Типи фразеологічних одиниць

Фразеологічні зрощення (ідіоми) — це стійкі сполучення слів (виражають єдине поняття), що становлять образний вислів, значення якого не пов’язане із значенням тих слів, що входять до нього. Фразеологічні зрощення принципово не можуть бути сприйняті в сучасній українській мові як словосполучення, їхня внутрішня логіка з сучасної точки зору є незрозумілою (бити байдики — ледарювати; пекти раків — червоніти; собаку з’їсти — набути досвіду; на руку ковінька — вигідно). Вони часто містять як складову частину слова, які самостійно, за межами цих фразеологізмів не існують (піймати облизня, правити теревені, точити ляси).

Семантична неподільність виникає або підтримується у фра­зеологічних зрощеннях рядом фактів:

v наявністю у складі фразеологічних одиниць застарілих слів, незрозумілих для загалу (збити з пантелику; взята на цугундер; ускочити в халепу);

v наявністю граматичних архаїзмів (притча во язицех);

v втратою у межах фразеологічної одиниці живого синтаксичного зв'язку.

Фразеологічні єдності — це стійкі неподільні сполучення слів (мовні вислови), загальне значення яких пов’язане з тими словами, що входять до їх складу (не нюхати пороху — не бути ще в боях; прикусити язик а — замовкнути; кров з молоком — здоровий). На відміну від будови зрощень, будова фразеологічних єдностей може бути пояснена, але в основі такого пояснення завжди буде лежати метафора або порівняння (тримати камінь за пазухою; виносити сміття з хати; вивести на чисту воду; накрити мокрим рядном).

Семантична замкнутість фразеологічних єдностей може створюватися також евфонічними чи формально-граматичними засобами — римою, алітераціями (усякої тварі по парі) тощо. Фразеологічні єдності можуть виникати і внаслідок синтасич-ної спеціалізації фрази, вживання її у певній граматичній формі (діло табак), внаслідок наявності експресивних відтінків значення (плакали наші гроші).

Фразеологічні сполучення – це стійкі подільні сполучення слів (фразеологічні звороти), які характеризуються самостійністю складових елементів (тобто їх до складу входять слова, з яких одне є вільним, а друге — з так званим зв’язаним значенням, причому цілісне значення фразеологізму випливає із значення компонентів (насупити брови, покласти край)).

Слова з фразеологічно зв'язаним значенням можуть поєднуватися з одним словом (рос. закадычный друг) чи з обмеженим рядом слів (страх, жаль, зло, досада бере при неможливості радість, задоволення, насолода бере).

Слово із зв'язаним значенням може заступатися синонімом (нагла смерть — раптова смерть). Синтаксичний зв'язок компонентів фразеологічних сполучень, відповідаючи живим нормам мови, позбавлений гнучкості (рос. мертвецки пьян, але не можна сказати мертвецкое пьянство).

Фразеологічні вирази —це стійкі за своїм складом і значенням фразеологічні одиниці, які складаються зі слів з вільним лексичним значенням і відтворюються в мові (серйозно й надовго; вовків боятися — в ліс не ходити; не все те золото, що блищить). Це фразові штампи, кліше, типові для різних літературних стилів, літературні цитати, крилаті вислови, афоризми, максими, сентенції, парадокси, ремінісценції, порівняння, професійні вислови, каламбури, вислови термінологічного характеру, народнопоетичні включення, народні приказки та прислів’я.

Прислів'я — влучний образний вислів, граматично й інтонаційно оформлене су­дження, що співвідноситься з реченням: згаяного часу не доже­неш, згода будує, а незгода руйнує, не спитавши броду, не лізь у воду; у стислій формі узагальнює, типізує різні явища життя, має повчальний зміст. Багато прислів'їв мають внутрішню риму: яка головонька, така й розмовонька; не всяка пословиця при всіх говориться.

Приказка — образний вислів, нерідко римований, близький до прислів’я, але без повчального змісту (може бути елементом байки або прислів'я, що частково недорозвинувся до них. Наприклад: собака на сіні, лисячий хвіст; похиле дерево (частина прислів'я: на похиле дерево і кози скачуть).

Приказка мовиться «до слова» і характеризує якості людини(не всі дома), її стан (вигляд) (кров з молоком), різні обставини (як з неба впав), кількість (як кіт наплакав) та ін.

Проте і приказки часом бувають організовані як речення. На відміну від прислів'їв, приказки:

Ø легко вступають у синонімічні зв'язки (хоч греблю гати, кури не клюють);

Ø констатують явища, події, що протікають у момент мовлення (по хаті ходить, а дверей не знайде);

Ø вказують на факт, що був (буде) в минулому (майбутньому) (був кінь, та з'їздився, буде й на нашій вулиці свято);

Ø тільки називають предмет чи явище (ворона в павичевім пір'ї); пор. прислів'я: лякана ворона і куща боїться (підноситься під конкретного і одиничного до абстрактного).

Народнопоетичні включення – стійкі мовні моделі, які вживаються як зачини чи кінцівки в народній творчості: багато що казати, та мало слухати.

Крилаті вислови — це поширені й загальновідомі влучні звороти мови, джерело яких може бути встановлене. Крилаті вислови не мають усталеної форми, вони можуть складатися з одного слова і цілого речення (олімпійський спокій, лебедина пісня, випити чашу до дна; Мавка; Фантастичні думи! Фантастичні мрії! (І. Франко); А все-таки вона крутиться! (Галілео Галілей); Практика — критерій істини (К. Маркс).

Афоризм (від грецьк. «вислів») – узагальнена, глибока й закінчена думка певного автора (письменника, науковця, політика, філософа), висловлена у відточеній, відшліфованій формі. Характерними рисами афоризму є влучність, виразність, несподіваність судження, здатність до самостійного існування. Єдина справжня розкіш - це розкіш людського спілкування (А. де Сент-Екзюпері ). Очі дружби рідко помиляються (Ф. Вольтер).

Сентенція (від лат. sentential – думка) – афоризм, що має повчальний зміст, життєву настанову. Розмірковуй тільки про те, про що поняття твої тобі це дозволяють. Не знаючи мови ірокезької, можеш ти робити таке судження з цього предмета, котре не було б обґрунтоване й не розумне? (Козьма Прутков)

Максима (від лат. «основне правило») – афоризм, у якому в короткій формі виражене певне моральне правило, етичний принцип. Спокій мудреців – це вміння приховувати свої почуття в глибині серця. Коли хочеш бути щасливим, будь ним (Козьма Прутков).

Евфемізми (від грецьк. euphemismos – «добре і говорю» – пом’якшений вираз) – це делікатні вислови, що вживаються з метою уникнути слів з грубим чи непристойним змістом або непристойним забарвленням. «За такі думки я б надавав панові по тому місцю, де, як кажуть французи, спина втрачає своє ім’я» - сердито промовив Дулькевич. (П. Загребельний).

Ремінісценція (від лат. reminiscentia – спогад) – невиразний спогад, відгомін якоїсь події чи враження, мотивів, образів, деталей; елемент художньої системи, який відсилає до раніше прочитаного чи побаченого твору мистецтва.Ремінісценція – це наявна цитата, цитування без лапок (Я пережил и многое и многих (П. А. Вяземский); Я изменял и многому и многих (В. Я. Брюсов)).

Порівняння – це вид простого тропа, в якому одне явище як поняття є шляхом зіставлення з іншим явищем: чистий, як сльоза; їсть, як іржа; мов у воду опущений.

Парадокс (від грецьк. paradoxos – несміливий, дивний) – думка, що різко розходиться з усталеними поглядами і спочатку ніби суперечить здоровому глузду. Здорове тіло – продукт здорового розуму (Б. Щоу).

Каламбур – фігура мовлення, яка полягає в гумористичному використанні багатозначності слова або звукової схожості різних слів: кому весілля, а курці смерть; на Миколи та ніколи.

Професійні вислови – це стійкі словосполучення або речення, що внаслідок переосмислення вийшли за межі мови професійних груп і набули образного звучання: грати першу скрипку; підрізати під корінь.

Термінологічні вислови – сполучення слів, які виходять за межі своєї терміносистеми й набувають переносного значення: зійти з орбіти, вийти на фінішну пряму.