Пропозиція грошей.

Грошовий ринок, як вже зазначалось, відображає співвідношення попиту і пропозиції на гроші. Пропозиція грошей є альтернативою щодо попиту на гроші. Тобто це дві неподільні і водночас протилежні категорії, два боки одного економічного механізму.

Суть пропозиції грошей полягає в тому, що економічні суб’єкти у будь-який момент часу мають у своєму розпорядженні певний запас грошей, які вони можуть за сприятливих обставин спрямувати в оборот.

На рівні окремого економічного суб’єкта пропозиція грошей взаємодіє з попитом на гроші як його альтернатива. Якщо фактичний запас грошей окремого індивіда перевищує його попит на гроші, то цей індивід пропонуватиме частину свого запасу грошей на ринок для продажу. І навпаки, за перевищення попиту над наявним запасом індивід буде купувати їх на ринку чи іншими способами задовольняти попит.

На макроекономічному рівні пропозиція грошей формується дещо інакше. Вважається, що всі економічні суб’єкти одночасно не можуть запропонувати на ринку грошей більше від наявного у них запасу грошей. Тобто фактична маса грошей в обороті є природною межею пропозиції грошей. Ніякі стимулюючі фактори, наприклад зростання процента, не можуть збільшити пропозицію грошей понад цю межу. Якщо виникає потреба збільшити пропозицію понад цю межу, що можливо за зростання сукупного попиту на гроші, то це можна зробити тільки додатковою емісією грошей в оборот. Тому емісія грошей розглядається як зростання пропозиції грошей на грошовому ринку, а вилучення грошей з обороту – як скорочення пропозиції грошей.

Емісія грошей здійснюється на двох рівнях. Перший з них – центральний банк, другий – комерційні банки та подібні до них фінансово-кредитні установи.

Емісія може бути:

1) банкнотною;

2) депозитною (депозитно-чековою).

В розпорядженні центрального банку є економічні важелі, спираючись на які він здатен впливати на формування грошової пропозиції і регулювати грошовий обіг у країні. Серед них важливе місце належить таким макроекономічним показникам, як грошова база, банківські резерви, грошовий мультиплікатор.

Грошовий мультиплікатор – це процес збільшення (мультиплікації) грошей на депозитних рахунках комерційних банків в момент їх руху від одного банківського закладу до іншого.

Мультиплікаційний ефект може існувати лише в умовах дворівневої (і більше) банківської системи, перший рівень якої (центральний банк) керує механізмом грошового мультиплікатора, другий рівень (комерційні банки) заставляє його діяти, до того ж діяти автоматично, незалежно від бажань окремих банків. Механізм грошового мультиплікатора безпосередньо пов’язаний з надлишковими (вільними) резервами. Надлишкові резерви – це сукупність ресурсів комерційних банків, які можуть бути використані для активних банківських операцій.

Мультиплікаційний ефект характеризує спосіб функціонування не окремого банку, а банківської системи у цілому. Розглянемо механізм грошового мультиплікатора на умовному прикладі (рис. 3.1). Вважатимемо, що норма обов’язкового резервування складає 15%.

Підприємству 1 необхідний кредит для оплати продукції підприємству 2, проте банк А не може надати кредит, оскільки не має вільних коштів (вільного резерву). Банк А звертається до центрального банку і отримує від нього кредит у розмірі 10 млн. За рахунок приросту резерву банк А надав кредит підприємству 1 у розмірі 8, 5 млн., який зарахував на розрахунковий рахунок підприємства, решта 1, 5 млн. залишилась на рахунку банку А для збільшення обов’язкового резерву (10 млн. х 15 / 100 = 1, 5 млн.).

Підприємство 1 оплачує за продукцію підприємству 2, зарахувавши 8.5 млн. на рахунок підприємства 2 у банку Б. У результаті вільний резерв у банку А вичерпується, хоча виникає вільний резерв у банку Б, що свідчить про наявність тісного зв’язку між кредитною і розрахунковою діяльністю банків. Важливо також, що пасиви банку А зросли на 10 млн. не дивлячись на те, що переважна частина приросту резерву перемістилася в інший банк Б (табл. 3.1).

Таблиця 3.1

Баланси банків А і Б (млн.)

Частину резерву банк Б залишає для збільшення обов’язкового резерву (1.3 млн.), а решта суми (7.2 млн.) надається у кредит підприємству 3. Підприємство 3 розраховується за рахунок наданого кредиту з підприємством 4, що обслуговується банком В. Таким чином, вже у банку В виникає резерв, частину якого він зобов’язаний зберігати у формі обов’язкових резервів (1.1 млн.),. а вільний резерв (6.1 млн.) використовується для надання позики підприємству 5. При цьому гроші на розрахунковому рахунку підприємства 4 залишаються незмінними.

Таким же чином відбувається механізм дії грошового мультиплікатора у банках Г і Д. Далі процес може продовжуватися до повного вичерпання вільного резерву за рахунок формування комерційними банками обов’язкових резервів, які у кінцевому підсумку становитимуть ті ж 10 млн., що були надані центральним банком банку А. Відповідно до схеми (рис. 3.1) гроші на розрахункових рахунках підприємств 2, 4, 6, 8 і т.ін. (усіх парних клієнтів) залишаються незмінними і тому загальна сума грошей на їх рахунках складе у кінцевому підсумку величину значно більшу, ніж позика, надана центральним банком банку А (10 млн.). Проте гроші на рахунках підприємств можуть збільшитися не більше ніж у 6, 67 разів, оскільки величина коефіцієнта мультиплікації обернено пропорційна нормі обов’язкового резервування (1/15 х 100 = 6, 67).

m = (1 / r) * 100%

Грошовий мультиплікатор визначає максимальну кількість нових кредитних (банківських) грошей, яку може утворити кожна одиниця наднормативних резервів за певного показника норми резерву. Отже, якщо норма обов’язкового резерву становить 15%, то коефіцієнт грошового мультиплікатора складе 6, 67. Це максимальне теоретичне значення. Реально коефіцієнт мультиплікації ніколи не досягає максимального значення, оскільки завжди частина резервів використовується для інших, не кредитних операцій (наприклад, в касі будь-якого банку повинна бути готівка для касових операцій).

Управління механізмом банківського мультиплікатора, а як наслідок – емісією безготівкових грошей, здійснюється виключно центральним банком, тоді як емісія здійснюється системою комерційних банків. Центральний банк, керуючи механізмом банківського мультиплікатора, розширює чи звужує емісійні можливості комерційних банків, виконуючи тим самим одну з основних своїх функцій – функцію грошово-кредитного регулювання.

Взаємодія двох величин – грошової бази і грошового мультиплікатора – визначає потенційні можливості банківської системи у забезпеченні приросту грошової маси, додаткової пропозиції грошей.

Відповідно пропозиція грошей (Ms) прямо пропорційна грошовій базі (Mh) і залежить від величини грошового мультиплікатора (m):

Ms = Mh * m

Зміна пропозиції грошей може бути викликана дією чинників, які впливають на обсяг грошової бази та на коефіцієнт мультиплікатора.

Оскільки грошова база перебуває під повним контролем центрального банку, то її обсяг може змінюватись внаслідок певних операцій цього банку – операцій на відкритому ринку, рефінансування комерційних банків, валютної інтервенції.

Основні чинники, від яких залежить величина грошового мультиплікатора, загалом зводяться до таких:

v норма обов’язкового резерву за вкладами до запитання (залежність обернено пропорційна – чим більша норма обов’язкового резервування, тим менше значення коефіцієнта експансії);

v норма обов’язкового резерву за строковими вкладами;

v співвідношення між строковими вкладами та вкладами до запитання – якщо частка строкових вкладів збільшується, це приводить до сповільнення процесу мультиплікації, оскільки уповільнюється інтенсивність платежів між клієнтами різних банків та швидкість переміщення резервів між банками;

v рівень наднормативних резервів;

v співвідношення між масою грошей і вкладами до запитання.

Аналіз факторів впливу на пропозицію грошей свідчить, що остаточний обсяг пропозиції грошей формується зусиллями чотирьох груп суб’єктів: центрального банку, комерційних банків, банківських вкладників та позичальників. Це робить управління пропозицією грошей досить складним завданням. Щоб вивести пропозицію грошей на запланований рівень, не достатньо відповідно відрегулювати грошову базу. Для цього потрібно ще й забезпечити мультиплікативне зростання депозитів під впливом усіх перелічених вище чинників.