Три кити фразеологізації

Кити — тут «найважливіші способи» (їх справді три: метафоризація, метонімізація та синекдоха); фразеологізація — «творення усталених зворотів».

Вживання виразів у переносному значенні за подібністю називається метафо­рою (від гр. metaphora — «переміщення, віддалення»), а процес утворення фразеологізмів цим способом — мета­форизацією.

«Хоче вбити клин між мною і марша­лом? Не вийде!» (Л. Дмитерко.) вжите в переносному значенні — «посварити кого-небудь із кимось». Як клин розщеплює дерево, відокремлює одну половину колоди від другої, так і погані слова, вчинки роз'єднують людей: «Спить і уві сні бачить, як нашу дружбу порушити, клин між нами вбити...»(В. Собко.)

Схожими можуть виявитися дії (танцювати під чиюсь дудку), якості (міцний горішок), розміри (крапля в морі). Вільний проїзд, поза чергою, без перешкод і зупинок нази­вають зеленою вулицею: залізничний шлях із зеленим світ­лом семафорів пообіч нагадує вулицю, обсаджену зеленими деревами. Мовчазно вислуховувати чиї-небудь докори, об­рази, не даючи належної відповіді, так же гірко, як і ковта­ти пілюлі. Звідси й фразема — ковтати пілюлі.

Ми по-різному називаємо людей здебільшого з нега­тивними рисами характеру, поведінки: одного поля ягоди, з одного тіста, одною ниточкою зв'язані, одним миром ма­зані... Але всі вони об'єднуються значенням «однакові, нічим не відрізняються» (як не відрізниш ягід з одного поля).

Фразеологізми, що постали на основі метафори, часто можна перетворити в порівняльні звороти: келебердянська верства — як келебердянська верства, довга пісня «про те, що займає великий відрізок часу» — як довга пісня. Можна сказати батіг з клоччя «нікудишня або слабовільна люди­на» а можна і — як батіг з клоч­чя.

Перенесення назви одного предмета на інший може здійснюватися не тільки за їх схожістю (як у метафорі), але й на основі внутрішніх чи зовнішніх зв'язків між двома предметами. Таке перенесення називається метонімією (від гр. metonymia — «перейменування»), а процес утворення фразеологізмів — метонімізацією.

Є метонімія в часі, метонімія в просторі, метонімія за зв'яз­ком між дією людини і її станом. Похилий вік людини асоціюється з сивиною: «Дожив (Андрій) до сивого волосся, а добра не зазнав, ой, ні (М. Коцюбинський.), а молодий — зі школою: «З шкільної лави світлим, ніжним юнаком я попав у залізні лещата фронту» (П. Колесник.) Здавна час визначали за криками півнів (до перших, других, третіх півнів), небесними сві­тилами (від зорі до зорі), за наближенням ранку (ні світ ні зоря, ще й на світ не благословлялося).

Кельтські народні перекази донесли до нас звичаї при дворі короля бритів Артура (V—VI ст.). Там кожен із рицарів відчував себе рівним навіть із королем: на банке­тах сідали за круглим столом і періодично мінялися місця­ми. Сива старовина, проте відгомін її зберігся до сьогодні: щоб урівняти всіх у правах, учасників міжнародних фору­мів саджають за круглі столи. Так ведуться переговори і в ООН.

У сучасній публіцистиці вислови круглий стіл, зустріч за круглим столом, сісти за круглий стіл указують на рівні права учасників якоїсь зустрічі (наради).

Метонімічне перенесення назви з одного предмета на інший, коли части­ну вживають замість цілого або ціле замість частини, називається синекдохою (гр. synekdoche — «співвіднесен­ня», від syn — «разом» і ekdoche — «переймання»).

Одну зі своїх поезій М. Рильський назвав «Слово про рідну матір», хоч мав на увазі не одне слово, а багато — цілий твір. Ми говоримо: художнє слово, а розуміємо «мова художнього твору» або взагалі «твори художньої літера­тури. Коли у В. Стефаника прочи­таємо: «Наш люд має в собі багато сили, щоб родити Шев­ченків, Федьковичів, Франків», то добре розуміємо, що це авторське узагальнення.

Подібне спостерігаємо й при утворенні фразеологічних зворотів. Возний із «Наталки Полтавки» мав на увазі не одну копійку, коли хвалився виборному, що в нього «копійка волочитьсяі про чорний день іміється». Такі й вислови копійка перепадає, наживати копійку, вле­тіти в добру копійку.

Синекдохічно утворилися вирази ні каплі, ні крихти, ні душі, ні зернини, ні макового зерна. Всяка мала кількість є ознакою синекдохи: ані дрібки солі, ні за понюх табаки (тобто табаку не вистачить і на один раз понюхати, як ра­ніше це робили), як кіт наплакав, як шилом борщу (пато­ки) вхопив... Так само як і протилежне фразеологічне зо­браження великої кількості когось або чогось: «Біля Бо­рисполя, на озерах, качви тієї, ну, як хмари! Повірите, як випливуть, ну, як тої ряски!, нема куди через тую качву коноплини ткнути!» (Остап Вишня.) Сюди ж: тьма-тьмуща, хоч греблю гати, нікуди яблуку впасти, голки не просунеш. Усі вони означають «багато», «густо».

Поведінку, характер і стосунки людини можна передати сполученнями зі словами, що називають частини тіла: носа не показувати, очей не появляти, ноги моєї (твоєї) тут не буде (частина виступає замість цілого).

БАГАТОЗНАЧНІСТЬ,