Байки Глібова 80-90-х років, їх проблематика, образи, стильові особливості.

В другий період творчості Л.Глібов пише байки: «Ластівка і Шуліка», «Ле на облаві», «Кундель», «Коник - стрибунець», «Цуцик», «цяцькований осел», «Мальований стовп» та інші.
В байках «Сила», «Скоробагатько» Глібов звертається до змалювання руїнницької сили капіталізму.

Байки другого періоду творчості Глібова відповідають новим завданням, що їх підносили в літературі письменники-реалісти, відображаючи суперечності капіталістичного суспільства, спираючись на принципи народності, гуманізму, соціальної і національної самосвідомості. У його байку приходить новий оповідач з іронічною посмішкою. Він проникливим зором спиняється на потворних явищах капіталістичної дійсності — на цілій зграї чиновників, самодурів, нероб. Водночас його розповідь сповнена смутку за долю поневоленого народу.

Продовжуючи наснажувати алегоричні образи реальним життєвим змістом, Глібов використовує і відомі сюжети, і створює нові, кладучи в основу народні приповідки та приказки. Весь час поглиблюється ліризм, живі інтонаційні відтінки мови, новелістичний або баладний стрій байок. Так урізноманітнюється ліро-епічна форма жанру байки. Замість хижаків кріпосницького ладу тепер постають інші алегоричні персонажі: Коник-стрибунець, Цуцик, Жаби, цяцькований Осел, мальований Стовп. Критичне вістря байок спрямовується на розкриття нових соціально-економічних відносин, засудження паразитизму, прислужництва, тупоумства, міщанської самозакоханості.

Байки Глібова 80-90-х років є свідченням, що українська література змужніла, загартувалась у всенародній боротьбі за національні і соціальні права. В цей час стали широковідомими полум'яні твори І. Франка, реалістична проза Панаса Мирного, Нечуя-Левицького, соціальна драма Кропивницького, Старицького, Карпенка-Карого. Байкар не відстає від загального поступу в літературі. Він спрямовує вістря сатири проти соціальної несправедливості, розкриває нові тайники духовного життя людини.

В основу байки «Коник-стрибунець» покладений здавна відомий сюжет: у Езопа — «Коник і Мурашка», в Лафонтена — «Цикада і Мурашка», в російській літературі байки Сумарокова, Хемніцера і популярна байка Крилова «Стрекоза й Муравей». У кожного байкаря цей сюжет набував своєрідного стилю та ідейного звучання. Якщо Хемніцер завершує сюжет у сентиментальному плані, показуючи розчуленість Мурашки, то у байці Крилова перемагають реалістично-викривальні тенденції.

У традиційну сюжетну форму української байки Глібов вкладає новий зміст, вся система поетичних засобів цілком оригінальна, хоч він і використав деякі формальні прийоми байки своїх попередників. Засуджуючи паразитичне життя у байці «Коник-стрибунець», байкар висміює байдужість, зневагу до народних звичаїв. Він протиставляє трудове життя паразитичному, відтворює поетичні картини рідної природи. Все це передається багатим колоритом то ліричної, то іронічно-дотепної мови.

Ліризмом, поетичним колоритом відзначається і байка «Мальований стовп». Сухому чиновникові, бездушному Стовпові, який порвав з народом, протиставляється ліричний пейзаж, змальований пісенними художніми засобами.

На тлі цього пейзажу контрастом до природної краси постає самотній, непривітний Стовп.

У такому ж критичному плані викриття бездушності та бундючності чиновництва написана байка «Солом'яний дід», у якій автор щиро вболіває за піднесення свідомості народних мас, за потребу нести в народ живі слова «правди і освіти». Невдячність, егоїзм, жорстокість, самодурство викриває поет у байках «Шелестуни», «Кундель».

Про сваволю великих хижаків, підлеглість їм дрібніших, про жорстокий закон права сильного над слабшим у класовому суспільстві розповідають байки «Лев на облаві» і «Танці».

Тема прислужництва, лакейського гонору поставлена в байці «Цуцик», сюжет якої розвинуто наоснові байки Крилова «Две собаки». Окремими деталями Глібов відтінив зазнайство і чванство прислужника Цуцика і надав протестантських рис характерові Бровка. Якщо Крилов лише передає розмову дворового Барбоса з кімнатною Жужу, то Глібов вносить і самовисловлювання Бровка. При наявності сильних критичних елементів в оцінці гнобителів різних категорій, паразитів, прислужників, тупих чиновників, Глібов все ж не був співцем революційної боротьби (хоч він не заперечував і революційного руху). У байці «Дуб і Лозина» він показує, як гордовитий Дуб зазнав поразки від раптової грози. Тут байкар виступає проти зверхності сильних над слабкими, і в образі грози не доводиться шукати ідеї революції. Також і в байці «Огонь і Гай» в образі Огню не можна вбачати сили революції і приписувати байкареві «вияв ліберально-буржуазних тенденцій». Байка «Огонь і Гай» належить до тих, що найтісніше своїм змістом пов'язані з відповідною байкою Крилова. Якщо в інших байках Глібов поширював, доповнював, трансформував відомі сюжети, то в цій байці він зберігає зміст криловської байки «Роща й Огонь» і робить ті ж самі висновки гуманного застереження людини від потурання непевним особам.

Алегорія цієї байки, як і багатьох інших байок Глібова, має життєву основу, тому не можна її зміст зводити до примітивного соціологізму.

Байкарська творчість другого періоду літературної діяльності Глібова є продовженням і дальшим розвитком реалізму, глибокої народності та збагачення поетики жанру байки, його творчий доробок у цьому жанрі є значним надбанням в історії української літератури. З усіх дожовтневих українських байкарів Глібов найповніше відбив у байці народну мудрість, підніс її сатиричне звучання в плані завдань демократичної визвольної боротьби.

Ім'я видатного українського байкаря-реаліста Глібова, поруч з іменами Лафонтена і Крилова, справедливо увійшло в історію світової літератури.