Семінарські та практичні заняття у вищих навчальних закладах

Обов'язковий компонент процесу навчання у вищій школі — практичні заняття, призначені для поглибленого вивчення тієї чи іншої дисципліни. Термін " практичне заняття" включає також такі види занять, як лабораторна робота, семінарське заняття, практикум. Аудиторні практичні заняття відігра­ють провідну роль у формуванні навичок та застосуванні набу­тих знань. Практичні заняття логічно продовжують роботу, розпочату на лекціях. Усі форми практичних занять призначе­ні для відпрацювання практичних дій.

Якщо лекція закладає основи наукових знань в узагальне­ній формі, то практичні заняття мають на меті розширити, уто­чнити ці знання, виробити професійні навички.

Практичні заняття розвивають наукове мислення та мову студентів, дають змогу перевірити їх знання, у зв'язку з чим вправи, семінари, лабораторні роботи є важливим засобом до­статньо оперативного зворотного зв'язку.

Семінарські заняття отримали назву від латинського seminarium, що у перекладі означає " розсадник". їх проводили у давньогрецьких та римських школах як поєднання диспутів, повідомлень учнів, коментарів та висновків викладачів.

У перших університетах середньовіччя поряд зі слуханням лекцій студенти заохочувались до участі в диспутах, які допо­магали відпрацьовувати вміння доводити, переконувати. Зміст суперечок та діалогів характеризувався схоластичністю, але їх навчальний вплив був незаперечним.

Головна мета семінарських занять — сприяння поглибле­ному засвоєнню студентами найбільш складних питань навча­льного курсу, спонукання студентів до колективного творчого обговорення, оволодіння науковими методами аналізу явищ і проблем, активізування до самостійного вивчення наукової та методичної літератури, формування навичок самоосвіти.

У процесі підготовки до семінару студенти самостійно від­працьовують літературу (навчальну, методичну, наукову), вчаться критично оцінювати різні джерела знань. Дидактична цінність семінарів полягає також у тому, що за незначної кіль­кості студентів (академічна група) викладач може плідно впли­вати на аудиторію як в освітньому, так і у виховному плані.

Під семінарським заняттям розуміють форму навчально­го заняття, за якої викладач організує дискусію із завчасно визначених тем, до яких студенти готують тези відповідей або індивідуально виконані реферати-доповіді. Такі семінари на­зивають також семінарами-дискусіями.

Семінари-практикуми присвячені обговоренню різних ва­ріантів розв'язання практичних ситуаційних задач і завдань.

План семінару повідомляють студентам заздалегідь для усві­домлення логіки поступового, послідовного розвитку теми. Обо­в'язково повідомляють необхідні наукові та методичні дже­рела з теми, додаткову літературу, за допомогою якої можна поглибити знання з теми. Доцільно також давати індивідуаль­ні творчі завдання з теми семінарського заняття. На семінарі слід обговорювати найбільш суперечливі проблеми. З погляду розвивальної мети навчання семінарські заняття розвивають самостійність мислення, уміння аргументувати та відновлюва­ти свою думку, вести коректну дискусію тощо.

Семінару притаманні чотири основні функції:

1. Поглиблення, конкретизація, систематизація знань, на­бутих на лекціях і під час самостійної роботи.

2. Розвиток навичок самостійної роботи.

3. Заохочення до наукових досліджень.

4. Контроль за якістю засвоєння студентами матеріалу.

За формою семінари можна проводити у вигляді розгорнутої бесіди за планом або у вигляді невеликих доповідей студентів з подальшим обговоренням учасниками семінару. Якщо висту­пи неодноскладові й ґрунтуються на застосуванні додаткових джерел, то їх вже можна розглядати як короткі доповіді. Ме­тод доповідей передбачає обмін думками та дискусію із супере­чливих положень, тобто живу бесіду. Викладач заздалегідь повідомляє студентам, у якій формі він чекатиме відповіді на те чи інше запитання (реферату, анотації, рецензії) акцентує увагу на оцінці та обговоренні. При цьому викладач керує дис­кусією, коректно ставиться до думок студентів, припускає їх право на помилку, на яку тактовно вказує, та на власну думку. Майстерність викладача виявляється також у залученні до об­говорення всіх студентів незалежно від того, як вони навчають­ся. Для " слабких" студентів доцільно створювати ситуації пси­хологічного переживання успіху, які надають упевненість у своїх силах.

Саме на семінарських заняттях найкраще реалізується прин­цип спільної діяльності у процесі групової навчальної роботи, який передбачає колективні зусилля для розв'язання того чи іншого складного питання.

Спецсемінар, спецкурс проводять на старших курсах — це спеціально організоване спілкування науковців початківців з певної проблеми. Успіх спецкурсу залежить від того, хто ним керує. Спецкурс набуває рис наукової школи, яка привчає сту­дентів до колективного мислення, спільних зусиль для досяг­нення необхідної мети.

Під час оцінювання якості семінарського заняття, а також у ході підготовки до нього доцільно використовувати такі критерії:

1. Цілеспрямованість — висунення проблеми, намагання поєднати теоретичний матеріал з його практичним використан­ням у майбутній професійній діяльності.

2. Планування — виокремлення основних питань, пов'яза­них з профілюючими дисциплінами, наявність новинок у спи­ску літератури тощо.

3. Організація семінару — уміння започаткувати та підтри­мувати дискусію, конструктивний аналіз усіх відповідей сту­дентів, наповненість навчального часу обговоренням проблем, поведінка самого викладача.

4. Стиль проведення семінару — пожвавлений, з постанов­кою гострих питань, з дискусією або млявий, який не викли­кає інтересу.

5. Ставлення викладача до студентів — поважне, врів­новажене, в міру вимогливе чи байдуже.

6. Ставлення студентів до викладача — поважне чи бай­дуже, критичне.

7. Управління групою — викладач швидко встановлює ко­нтакт з учасниками семінару, впевнено та вільно тримається, взаємодія з групою має педагогічно доцільний характер та охоп­лює всіх студентів чи, навпаки, робить багато зауважень, роз­мовляє на підвищених тонах, спирається в роботі на кількох студентів, а інші залишаються пасивними.

8. Коментарі та висновки викладача — кваліфіковані, до­казові, переконливі чи, навпаки, некваліфіковані, неістотні, не містять теоретичних узагальнень.

9. Записи студентів. Чи ведуть студенти записи система­тично, інколи, зовсім не ведуть.

Професійна підготовка студентів значною мірою реалізуєть­ся на практичних та лабораторних заняттях.

Лабораторні роботи (від лат. labor — труд, праця, робота, трудність) самою своєю назвою вказують на поняття, яке скла­лося ще в давні часи, і пов'язані з застосуванням розумових, трудових, фізичних зусиль, спрямованих на розв'язання нау­кових завдань.

Слово " практикум" відображає ту саму думку (від гр. рracticos — діяльний) — маються на увазі такі види навчальних занять, які вимагають від студентів підсиленої діяльності.

Лабораторні заняття — форма навчального заняття, за якої студент під керівництвом викладача особисто проводить природничі або імітаційні експерименти чи досліди з метою підтвердження окремих теоретичних положень цієї навчаль­ної дисципліни, набуває практичних навичок роботи з лабора­торним устаткуванням, обладнанням, обчислювальною технікою, вимірювальною апаратурою, методикою експерименталь­них досліджень у певній предметній галузі.

Лабораторні роботи мають особливо яскраву специфіку за­лежно від конкретної навчальної спеціальності, отже, на цю форму навчання більше впливають частинні методики, ніж загальнопедагогічні рекомендації. Саме практичне заняття проводиться у навчальному закладі або на місцях практики студентів і має на меті навчити розв'язувати специфічні завдан­ня за профілем спеціальності.

Практичне заняття — форма навчального заняття, за якої викладач організує детальний розгляд студентами окремих те­оретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички практичного застосування їх через індивідуальне виконання студентами відповідно сформульованих завдань.

Лабораторні та практичні заняття проводять зі студентами, кількість яких не перевищує половини академічної групи.

Основні завдання практичних занять можна сформулюва­ти в такий спосіб: поглиблення та уточнення знань, набутих на лекціях і в процесі самостійної роботи, формування інтелекту­альних умінь та навичок планування, аналізу й узагальнень, опанування діючою технікою, набуття первинного досвіду ор­ганізації виробництва та технікою управління ним, оволодін­ня початковими навичками керівництва робітниками на вироб­ництві тощо.

Практичні заняття незалежно від їх конкретних особливо­стей значною мірою забезпечують відпрацювання умінь та на­вичок прийняття практичних рішень у реальних умовах вироб­ництва, що мають в основі теоретичний фундамент.

Хоча на практичних заняттях відпрацьовуються теми, за якими було прочитано лекції, доцільно, щоб на цих заняттях невелика теоретична частина передувала практичній. Це спря­мовує студентів на науковий підхід до виконання та аналізу практичних робіт, підвищує їх якість.