Газетний дискурс

Газетний дискурс характеризується розривом у просторі й часі автора та читача. Тому, на відміну від звичайної комунікації, газетний текст стає розлогішим, він має викласти все до кінця, не спираючися на можливі запитання читача бо їх фізично не може бути. Газетний дискурс є публічним тому внормованість його є дуже великою. Й тут, на відміну від теле- чи радіодискурсу, непідготовленість, невимушеність або неофіційність мовлення є можливою лише як виняток. Газетний текст перебуває в стихії писемної мови, й це відбирає в мовному арсеналі відповідні писемні конструкції. Це дискурс, де велика увага приділяється не лише змісту, а й формі його викладу. Все це відбувається тому, що є можливості розтягнути в часі процес підготовки мовлення, ще раз прочитати написане, виправити, використати словники, як результат, у випадку газетного (як і взагалі друкованого) слова маємо розширений словниковий запас. У побутовому спілкуванні цього бути не може. Там діє протилежна тенденція на скорочення мовного запасу. В газеті ми маємо понад 20 тисяч слів, у побутовому спілкуванні – 2-3 тис. слів.

Для газетного дискурсу характерна колективна праця - стаття автора весь час коригується у питаннях як змісту, так і форми, тому, як правило, в результаті індивідуальні особливості мови автора нівелюються. Й газетна мова стає суворішою, ніж, приміром, мова художньої літератури.

Газетний дискурс базується на двох головних моделях подачі змісту: фактична модель, де головним стає виклад факту й лише факту, і модель авторська, де факт служить лише приводом для викладу авторського погляду на подію. Західна масова комунікація на перше місце ставить фактичну модель, вітчизняна – авторську.

Дослідження газетної мови показали деяку невідповідність між словами автора та знанням цих слів читачами, котрі практично не можуть правильно визначити велику кількість, приміром, слів іноземного походження, які дуже активно використовуються в газетному дискурсі. Звідси може випливати те, що читач частково не розуміє мови газетного викладу, тому вона потребує принципового спрощення.

Велика невідповідність існує також між інтересами читача та інтересами тих соціальних інституцій, які стоять за газетою. Офіційні матеріали, які цікавлять інституції суспільства, можуть не викликати інтерес у читачів, котрих, приміром, може зацікавити спортивна або гумористична сторінка. Тому читачі реально не читають великої кількості газетних матеріалів, відмовляючись звертатися до них після прочитання заголовку.

Газетний дискурс, як і інші засоби масової комунікації, - це небезпечний механізм, який дозволяє маніпулювати людською свідомістю. Наприклад, дослідники виокремили таке явище, як " спіраль мовчання". Вона має місце, коли масова комунікація надає слово вузькому колу людей, видаючи їх за більшість населення. Відповідно всі інші, відчуваючи тиск мас-медіа, вважають свою думку неправильною й стають ще мовчазнішими.

Газетний дискурс несе в собі цікавий кумулятивний ефект, бо сприйняття цього дискурсу відбувається одночасно у великій кількості, але в різних місцях. Читач газети (або глядач телебачення, або слухач радіо) психологічно відчуває таке одночасне " паралельне" сприйняття інформації. Тому держава, особливо тоталітарна, намагається взяти під суворий контроль масову комунікацію.

Газета знаходиться під тиском зменшення часового розриву між ситуацією дійсності, написанням інформації та її сприйняттям читачем. Такий нульовий проміжок часу досягнуто сьогодні лише в прямому ефірі радіо- й теледискурсів. Тому щоденна й тижнева газети починають справу з різною інформацією. Часопис узагалі віддає перевагу

аналітичним матеріалам. Є ще один цікавий результат, до якого привела щоденна подача інформації. Коли її не було, коли газети на початку свого створення виходили вкрай рідко, вони були заповнені розповідями очевидців про міфічні ситуації типу існування єдинорогів. Щоденне подання інформації зробило зміну моделі світу поступовою. Таку зміну, як нам здається, вже набагато важче змістифікувати, для цього потрібна довга й доволі кропітка робота. До того ж збільшення кількості матеріалів створило потребу в інформації з багатьох джерел. Таким чином, категорія часу поступово привела до зміни змісту газетного дискурсу. Така " мозаїчна" подача інформації, яка характерна для масової комунікації, має й негативний відтінок. Єдина модель світу розпорошилася на десятки й сотні окремих автономних картинок, і читачеві тепер важче самому об'єднати їх в єдине бачення світу. Тому він має покладатися не тільки на факти, але й на інтерпретації, що їх надає йому масова комунікація. А це знову може призводити до маніпуляції людською свідомістю. Приміром, для М.Горького друкувався свій примірник газети " Правда". У ньому розповіді про розстріли замінювалися інформацією про лови крабів. І те, й інше з погляду відповідності дійсності було правдою: були і розстріли, були і краби. Тому коли газета робить відбір фактів для своїх шпальтів, вона творить символічну (знакову) картинку дійсності. Кожен окремий факт може відповідати дійсності, а загалом газетні шпальти відтворюватимуть фальшивий образ цієї дійсності.

Газетна сторінка є поєднанням вербальної (тобто словесної) та візуальної подачі інформації. Це поєднання сприяє гармонізації сприйняття, бо слово й зображення обробляються різними півкулями головного мозку людини. Не слід ухилятися, як це є сьогодні, ні в той, ні в іншій бік. До речі, цікаве спостереження висловив філософ Павло Флоренський, котрий вважав, що католицтво є більш візуальною комунікацією, протестантизм – більш слуховою, а у православ'ї він побачив гармонійне поєднання обох начал.

Через свою писемну орієнтацію та можливість більш довготривалого використання газетний дискурс є більш офіційним для урядів і парламентів, натомість для телебачення та радіо залишається роль дискусійної трибуни. Отже, газетний дискурс стає у цьому шерегу підсумовуючим, вирішальним. Умовні знаки запитання або окличні знаки більше властиві теледискурсу. Це пов'язано ще і з тим, що телебачення

надає можливість одразу відповісти на виступ. Газета може надати для цього лише наступне число. Отже, газета являє собою більш офіційний дискурс, це призводить до більш прискіпливого ставлення до неї як з боку автора, так і з боку читача, причому в особі й того й іншого часто може виступати влада. У крайніх випадках тексти газет стають суворішими й не можуть допустити на свої сторінки дискусійні, з погляду влади, питання. Тому ця проблема знімається існуванням газет різних поглядів. Такий поліінформативний потік надає можливість уникнути єдиного, тоталітарного погляду на світ. А читач може сам обирати свій тип дискурсу, свою газету.