Брат Дмитро

Справа в тому, що десь у перших же місяцях ту непідготовлену частину, де був старший брат Дмитро, кинули на фронт. Кинули на фронт, як то звичайно у совєтів буває, майже неозброєних і в цивільній одежі. А Митька був дуже свавільним щодо всіх, і щодо батьків. До речі, у мене завжди були з братами конфлікти на моральному ґрунті – я не міг зрозуміти, як він може, як він сміє про батька говорити погане – поза очі, звичайно, – або робити не те, що велять!

От натури він був такої незлобивої – але в усьому він поводився по-своєму. Він тоді втік з фронту. Ну, те, що втік, ніхто би не засуджував, тому що всі були так настроєні. А він утік додому, до дружини, і чисто випадково вони його застукали. Вони ще не знали, але вони чогось завжди лазили по хатах. Якась військова частина з району – зайшли і застали його в хаті. Перевірили документи і побачили, що він дезертир. Узяли його до району, до воєнкомату. Він там, очевидно, міг би в них виконувати якусь чорну роботу, але він і звідти втік – і звідти він знову втік додому! Ну, то вже була дуже велика безвідповідальність і щодо дружини. Я вже не кажу про те, що дружина була зовсім не з тих, яких радили б батьки, – вона з дуже бідних і безпорадних. Ясна річ, що для дітей Ліксандра Заблоцького (так називали батька) одружитися на дівчині добрій і доброго достатку проблеми не було. А він був такий, що все по-своєму.

Я його не бачив, бо був тоді на квартирі в Горохові. Мені тільки розповідали, що в нас знову влаштували обшук, все позабирали, навіть корову забрали, і знайшли в стодолі стару скриню з одягом, при німцях закопану, бо все ж було при німцях закопано в землю. Коли фронт проходив, усе селянське добро, таке як святковий одяг, рядна і таке інше – все закопували в землю. Німці нездатні були все це знайти, але совєти вмить знаходили. Отже, це все викопали, коли Митьку шукали, і скриню забрали, і корову забрали, – а його не знайшли. А він же був застуджений і ще й кашляв. Вони геть перекидали снопи, а він заховався під снопами в стодолі. І ходили по ньому – а він уцілів. Після цього він здогадався, що це вже не сховок – у жінки вдома.

І що ж він зробив? Він був пряма протилежність мені – я нічого не міг, як і німець, знайти. А Митька все знайде. Все, що заховають, – чи мед де заховають, чи ковбасу, чи щось таке в коморі, – Митька вмить це знайде. У час війни, коли фронт пройшов, у мене було дуже велике хазяйство: я ж з хлопцями дуже багато ґранат кидав, а багато й приберіг на потім. Я вже не знаю для якої оказії, але в мене було штук дванадцять своїх ґранат, різного виду. Була ґвинтівка совєцька і ґвинтівка німецька. Причому, все це я збирав з кусочків – тут кусочок затвору, тут деталь. Я вже навчився все це сам збирати. Німецька ґвинтівка була добре змащена і захована в стіжок у полі. А Митька її знайшов. Люди бачили, як він з нею йшов у напрямку лісу на Скабарівщину.

На відміну від мене, дуже ідейного, просто готового, як метелик, піти й згоріти, Митька був абсолютно безідейний. На відміну від Якова – насміхався з партизанів, з наших хлопців, які хочуть іти з ґвинтівкою чи з обрізом проти танків. То була така типова насмішка. На мій тодішній погляд, це була обивательська позиція. Але здоровий селянський глузд поставив Митьку по той бік цього руху. Ну, а зараз він пішов у той рух, бо в нього не залишалося нічого іншого. Десь він вийшов на партизанів. Очевидно, він не міг вписатися в їхнє середовище. Очевидно, десь він не справився з тими завданнями. Вони стали його підозрювати, тому що як то так – усіх більшовики зразу розстрілюють, а його, бачиш, і один раз випустили, і другий раз випустили. Закінчилось це тим, що вони його розстріляли. Потім мамі переказували, що „то й він був”. А який він був – це була досить пересічна історія того часу. Людей, розстріляних партизанами, було немало – і винних (у розумінні стукачів), і тих, на яких просто впала підозра. Отже, від Митьки залишилася донька Валя, вона досі живе в тій маминій хаті. Його дружина потім вийшла заміж і мала дуже багато дітей. Я цю сюжетну лінію обриваю.