Поняття про мислення, його види та форми 2 страница

💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Для характеристики людини як суспільного індивіда, суб’єкта і об’єкта соціальних відносин вживають термін “особистість”, який визначає в людині саме соціальне. Соціальна поведінка людини визначається взаємодією зовнішніх і внутрішніх умов: зовнішні діють через внутрішні. Особистість стає чинником, який модифікує реакцію індивіда на зовнішній вплив.

Введення поняття «особистість» дозволяє при поясненні діяльності або поведінки людини включати ланцюг, що поєднує всю сукупність внутрішніх умов, через які трансформуються всі зовнішні впливи. У ці внутрішні умови включається психіка людини — психічні процеси, стани та властивості особистості. Особистість можна визначити як сталий комплекс якостей людини з усіма її біо- та соціально-психічними властивостями, що їх вона набуває під впливом оволодіння відповідною культурою суспільства і конкретних соціальних груп та спільнот, до яких вона належить, у життєдіяльність яких включається і на життєдіяльність яких впливає.

Для визначення особливого і специфічного, то вирізняє одну людину з-поміж інших з її природними і соціальними, фізіологічними і психічними успадкованими і набутими властивостям" та якостями, вживають термін «індивідуальність», тобто індивід як особистість.

Узагальнюючи сутність розглянутих понять, можна зробити такі висновки: * кожен індивід є людиною; * індивід є вихідним пунктом для розвитку людини як особистості; * особистістю не народжуються — нею стають; * особистість — це підсумок розвитку індивіда; * особистостями стають у спільнотах, але і сама людина-особистість згодом утворює нові спільноти до власних інтересів та потреб; * особистість визначає поведінку, діяльність людини як чинник, що модифікує реакцію індивіда на зовнішні умови, та як ланцюг, що поєднує всю сукупність внутрішніх умов (психіка людини), через які трансформуються всі зовнішні впливи.

Термін «феномен» (від грец. — те, що з'являється) вживають у двох значеннях: виняткове, незвичайне, рідкісне явище; явище дане нам у досвіді, сприйняте органами чуттів. Коли ми починаємо щось вивчати, то, як правило, орієнтуємося на те, що вже знайоме нам. Такими орієнтирами є відомі кожному феномени звичайного життя — це факти, які ми не заперечуємо. Певне коло «своїх» феноменів має кожна наука. Специфічне коло феноменів становить фундамент і навчального предмета або його розділу. Розглянемо специфічне коло феноменів діяльності. З власного досвіду кожен знає, що: І) завжди відчуває у чомусь якусь необхідність, тобто потребу. Потреба — це психічне явище відображення необхідних організму або особистості умов, що мають забезпечити їхнє житія або розвиток. Потребу слід розглядати як деяку невизначеність: вже зрозуміло, що необхідно щось робити, а от що саме — усвідомлено ще недостатньо. Проявляється потреба у певному стані психіки людини — переживанні; 2) під впливом тих чи інших мотивів діє для задоволення певної потреби; 3) існує завдяки взаємодії з навколишнім середовищем; 4) обмінюється інформацією з іншими людьми; 5) з самого початку життя грається, вчиться, а далі — працює; 6) саме завдяки діям, взаємодіям, і лише завдяки їм набуває певного досвіду. Всі ці та інші феномени нашого життя певним чином характеризують діяльність людини. Діяльність тлумачать як специфічну форму активного ставлення людини до навколишнього світу, змістом якої є доцільна зміна і перетворення світу на основі освоєння і розвитку існуючої в певних конкретно-історичних умовах культури.

Діяльність неможлива без людської активності (-це енергія, яку використовують у специфічній реакції, що виявляється у людини в бажанні та реалізації діяльності). Людська активність має усвідомлений характер, їй притаманні: 1)свідома організація і саморегуляція діяльності та поведінки, що спрямовуються на подолання перешкод у досягненні цілі; 2)здатність індивіда свідомо змінювати або, навпаки, відстоювати свою лінію поведінки на основі свідомого оцінювання обставин і заради віддаленого результату.

Ще виразніше виявляється єдність діяльності та особистості у вчинках. Вчинок — це дія, що усвідомлюється діючою особистістю як акт, що виражає її певне ставлення до самої себе, до інших людей. Вчинок у психологічному розумінні — це специфічний вид розумово-вольової дії, необхідна складова діяльності людини. Вчинок відіграє важливу роль у морально-психічному розвитку особистості, оскільки поєднує індивідуальне і суспільне, суб'єктивне та об'єктивне, свідомість і діяльність, слова і діла. Ще одна суттєва ознака діяльності — її цілеспрямовуючий характер: 1) для задоволення потреби людина не тільки змінює те, що дане природою; 2) в кінці процесу діяльності отримується результат, який на початку цього процесу був лише в уяві людини, тобто ідеально, як мета; 3)перетворюючи те, що дане природою, людина здійснює водночас і свою свідому мету, яка. виступаючи як закон, визначає спосіб і характер її дій і якій вона повинна підпорядкувати свою полю.

Доцільно розрізняти види і типи діяльності. До видів діяльності відносять такі, що забезпечують існування людини та її формування як особистості, типи діяльності будуються за ознаками суспільних відносин, потреб та предметів. Основні види діяльності: 1) Гра — це діяльність в умовних ситуаціях, що спрямовується на підтворення і засвоєння суспільного досвіду, зафіксованого в засобах і способах здійснення предметних дій; кожний учасник гри психологічно формується як особистість. 2) Навчання — обумовлений історією вид діяльності, який задовольняє потреби суспільства в освічених людях, у розвитку їхньої свідомості; це діяльність, в якій наперед і свідомо ставлять мету, заздалегідь визначають принципи, зміст, форми і методи навчальної роботи, що мають найкраще забезпечити формування здібностей, засвоєння вмінь, навичок, знань. 3) Праця — діяльність людини, що спрямовується на освоєння і перетворення природних і соціальних сил з метою задоволення потреб, у результаті якої створюються матеріальні й духовні цінності, формується сама людина. 4) Спілкування – це діяльність, яка полягає в обміні інформацією між людьми. Його слід розглядати як одну з форм комунікації. Вища форма С. – мовне С., тобто обмін інформацією за допомогою слів, які виражають поняття. Головна особливість діяльності С. – вона наявна у будь-якому виді діяльності, бо не можуть реалізовуватись без С. Типи діяльності: (1)комунікативна; (2)художньо-творча (пізнання світу в художніх образах) (3)споживча (матеріальне, духовне); (4)ціннісно-орієнтаційна або духовно-оцінна (пізнання світу з позицій добра і лиха, мораль, ідеологія); (5)духовно-пізнавальна (дослідження теоретичні, прикладні, практичні); (6) соціальна (люди - люди, упр-ня, освіта, лікування); (7)предметна (люди-природа, мат. цінності)

Кожний індивід має свою ієрархію видів і типів. Вона змінюється не тільки з віком (гра — навчання — праця), а й повсякчасно, залежно від актуалізації тієї чи іншої потреби і способу житія. Взагалі, ієрархія видів і типів діяльності - це, до певної міри, програма життя людини.

Діяльнть — складне явище з певною сукупністю елементів, які пов'язані між собою і утворюють цілісність, єдність. Така сукупність має назву «система». Кожна система характеризується передусім структурою, тобто сукупністю взаємопов'язаних елементів, що становлять цю систему. Орг-психологічна стр-ра індивідуальної діяльності: 1) Ціль – це уявний образ майбутнього результату діяльності, за допомогою якого суб'єкт сподівається задовольнити ту чи іншу потребу. 2) Мотив - це внутрішня спонукальна причина дій і вчинкік людини, переживання чогось особисто значущого для індивіда шлях вибору варіанту досягнення мети. Інколи відбувається підміна понять “мотив” та “стимул”, що неприпусти. Мотив - це будь-яке психічне явище, то збуджує до дії, а стимул - явище, що діє на людину і викликає відповідну реакцію. Стимул може стати мотивом, але за умов, що його буде «перероблено» особистістю і відображено свідомістю. Через це один і той самий стимул у різних особистостей може викликати різні мотиви. 3) Процес діяльності визначається як сукупність дій, що спрямовуються на досягнення мети або на зміну стану предмета діяльності. 4) Дія - складова процесу діяльності, має таку саму структуру, як і діяльність взагалі, але спрямовується на досягнення конкретної елементарної мети. Дія взагалі розуміється як спрямований від суб’єкта до предмета зв'язок (наприклад, погляд, звернення), а діяти - це навмисне, з своєї волі змінювати стан предмета діяльності. 5) Предмет діяльності (дії) - це все те, на що спрямовуються дії, що перетворюється в процесі діяльності. 6) Результат діяльності характеризується двома компонентами: продуктом і психічним результатом. Продукт — це те, що отримано після реалізації дії над предметом діяльності і відповідно до мети. Психічний результат – це нові навички, знання, навчальна компонента будь-якої діяльності людини. Позитивний психічний результат визначається відсутністю помилкових дій. 7) Засоби суб’єкта – це його підготовленість до діяльності, що визначається особистим досвідом, засвоєними знаннями, нормами поведінки, сформованими вміннями, навичками та звичками. Вміння – це здатність людини результативно, з належною якістю і у відповідний час виконувати роботу у нових умовах. Навички – здатність особистості виконувати цілеспрямовані дії автоматизовано. Знання відображають зв’язок між пізнавальною і практичною діяльністю людини, виявляються у поняттях, судженнях, умозаключеннях. Звичка – це дія, виконання якої стало потребою для людини; утворюється тоді, коли дія рефлекторно пов’язується з позитивною емоцією. 8) Умови діяльності — це середовище та засоби, в яких і за допомогою яких виконуються ті чи інші дії та реалізується діяльність. Поведінка людини детермінується зовнішнім світом. Зовнішні умови діяльності — це соціально-економічні (управління, право, заохочення, охорона права тощо) та просторово-часові умови середовища (місце, приміщення, мікроклімат, світло, шум, технологія тощо). Внутрішні умови — це фізичні, психофізичні та психічні передумови діяльності суб’єкта (стан здоров'я, характер, досвід, здібності тощо). Умови діяльності суттєво впливають як на результат (продукт, психічний результат), так і на психічний стан суб'єкта діяльності, формують, до певної міри, психічні властивості особистості.

Психологічні вимоги до керівника залежать від характеру його діяльності, в якій можна виділити передусім такі моменти:

1. Авторитарність при розподілі відповідальності між підлеглими працівниками та при оцінці їхньої праці.

2. Чітка орієнтація напрямів роботи (якою мірою діяльність керівника спрямована на виконання виробничих завдань, а якою - на роботу з людьми).

3. Високий професійний та організаційний рівень управлінської праці, що виявляється, зокрема, в точному, зрозумілому для підлеглих визначенні та формулюванні завдань, правильному їх розподілі.

4. Впевненість у своїх силах, яка виявляється, зокрема, у чітких діях під час розв'язання складних ситуаційних завдань.

5. Вміння правильно визначати співвідношення між перспективними та оперативними завданнями управлінської діяльності та шляхи їх розв'язання.

6. Турбота про підвищення власного професійного рівня та професійного рівня підлеглих.

7.Відповідальне ставлення до управління трудовим колективом, робота з кадрами.

Оцінка особистих якостей керівників грунтується на порівняльному аналізі, тобто порівнянні потрібних і наявних даних.Результати таких порівнянь бувають досить суперечливими. Чеський дослідник Іржі Ружичка наводить такі найістотніші якості, які мають бути притаманні керівникові і піддаються психологічному та психодіагностичному аналізові:

• інтелектуальний рівень, причому не тільки рівень розумових здібностей, а й здатність до синтезу та концептуальна спрямованість мислення;

• трудова і соціальна адаптабельність, здатність вирішувати завдання управлінської діяльності;

• необхідний рівень особистої домінантності, наявність необхідної твердості, рішучості та відповідальності у спрямуванні діяльності підлеглого колективу;

• відповідний рівень міжособових контактів, вміння чітко реагувати на позиції, погляди і життєві проблеми членів керованого колективу;

• здатність витримувати нервово-психічні навантаження;

• ініціативність мислення та дій, готовність до сприйняття нових концепцій і методів;

• орієнтованість щодо напрямів у своїй професійній галузі, у сфері управління;

• основні з необхідних моральних якостей (відповідальність, послідовність, самокритичність, культура дій і вчинків тощо).

А такий психологічний феномен, як " прагнення до лідерства" і московські і чеські дослідники визначають як необхідну та основну передумову успішної діяльності керівника.

25. ОСН ТИПИ ПОВЕДІНКИ ЛЮДИНИ. ПСИХІКА Й Особ-СТЬ

Поведінка (дії, вчинки) людини зокрема визначається рівнем розвитку нервової системи та психіки. Ті типи поведінки, які людина набула на нижчих рівнях розвитку нервової системи, зберігаються і підпорядковуються більш складним формам психічного відображення. Таким чином, людині притаманні всі типи поведінки: від інстинктивних до свідомих з відповідною ієрархією. Інстинктивна поведінка людини — це дії, вчинки, які успадковуються людиною. На цьому рівні концентрується вся інформація, нагромаджена в ході еволюції людства. До відомих дій та вчинків інстинктивної поведінки людини належать ті, що пов’язані із самозбереженням, продовженням роду тощо. Поведінка за навичками — це дії. які засвоюються у навчанні до автоматизму або шляхом спроб і помилок, або шляхом тренування. Як наслідок, людина виробляє навички, у неї формуються звички і під контролем свідомості (тренування) і без нього (спроби і помилки). Свідома поведінка дозволяє діяти на основі не лише першої сигнальної системи, а й на основі другої (тоді як інтелектуальна поведінка тварини – це дії, які тварина здійснює лише на основі першої сигнальної системи) Тому свідома поведінка поглинає інтелектуальну. Слід зважати також на те, що інстинкти та навички можуть певним чином впливати і на свідому поведінку, але остання, безперечно, може керувати і навичками, і гальмувати інстинкти. Отже, поведінка, дії вчинки людини є похідною від її психіки. Психіки — це здатність мозку відображати об'єктивну дійсність у формі відчуттів. уявлень, думок та інших суб'єктивних образів об’єктивного світу. Психіка людини проявляється у: 1) Психічних процесах — це короткочасні процеси отримання, переобробки інформації та обміну нею (наприклад відчуття і сприйняття, пам’ять, мислення, емоції, воля тощо). 2)Психічних станах - відображають порівняно тривалі душевні переживання, що впливають на життєдіяльнісіь людини (наприклад настрій, депресія, стрес тощо). 3) Психічних властивостях — сталі душевні якості, що утворюються в процесі життєдіяльності людини і характеризуються її здатність на певні дії відповідати адекватними психічними діями (наприклад темперамент, досвід характер, здібності, інтелект тощо).

Наявність у людини психіки, її діяльність у напрямку оволодіння успадкованою від попередніх поколінь культурою робить індивіда особистістю. Особистість — це людина як носій свідомості, її психічне обличчя як дієздатного члена суспільства, що усвідомлює свою роль і місце в цьому суспільстві. Особистістю людина не народжується, а стає; властивості особистості — це сталі психічні якості, тобто здатність індивіда відповідати на певні об'єктивні впливи адекватними психічними діями; властивості особистості проявляються у діяльності і стають її причиною, а формуючись у діяльності, стають її наслідком; особистістю індивід стає лише в результаті спілкування з іншими людьми; властивості здебільшого, як і особистість загалом, формуються пам'яттю, яка перетворює окремі короткочасні процесії у психічні стани, а їх — у психічні властивості.

В узагальненому вигляді формування особистості, її життєдіяльність, репрезентується певною системою неперервних зв'язків: психічні явища — свідомість та підсвідомість — особистість — життєдіяльність — розвиток психіки — психічні явища на новому етапі розвитку. Саме неперервність та постійна циклічність є запорукою розвитку психіки особистості в її життєдіяльності.

26. СТАТЬ ОСОБИСТОСТІ. КОНСТИТУЦІОНАЛЬНА ТИПОЛОГІЯ

Стать — сукупність анатомо-фізіологічних ознак організму, що забезпечує продовження роду і дає змогу розрізнити у більшості організмів жіночі й чоловічі особливості Поділ на чоловічу і жіночу статі зумовлений тривалою еволюцією та генетично запрограмований статевими хромосомами. Відмінності статей: генетичні, морфологічні, фізіологічні, психологічні.

Психологічні розбіжності між чоловіками і жінками: дівчата переважають хлопців щодо вербальних здібностей; хлопці відрізняються більшою агресивністю, наочно-просторовими

здібностями; міжпівкульні зв'язки у жінок більш чисельні, і тому вони краще синтезують інформацію обох півкуль (жіноча інтуїція); жінки мають більш високі показники щодо лінгвістичних функцій пам’яті. аналітичних здібностей, психомоторики у ручному режимі які пов'язують з відносно більшою активністю лівої півкулі мозку; переваги правої півкулі у чоловіків вирізняють їхні творчі художні здібності, дають можливість краще орієнтуватися у просторі; «жіноче» (у межах людської популяції) має забезпечити незмінність нащадків від покоління до покоління, тобто воно орієнтоване на збереження вже існуючих ознак - саме це пояснює більшу психічну стійкості жінок та усереднені параметри їх психіки; «чоловіче» пов'язане з необхідністю адаптації до нових невідомих умов. що пояснює їхню більшу психологічну індивідуальність: серед чоловіків частіше трапляються не лише талановиті, а й психічно хворі особи.

Психіка людини змогла сформуватися і функціонувати лише в певних біологічних умовах: рівень кисню в крові і клітинах мозку температура тіла, обмін речовин і гормональна активність тощо Морфологічні особливості тіла індивіда суттєво відображають біологічні умови розвитку психіки. Отже, має місце її конституціональна типологія.

Існує три основним варіанти людської анатомії (Е. Кречмер):

1) Астенічний тип – худі, з вузькими плечами і тонкими руками, блідою шкірою та плескатою грудною кліткою, з дитинства слабкі і ніжні, швидко ростуть, але впродовж усього життя вони не виявляють схильності до збільшення обсягу м'язів.

2)Атлетичний тип хар-ся м'язами, пружною шкірою, міцною грудною кліткою, широкими плечима, впевненою поставою.

3) Пікнічний тип відрізняється розвитком внутрішніх частин тіла (голови, грудей, черева) і схильнічть тулуба до ожиріння при слабкому руховому апараті.

У. Шелдон зробив висновки щодо існування трьох соматипів – основних модолей побудови людського тіла, що максимально не схожі один на одного:

(1) Ендоморфний тип (кругла голова, великі внутрішні органи, сферична форма тіла, м’які тканини, тонкі руки, ноги; не розвинуті кістки, м’язи, відкладення жиру)

(2) Мезоморфний тип – широкі плечі, грудна клітина, мускулисті руки, ноги, мінімум жиру, могутня голова; (3) Ектоморфний тип – худа людини з витягнутим обличчям, тонкими довгими ногами, слабкими м’язами, добре розвинутою нервовою системою.

27.ФУНКЦІОНАЛЬНА АСИМЕТРІЯ МОЗКУ І ТИП МИСЛЕННЯ

Специфіка і взаємозв’язок різних психічних процесів невід’ємні від структурної організації головного мозку людини. Серед багатьох ознак його структури суттєву роль відіграють великі півкулі, особливо їх функціональна асиметрія.

Встановлено, що функція лівої півкулі – оперування вербально-знаковою інформацією, читання, рахунок, тимчасом як функція правої півкулі — це оперування образами, орієнтування у просторі, розрізнення музичних тонів і невербальних звуків, розпізнання складних предметів (наприклад обличчя), продукування сновидінь. Основна різниця між півкулями визначається не стільки особливостями використаної інформації (вербальна чи образна), скільки способами її організації, характером її переробки, тобто тином мислення. Обидві півкулі функціонують у взаємозв'язку, але зі своєю специфікою. Функціональна асиметрія головного мозку притаманна лише людині, генезумовлена, передається у спадок, але остаточно формується в процесі розвитку особистості. Залежно від конкретних умов може скластися відносне домінування ліво- або правопівкульного мислення, що багато в чому зумовлюватиме психологічними особливості особистості. Якраз асиметрія півкуль визначає специфіку психічних процесів, інтуїції. Особливості функціональної асиметрії головного мозку “Ліва півкуля” - аналітичне сприйняття світу (логічне, послідовне, ступеневе пізнання), чутливість правої половини тіла; “Права” – цілісне, чуттєве і образне сприйняття предметів, явищ, просторова орієнтація, художнє мислення, чутливість лівої половини тіла.

У кожної людини або може домінувати якесь півкульне мислення або півкулі функціонують рівноправно. Для лівопівкульно мислячих (логічний тип) людей характерна оптимістичність і самостійність. Вони легко вступають у контакт з іншими, в роботі більше покладаються на розрахунки, ніж на інтуїцію; більше довіряють офіційним джерелам інформації, ніж власним враженням. Правопівкульно мислячий (художній) тип характеризує нахил до певного песимізму; вони більше покладаються на власні почуття, ніж на логічний аналіз події. що не завжди на користь справі. Ці люди не дуже товариські, але можуть продуктивно працювати навіть у несприятливих умовах (гам, гуркіт, розмови)

Якщо у людей однаково виявляються обидва типи мислення (не існує домінанти у регулюванні взаємодій із середовищем), то відкривається широкий спектр діяльності: поєднання послідовності в роботі і, водночас, образне, цілісне, швидке сприйняття подій, ретельне обмірковування своїх вчинків, особливо в екстремальних ситуаціях.

28.ТЕМПЕРАМЕНТ екстраверсія, інтроверсія та нейротизм. ТИПИ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ Основна причина різної поведінки людей – і їхньому темпераменті, тб у динамічних особливостях – темп, ритм, інтенсивність психічних процесів (але не їх зміст). Темперамент —це біологічний фундамент особистості, який базується на властивостях нервової системи, пов’язаний з будовою тіла та обміном речовин в організмі. “Т” успадковують, а тому зусилля людини мають спрямо-вуватися не на його зміну, а на те, щоб його знати та використовувати для адекватної реалізації у відповідній діяльності. Це зумовлюється тим, що темперамент визначає стиль по-ведінки людини та способи орга-нізації нею своєї діяльності.Генетичне детерміновані властивості, що визн-ачають атрибут структури осо-бистості, зв'язав з темпераментом Г Айзенк. В якості показників основних властивостей особистості було обрано екстраверсію, інтроверсію і нейротизм як емоційну нестійкість, напруження, емоційну збудливість, депресивність. Виразність цих властивостей пов'язана зі швидкістю вироблення умовних рефлексів та їх міцністю, балансом процесів збудження. Для екстраверта (порів-няно з інтровертом) характерним є: трудність щодо вироблення умовних рефлексів; більша терпимість до болю; товариськістьть, імпульсивність, недостатній самоконтроль, відвертість у почуттях, життєрадісність, впевненість у собі, невитриманість тощо. Особливості поведінки інтроверта: зануреність у собі; труднощі щодо встановлення контактів з людьми, адаптації до релігії; висока оцінка етичних норм, планування майбутнього, контроль своїх почуттів тощо. На одному полюсі нейротизму — нейротики, які відрізняються: нестабільністю, неврівноваженістю нервово-психічних процесів, емоційною нестійкістю, рухливістю вегетативної нервової системи; рішучістю. Другий полюс нейротизму — це емоційно стабільні, для яких характерні спокій, врівноваженість, впевненість, рішучість.Показники екстраверсії-інтроверсії, стабільності-нестабільності взаємозалежні та біополярні. Кожний з них — це континуум між двома полюсами крайнощів вираження особистістних властивостей. Поєднання цих двох різного ступеня виразності властивостей і становить своєрідність особистості. Характеристики більшості людей частіше тяжіють до центру. А віддаленість є свідченням ступеня виразності відповідної властивості. Зв’язок цих двох чинників опису особистості з типами “Т” ілюструє “коло Айзенка”, а показники рівнів екстраверсії та нейротизму визначаються за тестом-опитувальником Айзенка.

І. Павлов встановив таку залежність типу “Т” від типу нервової сис-ми: 1-й тип – сильний, врівноважений, рухливий;

2-й тип —сильний, неврівноважений; 3-й тип —сильний, врівноважений, інертний; 4-й тип — слабкий.Основним чотирьом типам нервової сис-ми відповідають чотири типи “Т”. Сангвінік – легка пристосовуваність до умов, що змінюються; високий спротив труднощам життя; рухливість, товариськість, часта зміна прихильностей, активність і працездатність, швидке переключення на нову роботу, легко перенавчається, оптимістичність, поверховість у сприйнятті людей та явищ, скучність і млявість за відсутності зовнішніх стимулів. Холерик – підвищена збудливість, велика життєва енергія, недостатність самовладання, невитриманість, неврівноваженість, різкість, поривчастість рухів, захопленість новими справами, змінність настрою від злету до падіння, нетерпимість, запальність, голослівність. Флегматик – мала чут-ливість та емоційність, заспо-кійливість, повільність, врів-новаженість, впертість, терплячість, витриманість, працездатність, інерт-ність, надійність у дружбі, несхиль-ність до змін оточення, вузькість кола спілкування, хороша опірність сильним і тривалим подразникам. Меланхолік – висока чутливість, емоційна ранимість, пасивність, загальмованість, інертність, сльозливістьт та образливість, бояз-ливість, тривожність, невпевненість у собі, боязкість, нерішучість, неви-разність міміки, рухів, настороженість до всього нового, зніяковілість у присутності нових людей, самос-тійність, чутливість до людей, багатство асоціативного внутрішнього світу.

29. ЗДОРОВ'Я: ЗАГАЛЬНЕ УЯВЛЕННЯ, ПОРУШЕННЯ ПСИХІКИ, ПСИХОСОМАТИКА

Здоров'я у загальному розумінні можна розглядати як стан фізичного, психічного благополуччя, оскільки лише здорова людина здатна адекватно вирішувати професійні, сімейні та особисті проблеми. Оскільки ці проблеми становлять сутність життєдіяльності, то є всі підстави відносити “З” до основних атрибутів особистості. “З” — поняття не однознач не. Те, що одні вважають нормальним “З”, інші можуть сприймати як нездоров’я. Останнім часом деякі стани “З”, які раніше розглядалися як хвороби, сьогодні класифікуються «прикордонними станами». На стан здоров'я впливає величезна кількість чинників, які можна поєднати у такі групи: спадковість (генозумовленість, 20%), екологія (≈ 20%), медицина (10%), спосіб житія (50%).

Отже, за всіх цих умов здоров'я мас бути віднесеним до атрибутів особистості, оскільки саме ця властивість особистості є базовою як для її розвитку, так і для прояву її у будь-якій сфері життя. Особливо цей прояв характерний для здоров'я психічного. Психічне “З” – психічне благополуччя, що хар-ся відсутністю прояву психічних хвороб, що забезпечує адекватну щодо умов дійсності регуляцію поведінки і діяльності. Це поняття відображає не лише медичні й психологічні критерії, а й суспільні та групові норми, цінності, що регламентують духовне життя людини.

До основних критеріїв психічного “З” належать відповідність суб'єктивних образів дійсності і характеру реакцій (дій) на зовнішні подразники та значення життєвих ситуацій; адекватний щодо віку рівень зрілості емоційно-вольової та пізнавальної сфер особистості; адаптованість щодо макро- і мікросоціальних стосунків; здатність самоуправляти поведінкою, свідомо планувати життєві цілі та підтримувати активність щодо їх досягнення тощо.

1) Розлад свідомості (нечітке сприймання навколишньої дійсності, порушення орієнтування в часі та просторі, ослаблення мислення)

2) Розлад уваги, як правило хар-ся підвищеним відволіканням (важко зосередитися на одному) предметі або діяльності, увага нестійка; сторонні подразники значно порушують зосередженість, спостерігається переключення з однієї думки на іншу. Може бути спричинений при підвищеній втомленості, виснаженості організму, після інфекції, інтоксикації тд

3)Розлад пам’яті може виникати при черепно-мозкових травмах, психічних та соматичних захворюваннях, під впливом тяжких переживань. Напр, амнезія – порушення пам’яті у вигляді втрати здатності зберігати і відтворювати раніше набуті знання; гіпомнезія – люди пам’ятають пережиті події, але невиразно, невпевнено (у людей похилого віку); гіпермнезія – різке загострення пам’яті з напливом множинних спогадів тощо.

Серед порушень вольової сфери особистості виділяють