Поняття про мислення, його види та форми 3 страница

💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

* гіпобулію – стан психіки, що виявляється в зниженні бажань і спонукань до діяльності (млявість, ослаблення уваги ін); * гіпербулію - стан психіки, для якого характерне значне підвищення активності, що виявляється в рухливості, незвичайній для тієї або іншої конкретної людини. Такі люди багато рухаються, ходять від одних знайомих до інших без потреби, знайомляться на вулицях і розповідають про свої проекти, винаходи тощо. Якщо оточуючі не знають про такий стан психіки людини, то її вважають дуже діяльною і зацікавленою проблемами. Але більш детальне знайомство свідчить, що підвищена активність у них поєднується з дуже низькою продуктивністю; та

*абулію — патологічне порушення психічної регуляції дій, що випиляється у відсутності спонукань до діяльності. в нездатності прийняти рішення і виконати потрібну дію, хоча необхідність її усвідомлюється.

Депресія — афективний стан, що характеризується негативним емоційним фоном (пригнічений настрій, розумова і рухова загальмованість, у всіх подіях вбачаються лише негативні відтінки) Іноді туга може досягти сильного душевного болю, через що може статися меланхолічний вибух, який схиляє до самознищення. Депресія виникає внаслідок деяких психічних захворювань, а також як реакція на неприродно тяжку життєву ситуацію.

Маніакальний синдром – стан, протилежний за емоційним фоном депресії:: стійке підвищення настрою, надмірна рухливість і прискорений темп мислительної діяльності, відсутність реакції на неприємні події (вони не існують, навіть смерть близьких не може викликати скорботи).

Маніакально-депресивний психоз — психічне захворювання, що хар-ся наявністю фаз депресії і манії або нападами складного поєднання цих фаз, які змінюються повним відновленням психічної діяльності.

Ейфорія — піднесений настрій, стан задоволення і безтурботності, що не відповідає об'єктивним обставинам

Дисфорія — пригнічений настрій, що характеризується дратівливістю, озлобленістю, похмурістю, підвищеною чутливістю до дій оточуючих, схильністю до вибухів агресії. Емоційна лабільність хар-ся легким і швидким переходом від піднесеного до пригніченого настрою (часто цей стан спостерігається при серцево-судинних захворюваннях).

Амбівалентність почуттів — неузгодженість, суперечливість кількох емоційних ставлень до певного предмета, що їх відчуває людина одночасно.

Апатія—стан, який характеризується емоційною пасивністю, байдужістю, спрощенням почуттів, відсутністю інтересу до навкол явищ; виникає внаслідок деяких органічних уражень головного мозку, слабоумства, а також тривалого соматичного захворювання.

Психосоматика — це залежність стану внутрішніх органів від психічної діяльності і вплив психіки на діяльність внутрішніх органів. В основі “П” – погляди Гіпократа: “Важливо знати, яка людина хвора, ніж знати, на що хвора людина”. При захворюванні у кожної людини виникає нова для неї життєва ситуація, в якій вона виявляє своє ставлення до нових обставин життя і до себе в цих обставинах.

Відомі чотири рівні психічного відображення захворювання у психіці людини: чуттєвий, емоційний (різні види реагування на окремі симптоми, на захворювання та його наслідки); інтелектуальний (уявлення, знання людини про своє захворення), мотиваційний (певне ставлення до свого захворювання, зміна поведінки і способу життя, активізація діяльності щодо повернення і збереження здоров'я).

Є різні типи реакції особистості на захворення: нормальна, зневажлива, заперечувальна, (має місце перебільшення тяжкості захворювання, але подолати це не вдається), іпохондрична (заглиблення в захворювання) та ін. Та за б-яких реакцій на захворення змінюється її психічна діяльність. Захворення мають свої особливості щодо впливу на психіку людини. Напр, зміна психіки за умов серцево-судинних хвороб пов’язана з негативними емоціями. Емоції є формою реакції, що охоплює увесь організм і дає змогу швидко відповідати на вплив навкол середовища або імпульси внаслідок соматичного захворювання або певного фізичного дискомфорту. Вони детермінують усю життєдіяльність організму, що є свідченням соматичної інтеграції. Ішемічна хвороба серця найчастіше розвивається у цілеспрямованих, вольових особистостей, які глибоко і довго переживають негативні емоції, їм притаманні особливі риси хар-ру: відсутність задоволення від роботи, цілеспрямованість. За період інфаркту міокарда спостерігаються такі психічні порушення, як стійке безсоння, ілюзорні розлади, руховий неспокій, пригніченість. Наведені приклади достатні для висновку: стан здоров’я суттєво визначає психіку особистості, і будь-які її властивості можуть бути здеформованими, що вкрай важливо враховувати у практичній діяльності.

30. ІНТЕЛЕКТ: ЗАГ. ХАР-КА, КОЕФІЦЄНТ ІНТЕЛЕКТУ

У загальному розумінні інтелект — (розсудок, розуміння) — це ми-слительні здібності людини, що ототожнюються із системою розумових операцій, зі стилем і стратегією вирішення проблем та з ефективністю адаптації до різних обставин життя. Сутність інтелекту зводиться до здатності людини виділити в ситуації суттєві властивості та адаптувати до них свою поведінку.Інтелект необхідно розглядати як найскладніше бага-торівневе явище людської психіки, що включає психічні процеси, стани та ін властивості особистості. Можна виділити три блоки у стр-рі інтелекту:

блок психічних процесів (від відчуття та сприйняття ситуації до мислення);

блок оцінки ситуації та прийняття рішення і блок регуляції поведінки, що пов'язані з емоціями, мотивами та волею. Отже, інтелект — це система психічних процесів, які забезпечують реалізацію здатності індивіда до оцінки ситуації, прийняття рішення та відповідної регуляції поведінки, інтелект має особливе значення в нестандартних ситуаціях, оскільки саме Їх розв'язання символізує здатність людини до навчання. Найважливіша функція інтелекту — адаптований взаємозв'язок з природою, тобто вміння орієнтуватися в умовах, що склалися, і відповідно до них діяти. Адаптація може здійснюватися двома шляхами — асиміляцією та акомодацією. Асиміляція — це пристосування ситуації через зміну умов, обставин до людини, її індивідуального стилю діяльності. Акомодація— пристосування людини до ситуації, що змінюється, через зміну стилю мислення.

Процес інтелектуального розвитку людини нерозривно пов'язаний з періодами розвитку її психіки впродовж усього життя:

Молодість (18 - 25 років) — часті підйоми та спади, нестійкість і активна перебудова мислительних функцій.

Рання зрілість — підвищення стійкості, певне зниження рівня мимовільної пам'яті, підвищення довільної уваги, загальне піднесення розвитку.

Середня та пізня зрілість — посилення цілісності інтелекту, поява зрілих суджень, більший розвиток вербального (словесно-логічна форма мислення) інтелекту.

До найважливіших характеристик інтелекту належать: глибина — здатність усвідомлювати сутність предметів і явищ, розуміти причини їх виникнення та закономірності їхнього розвитку тощо; критичність — оцінка предметів і явищ з бажанням піддати сумніву гіпотези, концепції, явища; гнучкість — здатність переключатися з однієї ідеї на іншу; широта розуму — здатність бачити проблему широко, у взаємозв'язку з іншими явищами; швидкість — здатність продукувати багато ідей та швидко вирішувати завдання; оригінальність — здатність продукувати нові ідеї; допитливість — потреба завжди знаходити найкраще рішення.

Найважливішою характеристикою інтелекту є швидкоплинність розумових процесів. Саме цю хар-ку покладено в основу тестів, що визначають «коефіцієнт інтелекту» — (ІQ). Усі тести визначення ІQ (А. Біне, Ч. Спирмен, Ґ. Айзенк, Р. Кеттелл) вимірюють логічне мислення, розуміння значення слів, швидкість сприйняття, орієнтація у просторі, орієнтація з цифрами та числами, робота пам'яті. В основі визначення коефіцієнта інтелекту — вирішення певної кількості завдань за точно встановлений час за такими альтернативами: точність рішення, швидкість прийняття рішення.

На основі комплексних досліджень було зроблено такі загальні висновки:

На побутовому рівні IQ хар-зує людей як «розумних» та «кмітливих».

IQ-тести характеризують здатність до навчання, до набуття нового досвіду (знання, навички, вміння).

Здатність до навчання є різною у різних людей.

Показники IQ стабільні впродовж усього життя

IQ-інваріантні до різних соціальних, економічних, етнічних або расових груп.

Здатність до навчання (IQ) людиною успадковується на 40-80%.

IQ індивідуума не характеризує досконалість його як особистості.

Низький IQ не є синонімом невдач і безпорадності, високий IQ не гарантує успіху; наприклад.

ЗАГАЛЬНИЙ ВИСНОВОК: успіх визначається не стільки і не тільки інтелектом, а й настійливістю, рішучістю, здоровим глуздом, шармом тощо.

31. ЛОКАЛІ3АЦІЯ КОНТРОЛЮ ЯК ХАРАКТЕРИСТИКА ВІДПОВІДАЛЬНОТІ СУБ`ЄКТА ДІЯЛЬНОСТІ

Життєдіяльність взагалі та будь-яка діяльність зокрема неможливі без відповідальності їх суб'єкта. У загальному розумінні відповідальність відбиває об'єктивний характер взаємин між особистістю, колективом, суспільством з погляду свдомого здійснення пред'явлених взаємних вимог.

Відповідальність — не нав'язаний іззовні обов'язок, а відповідь на звернене до суб'єкта прохання, яке відчувається як власна турбота. Невипадково відповідальність та відповідь мають один і той самий корінь. Відповідальність у прямому розумінні —це повністю добровільний акт, відповідь на потреби іншого, виражені або невиражені. Бути «відповідальним» означає бути вільним і готовим відповісти.

Якщо людина більшою мірою бере відповідальність за події, що відбуваються в її житгі, на себе, то це є показником внутрішнього (інтернального) контролю. А якщо вона має схильність приписувати відповідальність за все зовнішнім чинникам, знаходячи причину в інших людях, у своєму оточенні, у своїй долі або у якомусь випадку, то це свідчить про її зовнішній (екстернальний) контроль. Інтернальність - екстернальність — це два полюси локалоації контролю над значущими для особистості подіями, які відбуваються в житті та діяльності. Локус контролю як риса особистості пов'язує між собою почуття відповідальності, усвідомлення людиною сенсу її життя, готовність до активності.

Характерний для індивіда локус контролю (інтернальний - екстернальний) — трансситуативний і характеризує поведінку особистості і при досягненнях, і при невдачах у будь-яких сферах життєдіяльності. Все це дає підстави віднести інтернальність-екстернальність до найважливіших рис особистості.

Інтернальність людини полягає в тому, що вона вважає: все, що з нею траплясться, залежить від її особистих якостей (компетентність, цілеспрямованість, здібності тощо), є закономірним результатом її вла-сної діяльності. Інтерналів характеризує також емоційна стабільність, моральна нормативність, довірливість, сердечність, витонченість, това-риськість та сильна воля.

Працівники-інтернали —високовідповідальні, послідовні у досягненні цілей, схильні до самоаналізу, незалежні, продуктивні при прийнятті рішення і в ситуаціях, пов'язаних із ризиком, вони завжди готові відкласти якесь миттєве задоволення заради досягнення нехай і віддаленого, але більш цінного результату, інтернали більше за екстерналів впевнені, що добра робота веде до високої продуктивності, а висока продуктивність — до більшої «винагороди». Їхня загальна задоволеність працею значно вища, ніж у екстерналів.

Екстернальна людина впевнена, що її успіхи і невдачі є наслідком різних зовнішніх сил та умов (випадковість, везіння, тиск оточення, інші люди). Незадовільна оцінка її діяльності знайде пояснення такого типу: «вчасно не повідомили», «неякісно пояснили», «ліфт зламався». Для екстерналів характерні: безвідповідальність, тривожність, бажання знову і знову відкласти реалізацію своїх намірів. Їм властиві також підозрілість, депресивність, агресивність, конформність, догматизм, авторитарність, безпринципність, цинізм. Стиль керівництва екстерналів більше директивний і частіше базусться на негативних санкціях.

Визначення рівня суб`єктивного контролю відбувається за допомогою теста Дж. Роттера.

Рівень суб'ективного контролю визначасться за сьома показниками інтернальності:

6. Інтернальність у сфері мІжособистІсних стосунків;

7. Інтернальність стосовно здоров'я та хвороби.

32.РИСИ ОСОБИСТОСТІ(сутність, методики досліджень).

В експериментальній психології існує два напрями дослідження трансситуативних соціально-психологічних властивостей особистості:

Згідно з першим напрямом, існує певна кількість базисних властивостей (риси особистості), і особистісні відмінності визначаються ступенем їх виразності.

В основу типологічного підходу покладено уявлення про те, що тип особистості є цілісним утворенням і не може бути зведений до комбінації окремих властивостей особистості.

Ці два напрями систематизують інформацію щодо індивідуальних відмінностей і дають можливість використовувати її для цілей практичної психології, вирішувати завдання прогнозування, діагностики та інтерпритації результатів тестування.

Риси особистості утворюють групи тісно пов'язаних ознак, властивостей і виявляються як певні інтегральні характеристики, що об'єднують інформацію в цій групі ознак. Кількість рис визначає розмірність особистісного простору.

Тип особистості об'єднує групу схожих людей, який розкривається описом типового представника.

Таким чином, підхід, що враховує наявність певних рис, вимагає групування особистісних ознак, а підхід на основі врахування типів — групування піддослідних.

Риса особистості — це «точна» характеристика властивостей особистості, а тип особистості — це також риса, але приблизна, менш точна, оскільки тип характеризує усереднену особу із експериментального масиву.

Риси особистості- це стійкі психічні властивості, що характеризують здатність індивіда на певні об`єктивні впливи закономірно відповідати адекватними психічними діями.Гол. ознака рис собистості - закономірний і систематичний прояв відповідних психічних властивостейу різних видах діяльності та ситуаціях.

На основі вказаних підходів в екпериментальній психології розроблено декілька уявлень про риси та типологічні риси людей:

базові риси особистості-товарискість, замкненість, покірність, підозрілість, мрійність, самостійність та ін.;

типолопчні риси особистості-визначаються за належністю людини до певного типу (неправдивість, занепокоєність, депресивність, істеричність, шизоїдність та ін);

індивідуально-типологічні риси особистості (екстраверт-інтроверт, сенсорний- інтуітивний, мислительний-чуттєвий, конструктивний-сприймаючий).

33 Поняття про характер та його акцентуації.

Хар-р- це сталі риси особистості, що формуються і проявляються в її діяльності і спілкуванні та зумовлюють типові для неї способи поведінки. Хар-р є сукупністю певних рис особистості. Кожна риса хар-ру є рисою особистості, але далеко не кожна риса особистості є рисою хар-ру. Щоб бути рисою хар-ру, риса особистості має бути: досить виразною; досить тісно пов’язаною з іншими рисами хар-ру в одне ціле; систематично виявлятися в різних видах діяльності, ситуаціях, обставинах.

риси, які хар-зують вчинки людей щодо вибору цілей діяльності і спілкування- ощадливість, раціональність;

риси, які хар-зують дії, спрямовані на досягнення цілей, - наполегливість, цілеспрямованість, послідовність;

риси, які безпосередньо пов’язані з темпераментом і хар-зують особливості дії, вчинків, поведінки загалом, - інторверсія-екстраверсія, тривожність, витриманість-імпульсивність, ригідність.

Акцентуалізація- це по суті ті ж індивідуальні риси, які мають тенденцію до переходу в паталогічний стан. При більшій проявленості вони накладають відбиток на особистість і в решті решт можуть набути паталогічного хар-ру, руйнуючи структуру особистості.

К. Леонгард виділив 10 типів «акцентуйованих особистостей», які поділив на 2 групи за принципом акцентуації властивостей або хар-ру, або темпераменту. До акцентуації рис хар-ру віднесемо демонстративний, педантичний, стійкий і неврівноважений. Акцентуації за темпераментом- це гіпертимічний, дистимічний, тривожно-боязливий, циклотомічний, афективно-екзальтований та емотивний типи.

Демонстративний тип хар-зується підвищеною здатністю до витіснення із свідомості неприємних фактів і події, власних помилок і недоліків, що має прояв у неправдивості фантазії, удаванні. Хар-ні також авантюристичність, пихатість, «утеча в хворобу», якщо незадоволена потреба у визнанні. Дуже егоїстичні, прагнуть уваги до себе і визнання, часто видають бажане за дійсне, лукаві, пристосовуються, артистичні, обдаровані багатою фантазією, схильні до істерії.

Педантичний тип - протилежний демонстративному. Хар-ні ознаки: підвищена ригідність, інертність психічних процесів, нездатність до витіснення травмуючих переживань. Цим людям притаманна акуратність, сумлінність, надійність у справах, але они здатні дратувати оточуючих надмірним формалізмом та занудством, сумніваються при прийнятті рішення, не здатні до прийняття остаточного рішення.

Стійкий (ригідний) тип хар-зується надмірною стійкістю афекту зі схильністю до формування паранояльних і надцінних ідей. Хар-ні також підвищена підозрілість, образливість, стійкість негативних переживань, прагенення домінувати над іншими, несприйняття чужих думок і, як наслідок, конфліктність. Акуратні, цілеспрямовані, самолюбиві, докладають значних вольових зусиль задля досягнення намічених цілей, прагнуть до авторитету і влади.

Неврівноважений (збудливий) тип - це підвищена імпульсивність, послаблений контроль над бажаннями і збудженнями. Дратливість, постійно уникають труднощів, часто гніваються і цютують. На виглід - похмурі, в розмові обговорюють лише те, що «лежить» на поверхні, відповідають скуто. Схильні до епілепсії, яка має прояв у збудливо-нудотному настрої, в’язкості мислення, конфліктності.

Гіпертимічному типу притаманна така особливість, як підвищений фон настрою у поєднанні із жадобою діяльності, оптимізмом, підприємливістю і високою активністю. Хар-на тенденція - не доводити почате до кінця. Самооцінка трохи завищена, легко прощає свої помилки і недоліки, свою вину, як правило, звалює на інших. У той же час - не злопам’ятні. Не дуже надійні: багато обіцяє, мало робить. Має веселу вдачу, любить зміну місць, спілкування, нові враження. Повно задумок і ідей, притягує до себе людей, навкруги нього «кипить» життя.

Дистимічний тип - це протилежність гіпертимічному, хар-ться зниженням основного фону настрою (інколи до субдепресії), песимізмом, фіксацією на сумних сторонах життя, ідеомоторною (ідея - в життя) загальмованістю. Цим людям притаманні низбкий рівень контактності, небагатослов’я. Ведуть замкнутий спосіб життя, рідко конфліктують з іншими людьми. Вони серйозні, сумлінні, віддані в дружбі, одначе занадто пасивні і мляві. Їх легко впізнати по сором’язливому і безрадісному вигляду, міміка в них мало виразна.

Тривожно-боязливому типу властиві схильність до страхів, підвищена боязкість і полохливість. Для таких людей хар-на також підвищена вразливість, загостренне почуття власної неповноцінності, нерішучість, схильність до «самозанурення», постійний сумнів і тривалі розмірковування.Вони часто очікують будь-яких неприємностей навіть у звичайних обставинах, рівень самооцінювання дещо занижений. Чим яскравіше у тривожний особисто виявлена полохливість, тим імовірніша супроводжуюча її підвищена збуджуваність автономної нервової системи, яка підсилює соматичну реакцію страху через систему інервації сердця.

Циклотимічний тип хар-зується зміною гіпертимічних і дистимічних фаз, тобто фази хорошого і поганого настрою змінюють одна одну з різними періодами. Радісні події викликають у таких людей не тільки радісні емоції, але й супроводжуються загальною картиною гіпертемії: жадобою діяльності, підвищеною балакучістю, фантаном ідей. Печальні події викликають пригніченість, а також сповільненість реакцій і мислення.

Афективно-екзальтований тип - це тип «тривоги і щастя». Особи цього типу легко переходять у захоплення від радісних подій і у відчай - від сумних. Їм до смаку розваги, життєва насолода, почуття обов’язку і вищі цінності формуються важко. Їм потрібен твердий, але не жорсткий контроль протягом усього життя. Захоплення і пориви можуть ніяк не пов’язуватись із особистими стосунками. Любов до музики, мистецтва, природи, захоплення спортом, переживання релігійного порядку, пошуки світогляду - все це захоплює екзальтовану людину до глибини душі.

Емоційний тип майже схожий на афективно-екзальтований. Але емоційні особи реагують не так бурхливо, а їхні емоції розвиваються не так швидко. Вони відрізняються особливою чутливістю і глибиною переживань у сфері тонких емоцій духовного життя. Їхня хар-на риса- сензитивність (почуття, відчуття), що виявляється у підвищеній чутливості до подій, які з ними трапляються.

Скерованість особистості, або вибіркове ставлення людини до дійсності. Скерованість криє в собі різні властивості, систему взаємних потреб та інтересів, практичних установок. При цьому одні з компонентів скерованості домінують і мають провідне значення, тоді як інші виконують опорну роль. Домінуюча скерованість визначає всю психологічну діяльність особистості.(потреби, інтереси, психолог установки, інші власт-ті особистості)

Можливості особистості - охоплює ту систему здібностей, яка забезпечує успіх діяльності. Здібності взаємопов’язані та взаємодіють одна з одною. Кожний з нас має свою осн, провідну здібність і підпорядковану їй ведену. Підпорядк здібність підсилює осн провідну здатність чи талант. (здатність, здібність, талант, геній)

Характер - складне синтетичне утворення, де в єдності проявляються зміст і форма духовного життя людини. Хоча хар-р і не відображ особистості в цілому, проте являє складну сис-му її власт-тей, скерованості й волі, інтелектуальн та емоційних якостей, типолог особливостей, які проявляються в темпераменті. У сис-мі хар-ру теж можна виокремити провідні властивості, передовсім моральні якості (чутливість, черствість), затим вольові (рішучість, мужність), які забезпеч певний стиль поведінки і спосіб розв’язання практич завдань. Морально-вольові якості склад дійсну основу хар-ру.

Сис-ма управління, яку позначають поняттям «Я». «Я»- утвердження самосвідомості особис-ті, воно здійснює саморегуляцію: підсилення або послаблення діяльності, самоконтроль і корекцію дій і вчинків, передбачення і планування життя й діяльності. Самоупр-ня має велике значення в нормальному цілеспрямованому розумному житті та діяльності особистості.

35 Активність особистості: поведінка та діяльність. Особистість - продукт обставин, але обставини складаються людьми. Активність особистості упорядкована і ціле-спрямована, що досягається тонким управлінням як пізнавальною, так і практичною діяльністю. Саме при уз-годженні знань і досвіду особистість діє найбільш доцільно, тому важливо розкрити психологічний механізм самостійної активності особистості. Людина не автоматично переклю-чається, а свідомо із врахуванням соціальної ситуації, оцінки значимості імпульсів, наслідків дій. Вона може вибирати і в цьому є її свобода волі.

У малої дитини ще не має уяви про власне «я» і тому вона знаходиться під владою зовнішніх і внутрішніх сил умов життя. По мірі утворення «я» дитина починає виділяти себе із предметного світу і людського оточення і в окремих випадках про-тистоїть їх діям. Це і є початок формування особистості, перехід від індивіда до власної особистості. Уява про власне «я» визначає рівень домагань, і відповідну міру активності особистості, і міру розвитку здібн-остей. Ось чому в гіпнозі навіюючи ті чи інші можливості «я» ми спостерігаємо реальні, хоча й тимчасові, зміни здатності здій-снювати ті чи інші види діяльності. Більш того, навіюючи чоловіку або жінці протилежну їм стать спосте-рігають відповідні корінні зміни поведінки. Здатність до самоуправ-ляння змінюється з віком і в зв’язку з потологічними змінами особистості. Найвищій рівень самоуправління досягається в зрілому віці, коли знання вже опробовані життям, а сама особистість досягла найвищого рівня сил і здібностей і випробувана у всіх відношеннях.

Особистість як самоуправляюча система здійснює: виклик, затримку процесів (дій, вчинків); переключення психічної діяльності; її прискорення або сповільнення; підсилення або послаблення активності; узгодження спонукань; контроль за протіканням діяльності шляхом співставлення наміченої програми із здійснюваними діями; координацію дії

Для вирішення цих завдань формулюються такі основні механізми «я»: контролю, узгодження, санкціонування, підсилення.

Мотивація - це ті причини, через які людина робить ті чи інші вчинки. Мотиваційна сфера особистості тісно пов’язана з активністю індивіда. Суб’єкт активності являє «особисте Я» людини. Людина ввадає, що коли вона говорить «Я роблю так тому, що я цього хочу» вона виражає власне свої прагнення, але це не завжди так. Наприклад, студент вступивши до вузу пояснює оточуючим і самому собі що це його самостійний вибір і він не залежить від стороннього впливу. Але через деякий час він разочарований. Він мусить визнати, що вибір професії був здійснений під впливом рідних та друзів. При цьому поради інших він не сприймав як «директиви». За цим визнанням - критична робота свідомості в напрямку виділення «голосу» інших людей від його власного.

Також суб’єкт активності - це «Я іншого в мені», коли «присутність» іншого відчувається і може сприйматися як вторгнення в внутрішній світ іншої людини. Це також видно на прикладі з студентом.Разом з тим можливі ситуації, коли інтереси іншого сумісні з власними інтересами людини. «Я іншого в мені» не обов’язково супроводжується жертвами та самозреченням. Останнє відбувається тільки тоді, коли інтереси іншого ставляться вище за власні.

Суб’єкт активності такий, що він не ототожнюється ні з ким з людей конкретно - надіндивідуален. Але в той же час він має відношення до кожного, уособлюючи те, що повиннебути властиве всім людям - «людське в людині»: розум, добро, честь, красоту, свободу. Коли активність людини диктується цими цінностями, кажуть, що її суб’єктом є «всезагальне Я» в людині. «Індивідуальне Я» тут поєднано з «Я іншого».

Суб’єкт активності безособовий і ототожнюється з природним тілом індивіда («не Я»): він занурюється при цьому в стихію природного. В психоаналітичних концепціях це активне начало позначають терміном «воно» і розглядають як збіг сил любові (інстинкт продовження роду) та смерті (інстинкт руйнування, агресії). «Не Я» не вичерпується при цьому чисто біологічними мотивами: мистецтво, альтруїзм і навіть релігіозні нахили іноді розглядають як прояв чисто природного початка.

37. Рівень домагань і самооцінка особистості. Самооцінка і домагання розвиваються завдяки поступовій інтеріорізації зовнішніх оцінок, що вмражають суспільні вимоги, у вимоги людини до самої себе. Самооцінка формується ще з дитинства в процесі спілкування за такими етапами: увага з боку дорослих; співробітництво з ними; відчуття поваги з їхнього боку; взаєморозуміння. Від взаємостосунків дитини з батьками на кожному з етапів залежатиме її ставлення до себе. Отже, кожна людина має сфор-мовані попередньою життєдіяльністю свої рівні самооцінки та домагань. Самооцінка показує, як людина оці-нює себе щодо окремої властивості, а самоповага розуміється як уза-гальнена самооцінка. Висока само-повага є свідченням того, що людина не вважає себе гіршою від інших і позитивно ставиться до себе як до особистості, низька самоповага – навпаки. Між ідеалом, що формується як перспектива розвитку, і реальною самооцінкою існують певні розбіжності, які мають стимулювати свмовдосконалення. Рівень домагання відноситься до ідеалу, оскільки він визначає цілі, які людина прагне досягнути. Саме з цілями людина зіставляє труднощі поточних завдань та обирає ті, які вона здатна не тільки вирішити, але й які уявляються ще й привабливими. Рівень домагань залежить від віри людини у свої здібності та виявляється у прагнені отримати певну репутацію, визнання значушої для себе групи людей.

37. Рівень домагань і самоцінка особистості. Самоповага - це оцінка себе, своєї діяльності, свого становища в групі та свого ставлення до інших членів групи.Домагання – це потреби людини, мотиви або тенденції, що мають прояв у ступені трудності мети, яку вона ставить перед собою.Самооцінка і домагання розвиваються завдяки поступовій інтеріорізації зовнішніх оцінок, що виражають суспільні вимоги у вимоги людини до самої себе. Самооцінка формується ще з дитинства в процесі спілкування за такими етапами: увага з боку дорослих; співробітництво з ними; відчуття поваги з їхнього боку; взаєморозуміння. Т.ч. від взає-мостосунківдитини с батьками зале-жить її ставлення до себе. - оцінки вчителів і т.п.