Регіональної економічної політики 3 страница

Важке машинобудування – це сукупність галузей машинобудівного комплексу, які виробляють великогабаритні та металоємні машини й обладнання для електроенергетики, металургії, добувної промисловості та інших галузей народного господарства. Основними видами продукції важкого машинобудування є: конвертери, ковші, виливниці і машини ливарні, елеватори, конвеєри та підйомники безперервної дії, машини врубні та тунелепрохідні, машини бурильні, котки дорожні та машини трамбувальні самохідні, навантажувачі, екскаватори, машини для сортування, подрібнення, змішування й аналогічної обробки ґрунту, каміння, руди та інших мінеральних речовин, машини для одержання ливарних форм, машини та устаткування для виймання, трамбування чи ущільнення ґрунту.

Рис. 7.5. Структура машинобудівного комплексу

У структурній перебудові промисловості розвитку машинобудування належить провідна роль, причому це повинен бути розвиток у більш швидкому темпі, ніж інші галузі.

Галузева структура української економіки починала формуватися за часів існування Радянського Союзу і містила в собі як переваги, які було отримано завдяки централізовано-плановій системі, так і недоліки. Як результат – відставання від найбільш розвинених країн по продуктивності праці в 4-5 разів, по фондовіддачі – у 1, 5-2 рази, перевершуючи їх у 2, 5-3 рази по енерго- і матеріаломісткості. Обсяги експорту радянських машин і устаткування внаслідок зниження їх конкурентоспроможності в 70-80-ті роки XX ст. зростали майже вдвічі повільніше, ніж загальносвітовий експорт, що призвело до зниження частки СРСР у світовому експорті машин і устаткування з 3, 1 до2 %, а в загальному експорті країни – з 24 до 12 %.

За часів СРСР машинобудування було провідною галуззю промисловості України. У 1990 р. українські машинобудівники забезпечували 45 % загальносоюзного виробництва металургійного устаткування, 97 % − виробництва магістральних тепловозів, 50 % − виробництва вантажних вагонів і цистерн, 26 % − сільськогосподарського машинобудування. При цьому на момент отримання незалежності, принаймні у відсотковому відношенні, частка машинобудування в загальному обсязі виготовленої продукції відповідала критеріям конкурентоспроможності національної економіки.

Після здобуття Україною незалежності кризові явища у вітчизняній промисловості посилились і призвели до суттєвих галузевих деформацій, які характеризуються більш ніж дворазовим збільшенням питомої ваги сировинних і енергоємних галузей виробництва, що у 2000 р. складала близько 60 %. У 2008 р. частка паливно-сировинних галузей сягнула 64, 1 %, у той час як питома вага машинобудування знизилася до 12, 5 %. На даний момент машинобудівна продукція, яка виготовляється в Україні, за своїми властивостями не витримує порівнянь із західними аналогами. Так, при середній вазі станків, що виготовляються в Україні, 3200 кг, середня вага французьких становить 1750 кг, американських – 1200 кг, японських – 887 кг. Енергомісткість ВВП України досягає 2, 3 кг умовного палива на 1 грн. витрат, що в 9 разів перевищує аналогічні показники країн ЄС.

Виробництво всіх видів важкого машинобудування протягом 2000− 2007 рр. зростає. За 2003-2006 рр. зросло виробництво: машин бурильних − у 3, 28 раза, котків дорожніх і машин трамбувальних самохідних – у 3, 24 разу; екскаваторів – у 2, 15 разу; машин для сортування, подрібнення, змішування й аналогічної обробки ґрунту, каміння, руди – у 2, 4 раз. Зменшення спостерігається у виробництві конвертерів, ковшів, виливниць і машин ливарних. Якщо їх кількість у 2003 р. складала 14 382 шт., у 2005 р. – 11 403 шт., то у 2006 р. виробництво скоротилося до 10 462 шт.

Електротехнічна промисловість – це галузь, яка виготовляє машини, апарати та інші вироби, призначені для перетворювання, передачі та споживання електроенергії. Ця галузь машинобудівного комплексу має велике значення для механізації та автоматизації виробничих процесів. Основними видами продукції цієї галузі є електродвигуни та генератори постійного та змінного струму, проводи та кабелі електричні різної напруги, лампи електричні та інша продукція. Виробництво електродвигунів і генераторів постійного та змінного струму має тенденцію до зменшення. Наприклад, виробництво електродвигунів і генераторів змінного струму у 2000 р. складало 735 шт., у 2006 р. цей показник склав 706 шт., тобто спостерігається зменшення на 4 %. Виробництво кабелів і проводів за останні 5 років зросло в 1, 5-2 рази.

В Україні сформувалися такі галузі транспортного машинобудування: залізничне, авто-, авіа- та суднобудування. Виробництво легкових і вантажних автомобілів за останні п’ять років збільшилось у 2, 5-3 рази і складало у 2006 р. відповідно 267 тис. шт. та 11, 9 тис. шт.

Незначними темпами розвивається галузь суднобудування. Основні види продукції, які виробляє ця галузь: судна вантажні та вантажопасажирські, судна технічні та допоміжні, судна та човни прогулянкові та спортивні надувні, судна моторні та веслувальні. Виробництво суден вантажних, вантажопасажирських, моторних і веслувальних збільшилось на 70-75 %, виробництво технічних, допоміжних, прогулянкових і надувних суден та човнів зменшилося на 19-36 %.

В Україні освоєно виробництво багатьох видів сільськогосподарських машин: тракторів, сівалок, зернозбиральних і кукурудзозбиральних комбайнів, тракторних плугів, обладнання для тваринницьких ферм. Значне збільшення спостерігається у виробництві обладнання для тваринницьких ферм. Прикладом може послужити виробництво машин і механізмів для приготування кормів, яке за останні п’ять років збільшилося в два рази. Кількість виробленого устаткування для птахівництва, інкубаторів і бункерів збільшилося на 7283 шт. і складало у 2006 р. 16 934 шт. Виробництво машин для очищення, сортування та калібрування насіння збільшилося в 3 рази за 2003− 2006 рр. Дещо інша ситуація склалася у виробництві машин для рослинництва. Спостерігається нестабільність та коливання обсягів виробництва. Так, виробництво тракторів у 2006 р. склало 3703 шт. З кожним роком зменшується кількість вироблених бурякозбиральних комбайнів: 2004 р. — 109 шт., 2005 р. – 88 шт.; 2006 р. – 81 шт.

Виробництво токарних, розточувальних, свердлувальних, фрезерувальних верстатів, порівнюючи 2006 р. з 2005 р., зменшилося на 132 шт., порівнюючи 2006 р. з 2004 р., зменшилося на 219 шт. Негативна динаміка спостерігається і у виробництві верстатів для остаточного оброблення металевої поверхні з ЧПУ, верстатів для формування металів із ручним керуванням, інших видів верстатів.

До приладобудівної галузі можна віднести: виробництво приладів для радіо, телебачення та зв’язку, приладів для медичного обслуговування, виробництво контрольно-вимірювальної апаратури, виробництво оптичних приладів. Так, виробництво апаратів телефонів у 2006 р. складало 22, 9 тис. штук. Для порівняння, у 2005 р. цей показник становив 78, 5 тис. шт., а у 2004 р. – 202 тис. шт. Виробництво видів медичного устаткування: апаратури для переливання крові, терапевтичної апаратури, інструментів і приладів, які використовуються в хірургії та ветеринарії, з кожним роком зменшується. Повільними темпами розвивається підгалузь приладобудування з виробництва контрольно-вимірювальної апаратури.

Хімічне та нафтохімічне машинобудування включає хімічне машинобудування, полімерне машинобудування, виробництво нафтопромислового та бурового устаткування, устаткування для целюлозно-паперової промисловості. Підгалузь, яка спеціалізується на виробництві нафтопромислового та бурового устаткування, розвивається значними темпами. За 2003− 2006 рр. виробництво врубмашин і машин бурильних збільшилося відповідно на 10 та 22, 8 %.

Швидкими темпами розвивається машинобудування побутової техніки. Особливо збільшилося виробництво побутових приладів: холодильників, пральних машин, мікрохвильових печей. Виробництво холодильників збільшилося до 338 тис. шт. Виробництво мікрохвильових печей у 2003 р. склало 2, 3 тис. шт., у 2004 р. – 53, 4 тис. шт., у 2005 р – 77, 85 тис. шт.

Обсяг збутової діяльності машинобудівного комплексу з кожним роком зростає. Обсяг реалізації продукції за 2002− 2006 рр. збільшився майже втричі, в грошовому еквіваленті − на 42 млн. грн. Хоча обсяг реалізованої продукції і збільшується значними темпами, на показники ефективності машинобудування це практично не впливає. За останні 5 років рівень рентабельності машинобудування країни був незначним – 1, 5-3, 4 %, спостерігалося значне зростання операційних витрат.

Інноваційна активність у галузі недостатня. За останні 5 років чисельність інноваційно активних підприємств постійно зменшується. Якщо порівнювати 2006 р. з 2004 р., чисельність інноваційно активних підприємств зменшилася на 19 %. Загальний обсяг фінансування інноваційної діяльності у 2006 р. складав 2 137 083, 1 тис. грн., 87 % фінансування здійснювалося за рахунок власних коштів підприємств, з Державного бюджету було виділено лише 1, 4 %. У 2006 р. у машинобудуванні використано лише 364 винаходи, 256 корисні моделі, 180 промислових зразків та 2755 раціоналізаторських пропозицій. За 2002-2006 рр. загальний обсяг інвестицій в основний капітал машинобудівного комплексу склав 10, 842 млрд. грн. У 2006 р. цей показник становив 3, 653 млрд. грн., що майже в 3, 5 раза більше, ніж у 2002 р.

Таблиця 7. 1. Характеристика стану галузей машинобудівного комплексу

Чисельність працівників машинобудівної галузі постійно скорочується. За останні п’ять років чисельність найманих працівників скоротилася на 127 тис. осіб (15 %). Машинобудування також має одну з найменших середньомісячних заробітних плат у промисловості країни. Якщо у металургійному виробництві середньомісячна заробітна плата у 2006 р. склала 1560 грн., у хімічній і нафтохімічній галузях – 1190 грн., у добувній промисловості – 1536 грн., то в машинобудуванні цей показник у 2006 р. склав лише 1060 грн.

Вартість основних засобів за 2001− 2006 рр. збільшилася на 11 695 млн. грн. та у 2006 р. склала 62 285 млн. грн. Це майже 12 % вартості основних засобів промислового комплексу. Хоча вартість введених у дію основних засобів у 3 рази більша від вартості ліквідованих основних засобів, ступінь зносу основних засобів все ж був найбільший за п’ять останніх років і складав 63, 2 %.

Таким чином, у машинобудівному комплексі спостерігається зниження інноваційної активності, відсутність державної підтримки, повільний розвиток підгалузей машинобудування, значні обсяги виробництва в тіньовому секторів. Галузь машинобудування має низький рівень рентабельності та недостатність власних коштів для фінансування власної діяльності. Всі перелічені недоліки призводять до погіршення матеріально-технічної забезпеченості, з кожним роком у галузі скорочується кількість працівників, підвищується зношеність основних засобів. У галузі машинобудування незначними темпами зростає заробітна плата, спостерігається скорочення та руйнування соціальної інфраструктури підприємств у країні, що призводить до скорочення матеріальної вмотивованості.

7.4. Хіміко-лісовий комплекс України

Багатогалузевий хіміко-лісовий комплекс України випускає продукцію більш як 150 тис. найменувань. Найпотужнішими хімічними виробництвами є підприємства з виробництва азотних добрив - у Рівному, Черкасах, Одесі; пластмас і виробів з них - у Дніпропетровську, Прилуках, Харкові; сірчаної кислоти у Сумах, Вінниці, Одесі, Костянтинівці; хімічного волокна - у Києві; кінофотоматеріалів - у Шостці. Крім цього, функціонують Івано-Франківський завод тонкого органічного синтезу, Сиваський анілінофарбовий завод, існують комплекси із випуску нових видів хімічної продукції капролактаму, поліхлорвінілових смол, полістиролу, вінілацетату. Випуск цієї продукції організовано у Горлівці, Калуші, Первомайську. Великі заводи із випуску шин знаходяться у Дніпропетровську, Білій Церкві. Найбільшими центрами вироблення технічної сажі для виготовлення гуми є Кременчук, Лисичанськ. Виробництво меблів здійснюється в Києві, Харкові, Дніпропетровську, Одесі, Донецьку, Львові, Мукачеві, Житомирі та ін. Найбільші центри з виробництва деревостружкових та деревоволокнистих плит — Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Дрогобич. Отже, найбільше хіміко-лісова промисловість зосереджена у Донбасі, Придніпров'ї та Прикарпатті. З інших районів виділяються Сумщина, Причорномор’я, Черкащина. Але тільки у Донбасі зосереджена майже третина виробництва всієї галузі. Важливими регіонами хімічного виробництва стали Київ, Чернігів, Рівне.

Хіміко-лісовий комплекс нараховує понад 250 підприємств, на яких зайнято близько 230 тис. працівників, що становлять 5, 4 % усього промислово-виробничого персоналу країни. Обсяги виробництва в цій галузі становлять 7% національного промислового виробництва, при цьому 70% вітчизняної хімічної продукції поставляється на експорт. Зараз, через те, що значна кількість нових сучасних барвників, хімічних матеріалів, волокон (до 50%), а також технологічне обладнання в Україні практично не виготовляється, галузь залишається імпорто залежною. В сучасних умовах нарощування обсягів виробництва неможливе без запровадження новітніх технологій.

Водночас, хіміко-лісовий комплекс має низку негативних тенденцій розвитку, що зумовлені відставанням структурних, технологічних, інвестиційних змін. З огляду на це, слід вирішити проблему цінової та товарної конкурентоспроможності вітчизняної хімічної продукції. На динаміку якісних процесів та ефективність хіміко-лісового виробництва впливатимуть поліпшення коопераційного та міждержавного співробітництва, розширення зовнішньоторговельних зв’язків. Ефективне функціонування виробництв хіміко-лісового комплексу в ринкових умовах залежить від платоспроможності споживачів і від збільшення виробництва конкурентоспроможної продукції як за якістю, так і за ціною. Для цього держава має створити реальні економічні, фінансові та сприятливі нормативно-правові умови. Зараз також залишаються актуальними питання оптимізації організаційно-правової структури лісового фонду. З цим напрямом пов’язані питання раціонального лісокористування, покращення фінансового становища лісогосподарського виробництва. Перспективи розвитку лісового комплексу пов’язані, передусім із зменшенням використання ділової деревини в окремих галузях господарства.

7.5. Агропромисловий комплекс України

Сільське господарство є однією з основних галузей народного господарства, оскільки виробництво продуктів харчування - перша умова життя безпосередніх виробників. Водночас воно є сировинною базою легкої та харчової промисловості. Попит на сільськогосподарську продукцію постійно зростає, оскільки збільшується чисельність населення, особливо міського. У сільському господарстві як і в інших галузях суспільного виробництва, відбувається постійний розвиток і вдосконалення продуктивних сил і на цій основі зростає ефективність с/г праці, що дає змогу з меншою кількістю робочої сили виробляти більш виробництва.

Чорноземні ґрунти і сприятливий клімат, велика густота населення, землеробські навички, зручне економіко-географічне положення зробили рослинництво базовою галуззю сільського господарства. Україна має всі умови для розвитку сільського господарства, але вони диференційовані за природними зонами. Кожна зона має власні особливості у структурі земельних ресурсів, сільськогосподарських та лісових угідь.

На півночі та Поліссі прохолодний, вологий клімат і підзолисті ґрунти. Тут дуже добре ростуть льон і сіяні трави. Крім сіяних трав для молочної худоби використовують заплавні луги та лісові пасовища. У лісостепу склався найважливіший в Україні район виробництва цукрових буряків та озимої пшениці, їх вирощуванню сприяють помірна кількість опадів і чорноземні ґрунти. У лісостепу багато садів, а в Закарпатті - виноградників.

У Прикарпатському та Подільському економічних районах, на відміну від Донецького та Придніпровського, більше значення має харчова промисловість, особливо цукрова. Вона дає країні понад 40% цукру. У Причорноморському економічному районі де мало опадів і високі літні температури, на чорноземних та каштанових ґрунтах сіють озиму пшеницю, ячмінь, соняшник, на поливних землях - рис.

Найважливішим основним засобом і територіальною базою функціонування виробничих процесів у сільському господарстві є земля. Україна має значний земельний фонд, який перебуває у розпорядженні сільськогосподарських підприємств і господарств.

Сільське господарство України складається з двох великих, взаємопов’язаних комплексів: рослинництва та тваринництва. До рослинництва належать виробництво зерна, буряку, льону-довгунця, соняшнику, картоплі, овочів, плодів, ягід, винограду тощо. У складі тваринництва переважають скотарство, свинарство, вівчарство, бджільництво, конярство, звіроводство, рибоводство.

Україна щодо виробництва озимої пшениці, кукурудзи, цукрових буряків посідає перше, а щодо посівів соняшнику - друге місце серед держав СНД. У рослинництві України переважають зернові культури. У степовій зоні зернові займають більше половини посівних площ, у Лісостепу, Поліссі, Карпатах цей показник трохи нижчий. У структурі посівів зернових переважає озима пшениця - 43%, яровий ячмінь - 21, кукурудза - 13, зернобобові - 7, овес - 5, озиме жито - 4, 6, просо - 2, 5, озимий ячмінь - 1, 5, гречка - 1, 5%. Інші культури (ярова пшениця, рис, сорго) мають невелику питому вагу — менше половини відсотка.

Озима пшениця вирощується майже скрізь, але найвища її концентрація - у степових та лісостепових районах. Ярова пшениця культивується у Лісостепу. Яровий ячмінь поширений у північному Степу, Лісостепу та у передгір’ї Карпат. Основне виробництво озимого жита зосереджене на Поліссі, де воно є другою культурою після озимої пшениці, кукурудзи - у районах Лісостепу та Степу. Значне місце серед зернових культур займають круп’яні: просо, гречка, рис. Найбільші площі серед них займає просо, яке поширене у Степу та Південних районах Лісостепу. Гречка найбільш поширена у Лісостепу та на Поліссі. Рис вирощують у п’ятьох районах Криму, у зоні Північно-Кримського каналу, у двох районах Одеської та у трьох - Херсонської області. Сорго вирощують в областях Степу та у господарствах Лісостепу. Виробництво гороху зосереджено в областях Лісостепу та, частково, у Степу та на Поліссі.

З інших зернобобових розповсюджені вика, люпин, сочевиця, соя, квасоля тощо. Вика зосереджена у Лісостепу. Посіви люпину на 85% розміщені на Поліссі.

Україна є відомим виробником технічних культур, особливо цукрового буряку та соняшнику. Головний ареал цукрового буряку - Лісостеп. Цукровий буряк вирощують і на півночі Степової зони, і на півдні Полісся. Соняшник - основна олійна культура. Його посівні площі зосереджені переважно на півдні країни.

Посіви льону-довгунця зосереджені у Житомирській, Київській, Івано-Франківській, Львівській, Рівненській, Чернігівській, Волинській, Чернівецькій областях.

Значне місце серед технічних культур займають ефіроолійні культури: коріандр, м’ята, лаванда, троянда та ін. Посіви тютюну зосереджені у Кримській, Закарпатській областях. Картоплю вирощують у всіх областях, але сконцентрована вона на Поліссі та у північних районах Лісостепу. Овочеві культури вирощують у Лісостепу та Степу, а також у районах міст та промислових ареалах. На півдні, в Степу, у структурі овочевих культур переважають помідори, на Поліссі та у Карпатах - капуста, огірки. На півдні дають високі врожаї баклажани, перець, рання капуста.

Виноградні насадження зосереджені в Криму, 3акарпатті, Одеській, Херсонській та Миколаївській областях.

Україна має величезні природні пасовища і луки, але для кращого розвитку тваринництва треба розширювати кормову базу, збільшувати виробництво концентрованих і сокових кормів, щоб забезпечувати ними худобу цілий рік. Напрям тваринництва визначається потребами населення і промисловості в його продукції.

Скотарство є провідною галуззю і має молочно-м’ясну спеціалізацію. Свинарство набуло переважного розвитку в районах інтенсивного землеробства, зокрема картоплярства, промислової переробки сільськогосподарської сировини, фуражного зернового господарства. У господарствах Полісся і Лісостепу свинарство має м’ясо-сальну, а у Степу - сальну спеціалізацію.

Птахівництво - одна з найвисокопродуктивніших галузей тваринництва, що постачає населенню м’ясо і яйця, а легкій промисловості - пух та пір’я. У розміщенні птахівництва простежується тенденція наближення його до споживача будівництвом птахофабрик навколо великих міст.

Вівчарство у степових областях має тонкорунну і напівтонкорунну спеціалізацію, в лісостепових, поліських та гірських - м’ясо-вовняну. Кліткове звірівництво найбільш поширене в лісостепових областях, зокрема в західних. Бджільництво сконцентроване в Степу, Лісостепу і Карпатах. Ставкове рибництво має найбільшу продуктивність у лісостепових та карпатських обл. Шовківництво - в основному в степових і частково в лісостепових областях.

Перспективною галуззю є рибне господарство. Воно розвивається на основі ставків (200 тис. га); водоймів Дністра, Дніпра, Південного Бугу та ін., а також уздовж багатьох середніх та великих річок.

В Україні поширене бджільництво, яке має тут давно історично сформовану продукцію. Ця продукція ще за княжих часів була важливою статтею експорту. У державі організовано кліткове звірівництво і практично у всіх областях розводять нутрій, норок, песця, ондатру.

АПК за своїм складом та структурою значно відрізняється від інших міжгалузевих комплексів, передусім тому, що він як головний засіб виробництва використовує землю, на якій вирощується сільськогосподарська продукція та сировина для виробничого та невиробничого споживання. Сьогодні АПК має такі сфери:

- промисловість, що виробляє засоби виробництва для сільського господарства;

- власне сільське господарство;

- галузі, зайняті транспортуванням, переробкою та збутом кінцевої продукції - сільськогосподарської сировини й продовольства.

М’ясна промисловість є однією з основних у харчовій індустрії. Розміщення м’ясного виробництва характеризується концентрацією його в індустріальних районах і в районах потужної сировинної бази. Найбільші м’ясокомбінати розміщені в Харкові, Полтаві, Одесі, Києві, Вінниці, Дніпропетровську, містах Донбасу.

Молочна промисловість об’єднує маслоробну, сироварну, молочно-консервну галузі, виробництво продуктів з незбираного молока. Виробництво тяжіє до районів споживання.

Цукрова промисловість - провідна галузь харчової промисловості України. Найбільш розвинена у Вінницькій, Черкаській, Хмельницькій, Київській та Тернопільській областях.

Також розвинена борошномельно-круп’яна промисловість, яка відіграє провідну роль у забезпеченні населення та ін. галузей харчової індустрії борошном і крупами; консервна промисловість (консервування плодів та овочів забезпечує їх тривале зберігання); олійна промисловість, яка виробляє і переробляє рослинні жири та пов’язані з ним продукти; крохмале-патокова промисловість, яка виробляє крохмаль, що використовується в основному в харчовій промисловості.

Основним шляхом підвищення ефективності всіх структурних підрозділів АПК є перехід на інтенсивний розвиток. Інтенсифікація сільського господарства означає збільшення виробництва продукції в розрахунку на одиницю ресурсів. Хоча цей процес сьогодні вже стає реальністю, зростання собівартості продукції, зниження фондовіддачі свідчить про те, що збільшення капіталовкладень випереджає збільшення валової продукції.

В інтенсифікації виробництва найбільш важливими є заходи науково-технічного характеру, спрямовані на перехід від випуску окремих механізмів до комплексу машин, що дадуть змогу забезпечити поточну технологію. Важливе місце у системі заходів належить прогресивним індустріальним технологіям вирощування окремих культур. Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва передбачає інтенсивне використання земельних угідь. Найбільш дійовим засобом поліпшення родючості землі й збільшення виробництва сільськогосподарської продукції є меліорація. Інтенсивний розвиток сільськогосподарського виробництва повинен супроводжуватися зниженням затрат живої праці на виробництво одиниці продукції.

Освоєння та раціональне використання сільськогосподарських угідь, розвиток сільськогосподарської науки, пошуків вирішення організаційних політичних та соціально-економічних питань, розвиток агровиробничої сфери пов’язаний з посиленням антропогенного впливу на географічне середовище і стимулюється загостренням демографічної ситуації на планеті. Розв’язання проблем неможливе без використання науково-технічного прогресу.

7.6. Будівельний комплекс України

Промисловість будівельних матеріалів − комплекс галузей у складі важкої промисловості, які виготовляють матеріали, деталі й конструкції для всіх видів будівництва. До неї належать цементна галузь, азбестоцементних виробів, збірних залізобетонних і бетонних конструкцій та виробів, стінових матеріалів, будівельної кераміки, будівельних матеріалів та виробів з полімерної сировини, нерудних будівельних матеріалів, пористих заповнювачів та ін. За економічним призначенням будівельні матеріали належать до засобів виробництва і є основною частиною матеріально-технічної бази будівництва, забезпечують зростання обсягів капітального будівництва та його технічний прогрес на основі впровадження ефективних матеріалів і конструкцій. Ця промисловість має велике значення для індустріалізації будівництва, зниження його вартості, економії металу і деревини, підвищення ефективності капітальних вкладень у народне господарство.

Виробництво будівельних матеріалів в Україні пов’язане з наявністю будівельної сировини. Україна багата на природну будівельну сировину: вогнетривкі глини, каоліни, кварцити, будівельно-промисловий камінь тощо. Галузь виробляє матеріали, деталі й конструкції для всіх видів будівництва. Основна її продукція − стінові (цегла, бетонні й гіпсобетонні панелі, шлакоблоки), в’яжучі (цемент, вапно, будівельно-промисловий гіпс), покрівельні (черепиця, шифер, голь, руберойд), оздоблювальні, облицювальні, ізоляційні матеріали, будівельне скло, збірний залізобетон і бетон, покрівельні кераміка і фаянс, санітарно-технічні вироби тощо. Сучасне будівництво використовує багато будівельних матеріалів, які виробляє хімічна промисловість, − пластмаси, смоли, клейкі речовини, лінолеум, полістиролові й кумаринові плити та ін. Для їх виробництва використовують шлаки металургійних заводів та електростанцій, з яких виробляють цемент, шлакоблоки, ситал, шлаковату, легкі наповнювачі для бетонних та залізобетонних виробів. У будівництві застосовують деталі з литого каменю, мінеральну вату, яку виробляють з розплавленого базальту, та продукцію деревообробної промисловості − деревостружкові плити, клеєну фанеру тощо. Промисловість будівельних матеріалів розвивається під впливом двох чинників − сировинного і споживчого, тому розміщення її залежить від переважання хоча б одного з них. Залежно від потреб будівництва і стадій технологічного процесу виділяють підприємства і виробництва, що орієнтуються на сировинні райони, наприклад, видобуток і первинна обробка сировини (піску, гравію, щебеню, бутового каменю тощо), виробництво в’яжучих (цементу, вапна, гіпсу) і стінових матеріалів, а також ті, що тяжіють до споживача (виробництво залізобетонних конструкцій, шиферу, будівельного і віконного скла тощо). Найбільші центри промисловості будівельних матеріалів − Київ, Харків, Одеса, Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Запоріжжя, Донецьк, Маріуполь. Комплексоутворювальні функції промисловості будівельних матеріалів незначні через слабкий зв’язок її з іншими галузями виробництва щодо сировини і збуту готової продукції. У господарському комплексі економічного району вона виконує роль обслуговуючої галузі, тому сконцентрована здебільшого у великих містах.