’єкти економіки змушені приймати рішення, що ґрунтуються не на самостійному економічному виборі, а на державних розпорядженнях. Вони включають державне інвестування, субсидування, ціноутворення, програмування, а також організацію за участю держави певних видів діяльності (виробництв, об’єктів інфраструктури);

- методи непрямого впливу. Полягають у створенні державою необхідних передумов для того, щоб при самостійному виборі суб’єкти господарювання тяжіли до тих економічних рішень, котрі відповідають цілям економічної політики. Вони включають кредитну, податкову, бюджетну, амортизаційну політику.

В залежності від характеру імпульсів регіонального розвитку, спричинених зовнішніми чи внутрішніми факторами, методи поділяються на екзогенні та ендогенні:

- методи екзогенного розвитку регіонів передбачають значне державне втручання з боку державних органів влади у вигляді великих державних інвестицій, субсидій, кредитів;

- методи ендогенного розвитку ґрунтуються на державному втручанні у вигляді податкових пільг, послабленні адміністративного контролю, скороченні частки державної власності.

Мета такого державного втручання − надати імпульс внутрішнім факторам розвитку, викликати кумулятивний процес, оскільки спонтанний ендогенний розвиток є нетиповим явищем у світовій практиці. Ці методи застосовуються за такими напрямами: стимулювання розвитку сектора послуг, активізація малого і середнього підприємництва, створення територіально локалізованих зон підприємництва.

6.4. Інструменти і форми регіональної державної економічної політики

Вирізняють такі ключові напрями регіональної політики в країні, як:

- співвідношення та характер взаємодії загальнодержавного та регіонального рівнів;

- аналіз концептуальної теоретичної основи здійснення державної регіональної політики;

- оцінка організаційного, фінансового і правового забезпечення регіонального розвитку;

- класифікація методів регулювання регіонального розвитку.

Існують три типи моделі взаємовідносин між загальнодержавним та регіональними органами управління. У першій моделі проведення державної регіональної політики децентралізоване на загальнодержавному рівні. У другій – передбачено різноманітний набір організаційних форм взаємодії органів загальнодержавного та регіонального органів управління. Третя модель побудована на утворенні осібного державного органу управління, який реалізує державну регіональну політику.

Інструменти державної регіональної соціально-економічної політики можуть бути такими:

- заборони, дозволи, квоти, ліцензії, стандарти, гарантії (адміністративні методи);

- трансферти (гранти), субсидії, премії, кредити, позики, інвестиції, цільові і комплексні програми, плани економічного і соціального розвитку регіонів (економічні методи).

Форми реалізації державної регіональної соціально-економічної політики можуть бути такими:

- відсутні адресність та однозначна визначеність ресурсів (сформульовані в політичних програмах, основних напрямах державної політики);

- чітке визначення конкретних агентів, цілей, фіксованих кількісних параметрів, строків досягнення, ресурсів щодо реалізації конкретних заходів у відповідних програмних чи прогнозних розробках та організаційних форм взаємодії між центральними і регіональними органами влади і управління.

Інститути державної регіональної соціально-економічної політики – це державні (або в ряді випадків за участю держави) організації та структури (міністерства, комітети, ради, агентства, фонди та ін.), уповноважені формувати і проводити регіональну політику.

Вони є частиною державного апарату, що спеціалізується на вирішенні регіональних проблем і питань взаємодії центру з регіонами.

В узагальненому вигляді основні складові механізму реалізації державної регіональної соціально-економічної політики зображені на рис 6. 1.

Державне регулювання регіонального розвитку здійснюється на різних рівнях правління і включає адміністративні та економічні методи, прямі і непрямі методи, методи пливу на екзогенний та ендогенний розвиток регіонів. Причому залежно від специфіки територій і вирішуваних проблем склад елементів механізму державного регулювання буде мати суттєві відмінності.

Виходячи з існуючих проблем та актуальних завдань регіонального розвитку, можна стверджувати, що на сучасному етапі подолання економічної кризи механізм державного регулювання регіонального розвитку повинен забезпечити:

- активізацію господарської діяльності в регіонах на основі впровадження нових ринкових відносин і поліпшення використання природно-ресурсного та економічного потенціалу, подолання на цій основі спаду виробництва і створення передумов для стабілізації економіки регіону та поступового її підйому;

- цілеспрямоване формування якісно нової структури економіки, досягнення структурно-технологічної збалансованості виробництва, подолання диспропорцій у розвитку міжгалузевих і міжрегіональних господарських комплексів та окремих галузей;

- створення умов для посилення економічно доцільної спеціалізації регіонів, прискореного розвитку прогресивних галузей господарства і залучення іноземного капіталу в райони, що мають для цього найбільш сприятливі передумови;

- сприяння створенню нових виробництв, здатних конкурувати на міжнародному рівні;

- скорочення бюджетного дефіциту регіонів, для чого необхідна система, яка б включала субвенції і дотації для здійснення економічних і соціальних програм державного та міжрегіонального значення, а також регіональних програм по ліквідації територіальних диспропорцій і забезпечення комплексного розвитку економіки;

- активізацію інвестиційної діяльності, зростання капіталовкладень для модернізації виробництва, а також для вирішення житлових та інших соціальних проблем.

Рис. 6. 1. Структура механізму реалізації державної регіональної соціально-економічної політики

Стимулююча державна регіональна соціально-економічна політика використовує наявні в її розпорядженні засоби для прискорення регіонального розвитку шляхом прямого насадження або заохочення нових видів діяльності (а також згортання старих) шляхом інфраструктурної, інформаційної підготовки території. Вона спрямована на отримання додаткового і якісно нового ефекту. Залежно від характеру даної стадії розвитку регіону вона може працювати на посилення чи ослаблення територіальних контрастів.

Компенсуюча державна регіональна соціально-економічна політика використовує засоби для пом'якшення негативних наслідків, перш за все соціального і екологічного характеру, з якими пов'язана будь-яка стадія розвитку кожного регіону. Найчастіше вона є однією з форм перерозподілу доходів для зменшення збитків від нерівномірності регіонального розвитку у вигляді допомоги депресивним і відсталим територіям, їх облаштування, що потребує дотацій, пільг, професійної перепідготовки працездатного населення та ін.

Адаптуюча державна регіональна соціально-економічна політика сприяє пристосуванню більш рухомих і керованих компонент регіонального розвитку до інерційних, менш керованих і таких, що оцінюються як невиправні.

Протидіюча державна регіональна економічна політика використовує певні засоби для зміни об’єктивних тенденцій з різним ступенем впливу − від гальмування до повного припинення чи зникнення явища.

6. 5. Програмування соціально-економічного розвитку регіону

Основними пріоритетами соціально-економічного стратегічного планування на регіональному рівні та прийняття ефективних рішень з питань регулювання політики регіонального розвитку є аналіз чинників та тенденцій економічного і соціального розвитку регіону, прогнозування соціально-економічних процесів, визначення першочергових завдань і методів їх реалізації, визначення необхідних ресурсів та механізмів реалізації поставлених завдань.

Розглянемо конкретніше поняття такого інструменту державного регулювання розвитку регіональної економіки, як регіональна програма.

В умовах транзитивної економіки окремі регіони розробляють свої моделі поведінки стосовно шляхів і методів переходу до сталого розвитку.

Цілям збалансованого регіонального розвитку найбільше відповідають програми регіонального соціально-економічного та екологічного розвитку, відомі як програми сталого розвитку. Такі програми розраховані на середній термін і передбачають поетапну реалізацію цілей переходу на засади сталого розвитку. Вони, до того ж, є надійним заходом посилення керованості соціально-економічними процесами в областях України.

Програма – це спеціально розроблений документ для вирішення доведеної пріоритетної регіональної проблеми, комплекс заходів нормативно-правового, політичного, економічного, фінансового, соціального, екологічного, виробничого, дослідницького, інформаційного та іншого характеру, вишикуваних у певній послідовності й узгоджених за ресурсами, виконавцями і термінами виконання.

У Законі України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» від 23 березня 2000 року № 1602-ІІІ подається наступне тлумачення цього поняття. Програма (план) економічного і соціального розвитку – документ, в якому визначаються цілі та пріоритети економічного і соціального розвитку, засоби та шляхи їх досягнення, формується взаємоузгоджена і комплексна система заходів органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, спрямованих на ефективне вирішення проблем економічного і соціального розвитку, досягнення стабільного економічного і соціального розвитку, досягнення стабільного економічного зростання, а також характеризуються очікуванням змін у стані економіки та соціальної сфери.

Серед форм реалізації регіональної політики особливе значення і місце займають розробка і реалізація регіональних цільових програм соціально-економічного розвитку регіонів. Перелік таких цільових програм має визначитися при підготовці загальнодержавних програм на середньострокову та довгострокову перспективу і входити як складова частина до цих документів. Урахування регіонального аспекту має стати необхідною ланкою у проведенні політики структурної перебудови економіки, екологізації виробництва.

Розробка регіональних програм – це цілеспрямований процес мобілізації всіх можливостей регіонів різних таксономічних рівнів. Послідовність розробки стратегічних програм регіонального розвитку відтворено у таблиці 6.1.

Регіональні програми є різновидом цільових комплексних програм, служать інструментом регулювання й управління регіональною стратегією економічного, соціального і науково-технічного розвитку, формою господарської діяльності, способом пріоритетної концентрації ресурсів для вирішення першочергових, невідкладних завдань.

Таблиця 6.1. Етапи стратегічного планування соціально-економічного розвитку регіону