Новаторство Глібова-байкаря.

У численній сім'ї українських байкарів XIX ст. визначна роль належить Л. Глібову, який утвердив жанр української байки на основі народності й реалізму.

Народний гумор допомагав байкареві одягати злободенні теми в алегоричні форми, надавати байкам національного характеру. Тут відіграли значну роль і традиції «Енеїди» Котляревського, який подав чудовий зразок показу у переодягненому вигляді цілої галереї панства, чиновництва та відтворення позитивних рис народних характерів, і Гулака-Артемовського, Є. Гребінки та інших байкарів, що започаткували жанр байки в новій українській літературі.

У першій половині XIX ст. накреслились дві лінії розвитку гумору в нашій літературі: гумор епігонського наслідування і гумор творчого розвитку традицій Котляревського. Ці дві лінії проявились і в жанрі байки.

Надаючи національного характеру запозиченим сюжетам античної байки, виводячи її за межі традиційних рамок та наближаючи до животрепетних питань сучасності, Глібов використовував досвід польського байкаря І. Красіцького, французького — Ж. Лафонтена, російського — І. Крилова.

На виробленні естетичних принципів реалістичної байки позначився великий вплив Т. Шевченка. Тому між байкарською творчістю дошевченківських байкарів і Глібовим є значна відмінність. Черпання наснаги в «Кобзарі» для байкарської творчості неминуче вело до перенесення шевченківських принципів народності, реалізму, бойової ідейної загостреності і на жанр байки. Саме цим шляхом іде Глібов, він збагачує жанр байки, ставить її на службу завданням визвольної боротьби, впливає на піднесення самосвідомості пригнобленого народу. Виводячи байку за рамки традиційних сюжетів, український байкар надає їй то оповідної, то новелістичної, то пісенно-баладної форми і цим розвиває можливості жанру. Тут він не тільки використав досягнення Крилова, а й виступив новатором. Поширення жанрових меж давало більше можливості наповнити байку значним ідейним змістом. Якщо моральні настанови просвітителів XVIII — початку XIX ст. та декабристів були основним ідейним стрижнем байок Крилова, то у Глібова перемагають різночинсько-демократичні ідеї. В цьому напрямі не тільки розгортаються критично-викривальні тенденції, а й постає образ позитивного героя (хоч він часто і відсутній у сюжетній канві твору), його голос проривається то в ліричних мотивах байки, то в її моралі.

Втілюючи передові естетичні принципи, Глібов-байкар розкриває суперечності класового суспільства, надає різноманітним алегоричним образам історичної виразності. Алегорія байки спрямована не тільки на викриття окремих явищ кріпосницької і капіталістичної дійсності, а й набуває широкого узагальнення. Так, в образах хижаків можна пізнати не лише кріпосників, а й чиновників різних рангів, які здійснювали царську політику соціального і національного гноблення, переслідували передових діячів, обмежували права друку, витруювали прояви вільнодумства, прагнення до волі. У наданні суспільного змісту алегоричним образам криється сила критичного реалізму Глібова, ідейна наснага його байок.

Основним естетичним принципом байкарської творчості Глібова є народність, поняття якої виходить далеко за межі фольклорної форми байок. Вони глибокі змістом, у них відбито психічний склад, розум, моральні уявлення, прагнення і сподівання народу. Це й визначає національну своєрідність творчості Глібова. Він сприйняв життєстверджуючу силу українського народного гумору, в якому бринять і ноти протесту проти поневолювачів, і іронія, і скорбота за долю людини та рідної батьківщини. Гумор байок Глібова багатий не тільки прямими висловлюваннями, а й прихованою усмішкою. Не все байкар договорює до кінця, а залишає багато чого для роздумів читача, його байки промовляють до читачів і своїм підтекстом.

На розвиток літературно-естетичних поглядів Глібова впливала передова російська література і насамперед байкарська творчість Крилова. Соціальна загостреність байок Крилова, стислість і динамічність сюжетів, виразність характерів, сатиричність, чіткість висновків — ці особливості по-творчому сприймав і розвивав Глібов.

Байки Глібова і першого (40-60-і роки), і другого (80-90-і роки) періодів його творчості злободенно сатиричні. Якщо сатира байок Гребінки була спрямована на викриття окремих сторін самодержавно-кріпосницької системи, то глибша своїм змістом сатира Глібова зачіпає основи цієї системи. Є відмінність і в образах оповідачів, які в байках Глібова відзначаються сміливішими поглядами, глибшою вдумливістю, гострішим сміхом. Глібов далі розвинув традиції байок Гребінки та інших попередників-байкарів, які в образі оповідачів здебільшого відтворювали характери розважливих гумористів.

Сатиричне вістря ранніх байок Глібова спрямоване проти кріпосницької дійсності. Сюжет першої його байки «Вовк і Кіт» іде від байки Крилова «Волк й Кот». Але Глібов сповнює байку народним колоритом, поширює окремі сюжетні деталі, щоб показати наростання народного гніву до Вовків.

Поширюючи окремі деталі криловського сюжету, Глібов складає в них конкретні політичні натяки на страх Вовків перед назріванням «видимої смерті». Тут відчувається іронічний тон оповідача, непримиренного до насильства.

У своїх байках Глібов викриває цинізм, жахливу жорстокість гнобителів народу, створює яскраві характери представників антагоністичних класів. Такі два характери з великою вправністю реалістичної типізації постають у байці «Вовк та Ягня», сюжет якої відомий ще з античної літератури. В Езопа у стислій формі розповідається про перевагу сильного над слабким, беззахисним, Крилов надав байці російського народного колориту, показав цинічне ставлення хижака до ягняти. Для Глібова сюжет байки Крилова послужив лише канвою, на якій розгорнуті оригінальні узори, постають яскраві типи кріпосницької дійсності. Як і Крилов, Глібов починає байку підкресленням вовчого закону права сильного над слабким. Але кожен байкар оригіналь-но розповідає про вовчі порядки. Глібов розширює висловлену думку й іронічно загострює вступ такими афоризмами, як «кусає та ще й б'є», «нижчий перед вищим гнеться», для того, щоб підкреслити в образі Ягняти затурканість безправного народу. З цією метою повніше змальовано й переживання Ягняти. Якщо Крилов лаконічно говорить про зустріч Ягняти з Вовком, то Глібов підкреслює, яким в очах Ягняти видається страхітливий хижак. Тут наявні елементи ліризму, що посилюють антикріпосницьке спрямування байки. Недомовленістю, паузами, ліричним закінченням байки передано благородне хвилювання гуманіста. Саме ідеєю гуманізму алегорія байки Глібова виходить за межі вузького соціологічного її розуміння і набуває широкого демократичного звучання.

Байкар створює типові характери, розкриває соціальні явища, показує беззахисність, безправ'я і поневіряння народу. Байка «Щука» є сатирою на кріпосницький суд, що був об'єктом висміювання і для попередніх українських байкарів. У байках «Суд» Боровиковського, «Ведмежий суд» Гребінки зображено хижацький суд і беззаконня. Але ніхто з байкарів не дав такої дотепної і гострої сатири на суддів, як це зробив Глібов.