Продуктивних сил та формування економіки регіонів 4 страница

Водночас урахування фактора ринкової кон’юнктури й гнучка зміна структури господарства дають можливість досягти певного економічного ефекту. Ринкова кон’юнктура тісно пов’язана з науково-технічним прогресом, чутлива до його розвитку. Товари вищої якості, вищого ступеня складності, що задовольняють нові потреби, мають підвищений попит, ціни на них зростають. У тих країнах і регіонах, де своєчасно враховуються тенденції кон’юнктури, економіка витримує темп науково-технічного прогресу.

Вплив споживання на розміщення продуктивних сил проявляється у наближенні виробництва до місць споживання готової продукції. Подібне тяжіння виникає у таких випадках:

- коли готовий продукт не можна перевозити на великі відстані через властиві йому споживчі властивості (хлібобулочні вироби, борошно, такі кондитерські вироби, як торти, тістечка, молочні продукти, а також сірчана кислота, енергія ТЕЦ);

- коли продукт порівняно дешевий і перевезення на великі відстані може істотно (часом у кілька разів) збільшити його вартість (залізобетон, цегла та інші будівельні матеріали й конструкції);

- коли масове споживання готової продукції локалізується у певних центрах, наприклад, у великих містах або агломераціях, а сировина транспортується легко (швацьке й взуттєве виробництво, вироби з пластмас, меблі, цукор-рафінад). До цієї ж групи зараховується виробництво фосфорних добрив та азотних добрив з газу, яке розміщується у районах інтенсивного сільського господарства, виробництво технологічного обладнання для галузей важкої промисловості, сільськогосподарські машини, бо їхнє перевезення коштує дорожче за сировину для їхнього виробництва.

Відповідно до споживчого фактора згадані види виробництва розміщуються у місцях масового споживання. Щодо цього показове хлібопекарне виробництво: кожний хлібозавод обслуговує територію з порівняно обмеженим радіусом дії –близько10 км. Радіус транспортування свіжого молока становить 25-30 км, тому молочні господарства розміщуються у приміській зоні тих центрів, які вони постачають свіжою продукцією (незбиране молоко, сметана, солодкий сир, кефір, вершки). Якщо ж молочні ферми віддалені від місць масового споживання, то молоко йде на виробництво сиру й масла – більш транспортабельної продукції.

Радіус подавання тепла від теплоцентралей (ТЕЦ) не перевищує 30 км (інакше тепло розгубиться у мережі), тому ТЕЦ споруджуються лише у великих містах і не обслуговують периферію.

Споживачем сталевого прокату й литва є машинобудування. Тому у великих машинобудівних центрах створюється металургія, що працює не на руді, а на металобрухті, який у вигляді відходів дають машинобудівні заводи. Але це металургія неповного циклу, переробна, у ній немає стадії одержання чавуну. До споживача тяжіє виробництво бавовняних, шовкових і вовняних тканин, бо сировину для їхнього одержання транспортувати набагато легше, ніж готову продукцію. Ще більшою мірою це стосується швацької промисловості.

Транспортний фактор найбільш повно можна визначити як сукупний результат впливу транспортного забезпечення і транспортного обслуговування, що відображає спрямовану дію всіх учасників транспортних процесів, враховуючи виробника й споживача продукції, продавця й покупця зовнішньоторговельних товарів, транспортні підприємства, стивідорні компанії, посередників; це кількісно визначений елемент у вартості продукції в міжнародному товарообміні, що відображає якість транспортного обслуговування. Саме тому вивчення особливостей і тенденцій функціонування транспортної системи є необхідним для виявлення чинників, що впливають на підвищення економічного зростання.

Цей фактор є одним з найважливіших, бо він посилює дію попередніх факторів: його складова у структурі витрат нерідко дуже висока. Залежно від розмірів транспортних витрат розміщення виробництва тяжіє або до сировини, або до споживача. Частка транспортних витрат на одиницю вантажу залежить від його вартості й способу транспортування. Дешеві вантажі (різні будматеріали: пісок, щебінь, гравій, вугілля, руди чорних і кольорових металів) перевозити на великі відстані невигідно, бо транспортні витрати не лише стають зіставними з вартістю продукції, але й можуть перевищити її. Здебільшого частка транспортних витрат у цих випадках становить 25% і більше.

Тим часом у вартості дорогих вантажів (цукор, машини, бавовник, вовна, шовк-сирець) частка транспортних витрат не перевищує 0, 1-1, 5%.

Дешеві вантажі доцільно відправляти тими видами транспорту, які забезпечують нижчу вартість перевезення одиниці вантажу. Розвиток зовнішньоекономічних відносин, міжнародної торгівлі також значною мірою залежать від транспортного фактора [78, с. 355-356].

Це, передусім, водний і трубопровідний транспорт. Так, у річковому транспорті України 83% обсягу перевезень припадає на мінеральні будівельні матеріали. На цю ж продукцію в каботажних перевезеннях усередині країни морським транспортом припадає 56%. Але морські й річкові шляхи не завжди прокладені там, де це зручно з погляду народного господарства, до того ж річки замерзають, тому масові перевезення вантажів здійснюються переважно залізничним та автомобільним транспортом. При цьому сипкі мінеральні вантажі, ліс, деякі види сільгосппродукції перевозяться здебільшого залізницею, а компактні малогабаритні – автомобільним транспортом. Виняток становить сільськогосподарська сировина, яка перевозиться на невеликі відстані автомобільним транспортом (наприклад, цукровий буряк – до цукроварень, овочі – до консервних заводів). Нарешті, вантажі далекого слідування відправляються, як правило, залізницею, а ближнього – автомобільним транспортом. В Україні у структурі вантажів, що перевозяться залізницею, припадає: на кам’яне вугілля й кокс – 25 %, на руду – 12 %, на чорні метали – 7 %, на нафтові вантажі – 5 %.

Потреба у високорозвинутій транспортній системі дедалі зростає, стає базисом для ефективного входження України у світове співтовариство та зайняття в ньому місця, яке відповідає рівню високорозвиненої держави.

Вітчизняний транспортний комплекс за потенціалом не поступається провідним країнам Європи. Україна має розвинуту мережу залізниць, автомобільних доріг, трубопроводів, автопідприємств, аеропортів і значний потенціал водного транспорту. Більшість портів обслуговують міжнародну торгівлю та становлять основу системи міжнародних перевезень вантажів і пасажирів. Незважаючи на могутній потенціал, транспортна система України працює не на повну силу. Негативно на роботу транспортної галузі країни вплинула довготривала економічна криза 90-х рр., що спричинила падіння обсягів перевезень протягом кількох років на всіх видах транспорту. Транспорт є базисом системи міжнародних перевезень.

3.7. Вплив науково-технічного прогресу на розвиток продуктивних сил

Зміни у технології та організації виробництва, якщо вони мають кардинальний характер, можуть істотно вплинути на розміщення продуктивних сил. На території деяких країн і регіонів може виникнути виробництво, яке раніше було тут неефективним. Наприклад, до середини XVIII ст. бавовняна промисловість Великої Британії не могла конкурувати з індійською, яка спиралася на власну сировинну базу й відносно дешеву робочу силу. Але після винаходу прядивних, а згодом і ткацьких машин виробництво тканин у Великій Британії настільки подешевшало, що англійська бавовняна промисловість виявилась поза конкуренцією майже на півтора сторіччя.

До XX сторіччя підприємства чорної металургії орієнтувалися переважно на вугілля, бо його треба було більше, ніж руди на одиницю металу. Так з’явились великі металургійні райони: Донбас, Рурський басейн, Пенсільванія (США). Але потім технологія змінилася. Руди почали витрачати більше, ніж вугілля, і чорна металургія почала пересуватися до залізорудних басейнів: Криворіжжя, Великі озера (США), а також до припортових міст Німеччини (Гамбург), США (Лос-Анджелес), куди зручно підвозити імпортну руду.

Зміна технології у хімічній промисловості також сприяла зсувам у розміщенні виробництва. Так, перші підприємства з виробництва синтетичного каучуку в Росії «прив’язувалися» до картопляних районів: Ярославль, Єфремов, Вороніж, бо каучук одержували з відносно дешевого картопляного спирту. Але згодом його почали виробляти зі ще дешевшої сировини – нафти, і тому нові підприємства почали розміщуватись або у районах нафтовидобутку (Тольятті, Стерлітамак), або вздовж траси нафтопроводів (Омськ).

Сучасному етапу науково-технічної революції притаманна тенденція до зниження матеріаломісткості виробництва. Наслідком цього є не лише послаблення впливу фактора матеріаломісткості, але й зміни у розміщенні виробництва. Особливо помітна ця тенденція у машинобудуванні. Машини, зокрема верстати й обладнання, стають легші, а конструкція їхня ускладнюється. Внаслідок цього послаблюється залежність машинобудування від розміщення металургійних баз, але натомість зростає залежність від районів зосередження кваліфікованих трудових ресурсів.

Тяжіння України до світового рівня науково-технічного прогресу вплине на розміщення машинобудування. По-перше, істотно зміниться структура машинобудування Донецького і Придніпровського регіонів: понизиться частка металомісткого машинобудування й збільшиться частка складного машинобудування, що має меншу металомісткість. По-друге, триватиме зміщення галузі до Західного району, який має резерви трудових ресурсів. Це супроводжуватиметься перебудовою металургійної бази України: разом зі зниженням виробництва чорних металів зросте частка легованих сталей, електросталей, економічних профілів прокату, прокату з захисним покриттям тощо.

НТП змінить співвідношення значимості різних видів металів для народного господарства. Якщо використання чорних металів зменшуватиметься, то більшість кольорових металів користуватиметься стабільним або й підвищеним попитом. З одного боку, це традиційні метали – алюміній, мідь, свинець, цинк, які досить широко використовуються в електротехніці, хімічній промисловості, будівництві, авіабудуванні, автомобілебудуванні; з іншого боку, це рідкісні метали, як-от цирконій, індій, талій, що використовуються в електроніці, а також легуючі метали – вольфрам, молібден, тантал, ванадій. Завдяки НТП у хімічній промисловості значне зрушення сталося і в розміщенні продуктивних сил. Масове виробництво пластмас скоротило споживання чорних і кольорових металів, деревини, що змінило орієнтацію на сировинні бази. Створення синтетичних волокон послабило залежність текстильної промисловості від районів вирощування волокнистих культур і виробництва вовни, але посилило залежність від постачання нафти, газу й вугілля.

НТП на транспорті також змінив розміщення деяких галузей народного господарства. Зокрема, електронний транспорт істотно послабив залежність виробництва від енергетичних баз, що особливо важливо для машинобудування, легкої промисловості, сільського господарства. Трубопровідний транспорт здешевив перевезення нафти й газу, що уможливило їхнє масове споживання у місцях виробництва хімічної та нафтохімічної продукції. Завдяки цьому велике виробництво азотних добрив удалося розмістити в Черкасах. Аміакопровід завдовжки понад тисячу кілометрів подає сировину для великого хімічного комбінату в м. Південному під Одесою. Місцезнаходження комбінату зумовлене необхідністю імпортувати напівфабрикати й експортувати частину готової продукції морським транспортом. Аналогічні зміни сталися й за кордоном: у Росії виробництво синтетичного каучуку розмістили в Омську; нафтопереробні заводи розташувалися вздовж трас трубопроводів у Полоцьку (Білорусь), Плоцьку (Польща), Пуертольяно (Іспанія) далеко від джерел нафти. Включення атомних електростанцій до енергосистеми також істотно спрощує проблему транспортування енергоносіїв. Сировина для АЕС настільки компактна й високоенергетична, що можна знехтувати будь-якою відстанню від джерела сировини й будувати електростанції поблизу споживача електроенергії.

Науково-технічний прогрес у кожній своїй історичній фазі виводить наперед ті або інші галузі економіки. Якщо до середини XIX ст. це були сільське господарство й текстильна промисловість, то згодом прийшла черга чорній металургії й транспортному машинобудуванню. Тепер репрезентують науково-технічний прогрес енергетика, машинобудування, хімічна промисловість та електроніка.

3.8. Значення економіко-географічного положення у підтриманні сталого

розвитку продуктивних сил

Розташування кожного об’єкта народного господарства у просторі зумовлене впливом низки причин і закономірностей. Економіко-географічним положенням (ЕГП) об’єкта називається сукупність його відношень до інших економіко-географічних об’єктів, що лежать поза ним. Таким чином, об’єкт (не обов’язково підприємство, – це може бути й місто, район тощо) характеризується не лише розташуванням на певній території, але й системою зв’язків (реальних або потенційних) з іншими об’єктами.

Залежно від економічної природи об’єкта найважливішими вважаються його відношення до джерел природних і трудових ресурсів, ринків збуту продукції, а також можливість виробничої кооперації з іншими об’єктами, транспортна забезпеченість, екологічна ситуація. Економіко-географічне положення – категорія історична. Це означає, що якщо з часом зміниться економічний простір довкола об’єкта, то це відіб’ється на економічному потенціалі самого об’єкта.

Географічне розташування об’єкта або території може розглядатись на трьох рівнях: макро-, мезо- й мікро-. Макроположення відбиває економічні відносини об’єкта з великими регіонами або навіть міждержавний рівень відносин. Україна, наприклад, має вигідне геополітичне розташування, бо або межує, або перебуває у безпосередній близькості до економічно розвинених країн, які можуть бути ринком збуту нашої продукції й постачальниками сировини, обладнання й товарів широкого вжитку. Крім того, наша країна має вихід до моря, що не замерзає. Тим часом є країни, які не мають виходу до моря і оточені економічно слабкорозвиненими країнами. До таких належать деякі країни внутрішніх регіонів Африки, їхній і без того нелегкий економічний розвиток утруднюється невигідністю економіко-географічного положення.

Мезоположення характеризує об’єкт за відношенням до компактної та відносно невеликої за розміром території його оточення. Це може бути положення обласного центру або міста усередині якогось регіону. Територія, що тяжіє до певного центру на мезорівні, називається гінтерланд. Найчастіше назва «гінтерланд» уживається щодо території, яка прилягає до портових міст. Коли у 60-х роках XIX ст. була побудована залізниця Одеса–Балта, яка дала вихід подільському хлібу на зовнішній ринок, то гінтерландом Одеси став не лише південно-західний «кут» України плюс Молдавія, але й протягом певного часу вся Подільська губернія.

На мікрорівні – а подеколи й на макрорівні – можна розрахувати зони впливу міст, цебто визначити радіус території довкола міста, вплив якої відчутний тією чи іншою мірою.

Мікроположення характеризує об’єкт щодо невеликого оточення. Це може бути розташування підприємства у місті, положення сільськогосподарської ферми стосовно консервного заводу або найближчого ринку збуту продукції тощо. Мікроположення важливо враховувати, бо від його правильного вибору може істотно залежати прибуток підприємства. Якщо, наприклад, кав’ярня розташована у малолюдній частині міста, то кількість її клієнтів буде невелика. Але якщо водночас вона розташована і на інтенсивній міській магістралі, то ситуація може змінитись у кращий бік. Щоб оптимально розташувати об’єкт у місті, треба виконати відповідні розрахунки й визначити: відстань до центру міста, залюдненість прилеглої території, щільність транспортної мережі, потенціал робочої сили, ступінь впливу конкурентів у зоні розміщення об’єкта.

3.9. Екологічний фактор

Екологічний фактор забезпечення розвитку продуктивних сил підлягає науковому аналізу у вузькому (власному) та широкому розумінні.

У вузькому (власному) розумінні екологічний фактор розвитку продуктивних сил тотожний сукупності природно-ресурсного (екологічного) потенціалу, що утворює як зовнішні конкурентні переваги країни (наявність значних, доступних і дешевих природних ресурсів, вигідне географічне розташування, сприятливий клімат тощо), та внутрішні конкурентні переваги (забезпеченість вітчизняних товаровиробників природними ресурсами, рівень доступності високоякісної або дешевої сировини та інших ресурсів). У широкому розумінні екологічний фактор розвитку продуктивних сил проявляється як сукупність екологоорієнтованих параметрів стратегії економічного зростання у довгостроковому періоді та зміни взаємодії суб’єктів господарювання (ділового клімату) на мікро- і макрорівнях економіки.

Екологічний фактор має двоїстий вплив – як позитивний, так і негативний – на розвиток продуктивних сил. Негативний вплив проявляється через комплекс екологодеструктивних параметрів, які блокують, послаблюють чи обмежують внутрішні та зовнішні природні переваги розвитку продуктивних сил. Заходи пом’якшення негативного впливу екологічного фактора мають бути спрямовані на подолання зазначених екологодеструктивних тенденцій у підприємницькому середовищі. При цьому стратегічним пріоритетом має стати курс на оптимальне використання національних ресурсів, насамперед природно-ресурсного потенціалу країни.

Така мета досягається через модернізацію традиційних галузей, активізацію заходів з ресурсо- та енергозбереження, розвиток власної енергетичної бази. Внаслідок ліквідації надлишкових або застарілих потужностей зменшується розрив між сукупним попитом і пропозицією, знижується імовірність виникнення надмірної конкуренції, створюються умови для ефективнішого використання потужностей, що залишилися, виникають стимули до оновлення капіталу на сучасній технічній основі, до впровадження екологобезпечних технологій, реалізації заходів зі зниження матеріало- та енергомісткості виробництва, екологічних програм збереження природно-ресурсної бази національної економіки. Завдяки цьому створюється екологоконструктивне технологічне підґрунтя розвитку продуктивних сил.

Позитивний вплив екологічного фактора дедалі ширше реалізується на мікро- та макрорівнях господарювання за допомогою екологоорієнтованої стратегії економічного зростання. Примітно, що на мікрорівні впровадження стратегії екорозвитку (екологічного менеджменту), як виявилося, сприяло зміцненню економіки країни і формуванню додаткових переваг розвитку продуктивних сил. Зарубіжна господарська практика свідчить, що охорона навколишнього середовища оцінюється як важливе економічне завдання підприємства, а природозберігаюча діяльність сприяє появі нових переваг і дає сумарний позитивний результат для економіки. До того ж, реалізація цілей екологоорієнтованих стратегій виробництва суб’єктами господарювання на кожному з рівнів економічної системи створює можливості одержання додаткового доходу одразу від економічних і екологічних дивідендів, так званого подвійного фінансового виграшу, який фахівці екологічного менеджменту нарекли збиранням низько звисаючих плодів.

Опосередковану оцінку сучасного стану екологічної складової економіки України репрезентують результати міжнародного екологічного рейтингу, започаткованого у 2001 р. аналітиками Світового економічного форуму. Згідно з індексом екологічної сталості, що агрегує 22 комплексних індикатори за 67 параметрами, які дають можливість оцінювати прогрес країн на шляху до екологобезпечного сталого розвитку, Україна опинилася на 110-му місці серед 122 країн. У 2002 р., попри економічне зростання, вона не поліпшила свій екологічний рейтинг, посівши 137-ме місце серед 142 держав.

Екологічні проблеми розвитку продуктивних сил України зумовлюють одна одну. Серед них слід назвати насамперед загальний високий рівень антропогенного навантаження на територію; забруднення навколишнього природного середовища; нераціональну галузеву структуру виробництва, в якій надмірно висока частка припадає на екологонебезпечні природозатратні галузі; високий рівень ресурсо- та енергомісткості української економіки; нерівномірність територіальної концентрації виробництва, у тому числі наявність в одних і тих самих високоурбанізованих регіонах великомасштабного промислового та сільськогосподарського виробництва; високий рівень спрацьованості основних виробничих фондів, що посилює імовірність техногенних аварій; загальний низький технологічний рівень економіки, домінування застарілих, неконкурентоспроможних, за сучасними стандартами, технологій; відсутність протягом останнього десятиріччя необхідних обсягів інвестицій для оновлення технологій та здійснення природоохоронних заходів; нераціональне використання природно-ресурсного потенціалу країни; дефіцит (особливо на рівні окремих регіонів) доброякісних водних ресурсів.

У переліку невирішених проблем слід згадати про міжнародну спеціалізацію економіки України; про переважання частки виробництва екологічно шкідливих та ресурсозатратних галузей; загальне (інноваційне, технологічне, структурне) відставання від країн-лідерів, що спричинює посилення внутрішнього екологічного напруження; невідповідність національних екологічних стандартів випуску продукції світовим нормативам; транскордонне забруднення атмосферного басейну, території і внутрішніх вод країни, а також про питання, пов’язані з недопущенням ввезення на територію України екологічно недоброякісної продукції, шкідливих відходів виробництва. Окремі позиції у цьому переліку займають проблеми, пов’язані з аварією на ЧАЕС, негативні екологічні наслідки якої не мають світових аналогів).

Питання для самоконтролю:

1. Як класифікують корисні копалини?

2. Які обмеження накладає сировинний фактор?

3. Як визначається енергомісткість виробництва? Які види промислового виробництва є найбільш енергомісткими?

4. Яким чином впливає фактор робочої сили на розміщення продуктивних сил?

5. На які види економічної діяльності найбільше впливають кліматичний і біотичний фактори?

6. Як на території України реалізується дія транспортного фактора розміщення продуктивних сил?

7. Що являє собою гінтерланд об’єкта?

8. Які існують форми прояву екологічного фактора?

Тестове завдання 3

1. Cукупність біологічних елементів природного середовища, які обумовлюють чи суттєво впливають на продуктивність економічної діяльності людини та її життєзабезпечення:

а) біотичний фактор;

б) біологічні ресурси;

в) земельні ресурси;

г) рекреаційний фактор.

2. Сукупність відношень економічного об’єкта до інших економіко-географічних об’єктів, що лежать поза ним:

а) економіко-географічне положення;

б) гінтерланд;

в) транспортний фактор;

г) економіко-географічне макроположення.

3. Вірогідні запаси корисних копалин виявлені, проте не оцінені:

а) А;

б) С₁;

в) В;

г) С₂.

4. Сукупний результат впливу транспортного забезпечення і транспортного обслуговування, що відображає спрямовану дію всіх учасників транспортних процесів на розміщення продуктивних сил:

а) транспортний фактор;

б) ринковий фактор;

в) фактор транспортної інфраструктури;

г) фактор ринкової кон’юнктури.

5. Відношення ваги сировини до ваги корисної продукції:

а) абсолютна матеріаломісткість;

б) натуральна матеріаломісткість;

в) відносна матеріаломісткість;

г) вартісна матеріаломісткість.

6. Сукупність об’єктів і явищ природного походження, що можуть бути використані для туризму, лікування, відпочинку, впливають на територіальну організацію рекреаційної діяльності, формування рекреаційних районів (центрів), їхню спеціалізацію та економічну ефективність:

а) рекреаційні ресурси;

б) біотичний фактор;

в) рекреаційний фактор;

г) біологічні ресурси.

7. Територія, що тяжіє до певного центру на мезорівні:

а) гінтерланд;

б) економіко-географічне мікроположення;

в) економіко-географічне мезоположення;

г) економіко-географічне положення.

8. Енергомісткість виробництва вважається високою тоді, коли вартість енергоносіїв і палива у собівартості продукції складає:

а) більш ніж 15 %;

б) більш ніж 30 %;

в) від 15 до 30 %;

г) більш ніж 60 %.

9. Сукупність відношень об’єкта до компактної та відносно невеликої за розміром території його оточення:

а) економіко-географічне макроположення;

б) економіко-географічне мікроположення;

в) економіко-географічне мезоположення;

г) економіко-географічне положення.

10. Комплекс екологодеструктивних параметрів, які блокують, послаблюють чи обмежують внутрішні та зовнішні природні переваги розвитку продуктивних сил:

а) екологічний фактор;

б) негативний вплив екологічного фактора;

в) рекреаційний фактор;

г) позитивний вплив екологічного фактора.

11. Водний транспорт, гідроенергетика, рибне господарство, водні види спорту й туризму є:

а) користувачами водних ресурсів;

б) галузями водного господарства;

в) споживачами водних ресурсів;

г) правильної відповіді немає.

12. Вплив ринкових процесів та взаємодій на розміщення продуктивних сил:

а) ринковий фактор;

б) транспортний фактор;

в) фактор ринкової кон’юнктури;

г) правильної відповіді немає.

13. Комплекс впливів, які спричинюють використання внутрішніх та зовнішніх природних переваг розвитку продуктивних сил у межах екологоорієнтованої стратегії економічного зростання:

а) позитивний вплив екологічного фактора;

б) негативний вплив екологічного фактора;

в) рекреаційний фактор;

г) екологічний фактор.

14. Сукупність екологоорієнтованих параметрів стратегії економічного зростання у довгостроковому періоді та зміни взаємодії суб’єктів господарювання (ділового клімату) на мікро- і макрорівнях економіки:

а) екологічний фактор (у широкому сенсі);

б) екологічний фактор (у вузькому сенсі);

в) рекреаційний фактор;

г) ринковий фактор.

15. Який із видів економічної діяльності є найбільш праце містким:

а) металургійна промисловість;

б) харчова промисловість;

в) електроніка;

г) хімічна промисловість.

ТЕМА 4