Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Шкільна освіта в Київській Русі






В період раннього християнства двоєвірство (і язичницькі боги, і Ісус Христос) пронизувало процес виховання, але основну роль відігравали народні трудові традиції, пізнання природи і формування вищої освіти на Заході і у Візантії.

Молода феодальна держава потребувала підтримки. Саме її вона знайшла у християнстві і школі. Перші школи створи­ли умови для виникнення нового стану шкільництва «книжно­го вчення». Запровадив його князь Володимир. «Книжне вчен­ня» — не просто навчання грамоти, а школи, де давалась на той час серйозна освіта. Вивчали «сім вільних наук», що ста­новили основу вищої освіти на Заході і у Візантії. «Сім віль­них наук» розподілялись на дві частини: «тривіум» (грамати­ка, риторика, діалектика) і «квадріум» (арифметика, геомет­рія, астрономія, мрика).

Князь Володимир створив двірцеву школу. Вона була державним, закритим (ізольованим від впливу язичництва) навчальним закладом підвищеного типу, що утримувався за рахунок князівської казни. В школі навчались діти знаті, готувались кадри для апарату державного управління.

Продовжив справу Володимира князь Ярослав. Він роз­містив школу в одному з приміщень Софійського собору, від­крив майстерню, у якій перекладались і переписувались книги, створив бібліотеку. У цій школі на-вчились діти європейських монархів, які через ті чи інші політичні обставини змушені бу­ли залишити свої країни. Двірцева школа XI ст. мала міжна­родне значення. Київ був відомим європейським; освітнім центром. У 1086 р. у Києві при Андріївському монастирі від­крилось перше в Європі жіноче училище.

З появою феодальної держави і феодальної власності виникають дві форми опіки дітей-сиріт — індивідуальна і гро­мадська. Опіка регулювалась «Руською Правдою». Не допус­калось зазіхань на сирітську власність і гарантувались нор­мальні умови виховання (в сім'ї опікуна). Для малят-підкидь­ків створювались притулки. Ці будинки відомі під назвою «божедомок»). Вони перебували під наглядом міських об­щин, турбота про них була проявом милосердя. Такі притулки існували у Києві, Львові, Меджибожі та інших давньоруських містах.

З 1068. р. (після запровадження статуту, який вимагав від ченців знання грамоти) поширюються монастирські школи.

Ці школи були внутрішні, лише для монахів. Навчання носи­ло індивідуальний характер. Лише в Києво-Печерській обителі богословська освіта досягла рівня Візантійської духовно-пат­ріаршої академії. Інтелектуальне життя в монастирі було не­від'ємною складовою частиною релігійно-культурного життя всієї Русі.

Виховання в монастирських школах носило аскетичний ха­рактер. його завдання — формування у ченців покори, тер­піння, відмови від радощів. Навчання було диференційованим: молодих ченців із заможних станів готували до високих цер­ковних посад, а рядових — до церковної служби і праці в монастирському господарстві.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.