Проблематика та тематика байок Глібова «Мишача рад», «Громада», «Цуцик».

Відгукнувся Глібов і на злободенні питання того часу, показував пристосування хижаків до нових суспільних умов у пореформені роки. Це — байки «Мишача рада», «Громада».

Тема прислужництва, лакейського гонору поставлена в байці «Цуцик», сюжет якої розвинуто на основі байки Крилова «Две собаки». Окремими деталями Глібов відтінив зазнайство і чванство прислужника Цуцика і надав протестантських рис характерові Бровка. Якщо Крилов лише передає розмову дворового Барбоса з кімнатною Жужу, то Глібов вносить і самовисловлювання Бровка. При наявності сильних критичних елементів в оцінці гнобителів різних категорій, паразитів, прислужників, тупих чиновників, Глібов все ж не був співцем революційної боротьби (хоч він не заперечував і революційного руху).

Творча спадщина Глібова-байкаря.

Найвищого свого розвитку на Україні байка досягла під пером одного з кращих представників різночинної демократичної інтелігенції, видатного поета Л. Глібова. З його ім’ям пов’язане остаточне утвердження в українському письменстві жанру реалістичної байки.Вихований на кращих зразках російської і української літератур, Глібов виступив не тільки талановитим продовжувачем байкарських традицій своїх попередників. Він був художником-новатором, який відкрив справді нову сторінку в історії розвитку цього демократичного жанру в українській літературі. Не випадково І. Франко назвав. Л. Глібова «найкращим українським байкописом», а його байки вважав «головним титулом заслуги сього талановитого поета».

Перші байки Глібова (50-і роки) були, по суті, перекладами творів І. Крилова. А на початку 60-х років Глібов пише вже й оригінальні твори — «Вовк і Вівчарі», «Вовк та Ягня», «Лящі» та ін. У деяких із них він, використовуючи криловську фабулу, докорінно переробляє її, змінює ситуації, вводить ліричні відступи (що стало, до речі, однією з особливостей Глібова-байкаря), пейзажні зарисовки, по-новому формулює мораль, в інших — творчо використовує лише криловську тему, окремі мотиви, образи тощо. Тут уже на перший план виступає індивідуальна поетична манера українського байкаря.

У своїх творах цього періоду Глібов узагальнено зображує типові явища дореформеної кріпосницької дійсності. Сатиричне вістря його байок спрямовується проти насильства і деспотизму поміщиків, проти несправедливості й беззаконня («Вовк і Кіт», «Вовк і Вівчарі», «Вовк та Ягня», «Лящі» та ін.). У кращій із них — «Вовк та Ягня» — в яскравих алегоричних образах розкрито взаємини між поміщиками і кріпаками. Лейтмотив байки сформульований у вступі.

Написана за фабулою відомого криловського твору «Волк и Ягненок», байка Глібова в умовах посилення поміщицького гніту набувала більшої антикріпосницької загостреності, дієвості. Український поет підсилює саме ті місця, де йдеться про всевладність гнобителів і безправність трудящих. Характеризуючи Вовка як соціального хижака, Глібов наділяє його і відповідними визначеннями: «страшенний», «здоровенний», — а безправність Ягняти підкреслює емоціональними епітетами: «сердешне», «бідне». З цією ж метою — глибше відтінити гірке становище людини праці — в заключній частині твору, після того як Вовк «Ягнятко задавив», додано характерний ліричний акорд.

Ліризм — особлива індивідуальна риса Глібова-байкаря. Ліричні мотиви зустрічалися також у Крилова і Гребінки («Утята та Степ»). Проте тільки у Глібова ліризм набирає характеру тенденції, він спрямований передусім на поглиблення оснозного смислу байки.

Глібов показав у ряді байок, що за нових соціально-економічних умов, після реформи 1861 р., огидні явища феодально-кріпосницького суспільства були ще досить живучі. Залишились ті ж хижаки-поміщики, той же розбій і жорстокий визиск трударів. Але тепер пани грабують селян «по-новому», з «позицій» запроваджених земств («Громада», «Ведмідь-пасічник», «Вовк та Зозуля», «Собака й Кінь» та ін.). Нищівну характеристику дає Глібов у байках «Щука», «Пан на всю губу», «Лисиця і Ховрах» й тогочасному судочинству. Він показує не тільки продажність і підступність, але й класовий характер суду.

У кращій частині свого доробку Л. Глібов виявив себе уважним художником, знавцем суспільних явищ сучасної йому дійсності, зумів засобами поетичного слова передати значні зміни, що відбувалися в соціально-економічному житті країни напередодні і після реформи, зокрема класове розшарування на селі, занепад поміщицьких господарств. Яскраву картину банкрутства кріпосників, приреченості дворянства відтворив він, наприклад, у байці «Мірошник».

У байках, написаних протягом 70—90-х років, Глібов поряд із старими темами порушує й нові, продиктовані подальшим розвитком буржуазно-капіталістичних відносин. Поглиблюється його світобачення, урізноманітнюється галерея образів, засоби реалістичного зображення дійсності, зміцнюється зв’язок з народною творчістю. Байкарський доробок Глібова цього періоду органічно вливався в загальне річище розвитку прогресивної української літератури.

Байкар розкриває антагонізм класового суспільства, жорстокість урядовців, - тупість титулованих царських чиновників, поміщиків-самодурів («Лев на облаві», «Жаби», «Кундель» та ін.), гостро висміює владу «золотого мішка» в епоху бурхливого розвитку капіталізму («Скоробагатько», «Сила»), суспільний індиферентизм консерваторів і ретроградів («Мальований Стовп»).

Засуджуючи соціальну несправедливість, поет продовжує утверджувати чесність і працьовитість простих людей, їхню моральну вищість над експлуататорами. Але тепер у Глібова з’являється і принципово новий соціальний аспект — народ як основа суспільства («Шелестуни»).

Суспільно-політичні погляди Л. Глібова загалом не виходили за межі демократичного просвітительства. Він покладав надії лише па культурно-освітню діяльність, на «правду й просвіту» («Солом’яний Дід»), І все ж кращі твори Глібова, в яких він проголошував ідеї демократизму, гуманізму, безумовно, сприяли пробудженню соціальної свідомості народних мас.

«Байка не є алегорія, — писав В. Бєлінський, — і не повинна бути нею, якщо вона хороша, поетична байка; але вона повинна бути маленькою повістю, драмою, з особами й характерами, поетично окресленими. Самі уособлення в байці повинні бути живими, поетичними образами». Цим вимогам цілком відповідають твори Глібова. Алегорія у поета, «втрачаючи» свій умовний смисл, набуває рис яскравої «земної» реальності. Вона не тільки розкриває окремі огидні виразки кріпосницького і капіталістичного устрою, але й набуває широкого соціального узагальнення, містить у собі яскраві, самобутні людські характери, відзначається багатобарвністю, пластичністю мови.

Сатиричний струмінь у його байках цілеспрямований, дійовий — він зачіпає уже основи експлуататорського устрою.

Незаперечні заслуги Глібова у розвитку поетики байки. Він сміливо розсуває її жанрові межі, урізноманітнює її форми, вперше в українській літературі збагачує байку рисами пісні й балади, демонструючи широкі, невичерпні можливості цього найтрадиційнішого літературного жанру.

У 50 — 70-х роках, коли Л. Глібов-байкар набув уже широкої популярності, до жанру байки звертаються С. Руданський, П. Свєн-ціцький, Ю. Федькович, М. Старицький та багато ін. Найпомітніше місце серед них займає М. Старицький, якому належить багато талановитих перекладів з І. Крилова, а також оригінальних обробок криловських сюжетів, тем і мотивів. Переробляючи байки російського поета, Старицький іноді відмовляється від моралі першоджерела («Зозуля та Горлиця» — «Кукушка и Петух»), іноді додає її від себе («Ведмідь при пасіці» — «Медведь у пчел»), У багатьох випадках, опрацьовуючи байки І. Крилова, М. Старицький, як і Л. Глібов, також наповнює їх виразним громадянським звучанням. Показовою у цьому плані є, приміром, байка Старицького «Коріння та Листки».