Сутність навчально-виховного процесу в Київській Русі

В XI—ХП ст. на Русі з'являється поняття «навчання гра­моти» (читання, письмо, лічба, хоровий спів). Термін «школа» з'явився на Русі лише в XIV ст. «Навчання грамоти» — це елементарна початкова освіта. Школи існували в основному у містах і утримувались за рахунок батьків. Диференціація навчання забезпечувалась тим, що вчитель працював з кож­ним учнем або невеликою групою (8—10 чол.).

Навчальний рік розпочинався з появою першого снігопа­ду і закінчувався ранньою весною. Заняття починались зранку, потім була перерва на обід, а далі заняття тривали до церков­ної вечірні. Точно встановленого строку навчання не було. Учні навчались 2—3 роки.

На початку навчання діти вивчали азбуку, яку називали «буквиця». Для швидшого запам'ятовування користувались дерев'яною азбукою — невеликою дощечкою, на одному боці якої вирізували букви, другу вкривали воском. Діти писали на воску ті букви, які мали засвоїти. Застосовували і так звані «розрізні азбуки» — черепки з окремими буквами, з яких утворювали склади. Цей спосіб.навчання був запозичений з гре­цьких міст-колоній Причорномор'я.

Був відомий на Русі і буквенно-складовий метод навчання. Спочатку вивчали склади, далі утворювали слова, після чого переходили до складання акровіршів — невеликих молитов, перші рядки яких починаються з чергових букв азбуки. Акро­вірші виконували роль перших зв'язних текстів. Основними навчальними посібниками були часослов, псалтир. В основі методики навчання лежало зазубрювання текстів з цих книг, практикувалось коментування незрозумілих термінів і понять. Роль наочності відігравали ілюстрації з псалтиря та малюнки вчителів і учнів на релігійні сюжети. У цей період виникають шкільні книги, куди за невелику плату вчителі переписували фрагменти часослова і псалтиря. Ці книжки-фрагменти були написані на бересті, тому що пергамент, на якому писався часослов і псалтир, був дуже дорогий.

Навчання письма здійснювалось у два етапи — писали букви металевими або кістяними стержнями-писалами на церах (навощених дощечках). Писала мали у верхній частині лопатку, якою загладжували написане на воску, і церу вико­ристовували знову. Другий етап — вчилися писати на твердій березовій корі-бересті. Учні писали «на слух», класних дощок не використовували. Методика навчання письма була спроще­на, правила граматики вивчались у школах підвищеного типу.

Навчання арифметики починалось з вивчення нумерації числових символів — 27 букв грецького походження. Над бук­вами-цифрами ставили титло (риску), або з одного і другого боку крапки. Пізніше був винайдений «цифровий алфавіт», що складався з трьох рядів букв-цифр — по дев'ять у кож­ному рядку. Букви верхнього ряду означали сотні (100—900), середнього — десятки (10—90), нижнього — одиниці (1—9). Азбуку і цифровий алфавіт діти вивчали одночасно. Арифме­тичні операції здійснювались за допомогою пальців: рука символізувала число 5, а пальці на ній — кількість предме­тів. Далі рахували з допомогою великого пальця і ' суглобів на останніх чотирьох пальцях. Кожний суглоб означав: число 12 (дюжину). Процес лічби здійснювався доторкуванням вели­кого пальця, який має три суглоби, до суглобів на інших пальцях. Такий спосіб лічби застосовувався ще в школах стародавнього Риму, а в Х—XIV ст.. у школах грамоти Захід­ної Європи.

У XII ст. починається період феодальної роздробленості.Київської Русі. Держава розпадається на кілька великих са­мостійних князівств, між якими збереглися економічні, політичні, культурні і духовні зв'язки. Виникають нові тенденції в галузі освіти і виховання. Багато русинів навчаються за кор­доном. Відбуваються зміни у вихованні в князівському та бо­ярському середовищах. Годувальників (княжич проходив військово-фізичне виховання, готувався до управління держа­вою) замінили на домашніх вихователів (дядьків). Серед них було немало талановитих педагогів.

Економічний і культурний розвиток вимагав шкіл підви­щеного типу. Такі Школи існували в Києві, Галичі, Володимирі-Волинському, Львові, Луцьку, Ужгороді. Утримувались во­ни за рахунок казни і міських властей. Єдиної структури шкіл підвищеного типу не було, як не було і професійної спеціалі­зації. Вся система виховання і навчання розглядалась як під­готовка до християнського вдосконалення особистості, але окремі аспекти освіти мали професійні риси. На першому міс­ці було оволодіння слов'янською та руською мовами і їх гра­матикою. Основним посібником у вивченні мов була «Книга Осмичастина» (про частини мови). В школах підвищеного типу вивчались поетика і риторика, елементи діалектики і логіки, юридичний кодекс «Правда Руська», історія з «Повісті врємєнних літ», а також математика. В навчальному процесі використовувались такі методи навчання:

1) екзегетичний — інтерпретація всього навчального мате­ріалу за допомогою символів, які відображають небесний світ в земному. Завдання учителя при цьому зводилось до розшиф­рування даних символів;

2) художній — образна Характеристика видатних осіб, героїв, святих та ін.;

3) науковий — емпіричне пояснення навчального мате­ріалу.

З XII ст. в освіті починають проявлятися світські мотиви, вона набуває все більшого поширення. В період XI—XIII ст. існували школи в 87 містах Київської Русі.

Розвиток освіти на Русі був перерваний навалою орд Батия. Але в кінці XIV на початку XV ст. освіта почала відрод­жуватись.