Антона Семеновича Макаренка.

Діяльність А.С.Макаренка — одне із найвизначніших явищ української педагогіки радянського періоду. Його спадщина добре відома і високо оцінюється в багатьох зарубіжних країнах, зокрема таких, як Німеччина, Японія, США, Франція, Китай, Угорщина, Болгарія, Чехія, Словаччина, Норвегія, Ізраїль та інших.

Щоб більш глибоко вивчити і проаналізувати творчий доробок педагога, варто звернути увагу на етапи життя педагога, середовище в якому він творив, умови, які доводилось враховувати.

Антон Семенович Макаренко народився 13 березня 1888 року в м. Білопілля Сумської області, Харківської губернії. Хоч у своїй “Книзі для батьків” у 1937р., у повісті “Честь” у 1937-1938рр. Він пише, що народився у сім’ї бідного робітника, та це не так. Батько його був кваліфікований робітник залізничної компанії, перебував у відносно привілейованому, порівняно з іншими робітниками, становищі.

Батько народився в Харкові, рідні матері були вихідцями з Орловської губернії. Антон Макаренко зробив собі кар’єру від простого робітника до керівника малярного відділу в одній з нових великих майстерень по ремонту залізничних вагонів. Південних доріг. За дорученням цієї компанії він у 1912 році перебував у Німеччині в складі делегації спеціалістів. За заслуги перед народом і вітчизною його було відзначено почесним у Російській імперії званням — особистим громадянством.

У А.С.Макаренко були брат і сестри. Та обставина, що його брат, як колишній царський офіцер, у 1919 році приєднався до контрреволюційних “білих” військ і після їхньої поразки виїхав за кордон, створила йому сталінські часи чимало політичних ускладнень. А.С.Макаренко прагнув приховати цей факт і така поведінка цілком зрозуміла. В той час, хто мав родичів за кордоном, не міг не боятися репресій, бо автоматично в списки “ворогів народу” заносився кожен член його сім’ї.

Педагогічна діяльність розпочалась рано. Закінчив він Кременчуцьке міське училище та однорічні педагогічні курси при ньому. Почав працювати вчителем Крюківського двокласного залізничного училища. у 1914-1917 рр. А.С.Макаренко вчився у Полтавському вчительському інституті, який закінчив, одержавши золоту медаль за працю “Криза сучасної педагогіки”. Після закінчення навчання працює учителем зразкової школи при Полтавському вчительському інституті. З 1917 по 1919 рр. Займає посаду завідуючого вищим початковим училищем.

Основною педагогічною спеціальністю Макаренка були російська мова і література. На формування його як громадянина і педагога мали великий вплив події, що відбувалися в суспільному житті, а також література, яку він читав. Ця література була винятково російськомовною — книжки, журнали, твори російських авторів або переклади з європейських іноземних мов. Незаперечними його кумирами в літературі були А.Чехов, М.Горький.

Незважаючи на своє українське походження Антон Семенович Макаренко вважав себе росіянином. В одному з листів до Олексія Максимовича Горького він писав: “І ще одне — мені набридла Україна, бо я завжди був просто росіянином. А Москву люблю”.(1; 127) Критично ставився А.Макаренко і до українізації, зокрема, до переходу у викладанні на українську мову. Про це також свідчать його листи до М.Горького, де він жаліється на те, як важко переучувати своїх вихованців.

Після Жовтневого перевороту в Росії в Україні не відразу було встановлено владу більшовиків. Центральна Рада проголосила Українську Народну Республіку. В цей час (1917-1919 рр.) Антон Семенович вичікує.

Він займається суто педагогічною діяльністю на посаді директора школи (спочатку в Крюкові, потім в Полтаві). У 1920 році, коли була остаточно встановлена радянська влада, діяльність Макаренка активізується. Він стає завідувачем трудової колонії для неповнолітніх правопорушників. У 1921 році колонії було присвоєно ім’я О.М.Горького. завідувачем колонії Макаренко став у 32 роки, маючи уже 16-ти річну вчительську практику. “Свою педагогіку” в колонії ім. О.Горького починав як людина з досвідом. Життя трудової колонії показав у творі “Педагогічна поема” (1933-1935рр.). У 1928 році пішов під крило ДПУ в комуну ім. Дзержинського в Харкові, де працював до 1935 року. Але комуна ім. Дзержинського досить швидко почала перетворюватися лише в додаток до заводу “ФЕД”, комунари — просто в робітників, комуну стали очолювати начальники з петлицями. Коло обов’язків і прав Макаренка почало звужуватися — спочатку він був завідувачем цієї комуни, а з 1932 року став начальником педагогічної частини і водночас “помічником” часто змінюваних начальників закладу. Зіткнення з начальством усе частіше викликали бажання почати справу на новому місці. Реальна практика все більше розходилася з “містом сонця”, яке він намагався побудувати в комуні.

У 1935 році в Наркоматі внутрішніх справ УРСР, як і в інших республіках, створюється спеціальний відділ по керівництву трудовими колоніями. А.Макаренка призначили на посаду помічника начальника відділу, і він переїздить до Києва.

У період масових репресій і терору А.Макаренко доклав великих зусиль, щоб звільнитися з посади помічника ВТК (відділ трудових колоній) і назавжди піти з НКВС.

Справжнє ставлення Макаренка до Сталіна нам до цих пір невідоме. Жагуче бажання перебратися з України до Москви зобов’язувало його висловлювати глибоку лояльність до існуючої політики і влади. Переїхав він у 1937 році.

У період 1938-1939 років об’єктом гострої критики стали його останні праці “Прапори на баштах” та стаття “Стиль дитячої літератури” за монополізацію тлумачення основ педагогіки.

І хоч педагог намагався всіляко вихваляти владу, достовірно відомо про ордер підписаний особисто Сталіном про арешт Макаренка. Та репресованим він не був. Антон Семенович Макаренко помер 1 квітня 1939 року.