ІІІ. Вивчення нового матеріалу. Виступи учнів (біографа, літературознавця, дослідника, критика), що виконали випереджувальне завдання.

Виступи учнів (біографа, літературознавця, дослідника, критика), що виконали випереджувальне завдання.

Учень - біограф.

Народився письменник у с. Чаплі під Катеринославом 1901 року у родині селянина, що завідував маєтком місцевого поміщика. Через революційні події не зміг здобути вищу освіту. Підмогильний закінчив тільки " реальну школу" та два курси університету. Зате весь свій вільний час посвячував самоосвіті, досконало ознайомився із західноєвропейськими літературами, повністю опанував французьку мову, цікавився літературою із психології і філософії.

«Повість без назви» - останній твір В. Підмогильного, що дійшов до нас. На думку Валерія Шевчука, це один із найблискучіших творів автора. Той же дослідник у цьому творі, як і в інших, бачить образи - символи, бачить продовження літературних традицій Г. Сковороди та В. Винниченка.

Учень-дослідник.

Тут уже говорилось про те, що творам В. Підмогильного притаманний психологізм. За психологізм критика 20-х років неодноразово паплюжила письменника. Багато дослідників творчості Підмогильного вказують на те, що вже в ранніх творах помітне екзистенційне мислення автора.

Екзистенціалізм - це сучасна течія філософії та літератури, що оформилась в 20-ті роки і набула поширення у Франції та Німеччині. Але остаточно ця мистецька течія сформувалась після Другої світової війни.

Довідка. Основною категорією у філософії екзистенціалізму (від лат.-існування) є поняття існування, яке ототожнюється з індивідуальним переживанням людини. Саме воно є первинним. Людина створює світ, яким хоче його бачити. Зовнішній світ без неї - ніщо. У бутті людина шукає свою сутність. Ці пошуки переростають у відчай, трагедію. Суспільство - це щось чуже людині, воно руйнує її внутрішній світ.

Звичайно, письменник не був знайомий з цією філософією, яка в роки його творчості тільки-но формувалася. Але його творчість зближує з екзистенціалізмом те, що за світоглядом Валер'ян був песимістом. Саме песимізмом і скептицизмом віє від його творів. Проте, його скептицизм не розпачливий, а тверезий, викликаний реаліями життя. Одним із перших в українській літературі Підмогильний сказав слово не тільки про будівничу

силу революції, але й про руйнівну її роль. Зрештою останню він відчув на власній долі.

Учень – літературознавець.

У 1919 -20 роки Підмогильний вчителював у Катеринославі й Павлограді, а 1921 - у Ворзелі під Києвом, де одружися з донькою місцевого священика Катрею Червінською. Викладав математику. Але педагогічна діяльність не приваблювала його. Швидко ставши відомим письменником, він переходить на редакційну працю у Києві. З 1928 року ім'я Валер'яна Підмогильного, як редактора, з'являється на обкладинці журналу " Життя й революція" - одного з найсолідніших тодішніх часописів.

У Києві Підмогильний став однією з провідних фігур літературного життя, утворивши в 1924 році літературну групу " Ланка" (він, Є. Плужник, Осьмачка, Г. Косинка, Б. Антоненко-Давидович, Марія Галич), яка (після виходу з неї Осьмачки і вступу Фальківського, Тена, Багряного) перетворилась 1926 року на " Марс" (" Майстерня революційного слова").

Валер'ян Підмогильний заявив про себе як письменник у вельми ранньому віці. Перші його оповідання написані у 16-17 років, а перша книжечка вийшла під назвою " Твори, том 1". У 1922 році у Харкові виходить повість " Остап Шаптала", яка стала своєрідним рубіконом між ранньою прозою і майстерними оповіданнями: " В епідемічному бараці", " Собака", " Проблема хліба". У багатьох його творах піднімається проблема інтелігенції та революції, її борсання й занепад, намагання зберегти власне " я", пристосуватись до мирного життя. Але входження людини в новий побут відбувається болісно. Не цурається письменник і прямого опису колізій громадянської війни очима пересічного інтелігента чи учня гімназії (в оповіданні " Гайдамака", який кидається у військові змагання не з ідейних переконань, а через відчуття власної неповноцінності).

Перу письменника належать два романи. У 1927 році друкується роман " Місто", а в 1930 році - " Невелика драма". Перший з них має успіх, тому він через рік перевидається, а Б. Єлисаветський перекладає твір на російську мову. Роман написано як психологічний твір. Це історія душі людини, але письменник сам застеріг проти ототожнення героя з автором. Головна цінність роману в тому, що герой Степан Радченко - людина неоднозначна, далека від плакатних героїв радянської літератури.

Після 1930 року перестають друкувати твори письменника з політичних причин. У той час благодійність кожного літератора визначалася одним питанням: як ставляться його герої до радянської влади. Людинознавча, гуманістична творчість В. Підмогильного заперечувалася. У період вимушеного мовчання письменник переходить виключно на переклади. Йому належить в історії української культури слава перекладача майже всього Анатоля Франса, багатьох шедеврів Бальзака, Мопассана, Стендаля. Навіть у тюремній камері Валер'ян не полишає перекладів. Він багато читає, вивчає англійську мову, перекладає " Портрет Доріана Грея" Уальда і " Генріха VI" Шекспіра. Переклади письменника друкували в 30-ті, 50-ті роки, щоправда, без зазначення імені перекладача. І тільки в 60-ті біля перекладів з'явилося ім'я автора.

Учень – критик

Перекладати письменник почав дуже рано. Уже в 1921 році В катеринославському альманасі «Вир революції» повідомляє, що він скінчив переклад роману Анатоля Франса «Таїс» (хоча цей твір було видано лише в 1927 року).У 20-30 –х роках нашому читачеві не вистачало новинок зарубіжної літератури. До перекладацької справи долучилися «неокласики»: М.Зеров, П.Филипович, М.Рильський.

Письменник планував видати 24-х томне видання творів українською француза А. Франса. На жаль, вийшло лише 8 томів. Його перу належать переклади Оноре де Бальзака: «Батько Горіо», «Бідні родичі». Крім цих улюблених своїх письменників, В.Підмогильний брав участь у перекладах Гі де Мопассана, Вольтера, Дідро, Меріме, Флобера, а також Жуля Верна, В.Гюго. У 1930 році він був залучений до видання оповідань А.Чехова українською, яке готувалося за редакцією М.Рильського. Навіть в ув’язненні, на Соловках, письменник, удосконалюючи свою англійську, перекладав Шекспіра та О.Уальда. Своїми перекладами В.Підмогильний долучав українського читача до кращих зразків європейської літератури, а у свого улюбленого А.Франса навчився дивитися на людину як на складний світ(поєднання фізіологічного, соціального, емоційного).

Учень - дослідник

За способом світосприйняття В Підмогильний - реаліст. Він сприймає світ складним, суперечливим, проте будучи освіченою і розвиненою людиною,

по-філософському сприймає життєві драми. Даючи оцінку життєвим фактам, письменник розставляє не ідеологічні, а психологічно мотивовані оцінки. Для нього людина – це комплекс гарного і поганого, це складний внутрішній світ, де йде боротьба людського (тваринного) і духовного начал. Цей світогляд сформувався під впливом зарубіжної літератури, а також психології. В.Підмогильний був знайомий з працями батька психоаналізу З.Фрейда, філософією Ф.Ніцше, А.Шопенгагуера.